Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Паритетна демократія (Лекції)


ТЕМА 2. КОНЦЕПЦІЯ ПАРИТЕТНОЇ ДЕМОКРАТІЇ: СУТНІСТЬ ТА ПЕРЕДУМОВИ ВИНИКНЕННЯ


1. Сутність концепції паритетної демократії

2. Передумови становлення моделі паритетної демократії

3. Сучасний зміст паритетної демократії

 


Сутність концепції паритетної демократії. Концепція паритетної демократії була розроблена Комітетом з рівності між чоловіками і жінками та Департаментом прав людини, які діють в структурі Ради Європи. Їй було приділено особливу увагу на регіональному підготовчому нараді у Відні в 1994 р. при обговоренні становища жінок у Європі. Концепція увібрала в себе ідеї, широко обговорювалися в ті роки жіночими організаціями західноєвропейських країн. Ці організації вимагали від своїх урядів і керівних органів Європейського співтовариства вжити конкретних заходів щодо забезпечення реальної рівності жінок у структурах влади. Головне гасло цього часу - паритет, представленість жінок і чоловіків у структурах влади за формулою "50/50".

Розробники концепції паритетної демократії аргументували свою позицію таким чином: "Людство складається з чоловіків і жінок, які мають рівним гідністю і рівної цінністю ... Демократія є справжньою лише в тому випадку, якщо люди приймаються такими, якими вони є насправді - не абстрактними, безстатевими істотами , а чоловіками і жінками, кожен і кожна з яких можуть бути по-своєму корисні суспільству ". Вони доводили, що демократія передбачає "повноцінну участь жінок на основі рівності з чоловіками на всіх рівнях і у всіх областях функціонування суспільства, ... участь кожної статі в органах управління повинно здійснюватися на паритетній основі, при цьому мета - прийти до співвідношення 50% на 50% ".

На переконання прихильників паритетної демократії, в результаті її встановлення виникне реальна основа для сталого розвитку суспільства. Жінки отримають можливість нарівні з чоловіками вносити свій внесок у справи суспільства - у його економіку, політику, культуру. Чоловіки, у свою чергу, будуть більше займатися сімейними справами, вихованням дітей.

Передбачалося, що концепція паритетної демократії обговорюватиметься на Пекінській конференції. Але організатори конференції визнали цю проблематику випереджаючої час. Вони були змушені рахуватися не тільки з думкою представників західноєвропейських країн, але і з позицією ісламських країн, Святішого Престолу (Ватикану), також активно брали участь у підготовці Пекінської зустрічі. Розрив між рівнями вимог представників жіночих організацій, держав-членів ООН із різних регіонів світу опинився в Пекіні набагато вище і відчутніше, ніж на попередніх Всесвітніх конференціях зі становища жінок. Він змусив багатьох активісток жіночого руху Заходу засумніватися в доцільності подібних зустрічей. Але ж зміни в моралі і традиціях - процес складний, що вимагає терпіння і наполегливості. Незважаючи ні на що, Пекінська конференція зі становища жінок виконала завдання, що стояли перед нею.

Виходячи із первинного змісту поняття «паритетна демократія», можна виокремити її ключові параметри:

- рівні права та рівні можливості для участі у суспільному житті та політиці всіх громадян, незалежно від статі;

- рівне представництво жінок та чоловіків на виборних та призначуваних посадах;

- паритетна участь жінок у законодавчому процесі (гендерний баланс в парламенті).

Формування та становлення паритетної демократії напряму залежить від стану реального досягнення в суспільстві гендерної рівності, під якою розуміються «рівні можливості самореалізації жінок і чоловіків, гарантії дотримання прав і свобод з урахуванням особливостей статей, взаємні обов’язки та спільна відповідальність в процесі життєдіяльності» [4, с.209]. Генеральний секретар ООН Пан Гі Мун у своїй вступній промові під час проведення круглого столу з питань гендерної рівності та демократії, що проходив 4 травня 2011р., наголосив, що до гендерної рівності слід ставитися як до чітко визначеної мети процесу демократизації, а не як до «додатку» до неї, особливо, коли досвід показує, що демократичні ідеали всеосяжного підходу, підзвітності і прозорості не можуть бути досягнуті без прийняття законів, політики, заходів та практики, спрямованих на вирішення проблем нерівності. Виконавчий директор структури «ООН-жінки» Мішель Бачелет заявила, що «якщо демократія нехтує питанням участі жінок, якщо вона не хоче прислухатися до голосу жінок, якщо вона знімає з себе відповідальність за забезпечення дотримання прав жінок, то це демократія лише для половини суспільства» [5].

Таким чином, при побудові демократичного суспільства паритетне представництво жінок у владі - справа справедливості і рівності. «Жінки висувають законодавчі ініціативи, які близькі їхнім інтересам, роблять, таким чином, державу більш соціально-орієнтованою. Жінки-політики служать «рольовою моделлю», прикладом того, що жінці доступна будь-яка роль у житті. Світовий досвід, як, втім, і здоровий глузд, підказують, що тільки там комфортна держава, де існує паритет жінок і чоловіків у сім'ї та поза домом. Тому прихід жінок до влади – така сама об'єктивна історична неминучість, як прихід в будинок комп'ютера», - каже у своєму інтерв’ю Н.Шведова, політолог, керівник Центру соціально-політичних досліджень Інституту США і Канади Російської академії наук [6]. З чим не можна не погодитись.

Одразу слід зазначити, що рівність чоловіків та жінок передбачає не тільки декларування, а й забезпечення її практичної реалізації. І, в першу чергу, це стосується державного управління, оскільки наявність паритету саме тут є передумовою його існування в інших сферах життя суспільства.

Світова практика свідчить про різноманіття методів досягнення гендерної рівності, що залежить від специфіки держави, її політичної та соціально-економічної системи, рівня розвитку суспільства та ін. Однак, досвід жіночого руху дозволяє згрупувати основні принципи реалізації політичних цілей в підвищенні політичного представництв жінок.

У першу чергу, в сучасній політиці актуалізувалася роль партій як основних каналів вираження та реалізації інтересів жінок. Протягом останніх ста років відбувалися партійні реформи, в програми партій стали включатися вимоги жінок, трансформувалася процедура відбору кандидатів, змінювалися і програмні пріоритети партій. Відповідно, розроблялося нове покоління законів, що регулює рівні права і можливості, вводилися в практику інституційні заходи, що підтримують гендерний напрямок, організовувалися спеціальні галузеві відомства. У європейських і північноамериканських країнах гендер став постійною складовою в роботі політичних партій.

Однак, в даний час досягнення паритетної демократії і, власне, гендерного балансу не є показовим у світовому співтоваристві. Будучи одним з базових чинників розвитку громадянського суспільства політичні партії також є і провідниками гендерної нерівності, про що говорить низьке внутрішньопартійне представництво жінок, особливо на рівні партійного керівництва.

 


Передумови становлення моделі паритетної демократії

Становленню моделі паритетної демократії сприяла боротьба жінок за свої права, що розгорнулась у ХХст. у західній Європі, а також спричинений цією боротьбою розвиток теоретичних досліджень – поява та розвиток жіночих досліджень та їх трансформація у гендерні.

Важливий, як теоретичний, так і практичний, вплив на формування сучасних наукових підходів до розуміння гендерних відносин здійснив феміністський рух, який підкріплювався певним розвитком відповідної теоретичної бази. Як відомо, термін «фемінізм» буквально означає «жіночий напрямок», але феміністи вважають, що цінність чоловіків і жінок однакова, а їхні економічні, політичні, соціальні та юридичні права мають бути рівними.

Три «хвилі», які звичайно виділяються в історії жіночого руху та фемінізму, справили відчутний вплив саме на формування сучасних уявлень щодо гендерних відносин:

«Перша хвиля» відноситься головним чином до суфражистському руху XIX-го – початку XX-го століть, в якому ключовим питанням було право голосу для жінок. Основні теоретичні напрямки – ліберальний (Дж.Ст.Мілль та його робота «Підкорення жінок», 1869, а також М.Рейд, Г.Тейлор та інші) та марксистський фемінізм (К.Маркс, Ф.Енгельс).

Під «другою хвилею» розуміють ідеї та дії, пов’язані з жіночим визвольним рухом, який почав розвиватися з 1960-х років і виступив за юридичну та соціальну рівність жінок і чоловіків. ЇЇ родоначальниця – Симона де Бовуар з роботою «Друга стать», 1949р. Теоретичні напрямки – неоліберальний (Б.Фрідан, Е.Россі, Дж.Річардс, С.Оукін та ін.), соціалістичний (З.Айзенстайн, М.О’Брайен, А.Янг тощо), радикальний (А.Джаггар, П.Розенберг, К.Міллет, С.Файерстоун, А.Дворкін, К.Дельфі та ін.), психоаналітичний (Дж.Мітчел, Н.Чадороу, Д.Діннерстайн, Л.Ірігарей тощо).

«Третя хвиля» є продовженням «другої хвилі» і реакцією на її невдачу. Вона почала зароджуватися в 1980-1990-і роки і збіглася за часом з розвитком власне гендерного підходу. Цей підхід пов’язаний з визнанням «множинності» як жіночих, так і чоловічих світів, з акцентом на «відмінності», і з увагою до конструювання різними суспільствами своїх варіацій «жіночності» і «мужності» - причому в поєднанні з щоденним конструюванням «класу», «раси», «етносу» та інших властивостей кожної людини, що раніше вважалися раз і назавжди даними, природно або економічно обумовленими. Тепер же вони розуміються як «плинні», «щодня наново створювані» в процесі взаємодії людей один з одним.

Крім того, з’явилося прагнення до більш «збалансованого» вивчення не тільки жінок, але і чоловіків як гендерних суб’єктів (роботи Р.Коннелла, М.Кіммеля і М.Месснера). Для нових, власне гендерних, досліджень характерно вивчення різних сфер людського життя, де зберігається нерівність між статями (або між різними групами всередині одної і тої ж статі) - релігії, шлюбних відносин, сексуального і домашнього насильства, сексуальності, краси як нав’язуваного конструкта в контексті теорій тіла, роботи, де зберігається нерівність у зарплатах (на середньостатистичному рівні) і «ефект скляної стелі», то є специфічні перешкоди, що стоять перед жінками, які прагнуть досягти найвищих щаблів у кар’єрі, розподіл домашніх обов’язків і обов’язків по догляду за дітьми та їх вихованню.

Таким чином, у третій хвилі відбувся перехід від «фемінізму рівності» до «фемінізму відмінності», а також від фемінізму до постфемінізму.

Отже, у 80-ті рр. XX ст. відбувся перехід від аналізу патріархату і специфічного жіночого досвіду до аналізу гендерної системи, ознаменувавши собою перехід від фемінізму до власне гендерних досліджень.

Теоретичні дослідження жіночого питання («Women’s Studies») беруть свій початок у 1960-хрр. в США.

Провідна дослідниця в галузі гендерних відносин в Україні І.А.Жеребкіна виділяє у розвитку гендерних досліджень наступні етапи:

І – виникнення жіночих досліджень в США (кінець 1960-1970рр.) – створення нової академічної дисципліни – жіночих досліджень («women’s studies»). Після закріплення на міжнародному рівні рівності прав громадян виникла необхідність в забезпеченні рівних прав для чоловіків та жінок, тому що на той час на Заході панувала конвенція гендерного договору, за яким жінка виконувала роль домогосподарки. Такий підхід був закріплений у структурному функціоналізмі, що закріпив концепцію статеворольового поділу праці (Т.Парсонс). В цей час найбільш значущою для розвитку фемінізму стала робота С. де Бовуар «Друга стать» (1949), де було сформульоване гасло «жінкою не народжуються, жінкою стають». Ця крилата фраза – кредо соціального конструктивізму.

Перша програма жіночих досліджень була відкрита в 1969-1970навчальному році в університеті Сан-Дієго. У той рік в університетах США загалом налічувалося лише 17 лекційних курсів про жінок. Проте до 1980 року число таких курсів зросла до 20 тисяч, а кількість програм, або спеціальностей, що існують у рамках традиційних або нових самостійних кафедр і факультетів, вже дорівнювало 350.

Основним досягненням цього напрямку є методологія «включення жінок» (adding women). Таке включення відбувалось двома шляхами: як суб’єкта пізнання (забезпечення їх присутності в науковому співтоваристві) – це програми забезпечення жіночих квот на різних статусних позиціях, а також як об’єкта пізнання (жіночий досвід став предметом вивчення) – розглядається жіноча історія, жіночий труд та ін. У 1966р. Б.Фрідан створює «Національну організацію жінок в США», що поклало початок новому етапу руху жінок за свої права. Також були опубліковані і почали використовуватися в навчальному процесі несправедливо забуті праці жінок, а вчені стали пов’язувати теми своїх досліджень з проблемами жінок і гендеру. Багато хто з нових курсів були включені в навчальні плани існуючих спеціальностей, і тільки в декількох коледжах і університетах отримали розвиток самостійні програми жіночих досліджень.

ІІ – розвиток жіночих досліджень та їх інституалізація (початок 1980рр.) – «мейнстрим» жіночих досліджень. У цей період відбувається інтеграція жіночих досліджень у вищу освіту США, а також розвиток так званих «гендерно-збалансованих навчальних планів» за допомогою введення нових знань про жінок у традиційні соціальні та гуманітарні дисципліни. Основною метою цього періоду була загальнонаціональна інституціалізація жіночих досліджень в системі вищої освіти США. У цілому цей період можна назвати «мейнстримом» жіночих досліджень, а його зусилля були направлені на приведення до спільного знаменника всієї ідеології вищої освіти в США.

ІІІ – розвиток жіночих досліджень, принцип мультикультуралізму (1980рр.). Жіночі дослідження в США піднялися на якісно новий рівень. Вчені почали звертати увагу на різноманітність жінок в аспектах раси, етнічності, класу, релігії, національності, сексуальної орієнтації, віку та інвалідності. Подібні моменти враховувалися і в освітніх програмах, крім того, у багатьох університетах факультети жіночих досліджень стали тісно співпрацювати з факультетами етнічних досліджень та муль-тікультуралізма. Це сприяло тому, що академічний світ ставав не тільки більш терпимим, але й більш уважним, зацікавленим у відношенні різноманіття і особливостей людей. Ідеї і проблеми різних груп жінок розширюють межі фемінізму, сприяючи розвитку теорії мультикультуралізму і практики звільнення всіх людей.

ІV – розвиток жіночих досліджень, перспективи глобалізації (1990 рр.). Ця стадія пов’язана з розвитком глобальної інфраструктури і підвищенням уваги до міжнародних проблем жінок. Поширення освітніх програм та дослідницьких проектів з проблем жінок і гендеру в країнах Західної Європи, Африки, Близького Сходу, Азії та Латинської Америки призвело до інтенсивного обміну інформацією, досвідом та ресурсами між ученими і викладачами. Були засновані регулярні міжнародні літні інститути, конференції та конгреси, які проводяться за підтримки численних жіночих організацій. Освітні програми набували міжнародну, глобальну орієнтацію, зокрема, у зв’язку зі зростаючим числом робіт, що вийшли у постколоніальних державах і країнах Третього світу. Ці програми роблять акцент на питаннях політики, соціально-економічного розвитку, проблеми мілітаризму, репродуктивних прав, біженців, роботи та сім’ї.

V – виникнення та розвиток безпосередньо гендерних досліджень – тут акцент робиться не лише на жінці, а на обох статях. У 1990-ті роки у гендерні дослідження прийшли чоловіки – з’явились «чоловічі дослідження» («men’s studies»). Їх об’єднує з жіночими та гендерними дослідженнями загальна парадигма – соціальна сконструйованість маскулінності – і загальна стратегія – руйнування, деконструкція, дестабілізація штучних, непомірних для звичайних чоловіків зразків мужності.

Тереза Лауретіс основні причини перетворення жіночих досліджень у гендерні бачить у тому, що «Women’s Studies жорстко ідентифікувались з фемінізмом і почали виглядати як свого роду «гетто»… Крім того з’явився дух інтелектуальної та ідеологічної замкнутості». Все це послугувало розвитку більш толерантного виду досліджень – гендерних.

Таким чином, передумовою формування гендерних досліджень були феміністські дослідження. Проте розуміння гендера у перших відрізняється від його розуміння у других наступним:

- Відходом від ессенциалізму;

- Прихильністю теорії соціального конструювання;

- Розширенням наочного поля дослідження - включенням поряд з жіночими дослідженнями чоловічих; теорій сексуальності; квір–досліджень (гей, лесбійські, бісексуальні, транссексуальні);

- Розширенням методологічних підходів у тому числі за рахунок включення відторгнутих раннім фемінізмом другої хвилі підходів (наприклад, методів аналітичної філософії).

Виходячи з вказаних концепцій гендера, можна запропонувати таке його визначення: гендер – це система цінностей чоловіків і жінок, їх ролей, характеристик і зв’язків, набутих ними як особистостями в процесі взаємовідносин і взаємодії, що визначається громадсько-політичним і соціально-економічним контекстом їх життя.

Незважаючи на поширеність гендерних досліджень у світі ще з 1980–1990рр., розуміння і використання самого поняття «гендер» і досі не є одноманітним, хоча не викликає сумнівів його соціальна природа. В цілому, можна виділити три основні напрями теоретичних досліджень гендеру як соціального явища: розуміння його як стратифікаційної категорії, як культурної метафори та як соціально сконструйованого відношення нерівності за ознакою статі.

Основи першого напряму – розуміння гендеру як стратифікаційної категорії – були закладені ще М.Вебером, П.Сорокіним, ідеї якого розвивали К.Девіс та У.Мур, а також Т.Парсонс, Б.Барбер, С.Айзенштадт та ін. Цей напрям досліджень передбачає розгляд гендеру в ряді таких стратифікаційних категорій, як – клас, раса, вік.

Вперше на важливість саме гендерної стратифікації звернули увагу соціологи, що відчували вплив фемінізму. Гендерну стратифікацію можна визначити як процес розподілу в суспільстві статусів, пов’язаних зі статтю людини, причому жінки у цьому процесі оцінюються і винагороджуються нижче, ніж чоловіки. Їх цікавило питання: наскільки гендерна ієрархія в суспільстві відповідає природним, біологічним і фізіологічним відмінностям статей і наскільки вона є результатом виховання і суспільного регулювання. Як пише Джоан Хубер, «до 70-хрр. XXст. основна теорія гендерної... стратифікації мала біологічну основу: відмінності статі... виростали з природних якостей. Дослідниця запропонувала нову модель гендерної стратифікації, що враховує жіночу домашню працю, а також два завдання, «безпосередньо пов’язані з виживанням суспільства» і доступні тільки жінкам, – народження і вигодовування дитини. В основі гендерної стратифікації, на її думку, лежать такі принципи: найбільшу владу і престиж у сім’ї мають ті її члени, які виробляють товари, а не ті, хто їх споживає; оскільки народити і вигодувати дитину можуть тільки жінки, то їх робота повинна бути сумісна з цим; найбільшою владою та престижністю володіють ті люди, які контролюють розподіл матеріальних цінностей поза сім’єю.

Проаналізувавши основні типи культур (полювання і збиральництва, землеробства, кочового господарства, орного землеробства та індустріального суспільства), Дж.Хубер дійшла висновку, що положення жінки в усіх культурах безпосередньо пов’язане з її участю у виробництві продуктів харчування. У тих суспільствах, де це виробництво передбачає тривале знаходження поза домом, жінка, зважаючи на її здатність до материнства, повністю виключається з діяльності, що приносить владу і престиж.

Подібне виключення є не біологічним, а соціальним. На думку автора, виходу жінки на ринок праці сприяли три тенденції, породжені індустріалізацією: зниження рівня дитячої смертності, внаслідок поліпшення харчування (в т.ч. винахід пастеризованого молока) та удосконалення медицини; зниження рівня смертності призвело до падіння народжуваності, потрібного для відтворення населення, що призвело до зниження обмежень щодо жінок; поширення обов’язкової освіти, яка реструктуризувала сімейні відносини шляхом зміни основних джерел добробуту.

Другий напрям теоретизування гендеру – розуміння його як культурної метафори. Прибічники цього напряму розглядають жіноче та чоловіче як елементи культурно-символічних рядів, причому чоловіче в них асоціюється з культурним, духовним, божественним, раціональним, а жіноче – гріховним, природним, чуттєвим, тілесним. Таким чином, позитивним та значущим є чоловіче і те, що ототожнюється з ним, а отже, воно стає домінуючим. Жіноче вважається вторинним, субординованим, негативним.

Стать стає культурною метафорою, яка, як відзначає Е.Фі, «...передає відношення між духом і природою. Дух – чоловік, природа – жінка, а пізнання виникло як якийсь агресивний акт володіння; пасивна природа піддається розкриттю, людина проникає в її глибини і підпорядковує собі. Прирівнювання людини до пізнаючого духу в його чоловічому втіленні, а природи до жінки з її підлеглим становищем було і залишається безперервною темою західної культури». Так, метафора статі виконує роль культурного символу, а отже, виступає фактором формування культури. Відповідно, гендерна асиметрія стає одним з основних чинників формування традиційної західної культури, яка розуміється як система виробництва знання про світ.

Третій напрям теоретичного осмислення гендеру представляє його як соціально сконструйоване відношення нерівності за ознакою статі. Появі конструктивістського уявлення про гендерні відносини сприяли теорія статево-рольової (гендерної) соціалізації П.Бергера та Т.Лукмана та етнометодологія Г.Ґарфінкеля.

Цей напрям досліджень гендеру базується на наступних постулатах: гендер конструюється суспільством в цілому, сім’єю, засобами масової інформації, системою гендерних ролей та системою розподілу праці, наявною у даному суспільстві, а поширюється шляхом соціалізації; гендер формується на рівні свідомості індивідів, в ході гендерної ідентифікації, шляхом прийняття та підлаштуваня до встановлених у суспільстві норм, що стосуються манери поведінки, зовнішності, одягу тощо.

При розумінні гендера як соціального конструкта виділяють наступні характеристики гендеру: біологічну стать; статево-рольові стереотипи, поширені в тому чи іншому суспільстві; гендерний дисплей – різноманіття проявів, пов’язаних з суспільними приписами норм чоловічої та жіночої дії і взаємодії.

У відповідності з даним підходом гендер постає як вимір соціальних відносин. Індивід в процесі соціалізації засвоює комплекс установок та правил поведінки, які суспільство визнає відповідними його гендерним ролям.

Узагальнюючи досягнення вказаних напрямків теоретичного дослідження гендеру, можна запропонувати таке його визначення, з якого будемо виходити в даній роботі: гендер – це система цінностей чоловіків і жінок, їх ролей, характеристик і зв’язків, набутих ними як особистостями в процесі взаємовідносин і взаємодії, що визначається громадсько-політичним і соціально-економічним контекстом їх життя.

Розвиток гендерних досліджень дав змогу для формування та реалізації ефективної гендерної політики, що стала основою паритетної демократії.

Поняття «гендерна політика» з’являється в результаті еволюції від поняття «жіноча політика», через «політику в інтересах рівності», до «державної гендерної політики щодо забезпечення рівності жінок і чоловіків». Зараз гендерна політика являє собою цілеспрямовану діяльність державних та громадських інституцій, що здійснюється з метою забезпечення рівноправності між чоловіками та жінками, а також сукупність заходів, необхідних для розвитку та реалізації особистого потенціалу кожної людини, незалежно від статі для збалансованого розвитку суспільства.

Основними напрямами гендерної політики є: недопущення дискримінації за статевою ознакою, забезпечення рівних можливостей поєднання професійних та сімейних обов’язків, забезпечення рівної участі у прийнятті суспільно-важливих рішень, виховання гендерної культури та захист від пропаганди гендерної нерівності, дискримінації й насильства. Національний механізм реалізації такої політики включає організаційний (або інституційний), правовий, економічний та політичний блоки.

Специфіка цілей гендерної політики потребує спеціального підходу, який ґрунтується на врахуванні ідей гендерної рівності. Саме таким є гендерний підхід, рекомендований ООН до впровадження в національні політики. Він ґрунтується на умовах, коли інтереси й досвід жінок так само, як і чоловіків, є невід’ємним критерієм при розробці загальної концепції, при здійсненні моніторингу й оцінці всіх напрямів політики держави й програм у всіх політичних, економічних і суспільних сферах для того, щоб результати цієї політики були однаково справедливими для жінок і чоловіків. Як вірно зазначає Т.Титова, «гендерний підхід являє собою наукове поняття, в основі якого лежить аналіз відмінностей жіночої і чоловічої психіки з урахуванням соціальної детермінації».

Впровадженню гендерного підходу сприяє стратегія гендерного розвитку держави. Головне її призначення – створення політичних передумов і необхідних соціальних умов для найбільш повної реалізації природних здібностей жінок і чоловіків у всіх сферах соціального життя з метою забезпечення стійкого розвитку суспільства. Стратегія слугує інструментом формування гендерної політики і контролю за її здійсненням з боку громадянського суспільства, а також може розглядатися як важливий етап її становлення.

Таким чином, стратегія повинна: визначити систему вимог і критеріїв, що відбивають сучасні уявлення про соціальну справедливість у розподілі ролей між чоловіками і жінками в політичному і громадському житті, соціально-трудових і сімейних відносинах, бізнесі, при розподілі власності, а також в інформаційній сфері; намітити перспективи розвитку держави в контексті зміцнення соціальної демократії, що забезпечує проведення соціально відповідальної політики і розкриття громадянського потенціалу особистості; підвищити рівень загальної і політичної культури суспільства, показниками якого є можливості самореалізації громадян і забезпечення рівності статей у всіх сферах життєдіяльності, включаючи суспільне виробництво, соціально-трудові і сімейні відносини.

Гендерний вимір суспільних трансформацій є надзвичайно важливою складовою ефективної політики держави.

Можливість здійснювати постійний контроль над реалізацією ідей гендерної рівноваги значно прискорить процеси, пов’язані з гендерною політикою на сучасному етапі трансформації українського суспільства.

При цьому активність державних органів має бути підтримана ініціативою інституцій громадянського суспільства, перед усім, жіночими громадськими та політичними організаціями, безпосередньо зацікавленими у становленні паритетної демократії як сучасної форми демократії.

Гендерна складова виступає, за таких умов, обов’язковим елементом законотворчої і правозастосовчої діяльності, в основі яких лежать принципи свободи, справедливості, рівності і розвитку соціальних якостей людини з врахуванням впливу статевої належності на правовий статус, соціальну роль, стереотипи поведінки. Тобто, йдеться не про формальні, а про практичні характеристики політичних, економічних, культурних показників життєдіяльності людини та про ефективність функціонування політико-правових механізмів, що регламентують таку діяльність. Гендерний чинник виступає в даному плані важливою умовою соціальних трансформацій суспільства, а гендерна політика являє собою складну систему, яка базується на правових нормах, що забезпечують інтереси рівності, враховує міжнародний досвід управління в сфері гендерних відносин та має власні принципи і критерії оцінювання ефективності функціонування відповідного організаційно-правового механізму.

 


Сучасний зміст паритетної демократії

На сучасному етапі розвитку категорія «паритетна демократія» має набагато ширше ніж початкове тлумачення. Так, Л.І.Кормич розглядає її як «модель системи стримувань і противаг, що забезпечує реалізацію рівних прав і можливостей для всіх учасників демократичного процесу, створюючи певний баланс інтересів», при цьому «паритет визначає взаємини у різних сферах життєдіяльності суспільства: національних відносинах, гендерній політиці, міжконфесійних відносинах тощо» [3, с.12-13].

Л.І.Кормич виокремлює ряд найважливіших параметрів, що визначають сутність моделі паритетної демократії:

1. ці параметри стосуються змістовного наповнення форми держави. Тобто, йдеться про максимальне застосування принципу паритетності при вдосконаленні форми правління, в процесі функціонування політичного режиму, а також при оптимізації форми державного устрою.

Це наближає державу до моделі правової держави, спроможної забезпечувати пріоритет права та гарантувати задоволення інтересів різних суб'єктів соціуму на засадах дотримання прав і свобод людини.

2. принцип паритету має бути базовим в процесі інституалізації громадянського суспільства та при створенні дієвого механізму взаємин різних суб'єктів даного суспільства.

Це забезпечує самореалізацію та самовиявлення широкого спектру інтересів, що існують у суспільстві та можливість їх представництва на всіх рівнях і у різних сферах життєдіяльності соціуму.

3. паритет повинен бути покладений в основу взаємодії держави з громадянським суспільством.

За цих умов соціальне партнерство стає оптимальним варіантом вибору форм та методів співпраці державних та недержавних інституцій та побудови механізму їх взаємин.

4. паритет має перетворитись у фундаментальну політичну і соціальну цінність, на якій грунтується суспільна свідомість та яка визначає суспільну поведінку.

На думку Л.І.Кормич, це забезпечить зниження рівня соціальної напругі, буде попереджувати появу конфліктогенних ситуацій, створить умови для діалогу як способу розв'язання існуючих у суспільстві проблем.

Таким чином, принцип паритету, покладений в основу сучасної моделі демократії, суттєво впливає на зміни всіх аспектів існування та функціонування як держави так і суспільства. Даний процес носить комплексний характер, включаючи інституційні, нормативні та процесуальні трансформації, а також охоплює ціннісні орієнтації та способи і форми поведінки. Багатогранність та багатофункціональність процесу впровадження принципу паритету та формування сучасної моделі паритетної демократії в такий спосіб відкриває нові перспективи суспільного розвитку та надає нові можливості протистояти існуючим викликам як на національному так і на наднаціональному рівнях в умовах глобалізації.

Подібна модель орієнтована на застосування ненасильницьких способів вирішення проблем, носить гуманістичний характер, намагаючись узгоджувати різні інтереси та задовольняти різні потреби. Хоч, безумовно, її не слід надто ідеалізувати і розглядати як єдину перспективу вдосконалення демократії. Та це одна з тенденцій і варіант напрямків пошуку оптимізації демократичних механізмів стійкого розвитку.


Категорія: Паритетна демократія (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter