Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.

Розділ 13

НОРМИ ПРАВА


13.1. Норма права, її ознаки

Правова норма це формально визначене, встановлене або офіційно визнане державою і забезпечене її примусовою силою правило поведінки загального характеру, спрямова­не на врегулювання суспільних відносин.

Ознаки норми права:

1) загальний характер (неперсоніфікованість). Норми права поширюються на всіх людей, незалежно від того, чи знайомі вони з цими нормами, і розраховані на багатократну реалізацію. Припис правової норми може носити зобов'язуючий, дозвільний або заборонний характер;

2) формальна визначеність. Норми права чітко сформульовані та зафіксовані в офіційному джерелі права (законі, міжнародно-правовому договорі тощо). Норма права чітко і недвозначно визначає лінію дозволеної або належної поведінки свого адресата (суб'єктивні права або юридичні обов'язки);

3) зв'язок із державою. Норми права або встановлюються державою (наприклад, шляхом ухвалення закону, видання підзаконного акту), або визнаються державою (на­ приклад, шляхом ратифікації міжнародного договору). Зв'язок із державою виявляється і в тому, що виконання норм права забезпечується силою державного примусу;

4) системність. Норма права сама по собі є мікросистемою, що складається із гіпотези, диспозиції та санкції. Крім того, кожна норма нерозривно пов'язана з іншими, утворюючи цілісну систему національного або міжнародного права;

5) регулятивність. Правова норма виступає як регуля­тор суспільних відносин і засіб вирішення конфліктів.

 


13.2. Класифікація норм права

Кожна система права складається із величезної кілько­сті правових норм. Правові норми відрізняються не тільки системністю, а й спеціалізацією кожна з них «відповідає»за власну ділянку «роботи».

1) за роллю в механізмі правового регулювання розріз­няють конкретні та спеціалізовані норми. Конкретні норми безпосередньо встановлюють права та обов'язки адресатів норм. Спеціалізовані норми поділяються на від­правні таінші спеціалізовані нормативні приписи.

Відправні спеціалізовані норми охоплюють норми-засади, установчі норми, норми-дефініції, норми-принципи, норми-презумпції. Завдяки ним визначаються цілі, завдан­ня, принципи, межі та методи правового регулювання, закріплюються правові категорії та поняття. До інших спеціалізованих норм можуть бути віднесені: норми-строки, норми-фікції, норми-конструкції, оперативні норми.

Норми-засади це правові приписи, які закріплюють засади конституційного порядку держави, основи соціаль­но-економічного, політичного та державного життя, взає­мовідносини держави і особи, форми власності тощо.

Норми-принципи це правові приписи, які виражають і закріплюють принципи права. Так, ст.8 Конституції Укра­їни закріплює кілька норм-принципів: принципи верхо­венства права, верховенства конституції, прямої дії норм конституції. Норми-принципи можуть виступати як нормативно-правова основа рішення юридичної справи, зо­крема при виявленні прогалин у праві.

Установчі норми (інакше, норми-цілі, декларативні норми) це правові приписи, які визначають мету, завдан­ня окремих інститутів або галузей права (наприклад, за­вданням Конституційного Суду є гарантування верховен­ства Конституції ст.2 Закону «Про Конституційний Суд України»).

Норми-дефініції це норми, які містять визначення правових категорій і понять (наприклад, визначення зло­чину в ст.11 Кримінального кодексу України).

Норми-презумпції це закріплене в нормативно-пра­вовому акті припущення щодо певного юридичного стану або явища. Презумпції характеризуються тим, що вони не можуть бути індивідуалізовані в актах застосування норм права і використовуються виключно в нормативних актах.

Темпоральні норми (норми-строки) це такі правові приписи, які указують на якийсь час, настання або закін­чення якого тягне певні юридичні наслідки (наприклад, термін позовної давності).

Норми-преюдиції це нормативні приписи, які ви­ключають заперечування вже доведеного факту. Напри­клад, факти в одній справі, встановлені рішенням суду, що набрало чинності, не повинні доводитися знову при роз­гляді інших справ, в яких беруть участь одні й ті ж особи.

Норми-фікцїї це закріплені у правових актах норма­тивні приписи, які умовно проголошують факт (або обста­вину), що не є встановленим.

Норми-конструкції це нормативні приписи, які уза­гальнюють складні за своїм змістом юридичні явища. Так, в юридичній практиці використовується конструкція скла­ду злочину. Вона не має чітко визначеного законодавчого закріплення і встановлюється сукупністю положень, які розміщені у різних статтях Кримінального кодексу.

Оперативні норми норми, яку відіграють підсобну роль, визначаючи час набрання чинності нормативно-пра­вовим актом, його поширення на нове коло або нові відно­сини осіб.

Норми-арбітри (колізійні норми) норми, які регу­люють вибір норми у разі розбіжності між кількома нор­мами;

2) залежно від предмета правового регулювання розрізняють конституційні, кримінально-правові, цивільно-правові, адміністративно-правові норми та інші галузеві норми;

3) залежно від основних методів правового регулювання розрізняють імперативнінорми (містять владні приписи, що не допускають жодних відхилень) і диспозитивні норми (їхні приписи можуть варіюватися за розсудом учасників відносин). Імперативні норми є характерними для конституційного, адміністративного, кримінального права. Такі норми неможливо змінити приватною угодою сторін. Диспозитивні норми характерні для цивільного, сімейного,комерційного права. їхні приписи залишають місце для розсуду сторін;

4) залежно від характеру правового припису, що міститься в нормі, розрізняють дозвільні, зобов'язуючі та заборонні норми. Дозвільна норма надає адресату норми , право здійснити яку-небудь дію. Зобов'язуюча норма містить обов'язок адресата норми здійснити якусь дію. Заборонна норма наказує адресату утриматися від указаної в нормі дії;

5) залежно від часу дії розрізняють постійні, тимчасові та надзвичайні правові норми. Як правило, норми права створюються як постійні. Проте у ряді випадків спеціально зазначається їхня тимчасова дія. Наприклад, Закон України «Про податок на доходи фізичних осіб» встановив ставку податку в 13 % на період до кінця 2006 р. Закон України «Про надзвичайний стан» встановлює, що, наприклад, комендантська година може бути введена тільки на періоднадзвичайного стану в Україні не більше ніж на ЗО діб;

6) залежно від кола осіб, на які поширюється дія норми, розрізняють загальні, спеціальні та виняткові правовінорми. Загальні поширюються на все населення, спеціальні на певне коло осіб (наприклад, державні службовці, діти, біженці), виняткові норми права роблять вилучення із загальних і спеціальних норм (наприклад, для дипломатичних представників);

7) залежно від дії в просторі розрізняють загальні та локальні правові норми. Наприклад, Конституція України поширюється на всю територію країни (носить загальний характер), а Конституція Автономної Республіки Крим тільки на один регіон нашої країни територію Криму (носить локальний характер);

8) за функціональною спрямованістю розрізняють регулятивні та охоронні норми. Регулятивні норми встановлюють права та обов'язки осіб, а охоронні встановлюють, вид і міру відповідальності за порушення прав і за невиконання обов'язків;

9) за характером інформаційно-психологічної дії на особу розрізняють стимулюючі та обмежуючінорми;

10) за субординацією у правовому регулюванні розрізняють матеріальні та процесуальнінорми. Матеріально-правові норми встановлюють права та обов'язки адресатів, а процесуальні порядок реалізації норм матеріального права

11) за походженням розрізняють первинні та похідні правові норми. Первинними є, як правило, норми законів, які регулюють знов виниклі суспільні відносини. Похідні правові норми конкретизують первинні правові норми, указують на порядок їх реалізації. Наприклад, ст. 657 Ци­вільного кодексу України визначає, що договір купівлі-продажу земельної ділянки підлягає нотаріальному по­свідченню і державній реєстрації, а норми законодавства про нотаріат конкретизують цю норму, указуючи на про­цедуру оформлення відповідних документів.

Таким чином, класифікація правових норм дає уявлен­ня про їх різноманіття і різні способи впливу на поведінку людей.

 


13.3. Структура норми права

Однією з ознак правової норми є системність. Будучи первинним елементом системи права, правова норма сама є системою в мініатюрі, тобто має певну внутрішню органі­зацію. У цій мікросистемі кожен елемент має своє призна­чення.

Правову норму складають наступні взаємопов'язані структурні частини (елементи):

1) гіпотеза частина правової норми, яка вказує на умови (життєві обставини, інакше юридичні факти), за яких ця правова норма вступає в дію;

2) диспозиція частина правової норми, яка містить вказівку на права та/або обов'язки, що виникають у разі настання життєвих обставин, зафіксованих гіпотезою. Інакше кажучи, диспозиція містить певний правовий припис адресатові норми здійснити дію, утриматися від дії, діяти на власний розсуд. Диспозиція є серцевиною правової норми: без неї правова норма не має сенсу і не може існувати;

3) санкція частина правової норми, яка передбачає негативні наслідки у разі невиконання обов'язку або по­ рушення заборони, вказаної в диспозиції норми.

Таким чином, всі елементи правової норми логічно ви­пливають один з одного, утворюючи цілісну впорядковану систему. її можна представити у вигляді словосполучення «якщо то інакше». Якщо (гіпотеза) існують такі-то обставини, то (диспозиція) слід прийняти таку-то лінію поведінки,інакше (санкція) настануть такі-то несприятли­ві наслідки.

Слід ураховувати, що структура конкретної норми пра­ва залежить від характеру заданого нею правового припису. У дозвільних нормах реально присутні тільки гіпотеза і диспозиція. У зобов'язуючих нормах або присутні всі еле­менти, або гіпотеза і диспозиція, а в заборонних нормах, як правилодиспозиція і санкція.

Особливість структури процесуальних норм полягає в тому, що їхні елементи є похідними від відповідних норм матеріального права і є формою їх реалізації. Гіпотеза про­цесуальної норми закладена в гіпотезі і диспозиції норми матеріального права.

Презумптивна норма має структуру, що складається з трьох елементів: гіпотези, диспозиції і контрпрезумпції, і конструюється за такою схемою: «Якщо А (гіпотеза), то передбачається Б (диспозиція), поки не доведено зворотне (контрпрезумпція)».

Структурні елементи правової норми класифікують за ступенем визначеності і за складом.

Види структурних елементів норми права за визначені­стю:

1) абсолютно-визначені гіпотеза, диспозиція, санкція містять точні, такі, що не допускають розширювального тлумачення відомості про юридичний факт, вид поведінки за наявності цього факту, вид і міру відповідальності за порушення диспозиції;

2) відносно-визначені гіпотеза і диспозиція містять лише загальні умови реалізації норми і не конкретизовані права та обов'язки адресата норми. Відносно-визначена санкція визначає мінімальну і максимальну межу відповідальності за порушення норми;

3) альтернативні гіпотеза і диспозиція указують на варіанти юридичних фактів і варіанти правових наслідків цих фактів. Альтернативна санкція містить два і більше варіантів відповідальності за порушення норми, причому правозастосовувач вибирає з них найбільш доцільний.

Класифікація структурних елементів правової норми за складом:

1) прості. Прості гіпотези містять один юридичний факт, проста диспозиціяодин правовий наслідок гіпотези, проста санкція визначає один захід державного примусу щодо правопорушника;

2) складні. Складна гіпотеза містить складний юридич­ний факт, складна диспозиція містить кілька правових наслідків, що одночасно настають при вказаній гіпотезі, складна санкція передбачає два і більше заходів державно­го примусу до правопорушника.

 


13.4. Способи викладення норм права

Способи викладення норми права можуть бути різними. Для країн континентальної Європи (романо-германська правова сім'я) характерною є абстрактна форма викла­дення правових норм. Ознаки врегульованих правом ситу­ацій у такому разі подаються в узагальненій формі. Казу­їстична форма викладення правової норми є характерною для країн англо-американської (англосаксонської) правової сім'ї, коли вказана в нормі ситуація викладена детально, з переліком окремих варіантів — казусів.

Історична тенденція розвитку юридичної техніки по­лягає в розширенні сфери застосування абстрактного спо­собу викладу правових норм. Наприклад, Кримінальний кодекс України таким, абстрактним, способом встановлює відповідальність за крадіжку: «Таємне викрадання чужого майна (крадіжка) карається штрафом до п'ятдесяти не­оподатковуваних разом мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або позбав­ленням волі на строк до трьох років». При цьому не указу­ється предмети посягань всі вони об'єднуються родовим терміном майно.

А такий історико-правовий пам'ятник, як Салічна прав­да (VI ст.н.е.) у титулі «Про крадіжку свиней» перераховує понад двадцять різних варіантів крадіжки цих домашніх тварин: крадіжка однієї свині, двох свиней, стада свиней,свині з поросям, свині з поля, з незачиненого хліва, із за­мкнутого хліва тощо. В інших титулах перераховуються крадіжки інших видів майна. Це й є казуїстичний спосіб викладення правових норм. Як бачимо, він дуже громізд­кий і сьогодні мало придатний.

У той же час казуїстичний спосіб викладення правових норм інколи використовується й у наш час, якщо необхідно викласти вичерпні варіанти застосування норми або ви­нятки з неї. Наприклад, ст. 78 Конституції України пере­раховує всі види діяльності, якими не має права займатися народний депутат, встановлюючи таким же вичерпним чином винятки із заборон: «Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандата, бути на державній службі, обіймати інші оплачувані посади, за­йматися іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю (крім викладацької, наукової та творчої діяльності), входити до складу керівного органу чи наглядової ради підприємства або організації, що має на меті отримання прибутку».

 


13.5. Співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта

Нормативно-правові акти (закони та підзаконні акти) переважно містять значну кількість правових норм, які так або інакше пов'язані із предметом правового регулювання цього акта. У кодексах систематизований такий обсяг пра­вових приписів, які охоплюють своєю регулятивною дією галузі або підгалузі права.

Нормотворча юридична техніка виробила найбільш раціональні способи розташування правових норм у нор­мативно-правових актах, що забезпечують певну структу­ру цих актів і зручність користування нормативно-право­вим матеріалом. Структурно нормативно-правові акти складаються із загальної і особливої частин, розділів і глав. Первинною ж складовою є стаття нормативно-правового акта (у підзаконних нормативно-правових актах пункт). У статті може міститися одна або кілька правових норм.

Можливі такі варіанти співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта:

1) в одній статті міститьсяодна норма права. Приклад ст.432 Кримінального кодексу України «Мародерство»: «Викрадання на полі битви речей, що знаходяться при убитих або поранених (мародерство), карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років». Стаття містить: гіпотезу поле битви і майно, що знаходиться при убитих і поранених (інакше кажучи, більше ніде мародерство неможливе); диспозицію заборону викрадання речей; санкцію міру відповідальності за це діяння;

2) в одній статті міститьсякілька норм права. У такому разі норми права регулюють кілька правових відносин, що об'єднуються єдиною життєвою ситуацією. Наприклад, ст. 185 Кримінального кодексу України, що складається з п'яти частин, об'єднує всі варіанти правового реагування на здійснення крадіжки. Цей варіант співвідношення норми права і статті нормативно-правового акта є найбільш поши­реним;

3) елементи однієї норми права розташовані в кількох статтях. Цей варіант має місце у тому випадку, коли елементи правової норми (гіпотези, диспозиції, санкції) за допомогою прямих відсилань або бланкетного прийому виражені в інших нормах права. Наприклад, ст.328 Кри­мінального кодексу України «Розголошування державної таємниці» є відсильною. Ця стаття застосовується тільки в тому випадку, якщо вказане у ній діяння не містить ознак державної зради або шпигунства (відповідно — ст.111 і ст.114 КК України). Прикладом бланкетного способу ви­кладення правової норми є ст.286 Кримінального кодексу України «Порушення правил безпеки дорожнього руху або експлуатації транспорту особами, які керують транспорт­ними засобами». Для того щоб правильно застосувати цю норму, слід звернутися до іншого нормативно-правового акта, а саме — Правил дорожнього руху.
Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter