Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Соціологія (Лекції)

Тема 6. «Соціальні інститути»


1. Основні риси соціальної організації

Суспільство як соціальна реальність упорядковано не тільки інституціально, а й організаційно. Організа­ція як процес налагодження та узгодження поведінки індивідів притаманна всім суспільним утворенням – об’єднанням людей, закладам, установам тощо.

Соціальна організація– соціальна група, орієнтована на до­сягнення взаємопов’язаних специфічних цілей і формування високоформалізованих структур.

Багато соціологів називають соціальні організації різновидом соціального інституту, але вони мають відмінні від них риси:

1. Соціальна організація утворена усвідомлено і цілеспрямовано для досягнення конкретних цілей своєї діяльності. Вона є певним засобом (інструментом) вирішення завдань. Переслідувана організацією мета не обов’язково збігається з цілями людей, що беруть участь у її діяльності. Тому організація створює різні системи стимулювання, за допомогою яких залучає індивідів до діяльності для досягнення загальної мети.

2. Соціальна організація має чіткий загальнообов’язковий порядок, система її статусів і ролей – ієрархічну структуру. Їй властивий високий ступінь формалізації відносин. Відповідно правила, регламенти, розпорядок охоплюють усю сферу поведінки її учасників, соціальні ролі яких – чітко визначені, а відносини передбачають владу і підпорядкування (субординацію).

3. Для підтримування стабільності відносин, координації дій кожна організація повинна мати координуючий орган або систему управління. Функції її різноманітні, а оптимальний їх набір залежить від цілей організації, зовнішнього середовища.

Диференціація завдань і координація дій на етапі їх реалізації впливають на структуру і форму організації. Основний критерій структурування соціальних організацій – ступінь формалізації існуючих у них відносин. З урахуванням його розрізняють формальні й неформальні організації.

Формальні організації. Будують соціальні відносини на підставі регламентації зв’язків, статусів, норм. Ними є, наприклад, промислове підприємство, фірма, університет, муніципальна структура (мерія). В основі формальної організації лежить розподіл праці, її спеціалізація за функціональною ознакою. Чим розвинутіша спеціалізація, тим багатостронішими і складнішими будуть адміністративні функції, тим багатогранніша структура організації. Формальна організація нагадує піраміду в якій завдання диференційовані на кількох рівнях. Крім горизонтального розподілу праці, їй притаманна координація, керівництво (ієрархія посадових позицій) і різні спеціалізації по вертикалі. Формальна організація раціональна, для неї характерні виключно службові зв’язки між індивідами.

М. Вебер розглядав організацію як систему влади і розробляв теоретичні основи її управління. На його думку, вимогам спеціалізованої і багатогранної організації найліпше відповідає бюрократична система. Переваги бюрократії найпомітніші, коли їй (бюрократії) під час виконання службових обов’язків вдається виключити особисті, ірраціональні та емоційні елементи. Відповідно до цього бюрократії притаманні: раціональність, надійність, економічність та ефективність, невиразність, нейтральність, ієрархічність, законність дій, централізація влади. Головний недолік бюрократії – відсутність гнучкості, шаблонність дій.

Неформальні організації. Ґрунтується на товариських взаєминах та особистому виборі зв’язків учасників і характеризується соціальною самостійністю. Ними є любительські групи, відносини лідерства, симпатій тощо. Неформальна організація має значний вплив на формальну і прагне змінити існуючі в ній відносини за своїми потребами.

Переважна більшість цілей, які ставлять перед собою люди, соціальні спільноти, неможливо досягти без соціальних організацій, що зумовлює їх повсюдність і різноманітність. Найбільш значущі серед них:

– організації з виробництва товарів і послуг (промислові, сільськогосподарські, сервісні підприємства і фірми, фінансові установи, банки);

– організації в галузі освіти (дошкільні, шкільні, вищі навчальні заклади, заклади додаткової освіти);

– організації в галузі медичного обслуговування, охорони здоров’я, відпочинку, фізичної культури і спорту (лікарні, санаторії, туристичні бази, стадіони);

– науково-дослідні організації;

– органи законодавчої, виконавчої влади. їх називають ще діловими організаціями, які виконують суспільне корисні функції: кооперацію, співробітництво упорядкування підпорядкування),управління, соціальний контроль.

Загалом кожна організація існує у специфічному фізичному, технологічному, культурному, політичному і соціальному оточенні, повинна адаптуватися до нього і співіснувати з ним. Немає організацій самодостатніх, закритих. Усі вони, щоб існувати, функціонувати, досягати цілей, повинні мати численні зв’язки з навколишнім світом.

Ще кілька століть тому майже. все соціальне життя відбувалося у межах невеликих соціальних груп – сім’ї, сусідської групи, сільської общини. Сьогодні у соціальних структурах переважають великі вторинні групи, що впливають на життя людей з моменту їх народження. Зростання ролі вторинних соціальних груп було пов’язано із формуванням великих суспільств, що охоплюють мільйони людей, та з відповідним ускладненням поділу праці, без якого неможливо було задовольняти потреби соціального життя великих суспільств.

Для того, щоб просто підтримувати життя. значного за кількістю міського населення, необхідно було не тальки збільшити виробництво їжа, але й ще забезпечити i зберігання її у відповідних кількостях, i транспортування на досить значні відстані. У великих містах для будь-кого ставало неможливим запроваджувати норми i стандарти групового життя . приймаючи до уваги тільки членів родини та сусідив. З укладення поділу праці, а тому i її змісту, освіта дітей. вже не могла відбуватися тільки таким, так званим "природним шляхом", яким батьки навчали їх ходити та розмовляти.

Для задоволення цих та багатьох інших потреб люди створювали групи, призначені для виконання певних завдань, для досягнення певних цілей. Такі групи у англомовній соціології одержали назву formal organizations. В українській мові (як i у росiйськiй) цей термiн часто трафаретно тлумачать, як формальні організації. Але українське слово "формальний" не має деяких тих значень, що має англiйське слово "formal", i якi саме i "спрацьовують" у термiнi "formal organization".

Наприклад, "formal", за Вебстером, це, крiм iншого, ще й "highly organized", тобто – "високо органiзований". Це значення Вебстер пояснює словосполученням "a formal garden", що українською перекладається не як "формальний сад", а як "регулярний парк". Беручи до уваги, що термiном "formal organization" у соціології позначають такi великi вториннi групи, якi свiдомо створюються саме для досягнення певних цiлей, .я схиляюсься до того, щоб називати їх цiльовими органiзацiями.

Як вiдмiчають американськi соцiологи у останнi десятирiччя Сполученнi Штати все бiльше ставали суспiльством великих, напiвавтономних i тiсно зв’язаних цільових органiзацiй. I це не тiльки система державної адмiнiстрацiї – вiд мiсцевих мунiципальних органiзацiй аж до федерального уряду. До цих органiзацiй вiдносять також "великi" мiжнацiональнi корпорацiї, "великi" лiкарнi, де працюють тисячi лiкарiв, "великi" профспiлки i "великi" сiльскогосподарськi органiзацiї. Навiть органiзована злочиннiсть досягла таких розмiрiв i такої розгалуженностi, що потребує адмiнiстративного . персоналу. (Яквиглядає офіс у Нью-Йорку).

Взагалi, сучасне суспiльство виглядає як з’єднання цільових органiзацiй, що з’являються, зникають, змiнюються, з’єднуються i вступають у незлiченнi взаємовiдносини одна з одною. I хоча цiльовi органiзацiї iснують тисячи рокiв, з часiв стародавньої Месопотамії, Єгипту та Китаю, тiльки у новiтнi часи їх поширення стало фактично повсюдним.

Люди входять до цiльових органiзацiй за рiзних причин. Проаналiзувавши цi причини Amitai Etzioni видiлив три типи цiльових організацій.

Перший тип – це добровiльнi органiзацiї, об’єднання, до яких люди можуть вiльно приєднуватися i вiльно їх залишати. Прикладами добровiльних органiзацiй є релiгiйнi i професiйнi об’єднання, політичні партiї ( у демократичних держава), рiзнi клуби за iнтересами, самодiяльнi колективи. Члени таких органiзацiй не отримують платнi за своє членство. Навпаки, вони часто самi сплачують за своє членство, тому що найчастiше у добровiльних органiзацiях люди приєднуються для того, щоб заповнити свiй вiльний час, мати задоволення вiд спілкування з однодумцями, щоб надати тим, хто цього потребує, ту чi iншу допомогу, надати тi чи iншi соцiальнi послуги. Коли добровiльнi органiзацiї досягають своїх цiлей, їх члени часто їх реорганiзують, знаходячи для них новi завдання, щоб виправдати їх дiяльнiсть. Наприклад, коли вакцини поклали край дитячому паралiчу, американська органiзацiя, що займалася допомогою паралiзованим дiтям, змiнила формулювання своїх цiлей так, щоб взяти на себе новi обов’язки по наданню допомоги хворим.

Для багатьох добровiльних органiзацiй суттєвою умовою є нездiйсненнiсть їх програм, тому що повне вирiшення проблем, якими вони займаються, усунуло б пiдстави для їх iснування.

Другий тип цiльових органiзацiй – це примусові органiзацiї – такi об’єднання, до яких людей примущують входити, навiть коли вони цього не бажають. Прикладом таких органiзацiй є обов’язкова школа, обов’язкова (не добровiльна) армiя, психiатрична клiнiка, тюрма, рiзнi органiзацiї примусових робiт i т.iн.

I третiй тип цiльових органiзацiй – це органiзацiї утiлiтарнi, об’єднання, до яких люди вступають з практичних причин. До таких органiзацiй належать, наприклад, пiдприємства, унiверситети, профспiлки, урядовi органiзацiї та iншi, якi люди створюють для задоволення життєвих потреб. Можна помiтити, що членство у таких органiзацiях не є анi повнiстю добровiльним, анi повнiстю примусовим. Наприклад, у нетоталiтарному суспiльствi людину не можуть примушувати найматися на роботу, але якщо людина не має iнших джерел дохду, вона вимушена це робити, щоб забезпечити себе засобами iснування.

Категорія: Соціологія (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter