Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.

Розділ 16

НОРМАТИВНО-ПРАВОВИЙ АКТ ОСНОВНА ФОРМА ПРАВА СУЧАСНИХ ДЕРЖАВ


16.1. Нормативно-правовий акт

Нормативно-правовий акт письмовий документ, ви­даний в установленому порядку компетентним органом держави, що містить правові норми загального характеру.

Ознаки нормативно-правового акта:

1) офіційний характер. Нормативно-правовий акт видається державою або, у виняткових випадках недержавним суб'єктом, якому таке право делеговане державою;

2) ухвалення або видання відповідно до строго встановленої процедури у порядку правотворчої діяльності;

3) наявність нових або скасування колишніх правовихнорм;

4) письмовий документ, що має певні реквізити (вид акта; найменування органу, що видав акт; заголовок; дата ухвалення акта; номер акта; підпис посадовця);

5) певна структура акта (преамбула, статті та/або пункти, які об'єднуються в глави, розділи, частини);

6) реєстрація акта. Всі нормативно-правові акти заносяться до державного реєстру;

7) публікація акта в офіційному органі друку. Наприклад, в Україні офіційно встановленими органами для публікації законів є журнали «Офіційний вісник України», «Відомості Верховної Ради України», газета «Голос України». Нормативні акти Кабінету Міністрів України публікуються в газеті «Урядовій кур'єр», журналі «Офіційний вісник України», у «Збірнику постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України ». Акти місцевих адміністрацій і органів місцевого самоврядування публікуються в місце­вій пресі; відомчі нормативні акти — у відповідних бюле­тенях і джерелах, доступних для зацікавлених органів і осіб.

Існує чимало класифікацій нормативно-правових актів, які показують різноманітність їхніх форм і змісту.

Залежно від суб'єкта правотворчості всі нормативно-правові акти поділяються на:

1) нормативно-правові акти державних органів;

2) нормативно-правові акти недержавних суб'єктів (органів місцевого самоврядування, профспілок, акціонерних товариств тощо);

3) сумісні нормативно-правові акти державних органів і недержавних суб'єктів;

4) нормативно-правові акти безпосередньої правотворчості народу (суспільства).

Залежно від сфери дії нормативно-правові акти поді­ляють на загальнодержавні та локальні нормативно-право­ві акти.

Залежно від строку дії, нормативно-правові акти класи­фікуються як акти невизначено-тривалої дії та тимчасові акти.

Найбільш значущою є класифікація нормативно-право­вих актів за юридичною чинністю. Юридична чинність нормативно-правового акта це ступінь його впливу на суспільні відносини, його значення, яке залежить від роз­ташування в ієрархії актів. Залежно від неї всі нормативно-правові акти розділяються на дві великі групи: закони та підзаконні акти. В той же час у ряді правових систем така ієрархія відсутня і всі нормативно-правові акти загального характеру носять назву закону. У Франції поняттю підзаконного акта відповідає поняття «регламент», що видаєть­ся урядом.

Нормативно-правовий акт є основною формою сучасного права через загальну тенденцію до підвищення ролі держави в правовому регулюванні. В той же час це і найбільш довершена форма права. Документально-письмова форма нормативно-правових актів дозволяє чітко і доступно викласти правові приписи й оперативно ознайомити з ними населення.

 


16.2. Поняття, ознаки і види законів

Закон нормативний акт, прийнятий органом законо­давчої влади або всенародним референдумом, що має вищу юридичну чинність і містить первинні правові норми.

Визначення закону фіксує найбільш важливі його від­мітні ознаки:

1) закон приймається тільки суб'єктами, які є носіями державного суверенітету (народ або його найвищий представницький орган);

2) закон має вищу юридичну чинність уся решта актів перебуває «під» законом, мають відповідати йому;

3) порядок його підготовки і видання, як правило, визначається конституцієюдержави;

4) у ідеалі закон має виражати волю та інтереси народу;

5) закон містить первинні, початкові норми, яких раніше не було в системі права;

6) законами регулюються найбільш важливі суспільні відносини.

Саме ці ознаки й виділяють закон у системі інших нор­мативних актів і надають йому якість верховенства. Змі­нити або скасувати закон має право тільки той орган, який його прийняв, причому в строго обумовленому порядку.

Закони в сучасній демократичній правовій державі по­сідають перше місце серед усіх джерел права й є основою законності та правопорядку.

Класифікація законів може проводитися за різними підставами:

1) за юридичною чинністю всі закони поділяються на конституційні та звичайні (поточні). До першої групи на­лежать конституція і конституційні (у деяких країнах ор­ганічні) закони. Головним конституційним законом є влас­неконституція основоположний, установчий політико-правовий акт, що закріплює основи конституційного ладу, загальний правовий статус особистості, правовий статус органів державної влади. Конституційними називають також закони, що вносять зміни і доповнення в чинну кон­ституцію (наприклад, таким є Закон «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 p.). Ці закони, як правило, приймаються в особливому, ускладненому по­рядку. Конституційні закони служать базою для поточного законодавства. У деяких країнах (наприклад, у Росії) до конституційних законів відносять також закони, які при­ймаються з найбільш важливих питань, прямо вказаних в Конституції.

Звичайні (поточні) законице акти поточного зако­нодавства, присвячені різним сторонам соціально-еконо­мічного, політичного і духовного життя суспільства.

За структурною формою розрізняють кодифіковані та некодифіковані закони. На сьогодні в Україні прийнято і діє понад двадцять кодексів і основ законодавства, серед них: Кримінальний, Цивільний, Бюджетний, Земельний кодекси, Основи законодавства про охорону здоров'я тощо. Кодекси нерідко є галузеутворюючим чинником. Так, у галузі кримінального права Кримінальний кодекс основ­ний і єдиний нормативно-правовий акт. Цивільний кодекс регулює основну масу цивільно-правових відносин, а всі інші закони в цій галузі його доповнюють.

За місцем у структурі законодавства виділяють галу­зеві та міжгалузеві (комплексні) закони. Галузевий закон містить норми права, що стосуються однієї галузі (напри­клад, Сімейний кодекс), а комплексний закон містить норми, що належать до ряду галузей (наприклад, Житловий кодекс України містить норми цивільного й адміністратив­ного права).

 


16.3. Підзаконні акти: поняття і види

Підзаконні акти це нормативно-правові акти, видані на основі, на виконання, з метою конкретизації та деталі­зації положень законів.

Підзаконні акти, подібно до законів, обов'язкові для виконання і мають необхідну юридичну чинність. Але їхня дія обмежена законом: вони не можуть виходити за межі законодавчого регулювання; їхні норми мають вторинний у порівнянні із законом характер. Підзаконні акти не мо­жуть змінювати або скасовувати норми законів.

Підзаконні акти є різноманітними за формою і джерелам походження. У нашій країні існують такі види підзаконних актів:

1) нормативні укази Президента України. Окреміукази (наприклад, про введення воєнного, надзвичайного стану) підлягають затвердженню Верховною Радою Укра їни. Конституційність актів глави держави може бути пере­вірена Конституційним Судом України;

2) постанови Кабінету Міністрів України акти виконавчого органу держави, наділеного широкою компетенцією з управління суспільними процесами. Постанови Кабінету Міністрів України підписуються Прем'єр-міністром і підлягають офіційній публікації не пізніше 15 днів із дня їх ухвалення;

3) інструкціїта нормативні накази міністерств і відомств регулюють, як правило, суспільні відносини, що перебувають у межах компетенції цих виконавчих структур. Проте є серед них і такі, які мають загальне значення, виходять за рамки конкретного міністерства і відомства, поширюються на зовнішнє коло суб'єктів. Наприклад, такими є акти Міністерства фінансів, Міністерства внутрішніх справ, Національного банку, Державної податкової адміністрації, Митного комітету. Нормативні накази можуть видаватися кількома суб'єктами спільно. Наприклад, наказ « Про порядок взаємодії органів і установ виконання покарань, територіальних органів внутрішніх справ і центрів зайнятості населення про надання особам, звільненим від відбування покарання, допомоги в трудовому і побутовому влаштуванні, соціальній адаптації» від 12 грудня 2003 р. був виданий спільно Департаментом з питань виконання покарань, Міністерством внутрішніх справ і Міністерством праці та соціальної політики;

4) нормативні акти місцевих державних адміністрацій. Наприклад, глави ряду обласних державних адміністрацій затвердили положення про заснування обласних премій у галузі літератури і мистецтва, стипендій спортсменам і тренерам тощо;

5) нормативні акти органів місцевого самоврядування. Наприклад, багато територіальних громад в Україні прийняли власні статути. Нормативними є рішення місцевої ради про встановлення місцевих податків і зборів (податок на рекламу, курортний збір тощо);

6) нормативні накази адміністрації підприємств, установ, організацій (наприклад, правила внутрішнього трудового розпорядку).

Особливе місце в системі нормативно-правових актів України займають акти, що видаються органами влади Автономної Республіки Крим. Верховна Рада АРК має право видавати нормативно-правові акти (постанови) з ряду питань, визначених Конституцією України, зокрема має право приймати і змінювати Конституцію Автономної Рес­публіки Крим (але з подальшим затвердженням Верховною Радою України). Проте слід мати на увазі, що ці акти не є законами: закони має право приймати тільки Верховна Рада України.

 


16.4. Дія нормативно-правових актів у часі, у просторі та за колом осіб

Нормативно-правові акти мають часові, просторові та суб'єктивні межі свого функціонування.

Дія нормативно-правового акта в часі обмежена періо­дом між набранням актом чинності та припиненням його дії. Нормативно-правовий акт починає діяти:

1) з моменту ухвалення або видання;

2) з моменту публікації;

3) з моменту, вказаного в тексті самого нормативно-правового акта;

4)за відсутності вказівок в нормативно-правовому акті про час набуття нормативно-правовим актом чинності діє загальне правило: він набуває чинності після спливу певного строку після публікації. Наприклад, для закону в Україні такий термін складає 10 днів.

Набрання чинності нормативно-правовим актом відбу­вається відповідно до таких трьох правил:

1) негайна дія, коли акт поширюється тільки на юридичні факти, що виникли після набрання актом чинності. Це типовий, нормальний в умовах законності варіант часової дії закону. Інакше кажучи, нормативно-правовий акт зворотної дії не має;

2) зворотна дія (зворотна чинність), коли нормативно-правовий акт поширює свою дію на всі випадки «вперед» і «назад». Надання закону зворотної чинності є винятком і є можливим у двох випадках; якщо про це є вказівка в самому законі; якщо закон пом'якшує або зовсім усуває відповідальність;

3) переживаннянормативно-правового акта, коли акт, що втратив юридичну чинність, за спеціальною вказівкою нового акта, продовжує діяти з окремих питань. Наприклад, відповідно до приписів Сімейного кодексу України майнові відносини подружжя, що одружилося до набрання чинності нового кодексу (до 1 січня 2004 p.), продовжують визначатися Кодексом про шлюб і сім'ю, що втратив чинність.

Нормативно-правові акти втрачають свою чинність (при­пиняють дію) з таких підстав:

1) після закінчення терміну дії акта, на який він був прийнятий;

2) у зв'язку з виданням нового акта, що замінив раніше чинний акт (непряме, або фактичне, скасування);

3) на підставі прямої вказівки конкретного органу про скасування цього акта (пряме скасування).

Дія нормативного акта в просторі визначається терито­рією, на яку поширюються владні повноваження органу, що його видав. Під територією держави розуміється її су­хопутний та водний простір усередині державних кордонів, повітряний простір над ними, надра. До неї належить такожтериторія дипломатичних представництв за кордоном, військові та торгові судна у відкритому морі, повітряні кораблі, що перебувають у польоті за межами держави, якщо вони несуть на борту державні символи, а також де­які інші об'єкти.

За дією в просторі розрізняють загальнодержавні (загаль­ні) та локальні нормативно-правові акти. Перші поширю­ють свою дію на всю без винятків територію держави, а другі тільки на строго визначений регіон. Наприклад, закон про створення і функціонування вільної економічної зони носить локальний характер, а Кодекс про адміністра­тивні правопорушення загальний.

Дія акта за колом осіб підкоряється таким правилам. Нормативно-правові акти загального характеру поширю­ють свою дію на все населення держави (громадяни, іно­земці, апатриди). Спеціальні нормативно-правові акти розраховані на певне коло осіб (діти, пенсіонери, військо­вослужбовці). Виняткові закони роблять вилучення із за­гальних і спеціальних законів (наприклад, для диплома­тичних представників).

 


16.5. Юридична техніка

Юридична техніка це система науково обґрунтованих і практично підтверджених засобів, правил і прийомів під­готовки і впорядкування правових актів, яка використову­ється з метою забезпечення їх досконалості і підвищення ефективності.

Основним об'єктом юридичної техніки є текст правових актів, інформаційне втілення юридичних приписів. При їх ухваленні важливо враховувати, щоб зміст таких приписів (дух) і форма (буква) відповідали один одному, щоб не було неясності, двозначності.

Юридична техніка визнана структурувати правовий матеріал, удосконалювати мову правових актів, робити її зрозумілішою, точнішою і грамотною. Багато в чому саме рівень юридичної техніки символізує певний рівень право­вої культури конкретного суспільства.

Засоби юридичної техніки:

1) юридичні терміни словесний вираз понять, використовуваних при викладі змісту правового акта. Види юридичних термінів: загальновживані (будинок, стіл, машина); спеціальні неюридичні (епідемія, експертиза); спеціальні юридичні (прокурор, підозрюваний, позивач). У свою чергу юридичні терміни поділяються на загально-правові (наприклад, правопорушення), міжгалузеві (наприклад, адвокат) і галузеві (наприклад, грабіж, авторське право);

2) юридичні конструкції типові моделі побудови нормативного матеріалу, що включають ряд однопорядкових правових понять. Наприклад, юридичною конструкцією є склад правопорушення (включає об'єкт, суб'єкт, об'єктивну сторону і суб'єктивну сторону правопорушення);

3) системна побудова забезпечує вираз норми права у вигляді логічної норми, що включає три елементи (гіпотеза-диспозиція-санкція) .

Правила юридичної техніки:

1) ясність і чіткість, простота і доступність мови правових актів. В юридичних текстах слід уникати використання іноземних слів, якщо є їхні національні аналоги. Прекрасним прикладом слідування цим правилам є мова Цивільного кодексу Франції. Наполеон Бонапарт, який керував його створенням, поставив перед його розробниками завдання, щоб кодекс був зрозумілий «рядовому батькові сімейства», а суддям було заборонено відмовляти в розгляді справи під приводом неясності закону;

2) поєднання лаконічностіз необхідною повнотою, поєднання конкретності та абстрактності виразу від­ повідних правових приписів. Юридичні приписи мають охоплювати всі ознаки регульованої ситуації, при цьому не будучи громіздкими і складними для розуміння. У більшості правових систем прийнято абстрактну форму викладу приписів, але в деяких випадках вони мають бути конкретизовані. Наприклад, ч.2 ст.115 Кримінального кодексу

України перераховує всі можливі склади вбивств з обтяжу­ючими обставинами;

3) директивністьта офіційність.Правові приписи мають бути владними і недвозначними. Такий характер мають тексти більшості законів і підзаконних актів України. Ця вимога поширюється і на інші правові акти, прикладом є вирок суду у кримінальній справі, свідоцтво про реєстрацію громадської організації тощо;

4) стильправового акта має бути діловим, тобто рівним, спокійним, стриманим, а не художнім. Якщо мова адвоката в суді може рясніти метафорами, алегоріями, порівняннями, оскільки вона покликана викликати правові емоції, то в законі, підзаконному акті, рішенні суду, адміністративного органу ці художні засоби недопустимі;

5) послідовність викладу, узгодженість і внутрішня єдність правового матеріалу. Наприклад, у Цивільному кодексі України спочатку розташовані правові норми, що встановлюють загальні положення договору, а потім — норми, що регулюють конкретні види договорів.

Прийоми юридичної техніки:

1)способи, що фіксують офіційні реквізити (найменування правового акта, назва органу-видавця, дата і місце його ухвалення/видання, підписи посадовців тощо);

2) структурна організаціяправового акта (преамбула, частини, книги,.глави, розділи, статті, пункти, їхня нумерація тощо). В українській правовій системі кодифіковані нормативно-правові акти включають загальну та особливу частину, тобто виклад матеріалу будується за принципом від загальних положень до конкретних. До структури деяких правових актів пред'являються особливо строгі вимоги. Наприклад, ст.332 Кримінально-процесуального кодексу України вимагає, щоб вирок у кримінальній справі складався із логічно пов'язаних між собою вступної, мотивувальної та резолютивної частин.


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter