Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.

27.4. Романо-германський (нормативно-актний) тип правовоїсистеми

Романо-германський (нормативно-актний) тип правової системи більш поширений, ніж англо-американський. До нього відносять національні правові системи Франції, Бель­гії, Голландії, Італії, Іспанії, ФРН, Австрії, Швейцарії, скандинавських країн. Правові системи слов'янських кра­їн, зокрема Росії та України, споріднені саме цьому типові правових систем. Географія романо-германського типу правової системи нині виходить за межі Європи: Латинська Америка, частина Африки, Японія, Індонезія.

У своєму становленні романо-германська правова сім'я пройшла три основні етапи:

1) епоха Римської імперіїXII ст. н.е. зародження римського права і його занепад у зв'язку із загибеллю Римської імперії (476 р. н.е.), панування в Європі архаїчних способів рішення спорів — поєдинки, ордалії (випробування), чаклунство тощо, тобто фактична відсутність права у сучасному розумінні цього слова;

2) ХШ-XVII ст. — відродження римського права, по­ ширення його в Європі та пристосування його до нових умов, досягнення незалежності права від королівської влади;

3) XVIII ст. до наших днів кодифікація права, поява конституцій Польща та Франція (1791 р.) і галузевих кодексів Цивільний кодекс Франції 1804р. (Кодекс Наполеона), Цивільне укладення Німеччини (1896 p.), створення національних правових систем.

Характерні риси романо-германського типу правової системи:

1) цей тип правових систем виник і розвивався в континентальній Європі. Для країн цього регіону загальними були етапи розвитку суспільства — від варварського до громадянського, а також етапи розвитку держави — від патримоніальної монархії до конституційної держави. Крім того, всі соціальні та політичні системи континентальної Європи відчули сильний вплив римського соціального та правового порядку;

2) загальні джерела права романо-германського типу: римське право, яке було рецеповане всіма правовими системами континенту, починаючи з XI ст.; звичаєве право німецьких і слов'янських племен («варварські правди»). З римського права були сприйняті поділ права на приватне і публічне, конструкції більшості майнових і особистих прав і правовідносин (власність, шлюб, договір, заповіт);

3) чітка, струнка система джерел права, серед яких основною формою є нормативно-правовий акт. Уся решта форм права використовується тільки у випадках, обумовлених законом. Нормативно-правові акти, як правило, побудовані за такою ієрархічною схемою: конституційні (органічні) закони — звичайні (поточні) закони — підзаконні акти.

Поширені кодифіковані нормативно-правові акти;

4) право є чітко структурованим, а саме: існує поділ на публічне і приватне, на галузі та інститути. Серед галузей права базовими вважаються конституційне, адміністративне, цивільне, кримінальне, а також цивільно-процесуальне і кримінально-процесуальне право;

5) юридична термінологія країн континентальної Європи уніфікована і в основному запозичується з римського права (контракт, віндикація, депозит, сервітут тощо);

6) провідна роль у правотворчості належить законодавцю, як правило, представницькому органу державної влади;

7) панівна юридична доктрина доктрина верховенства закону. По-перше, вона означає, що закон має вищу юридичну чинність і всі інші нормативно-правові акти мають бути приведені у відповідність із законом, а у разі суперечності закону будь-який акт може бути опротестований або скасований. По-друге, відповідно до доктрини верховенства закону правозастосовувач зобов'язаний діяти строго відповідно до закону, не створюючи при цьому новихправових норм;

8) матеріальне право робить визначальний вплив на розвиток процесуального права. Процесуальні галузі права розглядаються як утворення, що «обслуговують» норми матеріального права;

9) в процесі розробки нового законодавства і в підготовці юристів чільне місце належить теоретичним побудовам.

У цей час правові системи, що належать до романо-германського типу, запозичують деякі риси англо-американського права. Зокрема, підвищується роль процесуального права, ширше використовуються судова практика і юри­дичні прецеденти.

 


27.5. Релігійний тип правової системи

При класифікації правових систем багато як зарубіж­них, так і вітчизняних учених виділяють особливий тип правової системи релігійний. Головним критерієм виді­лення цього типу правової системи є державне визнання і забезпечення релігійних приписів. Історично багато релігій були вогнищами прааоутворення і, врешті-решт, державо-утворення. Прикладами тому є Синайське законодавство у стародавніх іудеїв або канонічне право в середньовічній Європі. Але в наш час у рамках релігійного типу правової системи виділяються тільки дві підсистеми мусульман­ське та індуське право. До релігійного типу належать пра­вові системи таких мусульманських країн, як Іран, Ірак, Пакистан, Судан та інші, а також індуське право громад Індії, Сінгапуру, Бірми, Малайзії тощо.

Характерні риси релігійного типу правової систе­ми:

1) домінуюче місце в соціальному регулюванні посідають не норми права, релігійні норми. Головний творець права Бог, а не суспільство або держава, тому юридичні приписи надані раз і назавжди, в них потрібно вірити і, відповідно, строго дотримуватися. Так, у мусульманському суспільстві норми ісламу мають пріоритет перед позитивним законодавством, а останнє має відповідати Корану;

2) джерелом права виступають священні книги: Коран, Сунна, Іджма, що поширюються на мусульман; Шастри, Веди, Закони Ману, що поширюються на індусів. На їхній основі створюються власне правові форми у вигляді тлумачень і коментарів. Релігійно-філософські ідеї ісламу, індуїзму відіграють роль принципів права.

Нормативні правові акти (законодавство) мають вторин­не значення. Судова практика у власному сенсі слова не є джерелом права;

3) особливе місце в системі джерел права мають праці учених-богословів (доктрини), які конкретизують тлумачені першоджерела і покладаються в основу конкретних рішень;

4) правові норми не розчленовані з нормами релігії, а складають з ними синкретичну єдність. Так, норма мусульманського права розглядається як загальнообов'язкове правило поведінки, адресоване мусульманам Аллахом;

5) право не структуроване, а саме відсутній звичний для романо-германського типу поділ права на приватне і публічне, на галузі та інститути. Наприклад, мусульманське право містить такі структурні спільності: правила здійснення релігійних обов'язків, право особистого статусу, деліктне право, регулювання майнових відносин;

6) у правовому регулюванні переважають зобов'язання,на відміну від систем європейського права, де переважають дозволи.

Релігійний тип правової системи є найменш схильним до зовнішнього впливу. Для цього типу права характерна стабільність, навіть консерватизм, а подекуди й нетерпи­мість до інших впливів.

 


27.6. Традиційний тип правової системи

До сім'ї традиційного права належать правові системи низки країн Екваторіальної, Південної Африки та Океанії. При всій відмінності історичних особливостей виникнення і розвитку їх зближує заперечення західної ідеї права як основного регулятора суспільних відносин.

Система звичаєвого (традиційного) права це форма регламентації суспільних відносин, заснована на держав­ному визнанні тих соціальних норм, що склалися природ­ним чином та увійшли до звички населення (звичаїв).

Звичай є найдавнішим джерелом права, відомим усім правовим системам, проте якщо в країнах романо-герман-ського й англо-американського права він виконує лише другорядну роль, то в більшості африканських країн він був і продовжує залишатися основним регулятором суспіль­них відносин, особливо за межами міст.

Численні народності Африки мають свої звичаї, покли­кані забезпечити єдність, згуртованість соціальної групи (племені, роду, села), повагу до пам'яті предків, зв'язок із навколишньою природою, духами, іншими надприродними силами. Міфічний характер звичаїв, їх плюралізм, неформалізованість і розрізненість не дозволяють ефективно використовувати їх для створення національних правових систем за типом європейських.

Ознаки традиційного типу правової системи:

1) домінуюче місце в соціальному регулюванні посідають не норми права, а звичаїта традиції, що мають, як правило, неписаний характер і передаються з покоління в покоління. Звичаї та традиції, що склалися природним чином і визнані державою, виступають як основне джерело права;

2) правові норми не розчленовані з нормами моралі, звичаїв і традицій, магічних уявлень, а складають з ними синкретичну єдність. Інакше кажучи, основна форма соціального регулювання в цих країнах це монокорми;

3) звичаї і традиції регулюють відносини і захищають інтереси, в першу чергу, групабо співтовариств, а не окремих індивідів, як це властиво системам права країн Європи;

4) у соціальному регулюванні переважають зобов'язування і заборони (табу), на відміну від європейського права, де переважають дозволи;

5) центральною фігурою в системі соціальних відносин є жерці і старійшини, від розсуду яких багато в чому залежить вирішення конфліктів і інші правові акти;

6) процесуальною формою реалізації і застосування права виступають не юридична процедура, а ритуал і магічні обряди. Зокрема, тут досі використовується спосіб з'ясування істини шляхом звернення до духів предків, духів природи та інші незвичні для європейця дії;

7) метою судового розгляду є, як правило, примирення сторін, відновлення згоди в громаді та забезпечення її згуртованості. Примирні процедури, інтерес до яких зростає нині в усьому світі, є внеском традиційного типу правової системи у правовий розвиток людства.

Період колонізації Африки створив передумови для за­позичення сучасного законодавства, судової системи, але принципово не змінив правової свідомості більшості сіль­ського населення, яке продовжує орієнтуватися на колиш­ню систему цінностей. У наш час лідери незалежних афри­канських держав здійснюють систематизацію звичаїв до­мінуючих етнічних груп, включають їх до нормативних актів, але при цьому нерідко ігнорують звичаї етнічних меншин. Такі ж труднощі виникають при створенні судових органів влади та здійсненні судового процесу. Ці дії підви­щують і без того конфліктний потенціал регіону.

Таким чином, сучасний стан правового розвитку Афри­ки можна охарактеризувати як складний перехідний пері­од визначення шляхів і способів взаємодії двох правових культур: законодавчо-прецедентної європейської та звича­єво-правової африканської.

 


27.7. Правова система України

Історично правова система України тяжіла до романо-германської правової сім'ї. Наприклад, за типом романо-германського права були побудовані Статути Великого князівства Литовського, «Права, за якими судиться мало­російський народ» та інші джерела українського права. У радянський період правова система України входила в сім'ю соціалістичного (ідеологізованого) права. Проте й тоді правова система України зберігала основну ознаку романо-германського права, а саме нормативно-актний характер джерел права.

Особливістю сучасної правової системи України є те, що на початковому етапі становлення незалежної державності діяла значна кількість нормативних актів колишнього СРСР і УРСР, причому деякі з них зберігають чинність і сьогодні. Знов утворені органи влади незалежної держави активно видавали власні нормативні акти, забезпечуючи тим самим появу оновленої правової системи. Істотні зміни відбулися в різних сферах суспільного життя: державному статусі України; правовому статусі людини і громадянина; політичній системі суспільства і формі його держави. Це зумовило корінні структурні перетворення як державних інститутів, так і правової системи в цілому.

Перехідний характер правової системи України (подібно до інших пострадянських країн) зумовив виникнення спо­рів щодо її місця на правовій карті світу. Згідно з однією точкою зору колишня належність соціалістичних країн до романо-германської правової сім'ї дозволяє вести мову лише про їх повернення в це співтовариство. Згідно з іншою, історична та етнокультурна специфіка східноєвропейськихкраїн дозволяє говорити про те, що пострадянські слов'ян­ські країни утворюють слов'янську правову сім'ю.

Принципи правової держави, проголошені Конституцією України, забезпечили істотну зміну змісту норм, що ста­новлять основу правової системи України. В рамках систе­ми права зміни відбулися в складі і змісті норм як публічно-правових, так і приватно-правових галузей. Наслідком визнання пріоритету загальнолюдських цінностей над дер­жавними з'явилася ширша диспозитивність поведінки суб'єктів.

У цілому структура системи національного права у ви­гляді його поділу на галузі, інститути та норми, залишила­ся тією самою, проте внаслідок зміни системи суспільних відносин змінилися предмети правового регулювання, що слугують підставою диференціації на галузі та інститути. Наслідком цього з'явилася поява нових галузей, інститутів і норм (податкового, бюджетного, банківського, земельно­го права тощо).

Однією з тенденцій розвитку права України є його тісна взаємодія з принципами і нормами міжнародного права. Процес зближення правової системи України і країн Євро­пи передбачає взаємозумовленість міжнародного і націо­нального права.

Джерелами права в сучасній Україні є акти національ­ного права й акти міжнародного права. Кажучи про систе­му права України у формально-юридичному сенсі, можна виділити основні і похідні джерела, а також джерела пер­винного і вторинного характеру.

Україна є країною кодифікованого права. Основним джерелом національного права є нормативно-правовий акт. На чолі ієрархії нормативно-правових актів стоїть Конституція України, далі йдуть закони та підзаконні акти. Міжнародні договори, ратифіковані Верховною Радою України, є складовою частиною її правової системи. При розбіжності правил міжнародного договору України з пра­вилами її внутрішньодержавного характеру застосовують­ся правила міжнародного договору.

Додатковими джерелами права є нормативні договори, правові звичаї, юридичний прецедент.

Серед джерел права України значно зростає значення нормативно-правового договору. Нормативний договір застосовується як джерело права у сфері міжнародного публічного права, конституційного права, трудового права,його поширення має місце також у сфері адміністративно­го і цивільного права.

Досить обмежене застосування як джерело права має правовий звичай. Так, звичаї ділового обігу визнаються джерелом цивільного права.

Юридичний прецедент має похідний щодо інших джерел права характер. Розрізняють так звані прецеденти тлу­мачення (нормативні інтерпретаційні акти) і судовий пре­цедент. Прецеденти тлумачення створюються Конститу­ційним Судом України, Верховним Судом України, Вищим Господарським судом України. Ці акти мають деякі ознаки нормативних, проте не є самодостатніми і діють лише до тих пір, поки діє акт, з інтерпретацією якого пов'язані від­повідні прецеденти. Судовий прецедент (своєрідним варі антом якого виступає узагальнення судової практики) офіційно не визнаний як джерело права. Проте фактично його роль в останні десятиліття значно зростає. Все частіше при вирішенні конкретних справ правозастосовувачі по­силаються на рішення вищих судових інстанцій.

У результаті слід зазначити, що нині правова система України в цілому відповідає ознакам романо-германської сім'ї, повертаючись до неї після понад сімдесятилітнього панування соціалістичної системи.


Категорія: Теорія держави і права - Крестовська Н.М.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter