Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.

Розділ 19

РЕАЛІЗАЦІЯ ТА ЗАСТОСУВАННЯПРАВА


19.1. Реалізація права та її ознаки

Встановлення державою правових норм не є самоціллю. Право виступає як соціальний регулятор і як вища соці­альна цінність лише тоді, коли його принципи і норми втілюються в життя, реалізуються в діях суб'єктів соціаль­ного спілкування.

Сенс права та його соціальне призначення найповніше розкриваються тоді, коли його приписи добровільно здійс­нюються його численними суб'єктами. Без реалізації право залишалося б лише формально визначеною і офіційно ви­раженою декларацією. В процесі реалізації права відбува­ється «матеріалізація» абстрактних нормативно-правових приписів у конкретні правомірні вчинки суб'єктів права і задовольняються «закладені» в норми права особисті та соціальні очікування учасників правовідносин.

Реалізація права це втілення права в життя, реальне втілення змісту юридичних норм у фактичній поведінці суб'єктів.

Ознаки реалізації права:

1) відповідність приписам права. Реалізація права — це завжди правомірні дії суб'єктів права;

2) соціальна корисність. За допомогою реалізації правових норм задовольняються різноманітні особисті та суспільні потреби й інтереси;

3) процедурність. Реалізація права — це регламентована правом діяльність суб'єктів права, яка протікає в часі і складається з послідовно здійснюваних вчинків;

4) вольовий характер. Здійснюючи реалізацію права, його суб'єкти діють усвідомлено, свідомо узгоджуючи свої вчинки з приписами правових норм;

5) державна забезпеченість. Реалізація права забез­печується різними юридичними засобами, у тому числі і державним примусом.

У процесі правореалізації правові норми мають ефектив­но, без жодних відхилень перетворюватися у правомірну поведінку, суб'єкти права мають максимально повно реа­лізовувати можливості, надані правом, і вичерпно викону­вати його вимоги. Таким чином, можна сказати, що право­ва норма реалізується тоді, коли вона втілюється у фактич­ній правомірній поведінці суб'єктів. Проте слід зазначити, що ця теза має пряме відношення лише до норм, які безпо­середньо регулюють поведінку, хоча вони й складають основний масив юридичних норм. Спеціалізовані норми безпосередньо поведінкою не реалізуються: вони здійсню­ють своє призначення через системні зв'язки з конкретни­ми нормами, допомагаючи їм у регулюванні поведінки.

Реалізація права як процес може бути охарактеризована з об'єктивної та суб'єктивної сторони. З об'єктивної сторони вона є здійсненням дій, передбачених нормами права. Су­б'єктивна сторона реалізації права характеризує ставлення суб'єкта до правових вимог, що реалізуються, його установ­ки і вол ю у момент здійснення юридичних дій. Суб' єкт може бути зацікавлений у реалізації права через усвідомлення громадського обов'язку, через власну вигоду, або через по­боювання несприятливих наслідків. Але головне в цьому процесі — точне слідування правовим приписам.

 


19.2. Форми реалізації права

Реалізація права завжди пов 'язана тільки з правомірною поведінкою. Правомірна поведінка є вельми різноманітною за своїм змістом і формами зовнішнього прояву, отже, різ­номанітними є форми реалізації права. Форми реалізації права класифікуються на різних підставах:

Форми реалізації права залежно від суб'єктного складу:

1) індивідуальна. Правові норми реалізуються в про­цесі односторонніх правомірних дій індивідів (наприклад, виступ на мітингу);

2) колективна. Правові норми реалізуються постійними або тимчасовими колективами індивідів (наприклад, укла­дення колективного трудового договору).

Форми реалізації права залежно від участі в правовід­носинах:

1) поза правовідносинами. Таким шляхом утілюються в житті норми, які встановлюють правовий статус і компетенцію суб'єктів права, а також норми, що фіксують природні права людини і громадянина. Наприклад, реалізація права на свободу совісті або права на недоторканність особи може відбуватися без вступу до яких-небудь відносин з іншими особами;

2) у правовідносинах. Правовідносининайбільш поширений варіант реалізації норми права. В такому випадку суб'єкти реалізують норми права шляхом використання (управомочений суб'єкт) і виконання (зобов'язаний суб'єкт).

Форми реалізації права залежно від ступеня активності суб'єктів:

1) активні позитивні дїі.Таким шляхом відбуваєтьсявикористання права або виконання обов'язку. Ця форма правореалізації залежить безпосередньо від активних дій суб'єкта. Ця свідомо-вольова поведінка суб'єкта права зазвичай реалізується в рамках правовідносин (наприклад, договірних або управлінських);

2) пасивна форма (бездіяльність суб'єкта). У такий спосіб шляхом утримання від дій реалізуються правові заборони, але не тільки вони. Пасивна форма безпосередньої реалізації характерна, як правило, для дозвільних норм, що закріплюють права і свободи, невіддільні від особи (право на життя, честь, гідність, свободу світогляду, особисту недоторканність, недоторканність приватного і особистого життя).

За характером і спрямованістю дій суб'єктів виділяють такі форми реалізації права:

1) дотримання норм права. Ця форма реалізації права має місце тоді, коли суб'єкти утримуються від здійснення дій, заборонених правом. У більшості випадків дотримання права відбувається непомітно, зазвичай не фіксується. Саме тому його юридичний характер яскраво не виявляється. Таким шляхом реалізуються заборонні норми права, що вимагають пасивної поведінки (наприклад, переважна біль­шість норм Особливої частини Кримінального кодексу);

2) виконання норм права. Воно відбувається, коли суб'єкти здійснюють покладені на них юридичні обов'язки. У цих випадках вони діють активно. У цій формі реалізуються зобов'язуючі норми права, що вимагають активної поведінки (наприклад, норми податкового законодавства);

3) використання норм права. Ця форма реалізації права полягає в тому, що суб'єкти на свій розсуд, за власним бажанням використовують надані їм права. Використання є здійсненням дозволених правом дій. Так реалізуються дозвільні норми права (наприклад, норми Цивільного кодексу).

Ці три форми реалізації права, в ході яких юридичні норми втілюються в життя діями самих суб'єктів права, називають формами безпосередньої реалізації права (зви­чайні або ординарні форми).

Безпосередня реалізація права це регламентований нормами права процес самостійного здійснення прав і обо­в'язків суб'єктом права без допомоги спеціально уповно­важених органів і осіб. Це сфера самовираження особи, її правової активності і життєвої позиції.

Безпосередня реалізація прав і свобод особи в процедур­ному плані відрізняється за рядом специфічних рис:

1) у даному процесі бере участь тільки суб'єкт права, а не спеціально уповноважений орган держави;

2) спеціальна процедура реалізації або відсутня, або безпосередньо випливає із закону;

3) відсутній акт застосування права, що індивідуалізує норму права щодо конкретного суб'єкта права.

У формах безпосередньої реалізації права реалізується багато норм, але не всі; виникає немало випадків, коли для реалізації потрібне втручання в цей процес компетентних органів, посадовців, наділених державно-владними повно­важеннями. В даному випадку йдеться про особливу форму реалізації права правозастосування.

 


19.3. Правозастосування, його ознаки і функції

Правозастосування це владна діяльність компетент­них органів і посадовців, що забезпечує реалізацію права шляхом винесення індивідуального юридичного рішення щодо конкретних суб'єктів.

Співвідношення між поняттями «реалізація права» і « застосування права » по-різному оцінюється дослідниками. Більшість з них розглядає правозастосування як особливу форму реалізації права. Не заперечуючи проти цього, за­значимо, що існує корінна відмінність між правозастосуванням і безпосередньою реалізацією права. Суб'єкт безпо­середньої реалізації права самостійно визначає свою пове­дінку згідно з правовими приписами, а суб'єкт правозасто­сування упорядковує не свою поведінку, а поведінку сторонніх суб'єктів.

Ознаки застосування права:

1) владний характер. Застосовують право тільки уповноважені на те компетентні суб'єкти (державні органи, органи місцевого самоврядування, керівники підприємства тощо);

2) індивідуалізований характер. Застосування права є рішенням конкретної справи, конкретної юридичної ситуації на основі норм права;

3) процедурний характер. Застосування права має рядстадій і здійснюється відповідно до встановленої процедури (з метою посилення гарантій законного і справедливого вирішення справи ця діяльність жорстко регламентована нормами процесуального права);

4) юридично оформлений характер. Застосування права звичайно завершується винесенням спеціального (як правило, письмового) документа акта застосування права.

Застосування права є факультативним елементом меха­нізму правового регулювання. Тому важливо з'ясувати, в яких випадках воно необхідне.

Підстави правозастосування:

1) неможливість самостійної, безпосередньої реалізації права, коли суб'єкти не можуть самі, без допомоги владних органів реалізувати свої права (наприклад, право на отримання пенсії);

2) необхідність встановлення статусу суб'єкта права (наприклад, необхідно зареєструвати громадську організацію, господарюючий суб'єкт, набути громадянства);

3) наявністьспору про право, суб'єктивні права та юридичні обов'язки (наприклад, спір про право власності на земельну ділянку) j

 

4) необхідність встановити наявність або відсутність юридичних фактів або документів (наприклад, встано вити факт батьківства дитини, відновити втрачені докумен­ти про банківський внесок);

 

5) необхідність здійснення владних повноважень органів державної влади, місцевого самоврядування, інших владних суб'єктів (наприклад, заснувати або ліквідувати комунальне підприємство, присвоїти чергове військове або спеціальне звання);

6) невиконання юридичних обов'язків, перешкоджанняв здійсненні прав, вчиненняправопорушення.

У всіх цих випадках потрібне встановлення та аналіз конкретних обставин справи і винесення в ній юридичного рішення.

Шляхом застосування права держава та інші уповно­важені на застосування права суб'єкти здійснюють наступ­ні функції:

1) правозабезпечувальна функція. Застосування права організує дотримання, виконання і використання правових норм. Наприклад, рішення суду про визнання права влас­ності на земельну ділянку створює юридичні умови для використання цієї ділянки її власником, наказ адміністра­ції підприємства про притягнення працівника до дисциплі­нарної відповідальності забезпечує умови для дотримання правил внутрішнього розпорядку;

2) функція індивідуального правового регулювання. За допомогою індивідуальних правових актів правозасто-совувач «прикладає» правові норми до певних життєвих обставин і тим самим конкретизує права і обов'язки суб'єк­тів права. Наприклад, наказом про зарахування на роботу встановлюються конкретна трудова функція працівника, вироком суду встановлюється міра покарання і особливості її виконання щодо конкретного засудженого.

 


19.4. Стадії застосування права

Застосування права є єдиним і разом з тим складним процесом, що має початок і закінчення. Воно складається з кількох логічно пов'язаних між собою стадій, у рамках кожної з яких вирішуються конкретні організаційні та до­слідні завдання. Прийнято виділяти три основні стадії за­стосування права:

1) встановлення фактичної основи справи. В ході цієї стадії встановлюються і досліджуються тільки факти і обставини, передбачені нормами права, тобто такі, що є юри­дично значущими. Збір інформації відбувається за допо­могою документів, свідчень свідків, речових доказів, ви­сновків експертиз тощо. З'ясування об'єктивної істини у справі можливе тільки тоді, коли фактичні обставини зі­брані та проаналізовані з достатньою повнотою і достовір­ністю. Не менш важливою вимогою є законність методів збору інформації;

2) встановлення юридичної основи справи. На другій стадії правозастосовувач вибирає галузь, інститут і норму права, які регулюють ці суспільні відносини, перевіряє до­стовірність тексту норм права, їхні межі дії в часі, в про­сторі і за колом осіб, з'ясовує сенс і зміст юридичних при­писів, кваліфікує ситуацію, що вимагає вирішення, тобто дає їй юридичну оцінку;

3) рішення справи і документальне оформлення ухва­леного рішення. На третій стадії ухвалюється рішення і створюється правозастосовчий акт. Саме в рамках цього етапу правозастосовчого процесу вирішується доля цієї справи і від того, які висновки будуть сформульовані в ході рішення, залежить подальший розвиток правовідносин.

Встановлення фактичної і юридичної основи справи ви­ступає немовби підготовчою стадією застосування норм права. Ухвалення рішення є завершальною і разом з тим основною стадією. Після цього рішення має бути виконане і конкретні суспільні відносини реально врегульовані.

Поняття «стадії застосування права» є логічною кон­струкцією. У реальній практичній діяльності стадії правозастосування можуть збігатися. Наприклад, інспектор дорожньо-патрульної служби встановлює факт перевищен­ня швидкості водієм автомобіля, дає йому юридичну оцін­ку, кваліфікуючи його як правопорушення, і виносить рі­шення про зупинку автомобіля і попередження водія про неприпустимість правопорушень. Усі ці стадії застосуван­ня права в часі відбуваються практично вмить.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter