Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.

§ 5. Правове регулювання використання рослинного світу в сільському господарстві

Дикорослих рослин використовують у сільському господарстві для випасання худоби, сінокосіння, збирання дикорослих рослин. Дикі рослини можуть бути також бур'янами, з якими провадиться боротьба згідно із Законом України від 14 жовтня 1998 р ."Про за­хист рослин".

Важливим законодавчим актом у царині регулювання викорис­тання рослинного світу є Закон України від 9 квітня 1999 р. "Про рослинний світ". Згідно зі ст. З зазначеного Закону рослинний світ становить собою сукупність усіх видів рослин, а також грибів та ут­ворених ними угруповань на певній території, тобто вони мають бути частиною екосистеми, а не вилучені з природного середови­ща. Об'єктами рослинного світу Закон визнає дикорослі та інші несільськогосподарського призначення судинні рослини, мохопо­дібні, водорості, лишайники, а також гриби на всіх стадіях розвит­ку та утворені ними природні угруповання.

Слід відрізняти правовий режим рослин як об'єктів природно-ресурсового права і правовий режим рослин як об'єктів аграрно­го права. Річ у тому, що Закон України "Про рослинний світ" ре­гулює використання тільки несільськогосподарських рослин, які є природними об'єктами і частиною екосистеми. Винятком є рос­лини, занесені до Червоної чи Зеленої книг, — вони лишаються об'єктами природноресурсового права навіть тоді, коли вилучені з екосистеми. Зірвана чи пересаджена в горщик для квітів дико­росла рослина стає об'єктом цивільного права, а дикоросла рос­лина, що вилучена з екосистеми і слугує сільськогосподарським потребам, перестає бути об'єктом природноресурсового права і стає об'єктом аграрного права. Юридичним фактом зміни право­вого режиму такої рослини є вилучення її з екосистеми. Можли­ва й зворотна ситуація: самосіяння сільськогосподарських рос­лин, потрапляння їх до екосистеми. Якщо це відбулося не на по­лі чи іншому агроландшафті, а в екосистемі, то така рослина рос­те і розвивається за законами екосистеми, відтак — стає об'єктом природноресурсового права і перестає бути об'єктом аграрного права.

Стаття 4 Закону "Про рослинний світ" визначає правовий ре­жим рослинних ресурсів загальнодержавного і місцевого значення. До природних рослинних ресурсів загальнодержавного значення належать об'єкти рослинного світу в межах природних комплексів загальнодержавного значення, а також занесені до Червоної чи Зе­леної книг. Інші рослинні ресурси належать до рослинних ресурсів місцевого значення.

Статті 9 і 10 Закону "Про рослинний світ" визначають фактич­ні ознаки розмежування загального і спеціального використання рослин. Такою ознакою є збирання рослинних ресурсів для підпри­ємницької діяльності. Суб'єкти аграрного права можуть у порядку загального використанняоб'єктів рослинного світу збирати лікар­ську й технічну сировину, квіти, ягоди, плоди, гриби та інші хар­чові продукти, застосовувати об'єкти рослинного світу для потреб бджільництва. Вони мають право навіть продавати зібрані в поряд­ку загального використання рослини, за винятком лікарської і тех­нічної сировини. Забороняється в порядку загального використан­ня збирати наркотиковмісні рослини та їх частини. Місцеві ради чи органи Мінприроди можуть обмежувати використання рослинних ресурсів у разі виснаження природних ресурсів, різкого зменшення популяційної і ценотичної різноманітності.

Спеціальне використання рослинного світу суб'єкти аграрного права здійснюють у підприємницькій діяльності шляхом збиран­ня лікарських рослин, заготівлі деревини під час рубок головно­го користування, заготівлі живиці, кори, лубу, деревної зелені, деревних соків, квітів, ягід, інших плодів, лісової підстилки, оче­рету, сіна, випасання худоби. Воно потребує дозволу, який вида­ється згідно з Положенням про порядок видачі дозволів на спе­ціальне використання природних ресурсів, затвердженим поста­новою Кабінету Міністрів України від 10 серпня 1992 р. № 459. Такі дозволи видаються в межах лімітів, які встановлюються Мінприроди для рослинних ресурсів загальнодержавного значен­ня і місцевими радами — для рослинних ресурсів місцевого зна­чення. Положення про порядок установлення лімітів на спеці­альне використання природних ресурсів загальнодержавного зна­чення затверджене вищезазначеною постановою Кабінету Мініс­трів. Ліміти визначаються на підставі нормативів спеціального використання рослинних ресурсів, які встановлюються органами Мінприроди згідно з Інструкцією про порядок установлення нор­мативів спеціального використання природних рослинних ресур­сів, затвердженою наказом Мінекорссурсів від 12 лютого 2002 р. №61. Дозвіл на спеціальне використання рослинних ресурсів за­гальнодержавного значення видають органи Мінприроди, рос­линних ресурсів місцевого значення — місцеві ради за погоджен­ням з органами Мінприроди на місцях. Дозвіл на спеціальне ви­користання рослинних ресурсів, занесених до Червоної книги України, видає Мінприроди згідно з Інструкцією про порядок видачі дозволів на добування (збирання) видів тварин і рослин, занесених до Червоної книги України, затвердженою наказом Мінприроди від 1 лютого 1993 р. № 3.

За спеціальне використання природних рослинних ресурсів справляється збір. Але наразі збір справляється тільки за спеціаль­не використання лісових рослинних ресурсів згідно з Порядком справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земельними ділянками лісового фонду, затвердже­ним постановою Кабінету Міністрів України від 6 липня 1998 р. № 101.2.

Спеціальне використання природних рослинних ресурсів на праві власності не регулюється Законом "Про рослинний світ", але, згідно з ч. 2 ст. 79 ЗК, право власності на земельну ділянку поширюється і на об'єкти рослинного світу, що на ній знахо­дяться. Тобто суб'єкти аграрною права — власники земельних ді­лянок — є водночас власниками об'єктів рослинного світу в ме­жах своїх земельних ділянок. Закон "Про рослинний світ" перед­бачає, що власники земельних ділянок не сплачують збір за спе­ціальне використання рослинних ресурсів, позаяк сплачують плату за землю. Дозволом на спеціальне використання рослин­них ресурсів у цьому разі буде державний акт про право власнос­ті на землю.

 


§ 6. Правове регулювання лісокористування в сільському господарстві

Досі йшлося про використання окремих видів природних ресур­сів у сільському господарстві. Далі розглянемо використання при­родних комплексів, тобто екосистем. Природноресурсове право знає правове регулювання використання різних природних ком­плексів: природно-заповідного фонду, водно-болотних угідь, рек­реаційних і курортних зон тощо. Але зазначені природні комплек­си мають здебільшого природоохоронний характер і їх правовий режим передбачає обмеження сільськогосподарської діяльності. Окремим видом природних комплексів є ліс, оскільки лісове зако­нодавство регулює сільськогосподарську діяльність у лісах. Важли­вим актом у цій царині є Лісовий кодекс (ЛК) України.

Стаття З ЛК так визначає поняття лісу: це — сукупність землі, рослинності, в якій домінують дерева та чагарники, тварин, мікроор­ганізмів та інших природних компонентів, що в своєму розвитку біоло­гічно взаємопов'язані, впливають один на одного і на довкілля. Як ба­чимо, ліс є природним комплексом, який охоплює землі, надра, во­ди, атмосферне повітря, об'єкти рослинного й тваринного світу, ін­ші природні компоненти у їх екологічних взаємозв'язках. Специфі­ка правового регулювання природних комплексів полягає в тому, що використання природних ресурсів у їх межах окрім відповідно зе­мельного, гірничого, водного, атмосфероохоронного законодавства, законодавства про тваринний і рослинний світ регулюється також спеціальним законодавством про цей природний комплекс: у нашо­му випадку — лісовим. Ресурси лісу, будучи об'єктом регулювання відповідних галузей природноресурсового законодавства.

Стаття 36 ЛК поділяє ліси України за екологічним і господар­ським значенням на 2 групи. До першої належать ліси, що викону­ють переважно природоохоронні функції, зокрема сільськогоспо­дарські протиерозійні, приполонинні, захисні лісосмуги. До другої — ліси, котрі поряд з екологічним мають експлуатаційне значення і для збереження захисних функцій, безперервності та невиснажливості використання яких встановлюється режим обмеженого лісо­користування. Правовий режим лісів першої групи суворіший і ви­магає обмеження в їх межах господарської діяльності.

Статті 49 і 50 ЛК вирізняють фактичні ознаки розмежування за­гального і спеціального використання лісових ресурсів. Критерієм такого розмежування є обсяги використання лісових ресурсів. У порядкузагального використання лісових ресурсів, суб'єкти аграр­ного права мають право вільно перебувати в лісах, безкоштовно збирати для власного споживання дикорослі трав'яні рослини, кві­ти, ягоди, горіхи, інші плоди, гриби. Оскільки ліс є природним комплексом, в розмежуванні загального і спеціального викорис­тання лісових ресурсів користуються також положенням законо­давчих актів про окремі види природних ресурсів, що входять до лі­сової екосистеми.

Умовою спеціального використання лісових ресурсів є отриман­ня земельної ділянки лісового фонду в користування чи у влас­ність. Така ділянка лісового фонду може надаватися одночасно кільком лісокористувачам. На праві спеціального використання лі­сових ресурсів можна: заготовляти деревину під час рубок головно­го лісокористування, заготовляти живицю, другорядні лісові мате­ріали (пень, луб, кора, деревна зелень тощо). Правовий режим спе­ціального лісокористування є похідним від правового режиму спеціального землекористування.

Щодо спеціального використання лісу на праві власності, то ЛК у ст. 6 проголосив всі ліси виключно власністю держави. Водночас, положення ЛК суперечить положенням ст. ст. 56 і 79 ЗК, за якими земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 га держа­ва може передавати у приватну власність фізичним та юридичним особам у складі угідь селянських, фермерських та інших госпо­дарств. Оскільки право власності на земельну ділянку поширюєть­ся і на ліси, що на ній розташовані, суб'єкти аграрного права, які от­римали від держави у приватну власність ділянку лісу площею 5 га, можуть докупити у суб'єктів права приватної власності необмеже­ну кількість земель лісового фонду. Це положення хоч і суперечить ЛК, але діє, тому що ЗК має переважну правову силу. Отже, ліси в необмеженій кількості можуть перебувати у приватній власності суб'єктів аграрного права. Власність на ліси дає цим суб'єктам можливість здійснювати лісокористування, не отримуючи спеці­альних дозволів за ЛК.

Якщо земельні ділянки лісового фонду передаються не у влас­ність, а на праві постійного чи тимчасового землекористування (в тому числі оренди), то, окрім документів, що посвідчують право спеціального використання земельної ділянки лісового фонду (дер­жавний акт чи договір), треба отримати також і дозвіл на спеціаль­не використання лісових ресурсів. Відповідно до ст. 51 ЛК розріз­няються 2 види таких дозволів: лісорубний квиток (ордер) і лісовий квиток. На відведених земельних ділянках лісового фонду можна використовувати лише ті ресурси, на які видано спеціальний дозвіл. Згідно з Правилами відпуску деревини на пні в лісах України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 29 лип­ня 1999 р. № 1378, лісорубний квиток видається на рубку деревини і заготівлю живиці. Лісорубний квиток на рубки головного корис­тування та заготівлю живиці видається на підставі встановлених лі­мітів лісокористування органами Державного комітету лісового господарства України. На інші рубки лісові квитки видаються дер­жавними лісогосподарськими підприємствами, що є постійними лісокористувачами. Населення одержує від зазначених органів ор­дер на дрібний (до 10 куб. м) відпуск деревини на пні. Лісовий кви­ток видають державні лісогосподарські підприємства за рішенням місцевих рад для здійснення інших видів лісокористування.

На сільськогосподарські угіддя, передані для потреб лісового господарства, не поширюється дія лісового законодавства — вони використовуються відповідно до загальних норм аграрного права. Побічна сільськогосподарська діяльність у лісах регулюється По­рядком заготівлі другорядних лісових матеріалів і здійснення побіч­них лісових користувань в лісах України, затвердженим постано­вою Кабінету Міністрів України від 23 квітня 1996 р. № 449. Зок­рема, місця розміщення вуликів і пасік для бджільництва визнача­ються для суб'єктів аграрного права постійними лісокористувачами з урахуванням умов ведення лісового господарства та спеціального використання лісових ресурсів. На ділянках для розміщення вули­ків і пасік дозволяється спорудження тимчасових (не капітальних) будівель без права вирубування дерев і чагарників, розчищення та розорювання земельних ділянок лісового фонду. Розміщення пасік у місцях масового відпочинку людей забороняється.

Для сінокосіння можна використовувати незаліснені зруби, га­лявини та інші не вкриті лісовою рослинністю землі, на яких не очікується природне лісовідновлення. В окремих випадках для за­готівлі сіна можна користуватися міжряддями лісових культур, плантацій, зрідженими лісонасадженнями. Початком заготівлі сіна на природних злакових травостоях є фаза колосіння, а бобових трав — фаза бутонізації — початок цвітіння. У разі наявності у тра­востої видів рослин, занесених до Червоної книги України, термін заготівлі сіна визначається за погодженням з органом Мінприроди; термін сінокосіння — в лісовому квитку.

Випасання худоби, за винятком кіз, дозволяється на вкритих і не вкритих лісовою рослинністю землях лісового фонду, якщо це не завдає цим землям шкоди. Місця та термін випасання худоби виз­начаються в лісовому квитку. Випасання худоби в лісах з викорис­танням собак або без пастуха (крім огороджених ділянок чи на прив'язі) забороняється. Власники худоби зобов'язані дотримувати­ся вказівок постійних лісокористувачів щодо порядку її випасання. Збирання лісової підстилки допускається в окремих випадках у лісах другої групи, при чому на одній і тій самій площі — не час­тіше одного разу на 5 років. Збирання лісової підстихки забороня­ється на лісових ділянках, розташованих у бідних лісорослинних умовах, на ділянках, де ґрунти піддаються ерозії, та в місцях масо­вого розмноження грибів. Терміни збирання лісової підстилки і за­готівлі очерету визначаються в лісовому квитку.

Спеціальне використання лісових ресурсів для сільськогоспо­дарської діяльності, крім розміщення пасік, передбачає сплату збо­ру за спеціальне використання лісових ресурсів. Розмір збору виз­начається відповідно до встановлених лімітів і такс на деревину. Порядок його сплати регулюється Порядком справляння збору за спеціальне використання лісових ресурсів та користування земель­ними ділянками лісового фонду, затвердженим постановою Кабі­нету Міністрів України від 6 липня 1998 р. № 1012.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter