Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.

6.4. Держава та об'єднання громадян

Взаємини держави та об'єднань громадян регулюються законом, і в першу чергу, нормами конституції. При цьому зберігається внутрішня самостійність громадських органі­зацій, їхня відносна незалежність у вирішенні актуальних питань на основі взаємного визнання політичного плюра­лізму, принципів самоврядування та самодіяльності. Держава не втручається в діяльність офіційно зареєстрованих об'єднань, якщо вони не порушують законів.

Відносини держави з об'єднаннями громадян включають кілька аспектів:

1) держава встановлює правові основи створення і функціонування об'єднань громадян. Наприклад, законодавча інституціоналізація політичної партії включає: визначення поняття політичної партії; умови і порядок створення та припинення діяльності політичних партій; вимоги до ідеології, програмних положень, організаційної будови і порядку діяльності; взаємини з публічною владою, перш за все участь у виборах і діяльності представницьких органів держави та місцевого самоврядування;

2) об'єднання громадян має бути легалізоване (визнане державою) шляхом реєстрації або повідомлення про заснування. В Україні політичні партії і міжнародні громадські організації реєструються Міністерством юстиції України, все інші (за вибором засновників) легалізуються шляхом повідомлення Міністерством юстиції або місцевими органами виконавчої влади;

3) держава залишає за собою право контролю над певними сферами діяльності об'єднань громадян. Зокрема, здійснюється фінансовий контроль, контроль за дотриманням ними вимог законодавства;

4) держава має право притягати до юридичної відповідальності і в примусовому порядку припинити діяльність об'єднання громадян у разі порушення ним законодавчих норм;

5) держава гаранту є захист законних прав та інтересів об'єднань громадян, зокрема в судовому порядку.

Законодавством України передбачені дві організаційні форми об'єднань громадян: політична партія та громадська організація.

Політична партія це добровільне об'єднання громадян-прихильників певної загальнонаціональної програми суспільного розвитку, яка ставить головною метою отри­мання, утримання та здійснення влади (самостійно або в коаліції з іншими) за допомогою просування своїх представ­ників на ключові пости в державі, спираючись на підтрим­ку суспільства.

Громадська організація це добровільне формування осіб, що об'єдналися для задоволення своїх неполітичних законних інтересів (соціальних, економічних, творчих, вікових, культурних, національних, спортивних тощо).

Специфічними різновидами об'єднань громадян є релі­гійні організації та професійні спілки, створення і діяль­ність яких окремо регулюються законом. У зарубіжних Країнах існують такі види об'єднань громадян як громад­ські рухи та громадські ініціативи.

Держава, надаючи громадянам право на об'єднання, створює необхідні умови для їх успішної діяльності. Об'єд­нання громадян користуються широкими політичними свободами: слова, друку, зборів, мітингів, походів і демон­страцій. Внутрішні ж відносини між членами об'єднань громадян регулюються корпоративними нормами.

 


6.5. Держава і місцеве самоврядування

Місцеве самоврядування це самостійна і під свою відповідальність діяльність населення з вирішення питань місцевого значення. Воно є самостійною недержавною фор­мою народовладдя на місцях, інакше кажучи, це влада місцевої територіальної Громади. Органи місцевого само­врядування автономні, тобто не підпорядковані ні одне одному, ні державі.

Існує два основних теоретичних і практичних підходи до взаємин державної влади і місцевого самоврядування.

Державна теорія і практика місцевого самоврядуван­ня виходять із того, що місцеве самоврядування породжене державою і нерозривно з ним пов'язане. Зокрема, виборні глави органів місцевого самоврядування затверджуються державою і діють Як представники державної влади. Крім того, органи місцевого самоврядування можуть наділятися окремими повноваженнями державних органів із переда­чею їм при цьому необхідних ресурсів для їх здійснення.

Громадська теорія і практика місцевого самовряду­вання базується на незалежності органів місцевого само­врядування від держави. Виборні органи місцевого само­врядування є самостійними щодо центральної влади і утворюють систему місцевого самоврядування (муніципаль­ну систему). Місцеве самоврядування включає як виборні органи, так і адміністративні служби, що перебувають у їхньому віданні. Ці служби називаються комунальною (муніципальною) адміністрацією й утримуються за рахунок коштів місцевого бюджету.

При будь-якій із названих моделей система місцевого самоврядування є більш демократичною у порівнянні з державним управлінням на місцях. Вона дозволяє повніше враховувати проблеми розвитку території, інтереси різних груп населення, ефективніше управляти освітою, підтри­манням порядку, утриманням доріг тощо. До того ж дер­жавний бюджет звільняється від витрат на утримання місцевої адміністрації.

Предмет відання органів місцевого самоврядування складає: комунальне господарство та впорядкування тери­торії; охорона природи та культурної спадщини; місцева інфраструктура (транспорт, дороги тощо); соціальна та культурна сфера. Коло повноважень органів місцевого само­врядування включає: створення комунальних підприємств різного профілю і керівництво їхньою роботою; надання допомоги малозабезпеченим; будівництво соціального жит­ла, муніципальних шкіл, лікарень, дитячих садів; встанов­лення правил поведінки у громадських місцях, видання розпоряджень щодо пожежної охорони, санітарного нагля­ду; створення місцевих поліцейських сил, на які поклада­ється несення патрульної та охоронної служби. У ряді фі­нансових повноважень найважливішим є ухвалення місце­вого бюджету, який складається з власних доходів (податки і збори з населення) та дотацій із державного бюджету.

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter