Інституційні механізми впровадження гендерної політики


Інституційні механізми впровадження гендерної політики


Третій рівень – національний. Він представлений як органами державної влади всіх рівнів та місцевого самоврядування, так і діяльністю українських неурядових організацій.

Відразу після Пекінської конференції були створені також й інші інституції: Національна комісія у справах жінки, матері і дитини (1995 р.), Комітети у справах сім’ї і дитини на локальному рівні (1997 – 1998 рр.), Координаційна комісія з гендерних та сімейних питань (1997 р.). На парламентському рівні було створено Комітет з проблем материнства та дитинства.

Стаття 7 Закону «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» визначає, що органами, установами та організаціями, наділеними повноваженнями у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, є: Верховна Рада України; Уповноважений Верховної Ради України з прав людини; Кабінет Міністрів України; спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, визначені в їх складі уповноважені особи (координатори) з питань забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків; об’єднання громадян.

До державних органів, наділених повноваженнями у сфері забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків, крім вказаних у Законі, слід також віднести Президента України, що є гарантом дотримання конституційних прав, а також Конституційний суд та суди загальної юрисдикції, прокуратуру.

Вагомий внесок у розвиток гендерної політики та формування її механізмів внесли парламентські слухання з гендерних питань. Так, на перших Парламентських слуханнях, що проходили у 1995 р., де заслуховувався звіт уряду про виконання Україною взятих на себе зобов’язань відносно Конвенції «Про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок», було запропоновано рекомендації та прийнято рішення відносно періодичного розгляду парламентом цього питання.

На місцевому рівні при місцевих органах державної влади та органах місцевого самоврядування також створюються консультативно-дорадчі органи: координаційні ради з питань сім’ї, гендерної рівності, демографічного розвитку та протидії торгівлі людьми (створені та діють при 18 обласних державних адміністраціях); радники голів з гендерних питань (призначено при 18 обласних державних адміністраціях); обласні гендерні центри (створені та діють у 16 областях України).


Статистика
0  
Всього матеріалів 4382
0  
Всього коментарів 19
3  
Користувачів 281
Наші партнери
Оновлення new
  • Подання доказів у цивільному процесі
  • Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в
  • Підстави звільнення від доказування у цивільному процесі
  • Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або
  • Обов’язок доказування і подання доказів у цивільному процесі
  • Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК
  • Достатність доказів у цивільному процесі
  • Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета
  • Допустимість доказів у цивільному процесі
  • У Конституції України містяться певні норми, що гарантують отримання доказів з дотриманням законодавства України. Так, стаття 31 Конституції
Інформація
Голосування
На якому ти курсі ?