Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.

Розділ 20

ПРАВОВІ ВІДНОСИНИ


20.1. Правовідносини: поняття, ознаки і види

Правові відносини — це суспільні відносини, врегульо­вані нормою права, змістом яких є суб'єктивні юридичні права та обов'язки їх учасників. Правові відносини є юри­дичним виразом економічних, політичних, майнових, культурних та інших суспільних відносин. Разом з тим правові відносини є найбільш поширеною і виразною фор­мою реалізації права, втілення в життя його приписів.

Ознаки правових відносин:

1) правові відносини є різновидом суспільних відносин, тобто можуть виникнути тільки в людському суспільстві, між конкретними суб'єктами — володарями певних юридичних якостей (правоздатність та дієздатність);

2) правові відносини виникають на основі норми права. Немає відповідної норми права — немає й правових відносин;

3) між учасниками правових відносин виникає специфічний юридичний зв'язок у вигляді суб'єктивного права однієї особи і відповідного йому обов'язку іншої особи;

4) правові відносини мають вольовий характер, тобто для їх виникнення необхідна воля (бажання) як мінімум одного з учасників. Люди вступають у правові відносини з певною метою — наприклад, одержати спадок, взяти участь у виборах, придбати товар;

5) правові відносини виникають з приводуреального блага (матеріальних або нематеріальних цінностей), яке виступає як передумова та структурний елемент правовідносин;

6) правові відносини охороняються і забезпечуються силою державного примусу. Як правило, учасники право­відносин добровільно виконують покладені на них обов'яз­ки. Інакше уповноважений учасник правовідносин має право звернутися до компетентних органів держави з метою примусити протилежну сторону до виконання.

Різноманіття правових відносин викликає необхідність класифікувати їх за певними ознаками на види. Це дає можливість повніше визначити суть і призначення право­вих відносин.

Види правовідносин:

1) за предметом правового регулювання виділяють правовідносини конституційні, адміністративні, цивільні, трудові, сімейні тощо;

2)за функціями права розрізняють регулятивні та охоронні правовідносини. Перші з них виникають із правомірних, а другі — з неправомірних дій суб'єктів;

3) захарактером обов'язків розрізняють активні та пасивні правовідносин. В активних правовідносинах обов'язок суб'єкта полягає в необхідності здійснити певні дії (передати річ, виконати роботу), в пасивному — обов'язок полягає в тому, щоб утриматися від дій;

4) за ступенем визначеності суб'єктів розрізняють абсолютні і відносні правовідносини. В абсолютних правовідносинах конкретизована тільки одна сторона — носій суб'єктивного права, а всі інші зобов'язані утримуватися від порушення її прав. У відносних правовідносинах уповноважена і зобов'язана особи точно визначені. Слід зауважити, що ряд учених стоять на позиціях існування абсолютних правовідносин (М.І.Матузов), інші — заперечують їх існування, визнаючи тільки відносні (P.O. Халфіна, Ю.І. Гревцов);

5) за субординацією в правовому регулюванні розрізняють матеріально-правові і процесуально-правові відносини;

6) за розподілом прав і обов'язків між сторонами розрізняють односторонні та двосторонні правовідносини;

7) за волевиявленням сторін розрізняють договірні (головним чином у сфері приватного права) та управлінські відносини (у публічно-правовій сфері).

 


20.2. Структура правовідносин

Структура правовідносин — основні елементи правовід­носин і спосіб юридичного зв'язку між ними з приводу со­ціального блага або забезпечення яких-небудь інтересів.

Таким чином, правовідносини є конструкцією, що скла­дається з наступних структурних елементів:

1) суб'єкти (суб'єктний склад) — як мінімум, два суб'єкти права, один з них є уповноваженою особою (носієм права), інший — зобов'язаною особою (носієм обов'язку);

2) об'єкт — реальне (матеріальне або нематеріальне) благо, з приводу володіння яким або захистом якого суб'єкти вступають у правовідносини;

3) зміст. Розрізняють юридичний та фактичний зміст правовідносин.

Юридичний зміст є суб'єктивними правами та юридич­ними обов'язками учасників правових відносин. Суб'єк­тивне право — передбачена правом лінія дозволеної по­ведінки особи. Юридичний обов'язок — наказана правом лінія належної поведінки особи. У кожних правовідносинах суб'єктивному праву одного учасника відповідає юридич­ний обов'язок іншого учасника.

Фактичний зміст правовідносини — це конкретні дії учасників правовідносин, в яких реалізуються їхні права та обов'язки.

Юридичний зміст є завжди типовим для певного виду правовідносин, а фактичний зміст — завжди унікальний, неповторний. Наприклад, усі покупці супермаркету здій­снюють юридично однакові дії (сплачують ціну купленого товару), але фактична поведінка у кожного різна (різні товари, різні суми грошей, наявність або відсутність знижок тощо).

 


20.3. Суб'єкти права

У правових відносинах та інших формах реалізації пра­ва беруть участь люди та утворювані ними для своїх при­ватних і суспільних цілей організації: держава ті її органи, підприємства, установи, політичні партії та громадські організації — інакше кажучи, суб'єкти права.

Суб'єкти права (від лат. subjectus — підлеглий) — це фізичні або юридичні особи, держава, соціальні спільноти, які здатні реалізувати безпосередньо або через представни­ка юридичні права та обов'язки. Види суб'єктів права:

1) фізичні особи;

2) юридичні особи;

3) держава, її органи та органи місцевого самоврядування;

4) соціальні спільноти (народ, територіальна громада, етнічна або релігійна група).

Реалізація права вимагає певних якостей, визнаних або встановлених законом для всіх суб'єктів права. Сукупність цих якостей утворює поняття правосуб'єктності.

Правосуб'єктність включає наступні юридичні характе­ристики особи:

1) правоздатність — зумовлена правом здатність суб'єкта права володіти суб'єктивними юридичними правами та юридичними обов'язками;

2) дієздатність — зумовлена правом здатність особи своїми діями (бездіяльністю) набувати суб'єктивних прав та юридичних обов'язків, здійснювати та припиняти їх. Різновидом дієздатності є угодоздатність, тобто здатність особисто, своїми діями здійснювати цивільно-правові операції;

3) деліктоздатність — зумовлена правом здатність особи нести юридичну відповідальність за вчинені нею правопорушення.

Правосуб'єктністю володіють як суб'єкти права, так і суб'єкти (учасники) правовідносин, що дає певну підставу для їх ототожнення. Але коректніше розмежовувати ці поняття. По-перше, суб'єкти права є тільки потенційними учасниками правовідносин. По-друге, володіння правами та їх утілення в життя (реалізація) можливо і поза право­відносинами. По-третє, суб'єкт права може володіти лише однією з перерахованих характеристик, що складають пра­восуб'єктність, а саме — правоздатністю (дитина, недієздат­на особа), — що є достатнім для володіння правами. Набут­тя прав та виконання юридичних обов'язків від імені таких осіб здійснюють їх законні представники (батьки, усинов-лювачі, опікуни). Таким чином, поняття «суб'єкт права» і «суб'єкт правовідносин» співвідносяться як загальне та часткове явище. Суб'єкт правовідносин — це суб'єкт пра­ва, що є учасником правовідносин.

 


20.4. Фізичні особи як суб'єкти права

Фізичні особи — це громадяни або піддані певної держа­ви, іноземні громадяни або піддані, особи без громадян­ства.

Загальна правоздатність фізичної особи виникає з моменту народження і припиняється її смертю. Прийнято вважати, що об'єм правоздатності є незмінним упродовж людського життя. Але якщо враховувати галузеві особли­вості, то слід визнати, що це не так. Наприклад, консти­туційно-правова здатність бути учасником виборів, членом політичної партії набувається тільки з досягненням пов­ноліття, а здатність бути обраним до органів державної влади — ще пізніше. Цивільно-правова правоздатність державних службовців, працівників правоохоронних орга­нів обмежена законом: вони не мають права займатися підприємницькою діяльністю. Крім загальної і галузевої правоздатності фізична особа може володіти спеціальною правоздатністю. Вона пов'язана з особливими знаннями, уміннями, навиками, якими повинен володіти суб'єкт пра­ва. Наприклад, надавати медичні або юридичні послуги може тільки особа, яка має відповідну професію і ліцензію на цей вид діяльності.

Дієздатність фізичної особи залежить від віку і пси­хічного стану фізичної особи. За загальним правилом, повна дієздатність настає з досягненням повноліття. Діти володі­ють частковою/неповною дієздатністю (вікові градації ді­єздатності є різними в різних галузях права). Можливості здійснення ними самостійних юридичних дій обмежені. Більшість юридичних дій вони здійснюють за допомогою або з відома законних представників (батьків, опікунів, піклувальників). Фізична особа, яка страждає на душевну хворобу або недоумство, рішенням суду може бути визнана недієздатною або обмежено дієздатною. Такі особи є носія­ми прав та обов'язків, але або їх реалізацію здійснюють інші особи (опікуни), або правореалізація здійснюється під контролем піклувальників.

Деліктоздатність фізичної особи залежить від осуд­ності (здатності усвідомлювати свої дії і керувати ними) і досягнення певного віку. Так, вік настання адміністратив­ної відповідальності складає в Україні 16 років, загальний вік настання кримінальної відповідальності встановлений на такому ж рівні, а знижений — на рівні 14 років.

 


20.5. Юридичні особи як суб'єкти права

Юридична особа — це організація, створена шляхом об'єднання осіб і майна і зареєстрована в установленому порядку.

Ознаки юридичної особи:

1) організаційна єдність. Юридична особа має певну структуру (відділи, управління, цехи, інші підрозділи), керівництво, певну мету і завдання, які закріплюються статутом, установчим договором або положенням;

2) наявність відособленого майна. Організація повинна мати своє майно, відокремлене від майна засновників або інших юридичних осіб. Юридична особа володіє ним на праві власності, господарського відання або оперативного управління. Крім того, юридична особа повинна мати самостійні фінансові документи (баланс або кошторис, рахунок у банку);

3) самостійна майнова відповідальність. Юридична особа сама відповідає за здійснювані нею операції, за борги та інші зобов'язання. Наприклад, держава не відповідає за борги державних підприємств;

4) участь в цивільному обігу від свого імені. Юридична особа має власну назву, закріплену державною реєстрацією. Воно має право набувати права і обов'язки, визначені її статутом або іншим установчим документом. Наприклад, юридична особа має право набувати майно, особисті немайнові права, укладати різні угоди;

5) здатність бути позивачем і відповідачем у суді. Від свого імені юридична особа має право бути учасником цивільного або господарського процесу.

Правоздатність, дієздатність і деліктоздатність юридич­ної особи виникають одночасно, з моменту її державної реєстрації і припиняються з її ліквідацією, яка фіксується виключенням юридичної особи з державного реєстру. Правосуб'єктність юридичної особи носить спеціальний харак­тер. Вона має право здійснювати тільки ті дії, які зафіксо­вані в її установчих документах. Наприклад, фабрика може виробляти тільки певні види продукції і не має права здій­снювати функції банку, установи освіти або охорони здо­ров'я.

Різноманітність юридичних осіб дає можливість класи­фікувати їх за кількома підставами:

1) по відношенню до держави розрізняють державні і недержавні юридичні особи. Державні органи, підприємства і установи створюються для виконання функцій держави і в ході здійснення своїх повноважень можуть виступати в обігу як самостійні особи. Недержавні юридичні особи створюються і діють у сфері господарства, політики, духовній і освітній сфері (політичні партії, громадські організації, приватні підприємства, господарські суспільства, профспілки, релігійні організації тощо);

2) за метою діяльності розрізняють прибуткові і неприбуткові юридичні особи. Прибуткові юридичні особи (приватні підприємства, господарські товариства) створюються для підприємницької діяльності з метою отримання прибутку. Неприбуткові юридичні особи (політичні партії, громадські організації, добродійні фонди, державні та комунальні установи освіти та охорони здоров'я) здійснюють діяльність, не маючи на меті отримання прибутку.

3) залежно від порядку створення розрізняють юридичних осіб приватного права і юридичних осіб публічного права. Юридичні особи приватного права створюються на підставі установчих документів (статутів, договорів). Юридична особа публічного права створюється за рішенням державного органу. Наприклад, в Україні така юридична особа створюється приписуючим актом Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування;

4) залежно від організаційно-правової форми розрізняють товариства і установи. Установа створюється одностороннім актом засновника, товариство створюється шляхом об'єднання осіб (учасників), які мають право брати участь в цьому товаристві.


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter