Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.

Розділ 6. Правове регулювання переходу до ринкових відносин в АПК

§ 1. Загальні питання ринкових перетворень на селі

Про необхідність змін говорять там, де існуючий стан речей не задовольняє. Ринкові перетворення й аграрна реформа запо­чатковані у зв'язку з тим, що стара радянська адміністративно-командна система господарювання показала свою неефектив­ність. Більшість колгоспів і радгоспів, утворених у ході насиль­ницької колективізації, були збитковими. У них впроваджувався позаекономічний примус до праці, відновлювалися феодальні методи експлуатації селян. Практикувався механізм "ножиць цін", тобто завищення цін на продукцію промисловості та зани­ження — на сільськогосподарську, що призвело до зубожіння се­ла. Внаслідок такого пограбування зростало відчуження селян від землі та інших засобів виробництва, втрачалися стимули до пра­ці, сільське господарство значно відставало від передових аграр­них технологій розвинених країн, що робило його щораз менш ефективним.

Механізм адміністративно-командної планової економіки пе­редбачав монополію державної власності на засоби виробництва, в тому числі природні ресурси, застосування жорстких методів бю­рократичного централізму в управлінні сільським господарством, тобто адміністративних наказів (команд) і примусу; самоврядуван­ня обмежувалося в усіх царинах суспільного життя, забезпечувала­ся майже повна зайнятість населення, але розподіл матеріальних благ здійснювався централізовано на плановій основі. Планування відігравало важливу роль, позаяк держава зосереджувала всі трудо­ві й матеріальні ресурси, а тому управляла ними для досягнення своїх цілей.

Що ж було поганим у плановій економіці? Безперечно, вона мала і свої плюси: майже 100% зайнятість населення, залучення практично всіх трудових і матеріальних резервів до суспільного розвитку, єдина централізована воля, яка спрямовувала суспільство на пошуки шляхів розвитку держави. Проте така система може бу­ти ефективною тільки за умови відсутності помилок в управлінні й плануванні: найменший прорахунок, помилка перекошували всю систему — саме через це й виникали дефіцити товарів широкого вжитку й черги у крамницях.

Ате особливо негативним моментом планової економіки було знищення стимулу людини до ефективної творчої праці. Повна зайнятість позбавляла людей страху втратити роботу, індивідуальна ініціатива не заохочувалася: від працівників вимагалося тільки ви­конувати команди. Це штучно зменшувало резерв інноваційного розвитку, що зрештою призвело до значного технологічного відста­вання країни від розвинених країн. А відсутність стимулів до твор­чої праці — до неефективного господарювання, невідповідального ставлення до своєї роботи і значного зниження якості вітчизняної продукції, а відтак — до зубожіння країни.

Що являє собою ринкова економіка й чому держава взяла курс на перехід до ринку? Ринкова економіка або ринкове господарство згідно з теорією Адама Сміта — це лад, в якому відбувається віль­на гра ринкових сил. Природною рушійною силою господарського розвитку є прагнення індивіда до реалізації своїх економічних ін­тересів. Дбаючи про свої інтереси, така економічно вільна особа покращує як свій добробут, так і примножує багатство суспільства. Рушійними економічними силами ринкової системи господарю­вання є приватна власність на засоби виробництва, вільна конку­ренція, яка вирівнює попит і пропозицію. Держава відіграє друго­рядну роль: організація охорони громадського порядку, освіти, оборони, розв'язання екологічних проблем тощо.

Це класична теорія ринкової економіки. Вона показала свою неефективність у часи великої економічної депресії в США та мо­нополізації ринку, що зумовило посилення державного регулюван­ня економічних процесів. Тому згодом виникли інші теорії: "соці­ального ринкового господарства", "держави загального добробуту" тощо, які передбачають змішану систему ведення господарства: ринкова економіка з різним ступенем державного регулювання. Приватна власність не заперечує державної власності, а ринкові за­кони — державного регулювання господарства. Ринкова система господарювання характеризується плюралізмом форм власності, регулюванням ринкових законів попиту і пропозиції. Вона має свої мінуси: певний рівень безробіття; високий рівень лібералізації, який, з огляду на український менталітет, був сприйнятий як все­дозволеність; відсутність централізованої системи державного пла­нування, що призвело певною мірою до відсутності ефективного управління господарськими процесами. Однак ринкова система має й свої істотні переваги: вищий рівень свободи і приватна влас­ність на засоби виробництва стимулюють приватну ініціативу, творчу діяльність, інноваційний розвиток господарства, впровад­ження новітніх технологій, а конкуренція — боротьбу за якість продукції, пошук ринків збуту, що задовольняє насамперед спожи­вача.

Проблемою України під час переходу до ринкових методів гос­подарювання є нерозуміння кінцевої моделі, на досягнення якої спрямовані ринкові перетворення. На початку реформ держава припустилася істотної помилки, зруйнувавши централізовану планову систему господарювання, сподіваючись на формування кла­сичної ринкової економіки за теорією А. Сміта. При цьому не бу­ло єдиної програми чи концепції таких перетворень. Відсутність навчання керівництва підприємств і населення основам господа­рювання в нових умовах призвело до спаду виробництва й затяж­ної економічної кризи. Менталітет пересічного українця, змінений радянською системою, не дозволяв населенню ефективно скорис­татися всіма благами ринкової свободи. Це спричинило неефектив­ність економічних перетворень, особливо на селі, яке традиційно відзначалося консервативним менталітетом.

Зрештою з'ясувалося, що обійтися без державного регулювання ринкової економіки не можна. Згідно з Основними засадами і нап­рямами становлення економіки України в кризовий період, схвале­ними постановою Верховної Ради України від 15 червня 1994 р., курс було взято на формування змішаної системи господарювання: поєднання державного регулювання з приватною ініціативою. На­певне, така модель має бути найефективнішою: помилки централі­зованого державного управління тепер виправлятимуться приват­ними підприємствами: досвід Югославії показує, що навіть коли державне господарство було повністю зруйноване внаслідок вій­ськової операції НАТО, забезпечення населення продуктами спо­живання, завдяки приватному секторові народного господарства, практично лишилося на довоєнному рівні. Приватна ініціатива має стимулювати інноваційний розвиток держави. Така система має бу­ти гнучкішою та ефективнішою.

Для переходу на нові методи господарювання на селі потрібно було здійснити приватизацію державної власності на засоби сіль­ськогосподарського виробництва, в тому числі на землю, створен­ня необхідних господарських і правових умов становлення й роз­витку приватних господарств, зокрема формування інфраструктури аграрного ринку, а також навчання селян господарюванню в нових умовах. Існуюча в Україні модель ринкових перетворень передба­чає реалізацію перших двох напрямів, але третій — практично іг­норується. На селі тривалий час зберігалася адміністративно-ко­мандна система господарювання: селяни підкорялися головам кол­госпів і були практично позбавлені приватної ініціативи. Лише ос­таннім часом під впливом прикладів ефективного господарювання окремих фермерів та інших приватних господарств свідомість селя­нина змінюється: він дедалі більше починає розуміти як можна ви­користати переваги ринкової економіки.

Загалом ринкові реформи на селі поділяються на такі етапи:

І. Деклараційний етап (1990-1994 рр.): проголошення на офіцій­ному рівні курсу на ринкові перетворення, формування багатоук­ладної ринкової економіки, забезпечення приватної власності на засоби виробництва і на земельні ділянки. У цей час приймають законодавчі акти, які регулюють порядок зайняття підприємниць­кою діяльністю, встановлюють основні засади приватизації майна і землі, закріплюють право приватної власності, вільного ціноутворення. Разом з тим, ці норми-декларації не прийняли консерва­тивні селяни. І хоча на цьому етапі починається перетворення колгоспів на колективні сільськогосподарські підприємства, вони й надалі лишаються збитковими. Держава продовжує застосовува­ти щодо регулювання сільського господарства переважно нерин-кові методи адміністративно-командної системи господарювання: зберігаються "ножиці цін", сільськогосподарська продукція реалі­зується переважно державі за її замовленням і за фіксованими дер­жавними цінами. Держава централізовано продовжує забезпечува­ти село машинною технікою, пально-мастильними матеріалами, засобами захисту рослин, надає дотації і кредити. Незважаючи на це, сільське господарство залишається збитковим, а держава що­року списує борги сільськогосподарських підприємств. Хоча в цей час і виникають окремі фермерські господарства та інші приватні сільськогосподарські формування, це скоріше винятки з правила, ніж загальна тенденція, бо селянам невигідно створювати приват­ні господарства.

II. Інфраструктурнийетап (1995-1998 рр.): зусилля держави спрямовані на поступовий перехід до ринкових важелів управління сільським господарством і формування інфраструктури аграрного ринку. Початком його можна вважати 18 січня 1995 р. — дату прийняття Указу Президента України № 63/95 "Про заходи щодо реформування аграрних відносин", згідно з яким, селянам надали право самостійно розпоряджатися вирощеною сільськогосподарською продукцією, реалізуючи її за договорами через біржі, торгові та контрактові доми, заготівельні та посередницькі організації. У цей час створюються аграрні біржі, торгові доми, поступово формується аграрна ринкова інфраструктура, відпрацьовуються механізми вільного ціноутворення на сільськогосподарську продукцію і кредитування сільськогосподарських товаровиробників. Відтепер держава сама стає учасницею аграрного ринку й купує сільськогосподарську продукцію для державних потреб через ринкові механізми: на біржах, через аукціони тощо. Аграрна реформа прискорюється: провадиться приватизація та паювання землі й майна, зростає кількість приватних господарських формувань на селі. Проте ринкові перетворення не передбачали проведення широкої кампанії просвіти селян, через це вони переважно залишаються в управлінні голів колгоспів і не користуються можливостями створюваного аграрного ринку. Держава продовжує вживати не ринкові, а адміністративні заходи щодо забезпечення сільськогосподарських підприємств технікою, пально-мастильними матеріалами, а господарства залишаються збитковими і щороку держава змушена їм списувати борги. Вона поки що не має єдиної концепції аграрних реформ, тому провадить аграрні експерименти: виокремлює базові господарства для опрацювання ринкових моделей господарювання, вивчає та узагальнює їх досвід.

III. Концептуальнийетап (1998-1999 рр.): у цей час опрацьовуються концепції аграрної реформи. Якщо раніше реформи провадилися без належного концептуального обґрунтування і прорахунку вжитих заходів, що призвело до їх непослідовності та частковості, чого навіть не передбачали ідеологи реформ. Впродовж цього етапу на основі узагальнення попереднього дос­віду реформування опрацьовуються концепції аграрної реформи, що має забезпечити її комплексний і виважений характер. Його початком можна вважати 29 квітня 1998 р., коли Указом Прези­дента України затверджені Основні напрями розвитку агропро­мислового комплексу України на 1998-2000 роки. Власне цей до­кумент і був однією з перших комплексних концепцій аграрної реформи й розвитку аграрного ринку. Він охоплював різні цари­ни сільського господарства і був покликаний створити ідеологіч­не підґрунтя аграрних реформ. У цей час продовжує формувати­ся інфраструктура аграрного ринку, але вже на концептуальних засадах; запроваджується фіксований сільськогосподарський по­даток, який істотно зменшив податковий тягар на селян; закла­даються основи диференційованого розвитку аграрного ринку. Річ у тому, що право Європейської Спільноти передбачає дифе­ренційоване регулювання окремих секторів аграрного ринку: ринку цукру, зерна, олії, молока та ін. Україна, намагаючись застосувати свою правову систему до права ЄС, починає дифе­ренційовано регулювати різні сегменти аграрного ринку. В усьо­му іншому спостерігаються ті самі тенденції, що й за Інфраструктурного етапу.

IV. Радикальний етап (1999-2000 рр.): пов'язується з прийнят­тям реформаторського Указу Президента України від 3 грудня 1999 р. № 1529/99 "Про невідкладні заходи щодо прискорення ре­формування аграрного сектору економіки". Радикальність реформ полягала в тому, що протягом короткого періоду колективні сіль­ськогосподарські підприємства були реформовані і на їх базі ство­рені приватні сільськогосподарські підприємства, фермерські гос­подарства, агрогосподарські товариства, сільськогосподарські коо­перативи та інші суб'єкти аграрного права, засновані на приватній власності. Як у роки примусової колективізації селян зганяли в колгоспи, так протягом 1999-2000 рр. відбувався зворотний про­цес: колективні сільськогосподарські підприємства реформовали централізовано. Вони змушені були укладати з власниками зе­мельних часток (паїв) договори їх оренди і виплачувати селянам орендну плату за користування земельними ділянками господарс­тва, які були обтяжені правом членів господарства на земельну частку (пай). Земельна частка (пай) відтепер стала цілком новою правовою категорією, новим об'єктом прав, який можна було зда­ти в оренду, укласти інші господарські договори щодо неї. І хоча на цьому етапі ще не забезпечувалося проведення просвітницької кампанії серед селян щодо порядку господарювання в ринкових умовах, такі радикальні заходи все-таки вплинули на свідомість селян, котрі відчули себе власниками. Реформованим сільськогос­подарським підприємствам списується заборгованість, приймається Указ Президента України від 6 червня 2000 р. № 767/2000 "Про заходи щодо забезпечення формування та функціонування аграр­ного ринку", який був націлений на прискорення формування йо­го інфраструктури.

V. Закріплюючий етап (2001-2002 рр.): для того, щоб закріпити позитивні результати аграрної реформи, вживаються заходи щодо її моніторингу і подальшого формування інфраструктури аграрного ринку. В цей час приймається Закон України від 18 січня 2001 р. "Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років". Він передбачає формування механізму заставних закупок сільськогосподарської продукції (тобто можливості селян одразу продати продукцію державі та отримати кошти, а згодом, у разі її подорожчання на ринку, продати її іншому покупцеві, повернувши державі кошти й відшкодувавши витрати на її зберігання). Передбачається податкове стимулювання сільськогосподарського виробництва, пільгове кредитування та страхування, розвиток лізингу й фондового ринку. Важливою складовою аграрної реформи стає запровадження системи сільськогосподарських дорадчих служб. Концепцію становлення і розвитку мережі сільськогосподарських дорадчих служб в Україні затверджено наказом Мінагрополітики, Української академії аграрних наук і Національної академії наук України від 25 квітня 2001 р. № 114/36/165. Саме сільськогосподарські дорадчі служби покликані забезпечити ринкову просвіту селян. Це те, з чого треба було починати аграрну реформу. В Україні створюється близько 50 аграрних бірж, близько 600 агроторгових домів, понад 800 обслуговуючих кооперативів, понад 19 тис. заготівельних пунктів. Передбачаються заходи з розвитку експорту сільськогосподарської продукції. Запроваджується постачання села технікою, пально-мас­ тильними матеріалами й добривами на ринкових засадах. Приймаються укази Президента України від 8 серпня 2002 р. № 694/2002 "Про заходи щодо прискорення розвитку аграрного ринку" і від 8 серпня 2002 р. № 695/2002 "Про заходи щодо розвитку іпотечного ринку в Україні".

VI. Комплексний етап (з 2003 р. і до сьогодні): пов'язаний з Комплексною програмою розвитку аграрного ринку України на 2003- 2004 роки, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 2003 р. № 271. Програма має комплексний характер і передбачає: формування інфраструктури аграрного ринку; розвиток сільськогосподарських дорадчих служб для забезпечення ринкової просвіти селян; забезпечення застосування високих інноваційних технологій у сільському господарстві; розвиток аграрної науки; виставкової та маркетингової діяльності та розв'язання цілої низки інших проблем. Ця програма дійсно має комплексний характер, оскільки грунтується на визначеній концепції аграрного ринку і охоплює різні аспекти його формування. Основні заходи з виконання зазначеної програми затверджені наказом Мінагрополітики України від 7 квітня 2003 р. № 98.

 


§ 2. Правове регулювання приватизації в АПК

В умовах переходу до ринкової системи господарювання важли­вим засобом забезпечення приватної власності є приватизація дер­жавного майна. Відповідно до ст. 1 Закону України від 4 березня 1992 р. "Про приватизацію державного майна" (в редакції Закону від 19 лютого 1997 р.), приватизація державного майна визначається як відчуження майна, що перебуває у державній власності, на користь фізичних та юридичних осіб. Тобто — роздержавлення майна. У цьо­му контексті недоцільно використовувати словосполучення "прива­тизація майна колгоспів", позаяк останні є недержавними суб'єкта­ми власності, а тому до їх реформування правильніше використову­вати терміни "реструктуризація" чи "паювання майна". Загальне за­конодавство України про приватизацію складається із зазначеного Закону, а також законів від 6 березня 1992 р. "Про приватизацію не­великих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції від 15 травня 1996 р.), від 6 березня 1992 р. "Про приватизаційні папе­ри", від 19 червня 1992 р. "Про приватизацію державного житлово­го фонду", від 7 липня 1999 р. "Про перелік об'єктів права держав­ної власності, що не підлягають приватизації", від 14 вересня 2000 р. "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", декретів Кабінету Міністрів України від 20 травня 1993 р. № 57-93 "Про приватизацію цілісних майнових комплексів державних під­приємств та їхніх структурних підрозділів, зданих в оренду", від 26 грудня 1992 р. №15-92 "Про приватизацію земельних ділянок" та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до них.

Приватизація державного майна в АПК здійснюється на підста­ві загального законодавства про приватизацію, з урахуванням особ­ливостей спеціального аграрного законодавства. Стаття 5 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначає, що до об'єктів державної власності, що підлягають приватизації, нале­жать:

— майно підприємств, цехів, виробництв, дільниць, інших під­ розділів, які є єдиними (цілісними) майновими комплексами;

— об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти:

— акції (частки, паї), що належать державі у майні юридичних осіб.

Приватизації не підлягають об'єкти, котрі мають загальнодержав­не значення, визначені Законом України "Про перелік об'єктів пра­ва державної власності, що не підлягають приватизації". До них на­лежать майнові комплекси підприємств з лісовідновлення, лісороз­ведення та охорони лісу, сортовипробувальні станції, дільниці, інші організації з експертизи сортів рослин, скотомогильники, станції хі­мізації сільського господарства, науково-дослідні інститути, окремі майнові комплекси підприємств, що виготовляють спирт, вина, лі­керо-горілчані вироби тощо.

Специфіка правового регулювання приватизації в АПК зумов­лена потребою захисту прав селян, адже згідно з концепцією при ватизації, засоби виробництва сільськогосподарської продукції ма­ють належати селянам, які їх використовують. Законодавчим ак­том, що регулює особливості приватизації державного майна в АПК, є Закон України від 10 липня 1996 р. "Про особливості при­ватизації майна в агропромисловому комплексі". І хоча приватиза­ція державного майна в АПК майже завершена, в юридичній прак­тиці все ще виникають питання, пов'язані із захистом суб'єктів приватизації від порушень, допущених в її ході. Цей Закон регулює порядок приватизації підприємств, для яких основними видами ді­яльності є виробництво сільськогосподарської продукції, продукції рибного та лісового господарства, їх переробка та реалізація, вико­нання робіт і надання послуг сільськогосподарським товаровироб­никам. Перелік таких підприємств затверджений постановою Кабі­нету Міністрів України від 12 червня 1996 р. № 638 "Про підпри­ємства, що приватизуються з урахуванням особливостей, визначе­них законодавством для агропромислового комплексу". Закон по-різному регулює порядок приватизації несільськогосподарських підприємств АПК, державних сільськогосподарських підприємств і встановлює особливості приватизації підприємств окремих галузей.

Приватизація майна несільськогосподарських підприємств АПК (підприємств харчової промисловості, які переробляють сільсько­господарську сировину, борошномельно-круп'яної та комбікормо­вої промисловості, а також сервісних, будівельних, фірмових тор­говельних, інших несільськогосподарських підприємств та органі­зацій агропромислового комплексу, що виконують роботи і нада­ють послуги сільськогосподарським товаровиробникам), незалежно від вартості об'єктів приватизації, здійснюється шляхом перетво­рення їх у відкриті акціонерні товариства згідно з Положенням про план приватизації несільськогосподарських підприємств і організа­цій агропромислового комплексу, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 17 серпня 2000 р. № 1718. При цьо­му зберігаються профільність, технологічна єдність виробництва та цілісність майнових комплексів і технологій. їх сільськогосподар­ська спеціалізація має зберігатися не менше 10 років.

Право на пільгове придбання акцій за номінальною вартістю (за приватизаційні майнові сертифікати, а також за власні кошти й компенсаційні сертифікати в розмірі, що не перевищує половини вартості приватизаційних майнових сертифікатів) мають працівни­ки підприємств, що приватизуються. Працівники сільськогоспо­дарських підприємств мають право на пільгове придбання акцій (за приватизаційні майнові сертифікати, а також за власні кошти і компенсаційні сертифікати в розмірі, що не перевищує половини вартості приватизаційних майнових сертифікатів). До працівників підприємств, що приватизуються, прирівнюються особи, які вий­шли з цих підприємств на пенсію, звільнені у зв'язку із скорочен­ням штатів і не працюють з моменту звільнення на інших підпри­ємствах; особи, які мають право відповідно до законодавства Укра­їни повернутися на попереднє місце роботи на цьому підприємстві, та інваліди, звільнені за станом здоров'я у зв'язку з каліцтвом або професійним захворюванням.

Недержавним сільськогосподарським підприємствам (колектив­ні сільськогосподарські підприємства, спілки селян, колгоспи, спілки кооперативів, акціонерні товариства, фермерські господарс­тва та інші суб'єкти недержавних форм власності) передається бе­зоплатно 51% акцій підприємств, що приватизуються, в тому чис­лі розміщення приватизаційних майнових сертифікатів, а також власних коштів і компенсаційних сертифікатів працівників відпо­відних сільськогосподарських підприємств і прирівняних до них осіб через довірчі товариства, створені в колективах товаровироб­ників. У плані приватизації підприємств, які переробляють сіль­ськогосподарську сировину та виконують роботи і надають послу­ги сільськогосподарським товаровиробникам, передбачається від­повідна квота для діючих радгоспів та інших державних сільсько­господарських підприємств для подальшої передачі відповідної частки після їх приватизації та розміщення приватизаційних май­нових сертифікатів їх працівників.

Недержавні сільськогосподарські підприємства різних організа­ційно-правових форм господарювання мають право на придбання акцій за номінальною вартістю в межах зазначених квот у разі, коли трудові колективи підприємств, що приватизуються, сільсько­господарські товаровиробники і прирівняні до них особи не вику­пили ці акції в межах установлених квот. Якщо підприємства, які приватизуються, не мають договірних зв'язків із сільськогосподар­ськими підприємствами, фермерськими господарствами тощо, виз­начення переліку сільськогосподарських товаровиробників, які за­лучаються на пільгових умовах до участі в приватизації підпри­ємств, та квоти для придбання ними акцій передбачаються в плані приватизації відповідного підприємства за пропозиціями цих під­приємств і державних органів управління сільського господарства та продовольства залежно від зони діяльності підприємств.

Розподіл акцій між державними, колективними та іншими сільськогосподарськими підприємствами, фермерськими госпо­дарствами здійснюється пропорційно до обсягів сировини, зданої на об'єкт приватизації, виконаних робіт і наданих послуг у серед­ньому за 5 років, що передують року приватизації, а ті, що існу­ють менше 5 років, — за час їх діяльності. Акції, які не були ви­куплені на пільгових умовах протягом року з дня початку їх про­дажу, реалізуються на загальних підставах відповідно до законо­давства України.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогоспо­дарських підприємств здійснюється шляхом перетворення їх у ко­лективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціо­нерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноваже­них). Працівникам підприємства, що приватизується, безоплатно надається частка державного майна (акцій), розмір якої визнача­ється як добуток вартості майна, що припадає на одного члена колективного сільськогосподарського підприємства по області, на кількість працівників підприємства, що приватизується, та прирів­няних до них осіб. Безоплатна передача частки державного майна провадиться при перетворенні в процесі приватизації радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств у колективні сільськогосподарські підприємства або у відкриті акціонерні това­риства. Розподіл безоплатно переданого майна (акцій) між праців­никами здійснюється відповідно до трудової участі за рішенням за­гальних зборів (зборів уповноважених).

Приватизація частки державного майна, що залишилася після безоплатної його передачі, здійснюється за приватизаційні майнові сертифікати. Право на першочергове придбання цього майна за при­ватизаційні майнові сертифікати мають працівники даного підпри­ємства та прирівняні до них особи. Якщо після використання пра­цівниками радгоспу чи іншого державного сільськогосподарського підприємства, що приватизується, права на придбання державного майна за приватизаційні майнові сертифікати лишається не викуп­леною частка майна, орган приватизації за згодою загальних зборів (зборів уповноважених) передає їм залишки майна для придбання за власні кошти на виплат до 5 років (без нарахування відсотків, але з урахуванням зміни цін на момент викупу майна). У разі відсутності згоди загальних зборів (зборів уповноважених) на придбання частки майна на виплат орган приватизації приймає рішення про перетво­рення цього підприємства у відкрите акціонерне товариство. При цьому право на придбання майна на пільгових умовах за приватиза­ційні майнові сертифікати, крім членів трудового колективу та при­рівняних до них осіб, мають члени сімей трудового колективу дано­го підприємства, які проживають разом з ними, та особи, зайняті у соціальній сфері на селі. Якщо після реалізації членами трудового колективу та прирівняними до них особами їх права на безоплатну приватизацію частки майна, його викупу з використанням привати­заційних майнових сертифікатів, а також права викупу майна на виплат залишається частка державного майна, вона приватизується на загальних підставах відповідно до законодавства України.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогос­подарських підприємств, створених на базі колгоспів без викупу державою їх майна, які за період своєї діяльності не одержували бюджетних коштів для придбання основних фондів і будівництва, здійснюється шляхом перетворення їх за рішенням загальних збо­рів (зборів уповноважених) у колективні сільськогосподарські під­приємства або відкриті акціонерні товариства з наступною безоп­латною передачею майна працівникам підприємств-засновників. У разі використання бюджетних коштів з цією метою, створена за їх рахунок частка майна приватизується в зазначеному вище порядку. Якщо частка державного майна (акцій) перевищує загальну вар­тість об'єкта, що приватизується, все майно, в тому числі й те, що створене за рахунок бюджетних коштів, передається працівникам підприємства на безоплатній основі.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогос­подарських підприємств, що були створені на базі міжгосподар­ських підприємств, заснованих колгоспами і радгоспами без вику­пу державою їх майна, які за період своєї діяльності не одержува­ли бюджетних коштів для придбання основних фондів і будівниц­тва, здійснюється перетворенням їх у відкриті акціонерні товарис­тва з наступною безоплатною передачею акцій цих товариств зас­новникам міжгосподарського підприємства. У разі використання бюджетних коштів на зазначені цілі створена за їх рахунок частка майна приватизується у наведеному вище порядку. Положення про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сіль­ськогосподарських підприємств, а також заснованих на їх базі орендних підприємств затверджене наказом Фонду державного майна України від 17 серпня 2000 р. № 1718.

Закон визначає особливості приватизації майна в окремих галузях сільського господарства. Приватизація майна сільськогосподарських підприємств, які спеціалізуються на вирощуванні багаторічних на­саджень (хміль, ефіроолійні та лікарські рослини), здійснюється шляхом перетворення їх у відкриті акціонерні товариства. При цьо­му акції на суму вартості зазначених багаторічних насаджень тим­часово залишаються у власності держави у розмірі не менше 25%. Приватизація майна державних сільськогосподарських підпри­ємств, що виробляють вино та інші алкогольні напої, здійснюєть­ся перетворенням їх у відкриті акціонерні товариства із збережен­ням у власності держави майна структурних підрозділів із вироб­ництва готових алкогольних напоїв. Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств, які пере­бувають у зоні гарантованого добровільного відселення внаслідок аварії на Чорнобильській атомній електростанції та в зонах відсе­лення у зв'язку з державними і громадськими потребами, незалеж­но від джерел його придбання, здійснюється перетворенням їх у колективні сільськогосподарські підприємства з безоплатною пере­дачею майна їхнім працівникам.

"Приватизація майна дослідних господарств, експериментальних виробництв, проектно-конструкторських та інших підприємств, підпорядкованих навчальним і науково-дослідним установам, рад­госпі в-технікумів здійснюється за погодженням із Кабінетом Мі­ністрів України шляхом перетворення їх в акціонерні товариства. При цьому частка державного майна (акцій) має становити не мен­ше 51% загальної вартості майна. Приватизація майна рибної та лі­сової галузі регулюється, відповідно: Положенням про порядок приватизації майна підприємств і організацій рибної галузі, затвер­дженим наказом Фонду державного майна та Мінагрополітики від 12 вересня 2000 р. № 1898/175, та Положенням про приватизацію переробних підприємств лісового господарства, затвердженим на­казом Мінлісгоспу і Фонду державного майна від 28 серпня 1996 р. № 107/1040. Об'єкти незавершеного будівництва агропромислово­го комплексу, які не були приватизовані відповідно до законодавства України з питань приватизації, можуть передаватися органами приватизації сільськогосподарським підприємствам (у тому числі недержавним) для завершення їх будівництва з наступним пріори­тетним правом викупу працівниками зазначених підприємств час­тки державного майна цих об'єктів.

Під час приватизації майна державних, підприємств об'єкти соціально-побутового призначення, інженерні мережі та споруди ко­мунального господарства, зокрема побудовані за кошти фонду со­ціального розвитку, передаються органами приватизації в кому­нальну власність за згодою власників підприємств. Приватизація часток (паїв) держави в майні підприємств зі змішаною формою власності (в тому числі орендні) здійснюється перетворенням їх у відкриті акціонерні товариства, якщо інше не передбачено їх уста­новчими документами. Державні підприємства та підприємства зі змішаною формою власності, сума вартості майна яких є недостат­ньою для формування статутного капіталу відкритого акціонерного товариства, приватизуються шляхом викупу майна працівниками цих підприємств за приватизаційні майнові сертифікати, власні кошти й компенсаційні сертифікати або за кошти підприємств зі змішаною формою власності.

Підприємства, створені шляхом викупу державного майна, зда­ного в оренду, які мають або мали прямі договірні зв'язки із сіль­ськогосподарськими товаровиробниками, підлягають перетворен­ню у відкриті акціонерні товариства за рішенням зборів учасників товариства. При цьому для продажу сільськогосподарським товаро­виробникам, які є для зазначених підприємств або акціонерних то­вариств постачальниками сировини, споживачами робіт і послуг, здійснюються додатковий випуск акцій та їх продаж для того, щоб загальна їх кількість становила не менше 51% статутного фонду. Оплата акцій може здійснюватися в порядку взаєморозрахунків між акціонерним товариством та сільськогосподарськими підприємс­твами за здану продукцію (виконані роботи, надані послуги). Про­даж додаткового випуску акцій здійснюється протягом 6 місяців, а кошти, одержані акціонерним товариством від їх реалізації, спря­мовуються на збільшення статутного капіталу.

Постановою Верховної Ради України від 10 липня 1996 р. "Про порядок введення в дію Закону України "Про особливості прива­тизації майна в агропромисловому комплексі" затверджено Пере­лік державних підприємств та організацій АПК, приватизація май­на яких здійснюється за погодженням із Кабінетом Міністрів.Ук­раїни. Ці підприємства та організації за погодженням з Кабінетом Міністрів України, підлягають перетворенню у відкриті акціонерні товариства. При цьому в статутному капіталі товариств першочер­гово визначається частка акцій, що тимчасово зачитається у влас­ності держави, а решта — розміщується в передбаченому вище по­рядку.

Закон визначає процедуру приватизації майна державних, сіль­ськогосподарських підприємств. Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств на безоплатній основі здійснюється за спрощеною процедурою. Державні органи приватизації створюють комісію з підготовки до приватизації у скла­ді керівника (голови комісії) та головного бухгалтера підприємства, що приватизується, представників відповідного державного органу приватизації та органу, уповноваженого управляти державним май­ном. Зазначена комісія розробляє план приватизації у місячний тер­мін з дня затвердження її складу. Оцінка майна здійснюється на під­ставі даних балансу на початок відповідного року та за результатами останньої повної інвентаризації майна підприємства. Проведення ау­диту під час приватизації радгоспів та інших державних сільськогос­подарських підприємств не є обов'язковим. За посвідчення договорів купівлі-продажу майна радгоспів та інших державних сільськогоспо­дарських підприємств у зв'язку з його приватизацією державне мито справляється в розмірі 0,001% вартості майна, що приватизується.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter