Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.

§ 4. Майнова відповідальність за аграрні правопорушення

Майнова відповідальність є обов'язком суб'єкта, винного в запо­діянні шкоди або збитків, відшкодувати або компенсувати збитки, завдані власнику чи законному володільцю майна. Майнова відпо­відальність за порушення аграрного й іншого законодавства перед­бачена в основному нормами, що містяться в цивільному, земель­ному й аграрному законодавствах. Вона полягає в повному відшко­дуванні заподіяних збитків, в тому числі упущеної вигоди. Аграрне законодавство закріплює різні форми майнової відповідальності. їх зручніше розрізняти за характером вчиненого правопорушення.

Оскільки земля виконує в сільському господарстві роль основ­ного засобу виробництва, слушно вести мову насамперед про май­нову відповідальність за порушення земельних прав або невико­нання земельних обов'язків.

У підпункті "ґ" п. З ст. 152 ЗК передбачено, що захист прав гро­мадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється, зокре­ма, відшкодуванням заподіяних збитків. Зі змісту п. 2 цієї статті випливає, що обов'язок відшкодувати збитки виникає в разі будь-яких порушень прав власників землі та землекористувачів, тобто пов'язується з правопорушенням. Втім, майнова відповідальність за нормами аграрного законодавства може настати й у зв'язку із правомірними діями. Так, власникам землі та землекористувачам у повному обсязі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок: ви­лучення (викупу) сільськогосподарських угідь, лісових земель і ча­гарників для потреб, не пов'язаних із сільськогосподарським і лі­согосподарським виробництвом; тимчасового зайняття сільсько­господарських угідь, лісових земель і чагарників для інших видів використання; встановлення обмежень щодо використання земель­них ділянок згідно з підпунктом "в" ст. 156 ЗК.

Відшкодуванню підлягає вартість: житлових будинків, виробни­чих та інших будівель і споруд, зокрема об'єктів незавершеного бу­дівництва; плодоягідних та інших багаторічних насаджень; лісових і дерево-чагарникових насаджень; водних джерел (колодязів, став­ків, водоймищ, свердловин та ін.), зрошувальних і осушувальних систем, протиерозійних і протиселевих споруд; витрати на поліп­шення якості земель за період використання земельних ділянок з урахуванням економічних показників, на незавершене сільськогос­подарське виробництво (оранка, внесення добрив, посів, інші ви­ди робіт), на розвідувальні та проектні роботи; інші збитки власни­ків землі й землекористувачів, у тому числі орендарів, зокрема й не одержані доходи, якщо вони обгрунтовані. У цій ситуації не отри­маним слід вважати такий доход, який міг би одержати власник землі, землекористувач, у тому числі орендар, із земельної ділянки і який він не одержав внаслідок її вилучення (викупу) або тимча­сового зайняття, обмеження його прав, погіршення якості землі або приведення її у непридатність для використання за цільовим призначенням внаслідок негативного впливу, спричиненого діяль­ністю підприємств, установ, організацій та громадян. Такий не от­риманий дохід, або упущена вигода, відповідно до п. 2 ст. 22 ЦК, особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.

Розміри збитків визначаються в повному обсязі відповідно до реальної вартості майна на момент заподіяння збитків, понесених витрат на поліпшення якості земель (із врахуванням ринкової або відновлювальної вартості).

Майнова відповідальність у вигляді відшкодування втрат сіль­ськогосподарського та лісогосподарського виробництва є особли­вим видом відшкодування збитків, завданих сільськогосподарсько­му та лісогосподарському виробництву. Такі втрати, згідно зі ст. 207 ЗК, становлять втрати сільськогосподарських угідь, лісових зе­мель та чагарників, а також ті, що завдані обмеженням у землеко­ристуванні та погіршенням якості земель. Відшкодуванню підляга­ють також втрати, завдані обмеженням прав власників землі і зем­лекористувачів, у тому числі орендарів, або погіршенням якості угідь внаслідок негативного впливу, спричиненого діяльністю гро­мадян, юридичних осіб, органів місцевого самоврядування або дер­жави, а також з виключенням сільськогосподарських угідь, лісових земель і чагарників із господарського обігу внаслідок встановлення охоронних, санітарних та інших захисних зон.

Ці втрати виражаються в скороченні (безповоротній втраті) площ використовуваних сільськогосподарських угідь або погіршен­ні їх якості (зниження родючості ґрунтів) під впливом діяльності підприємств, установ та організацій. Вони відшкодовуються з ме­тою збереження рівня сільськогосподарського виробництва віднов­ленням площ сільськогосподарських угідь.

Відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва здійснюється незалежно від того, в якій влас­ності перебувають зазначенні угіддя; важливим є те, що рілля, бага­торічні насадження, перелоги, сінокоси, пасовища, лісові землі та землі під чагарниками втрачають свою функцію головного засобу виробництва в сільському й лісовому господарствах та вибувають із господарського обігу, чи погіршується їх якість або встановлюється обмежений режим їх використання за цільовим призначенням.

Втрати відшкодовують особи, яким надаються сільськогоспо­дарські угіддя для несільськогосподарського використання або ті, чия діяльність призводить до обмеження прав власників землі й землекористувачів, зокрема орендарів, або до погіршення якості земель внаслідок негативного впливу, заподіяного діяльністю під­приємств, установ і організацій, а також підприємствами, устано­вами й організаціями, навколо об'єктів яких встановлюються охо­ронні, санітарні й захисні зони з виключенням з обороту сільсько­господарських угідь або переведенням їх до менш цінних угідь. Ци­ми особами є ті громадяни і організації, на користь яких встанов­люються обмеження землекористування, охоронні й захисні зони. Підприємства, установи та організації, навколо об'єктів яких вста­новлені охоронні, санітарні й захисні зони, відшкодовують також втрати сільськогосподарського виробництва в разі погіршення якості земель внаслідок їхньої діяльності за межами цих зон.

Законодавство визначає випадки звільнення юридичних і фі­зичних осіб від відшкодування втрат сільськогосподарського й лі­согосподарського виробництва. Від такого відшкодування звільня­ються громадяни та юридичні особи в разі використання земельних ділянок: для будівництва шкіл, дошкільних закладів, державних об'єктів охорони здоров'я, культури, фізкультури та спорту, для со­ціального забезпечення, державних об'єктів дорожчого будівниц­тва, культових споруд релігійних організацій, кладовищ, меліора­тивних систем, протиерозійних, протизсувних і протиселевих спо­руд, під будівництво та обслуговування житлових будинків і госпо­дарських будівель, для розміщення внутрішньогосподарських об'єктів сільськогосподарських, рибогосподарських і лісогосподар­ських підприємств, організацій та установ, видобування торфу за умови повернення земельних ділянок у стані, придатному для по­переднього використання, під об'єкти й території природно-запо­відного фонду. Не підлягають відшкодуванню також втрати сіль­ськогосподарського та лісогосподарського виробництва, якщо наз­вані особи здійснюють внутрішньогосподарське будівництво.

У разі повернення сільськогосподарських і лісових угідь, наданих у тимчасове користування, в тому числі на умовах оренди, із мен­шою цінністю розмір втрат сільськогосподарського і лісогосподар­ського виробництва визначається як різниця між розмірами втрат цих угідь. Якщо сільськогосподарські й лісові угіддя надаються на умовах освоєння нових земель або поліпшення існуючих угідь, від­шкодування втрат сільськогосподарського виробництва провадиться з урахуванням витрат на виконання цих робіт. Втрати сільськогоспо­дарського і лісогосподарського виробництва, спричинені вилучен­ням сільськогосподарських і лісових угідь для цілей, не пов'язаних із веденням сільського й лісового господарства, юридичні і фізичні особи відшкодовують у 2-місячний термін після затвердження в ус­тановленому порядку проекту відведення їм земельних ділянок, а в разі поетапного освоєння відведених угідь для добування корисних копалин відкритим способом — мірою їх фактичного надання.

Втрати сільськогосподарського і лісогосподарського виробниц­тва підлягають відшкодуванню і зараховуються на спеціальні ра­хунки відповідних місцевих рад — Автономної Республіки Крим, обласних рад, районних рад, міських, сільських, селищних рад у розмірах, визначених ст. 209 ЗК.

Кошти, які надходять у порядку відшкодування втрат сіль­ськогосподарського й лісогосподарського виробництва, вико­ристовуються виключно на освоєння земель для сільськогоспо­дарських і лісогосподарських потреб, поліпшення відповідних угідь, охорону земель згідно з розробленими програмами та про­ектами землеустрою. Втрачати ці кошти на інші цілі не дозволя­ється.

Майнова відповідальність за збитки, заподіяні виробничим і матеріальним ресурсам сільськогосподарських товаровиробників, має місце тоді, коли майну заподіють збиток правопорушеннями, відповідальність за які не передбачено в нормах аграрного зако­нодавства. У цьому разі винні особи повинні відшкодовувати шкоду за нормами цивільного законодавства. При цьому шкода, заподіяна особі або її майну, а також та, що заподіяна організа­ції, підлягає відшкодуванню в повному обсязі тією особою, яка її заподіяла. Шкода, заподіяна правомірними діями, підлягає від­шкодуванню згідно з ч. 4 ст. 1166 ЦК лише у випадках, передба­чених Кодексом й іншими законами. Організації і громадяни, ді­яльність яких пов'язана з підвищеною небезпекою (транспортні організації, промислові підприємства, будівництва, власники ав­томобілів та ін.), відповідно до п. 5 ст. 1187 ЦК зобов'язані від­шкодувати шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, як­що не доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілої особи.

За невиконання або неналежне виконання договірних зо­бов'язань, тобто за порушення договірної дисципліни, сторони не­суть майнову відповідальність, яка визначається умовами конкрет­ного договору. За загальним правилом, сторона, яка порушила зо­бов'язання за договором, повинна відшкодувати іншій стороні завдані збитки відповідно до правил, що містяться в самому дого­ворі, про відповідальність за порушення його умов. Відсутність та­ких положень у договорі не звільняє винну сторону від відпові­дальності.

Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконан­ня з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (нена­лежне виконання) (ст. 610 ЦК). За ч. 1 ст. 623 ЦК, боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові зав­дані цим збитки. Визначаючи поняття збитків, слід виходити зі змісту ст. 22 ЦК з урахуванням особливостей, встановлених п. 4 ст. 623 ЦК. Зокрема, при визначенні неодержаних доходів (упу­щеної вигоди) враховуються заходи, вжиті кредитором щодо їх одержання.

 


§ 5. Адміністративна відповідальність за порушення аграрного законодавства

Адміністративно-правову відповідальність чинне законодавство встановлює за вчинення адміністративних правопорушень, які не тягнуть кримінальної відповідальності. У законодавстві закріплено принцип, за яким ніхто не може підлягати стягненню в зв'язку з адміністративним правопорушенням інакше, ніж на підставі й у порядку, установлених законодавством.

Адміністративна відповідальність, досить поширений вид юри­дичної відповідальності за аграрні правопорушення, має каральний характер. Основним засобом адміністративного стягнення є адмі­ністративний штраф, що накладається в установленому порядку державними органами й органами місцевого самоврядування.

Адміністративній відповідальності за порушення аграрного за­конодавства підлягають як службові особи, так і особи, що вчини­ли проступки, не пов'язані з виконанням службових обов'язків. Це може мати місце, наприклад, в разі потрави посівів і насаджень сільськогосподарських підприємств, невжиття заходів для боротьби з бур'янами та ін. Адміністративну відповідальність несуть посадо­ві особи підприємств за порушення порядку й умов землекористу­вання (невжиття заходів для охорони грунтів від ерозії, викорис­тання земельних ділянок не за їх цільовим призначенням, пору­шення затверджених проектів землеустрою тощо); за порушення вимог щодо раціонального використання земель (забруднення зе­мель виробничими відходами, стічними водами, несвоєчасне по­вернення займаних угідь тощо). Посадові особи підлягають адмі­ністративній відповідальності, згідно зі ст. 14 КпАП, за адміністра­тивні правопорушення, пов'язані з недотриманням установлених правил, забезпечення виконання яких входить у коло їхніх службо­вих обов'язків. Якщо посадова особа вчинила проступок, не пов'язаний з виконанням своїх службових обов'язків, вона несе відповідальність на рівні з громадянами.

Неодмінними умовами притягнення до адміністративної відпо­відальності є протиправність дії (бездіяльність) особи та наявність вини. Протиправний характер адміністративного проступку виявля­ється в порушенні норм законів, зокрема аграрного законодавства. КпАП передбачає певні види адміністративної відповідальності за вчинення адміністративних правопорушень у різних сферах ді­яльності, у тому числі й у сільському господарстві. Глава 9 КпАП присвячена адміністративним правопорушенням у сільському гос­подарстві, порушенням ветеринарно-санітарних правил. У ст. 104 КпАП містяться приписи про адміністративну відповідальність за потраву посівів, псування або знищення зібраного врожаю сіль­ськогосподарських культур, пошкодження насаджень сільськогос­подарських підприємств. До таких видів порушень у цій сфері ді­яльності належать також: порушення правил боротьби з карантин­ними шкідниками, хворобами рослин і бур'янами, незаконні посіви і вирощування снотворного маку й коноплі, порушення правил щодо карантину тварин та інших санітарно-ветеринарних вимог, грубе порушення механізаторами правил технічної експлуатації тракторів, комбайнів, інших самохідних сільськогосподарських ма­шин, правил техніки безпеки під час їхньої експлуатації.

У наш час значно зростає роль відповідальності за правопору­шення в сфері раціонального використання земель сільськогоспо­дарського призначення. У ст. 52 КпАП передбачено адміністратив­ну відповідальність за псування сільськогосподарських та інших зе­мель, забруднення їх хімічними та радіоактивними матеріалами, неочищеними стічними водами, виробничими й іншими відхода­ми, а також відсутність заходів щодо боротьби з бур'янами. Части­ми порушеннями є використання земель не за цільовим призна­ченням, невиконання природоохоронного режиму використання земель, розміщення, проектування, будівництво, введення в екс­плуатацію об'єктів, що негативно впливають на стан земель, неп­равильна експлуатація, знищення або пошкодження протиерозій­них гідротехнічних споруд, захисних лісонасаджень, несвоєчасне повернення тимчасово зайнятих земель або невиконання обов'яз­ків щодо приведення їх у стан, придатний для використання за призначенням, або невиконання умов зняття, збереження й нане­сення родючого шару грунту.

Тимчасове положення про порядок здійснення органами Держкомзему державного контролю за використанням та охороною зе­мель, затверджене наказом Державного комітету України по зе­мельних ресурсах від 25 липня 1993 р. № 65, визначає повноважен­ня та порядок притягнення до адміністративної відповідальності за порушення у сфері земельного та аграрного законодавства. Зокре­ма, головні державні інспектори і державні інспектори по викорис­танню та охороні земель України, областей, районів у межах своєї компетенції мають право: безперешкодно, пред'являючи службове посвідчення, відвідувати підприємства, установи, організації, в то­му числі військові та оборонні об'єкти незалежно від форм влас­ності й відомчої належності для перевірки додержання вимог зе­мельного законодавства щодо використання та охорони земель; да­вати власникам землі та землекористувачам незалежно від відомчої належності обов'язкові для виконання вказівки щодо використан­ня та охорони земель, а також усунення виявлених порушень; вно­сити на розгляд відповідних рад пропозиції про припинення прав на земельну ділянку у випадках, передбачених ЗК (ст. ст. 143—152); складати протоколи та розглядати справи про адміністративні пра­вопорушення земельного законодавства, пов'язані з порушенням правил використання земель, приховуванням або перекрученням даних земельного кадастру, самовільним відхиленням від проектів внутрішньогосподарського землеустрою, знищенням межових зна­ків, а також складати протоколи про адміністративні правопору­шення земельного законодавства, пов'язані зі псуванням і забруд­ненням сільськогосподарських та інших земель, самовільним зайняттям земельної ділянки, несвоєчасним поверненням тимчасово займаних земель або не приведенням їх у стан, придатний для ви­користання за призначенням, та подавати ці протоколи адміністра­тивним комісіям органів виконавчої влади або виконавчим органам місцевого самоврядування; порушувати перед радами, які прийня­ли рішення, а також перед вищестоящими радами питання про припинення тих рішень рад, які суперечать чинному земельному законодавству; одержувати безплатно від органів виконавчої влади, власників землі й землекористувачів дані про наявність, стан і ви­користання земельних угідь, а також інформацію про наявність зе­мель запасу; залучати на умовах договору за погодженням з керів­никами підприємств, установ, організацій, науково-дослідних і проектних інститутів спеціалістів для участі в обстеженні земель.

Державні інспектори з використання та охорони земель мають право вносити до органів виконавчої влади або виконавчих органів місцевого самоврядування питання про: припинення розробки ко­рисних копалин і торфу, геологорозвідувальних, пошукових та ін­ших робіт, якщо вони провадяться з порушенням земельного зако­нодавства і можуть призвести до знищення, забруднення, псуван­ня родючого шару грунту, ерозії, засолення, заболочення та інших процесів, що знижують продуктивність земель; припинення про­мислового, цивільного та інших видів будівництва, експлуатації об'єктів, агротехнічних, культуротехнічних лісомеліоративних ро­біт, які ведуться з порушенням вимог земельного законодавства; вилучення або тимчасову консервацію деградованих або забрудне­них земель, подальше використання яких може спричинити нега­тивні наслідки (або якщо іншими способами неможливо відновити родючість ґрунтів); а також брати участь у роботі комісій з прий­мання в експлуатацію меліорованих і рекультивованих земель, за­хисних лісонасаджень, протиерозійних гідротехнічних споруд та ін­ших об'єктів, побудованих з метою підвищення родючості й охоро­ни земель.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter