Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.

Розділ 17

ПРАВОУТВОРЕННЯ, ПРАВОТВОРЧІСТЬ, ЗАКОНОТВОРЧІСТЬ


17.1. Правоутворення і правотворчість

Правоутворення це процес, який включає виникнен­ня потреб суспільства у врегулюванні певних відносин і актів поведінки, їх усвідомлення, формулювання і юри­дичне оформлення у вигляді правових норм. Процес право­утворення йде безперервно, оскільки постійно виникають нові види суспільних відносин, нові суб'єкти вимагають визнання свого права, а старі — розширення або зміни сво­їх правових можливостей.

Правотворчість необхідно розглядати в межах ширшого поняття правоутворення і не ототожнювати з ним.

Правотворчість це організаційно оформлена діяль­ність уповноважених суб'єктів з ухвали, зміни та скасуван­ня правових норм, здійснювана відповідно до суспільних потреб у нормативно-правовому регулюванні.

Правотворчість виступає як офіційна складова правоут-ворення, самостійна і завершальна його стадія. Правоутво­рення здійснюється до правотворчості, поряд з нею, у ви­гляді правотворчості, після правотворчості, у процесі реа­лізації права. Правоутворення здійснюється не тільки державою, а й суспільством: у правосвідомості, правовід­носинах, правомірній поведінці, правових теоріях, правовій практиці, індивідуальних і колективних договорах. Вони досліджуються, узагальнюються, систематизувалися дер­жавою, а потім формулюються в нормах права, зовні ви­ражених у нормативно-правових актах, нормативно-право­вих договорах, правових прецедентах, правових звичаях.

Ознаки правотворчості:

1) здійснюється уповноваженими суб'єктами: державою, суспільством (народом), органами місцевого самоврядування, об'єднаннями громадян, трудовими колективами;

2) виражається у встановленні (офіційному визнанні, конкретизації) нових, зміні тих, що діють, і скасуванні застарілих правових норм;

3) одержує завершення в письмовому документі;

4) здійснюється з дотриманням процедури підготовки і ухвалення акта.

Функції правотворчості:

1) функція первинного регулювання нових суспільних відносин, яка здійснюється шляхом видання нових за змістом норм права. Наприклад, у наш час відбувається юридичне оформлення відносин, пов'язаних із використанням комп'ютерів та інформаційних технологій;

2) функція оновлення нормативно-правового матеріалу, яка передбачає зміну або скасування тих норм, які застаріли і не відповідають потребам суспільного розвитку. Наприклад, в більшості постсоціалістичних держав скасована цензура друку, яка перешкоджала розвитку демократії;

3) функція ліквідації прогалин у позитивному праві, тобто часткового або повного усунення прогалин у правовому регулюванні суспільних відносин шляхом формулювання тих правил поведінки, яких бракує. Наприклад, в кримінальному законодавстві України давно була передбачена відповідальність за викрадання людини, але була відсутня відповідальність за торгівлю людьми, хоча небезпека вказаного діяння була очевидна. Цей частковий пропуск був ліквідований шляхом ухвалення закону про внесення відповідних змін до Кримінального кодексу;

4) функція систематизації нормативно-правового матеріалу, яка полягає в упорядкуванні, об'єднанні та доповненні нормативно-правових актів, створенні єдиного, зручного для користування, побудованого на наукових принципах нормативно-правового кодифікованого акта.



17.2. Принципи правотворчості

Принципи правотворчості це керівні, основоположні ідеї, які зумовлюють відповідність правотворчості суспіль­ним потребам. До них відносять:

1) гуманізм — пріоритетність прав людини, визнання людини як найвищої соціальної та духовної цінності;

2) гармонійна єдність інтересів особистості та суспільства. Право має виступати як рівноважна складова індивідуальних інтересів, що й є суспільним інтересом;

3) демократизм — вираз у праві волі народу. Один із способів безпосередньої правотворчості народу — ухвалення норм права шляхом референдуму. Проте це вельми дорога процедура, широко вживана лише в деяких невеликих державах. Принцип демократизму виявляється також у широкому обговоренні законопроектів, у конкуренції кількох варіантів законопроектів, що виносяться на обговорення парламенту;

4) гласність — ознайомлення суспільства з проектами нормативно-правових актів, вільне та конструктивне їх обговорення з метою уникнути помилок і прогалин у правовому регулюванні, підвищити його авторитетність та ефективність;

5) законність — ухвалення нормативно-правових актів законним шляхом, відповідно до конституційно закріпленого процесу правотворчості. Розробка і ухвалення нормативно-правових актів та інших форм права не повинні виходити за межі компетенції державних органів. Приписи норм права повинні відповідати конституції та міжнародним зобов'язанням держави;

6) науковість і професіоналізм. Розробкою та прийняттям нормативно-правових актів повинні займатися фахівці. Підготовка проекту нормативно-правового акта має здійснюватися на основі досягнень юридичної науки, а у разі потреби — й інших наук. Проект нормативно-правового акта має бути підданий науковій експертизі, а у разі потреби мають бути проведені соціологічні дослідження й економічне обґрунтування;

7) зв'язок з практикою. Як правило, норми права мають видаватися для врегулювання вже існуючих суспільних відносин. Практика реалізації правових норма має «помічати» прогалини та колізії у правовому регулюванні, діагностувати застарівання правових норм і необхідність їх скасування або зміни;

8) планування. Цей принцип дає можливість встановити правильну послідовність розробки і ухвалення нормативно-правових актів, вилучити непродумані, випадкові акти правотворчості, запобігти дублюванню актами один одного. Недотримання цього принципу призводить до ко­лізій і суперечностей у нормативно-правових актах, зре­штою, провокує свавілля і помилки в роботі правозастосовчих органів;

9) оперативність. Цей принцип вимагає швидкого реагування на мінливі потреби суспільства, на появу нових суспільних відносин;

10) поєднання динамізму і стабільності. Цей принцип вимагає дотримання необхідного балансу між виданням нових норм права і внесенням змін і доповнень до чинних нормативно-правових актів. Основною метою правотворчої діяльності має бути досягнення стабільності законодавства, забезпечення умов якомога більшій тривалості дії законів і підзаконних актів у державі.

Ухвалення нових нормативно-правових актів, зміна або скасування чинних мають відповідати вказаним принци­пам, бути обґрунтованим і доцільним, змістовно зваженим і конструктивним.

 


17.3. Види правотворчості

Складність категорії правотворчості зумовлює різно­маніття критеріїв її класифікації.

За способами правотворчості розрізняють:

1) затвердження нормативно-правових актів і договорів референдумом. Наприклад, референдумом були прийняті конституції багатьох держав (Ірландія, Російська Федерація, Франція, Чилі). Маастрихтській договір у Франції та Ірландії також затверджувався референдумом. Таким же шляхом нерідко вносяться зміни до конституції, державного ладу. Наприклад, у 1975 р. референдум у Греції висловився за ліквідацію монархії;

2) прийняття або видання нормативно-правових актів компетентними державними органами. У сучасних державах цей вид правотворчості є основним. Держава також має право делегувати таке повноваження недержавним суб'єктам. Наприклад, у 1933 р. за рекомендацією Конгресу США підприємці розробили і затвердили Кодекси чесної конкуренції для того, щоб швидше вивести країну з економічної депресії;

3) створення юридичних прецедентів судовими та адміністративними органами держави. Цей вид правотворчості є одним з основних у країнах англо-американського типу права;

4) укладення нормативно-правових договорів компетентними державними органами (або з дозволу держави іншими суб'єктами, зокрема трудовими колективами). Цей , вид правотворчості переважає в міжнародних відносинах, і останнім часом активно розвивається у внутрішньодер­жавних справах;

5) офіційне визнання державою звичаю. Наприклад, ст. 7 Цивільного кодексу України містить вказівку на можливість застосування звичаїв ділового обороту, якщо вони не суперечать закону або договору.

Залежно від форм створюваного права розрізняють: 1) законотворчість; 2) підзаконна правотворчість; 3) пре­цедентна правотворчість; 4)договірна правотворчість.

Залежно від суб'єкта правотворчості розрізняють:

1) безпосередня правотворчість народу (суспільства). Цей вид правотворчості здійснюється в процесі референдуму (плебісциту) всенародного голосування з найбільш важливих питань життя суспільства і держави;

2) правотворчість найвищого представницького органу (парламенту) держави або суб'єкта федерації. У більшості країн світу парламент має «монополію» на законотворчу діяльність;

3) правотворчість органів і посадовців виконавчої влади (уряду, міністерств і відомств, місцевої адміністрації). Як правило, названі органи державної влади здійснюють підзаконну правотворчість. Крім того, формою участі в правотворчому процесі є право законодавчої ініціативи, що належить уряду разом з іншими суб'єктами;

4) правотворчість глави держави. Зміст правотворчої діяльності глави держави залежить від форми державного правління та обсягу повноважень, що є у глави держави. Так, абсолютний монарх визнається як єдиний творець права; навпаки, президент у парламентсько-президентській республіці може видавати тільки підзаконні акти. Подібно до уряду глава держави, як правило, володіє правом законодавчої ініціативи;

5) судова правотворчість. У країнах англо-американського типу права судді відіграють першорядну роль у правотворчості, а в країнах романо-германського типу права суд має допоміжне значення в правотворчості, виступаючи як інтерпретатор уже наявних правових норм. Особ ливий варіант правотворчості судових органів у країнах романо-германського типу права визнання нормативно-правового акта не відповідним конституції. Таке рішення може винести, наприклад, Конституційний Суд України. Це припиняє дію акта повністю або частково, отже, рішен­ня КСУ має певний правотворчий зміст;

6) правотворчість органів місцевого самоврядування. Відмітна ознака цього виду правотворчості її локальний характер. Створені органом місцевого самоврядування нормативно-правові акти діють тільки в строго визначених територіальних межах.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter