Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Методологія політичних досліджень (Шпаргалки)


Еволюція наукових підходів до осмислення політики від найдавніших часів до сучасності


Початкові соціально-політичні уявлення всіх стародавніх народів - вавилонян, єгиптян, китайців, греків, римлян - однаково носили релігійно-міфологічний характер. Для цієї форми соціально-політичних поглядів характерне уявлення про божественне походження влади і суспільно-політичного порядку.

У 8-6 ст. до н.е. починається відхід від первісних релігійно-міфологічних уявлень до більш-менш раціонального погляду на світ в цілому, і на державу і на владу зокрема. Ця тенденція до раціоналізації знайшла вираження у вченні Конфуція та брахманізму і буддизму в Індії. Створення перших політичних категорій і дефініцій сприяло виникненню власне теоретичних концепцій політики, пов'язаних насамперед із творчістю Платона і Аристотеля.

Аристотель першим формулює особливий предмет політичної науки, тим самим виділяючи політичне знання в рамках філософії: політична наука займається державою або полісом. Політична наука - наука про вище благо людини і держави, про найкращий державний устрій. Політична наука покликана навчити людей красиво і справедливо спільно проживати в суспільстві, взаємодіяти в єдиній державі.

Вперше звільнив політичну науку від релігійно-етичної форми Нікколо Макіавеллі (1469-1527). Якщо до Макіавеллі головним у політиці були цілі держави, а державна влада розглядалася як засіб для їх реалізації, то для Макіавеллі головним у політиці стала сама влада, способи і методи її завоювання та утримання. Макіавеллі розглядає політику як самостійну сферу життя, де не діють норми людської моралі чи християнської етики.

З його роботами був зроблений перший великий крок у створенні сучасної політичної науки. Величезний внесок у її становлення внесли також такі європейські та американські мислителі, як Дж. Локк, Ш. Монтеск'є, Б. Спіноза, Т. Джефферсон, Дж. Медісон, А. Токвіль, Д.С. Мілль і багато інших.

Свій сучасний вигляд політологія набуває в другій половині 19 століття, коли її стали викладати в коледжах і університетах США. У цей час відбувається її становлення як самостійної академічної дисципліни. У 1857 р. в Колумбійському коледжі Френсісом Лібером створюється кафедра історії та політичної науки. У 1880 р. у цьому ж коледжі організовується перша школа політичної науки. У 1903 р. створена Американська асоціація політичних наук, яка об'єднує політологічні наукові та навчальні інститути.

Приблизно в той же час відбувається перетворення політології в самостійну наукову і навчальну дисципліну і в Європі, де важливий внесок у її розробку внесли такі вчені, як М. Вебер, Р. Міхельс, Г. Моска, В. Парето та ін.

На початку 20 століття процес виділення політології у самостійну академічну дисципліну в основному завершується. Особливо інтенсивно політологія почала розвиватися за кордоном після Другої Світової війни. У 1949 р. під егідою ЮНЕСКО була створена Міжнародна асоціація політичної науки, яка діє і в наші дні. Її створення пояснюється зростанням значення політики як чинника життя суспільства. У той же час її створення сприяло активізації політичних досліджень.

Сьогодні політологія, поряд з соціологією і психологією, займає провідне місце в американському та європейському суспільствознавстві. За кількістю досліджень і кількістю публікацій вона займає перше місце серед суспільствознавчих дисциплін. Політологія викладається практично в усіх вищих навчальних закладах за кордоном.

ОСНОВНІ ПІДХОДИ ДО РОЗУМІННЯ ПОЛІТИКИ:

  1. загальнонауковий підхід – сфера людської діяльності;
  2. директивний підхід – боротьба за владу і мистецтво володарювання;
  3. марксистський підхід – відносини класів, станів, суспільних груп, націй;
  4. інституціональний підхід – пов’язаний із функціонуванням урядових структур та осіб, що здійснюють управління;
  5. функціональний підхід – розподіл обов'язків і повноважень у цілісному суспільному організмі за умови їх узгодження);
  6. комунікативний підхід – як специфічний засіб взаємодії, за допомогою якого з’ясовується мета спільноти, загальні інтереси суб’єктів взаємодії, розробляються спільні й обов’язкові правила поведінки.
  7. буденно-публіцистичний підхід – спрямування або спосіб діяльності;
  8. етично-цинічний підхід – засіб досягнення егоїстичних цілей.


Категорія: Методологія політичних досліджень (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter