Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.

Розділ 18. Правове регулювання здійснення окремих видів сільськогосподарської діяльності

§ 1. Загальна характеристика законодавства про окремі види сільськогосподарської діяльності

Аграрне право, регулюючи суспільні відносини з виробництва, переробки та реалізації сільськогосподарської продукції, встановлює особливі правила щодо тих чи інших видів сільськогосподарської ді­яльності. Специфіка такого правового регулювання пов'язана з особливостями ведення сільськогосподарської діяльності в цих галу­зях з потребою державного регулювання тих чи інших її аспектів, або з доцільністю підтримки розвитку депресивних галузей. Отже, в Особливій частині аграрного права України вирізняють правові інс­титути, які регулюють той чи інший вид аграрної діяльності.

Слід мати на увазі, що ці правові інститути не вповні збігають­ся з класифікацією галузей сільського господарства. І це не випад­ково, адже коли йдеться про право, то мають на увазі тільки сфор­мовані правові інститути, а не галузі матеріальної діяльності. А правові інститути формуються там, де виникає потреба в правово­му регулюванні. Ті види сільськогосподарської діяльності, що не потребують окремого правового регулювання, регулюються загаль­ними нормами аграрного права. Через це система правових інсти­тутів особливої частини аграрного права, які регулюють окремі ви­ди сільськогосподарської діяльності, не є такою логічно послідов­ною, як класифікація галузей сільського господарства. Наприклад, в аграрному праві маємо Закон від 22 лютого 2000 р "Про бджіль­ництво", але не маємо законів про свинарство, скотарство, кролів­ництво тощо.

У цьому розділі ми розглядатимемо лише ті правові інститути, що регулюють сам процес окремих видів сільськогосподарської ді­яльності. До них не належать ті правові інститути, які регулюють переважно відносини з формування ринкової системи реалізації то­го чи іншого виду сільськогосподарської продукції. Наприклад, не розглядатимемо інститути ринку зерна, олії, цукру тощо, позаяк во­ни регулюють здебільшого не процес сільськогосподарської діяль­ності, а механізм реалізації окремих продуктів, а відтак належать до більшого правового інституту формування аграрного ринку.

Система правових інститутів, які регулюють порядок здійснен­ня окремих видів сільськогосподарської діяльності, поділяється на 3 основні групи. Це — інститути, що регулюють: а) сільськогоспо­дарську діяльність у галузі тваринництва; б) сільськогосподарську діяльність у галузі рослинництва; в) обслуговуючі види сільськогосподарської діяльності. До першоїгрупи правових інститутів нале­жать інститути: племінної справи у тваринництві; ветеринарної ме­дицини; бджільництва; рибництва; птахівництва й молочарства. Друга група охоплює правові інститути: насінництва та охорони прав на сорти рослин; захисту рослин; регулювання вирощування наркотичних рослин; льонарства та коноплярства; садівництва, ви­ноградарства й хмелярства; вирощування сої. До третьої групи на­лежать правові інститути з вирощування штамів мікроорганізмів; транспортування сільськогосподарської продукції; фінансування й кредитування сільського господарства; аграрної освіти та ін.

 


А. Правове регулювання тваринництва

§ 2. Загальна характеристика правового регулювання галузі тваринництва

Тваринництво є провідною галуззю сільського господарства, ос­новним постачальником повноцінного харчового білка й сировини для переробної промисловості АПК. Воно виробляє 45% валової продукції сільського господарства. Однак протягом останнього деся­тиріччя в цій галузі катастрофічно скоротилося поголів'я великої рогатої худоби — у 2,7 рази, свиней — у 2,6, овець і кіз — у 4,8, пти­ці — більш як у 2 рази. Виробництво м'яса зменшилося у 2,5 раза, молока і яєць — у 1,9, вовни — у 8 разів. Унаслідок цього споживан­ня м'яса і м'ясопродуктів на душу населення зменшилося з 68 кг у 1990 р. до 32 кг — у 2000 р., молока й молокопродуктів — відповід­но з 373 до 198 кг, яєць — з 272 до 163 шт. Під час переходу краї­ни до ринкових методів господарювання криза охопила, насамперед, сільське господарство, найбільшого ж спаду зазнало тваринництво.

Це пов'язано з тим, що в умовах ринку сільськогосподарським товаровиробникам невигідно займатися тваринництвом. Система ціноутворення й механізми збуту вироблюваної цією галуззю про­дукції, механізми постачання комбікормів і забезпечення її інши­ми необхідними ресурсами призвели до того, що собівартість про­дукції тваринництва удвічі, а подекуди — й тричі, перевищувала її реалізаційну ціну. Внаслідок чого у колективних сільськогосподар­ських підприємствах почали вирізати поголів'я худоби.

Цікавим є й той факт, що значний спад виробництва продукції тваринництва в колективних господарствах не спричинив дефіциту продукції тваринництва на ринку України. Річ у тім, що на відмі­ну від колективних господарств, у яких ще збереглася консерватив­на радянська система управління, в підсобних господарствах насе­лення, цілком за законами ринкової економіки, відбулося значне зростання виробництва продукції тваринництва. Це явище законо­мірне: приватна власність і закони ринку стимулюють розвиток тих галузей, які можуть дати реальний прибуток. А потреби ринку в продукції тваринництва зумовили ринкові механізми встановлення цін на ту її частину, яку вирощено в підсобних господарствах гро­мадян, а також ринкові механізми її реалізації. Це виправдовує парадоксальну, на перший погляд, ситуацію: в колективних госпо­дарствах тваринництво було збитковим, тоді як у підсобних господарствах населення, навпаки, — воно давало прибуток.

На жаль, із самого початку проведення ринкових реформ в Укра­їні держава взяла помилковий курс на збереження державного регулювання сільського господарства переважно неринковими методами. Хоча це робилося з огляду на стратегічний характер галузі й необхід­ність забезпечення продовольчої безпеки, така політика відкинула сільське господарство на кілька років назад. Серед методів штучного підтримування тваринництва, що не виправдали себе, можна назва­ти адміністративне регулювання цін на продукцію тваринництва та механізму її реалізації, адміністративне забезпечення тваринництва потрібними ресурсами, нескінченні дотації у галузь, різного роду доплати та асигнування, а також постійне списання боргів.

Не виправдали себе й заходи щодо штучного створення інтегро­ваних формувань з виробництва, переробки й реалізації продукції тваринництва за участі сільськогосподарських товаровиробників, комбікормових і переробних підприємств, заготівельних і торго­вельних організацій усіх форм власності, банків, вітчизняних та іноземних інвесторів, що були започатковані відповідно до поста­нови Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1997 р. "Про подо­лання кризового стану у тваринництві і птахівництві та стабіліза­цію розвитку галузі". Згідно з Указом Президента України від 17 лютого 2001 р. № 100/200 "Про заходи щодо стабілізації ситуації на споживчому ринку та розвитку тваринництва у 2001—2002 роках", передбачено поступовий перехід до ринкових методів регулювання сільського господарства із збереженням державного регулювання. Важливим є положення про навчання сільськогосподарських това­ровиробників ринкових методів господарювання.

2002 р. тривало правове регулювання тваринництва шляхом поступового переходу до ринкових механізмів стимулювання роз­витку тваринництва і зменшення застосування адміністративно-ко­мандних методів. Можна прогнозувати, що державне регулювання тваринництва зберігатиметься і надалі, але охоплюватиме переваж­но царини забезпечення публічної безпеки продукції цієї галузі. Держава повинна навчити селян господарювати ефективно і під­тримувати для них такі умови їх роботи, за яких виробництво про­дукції тваринництва було б прибутковим і ефективним.

 


§ 3. Правове регулювання племінної справи у тваринництві

Згідно зі ст. 1 Закону України від 15 грудня 1993 р. "Про племін­ну справу у тваринництві" (в редакції Закону від 21 грудня 1999 р.) племінна справа — це система зоотехнічних, селекційних та органі­заційно-господарських заходів, спрямованих на поліпшення племінних і продуктивних якостей тварин. її правове регулювання зу­мовлене потребою забезпечення породної чистоти вітчизняного тваринництва і виведення нових високопродуктивних порід тва­рин. Одержані селекційним шляхом породи сільськогосподарських тварин мають певні сталі якості, що характеризують їх сільськогос­подарську цінність і продуктивність. Втрата порідної чистоти тваринництва може призвести до втрати цих якостей, що істотно зменшить продуктивність сільського господарства.

Усього в господарствах України розводять порід: великої рога­тої худоби — 34, свиней — 10, овець — 10, коней — 9, птахів — по­над 51, кролів — 5. Тварини кожної породи характеризуються спе­цифічними біологічно-господарськими особливостями. їх можна розводити в певних геокліматичних та екологічних умовах України. Для забезпечення застосування інтенсивних технологій ведення тваринництва передбачається розвиток селекційної справи у тва­ринництві, спрямованої на виведення нових високопродуктивних порід тварин із сталими породними ознаками, а також на збере­ження їх породної чистоти й поліпшення породних ознак. Ця спра­ва регулюється правовим інститутом племінної справи у тварин­ництві.

Об'єктами племінної справи є велика рогата худоба, свині, вів­ці, кози, коні, птахи, риба, бджоли, шовкопряди, хутрові звірі, яких розводять задля одержання певної продукції. За ст. 5 Закону до суб'єктів цієї справи належать: власники племінних (генетичних) ресурсів, підприємства (об'єднання) з племінної справи, селекцій­ні, селекційно-технологічні та селекційно-гібридні центри, іподро­ми, станції оцінювання племінних тварин, юридичні та фізичні особи, що надають відповідні послуги та беруть участь у створенні та використанні племінних (генетичних) ресурсів, власники неплемінних тварин — споживачі племінних (генетичних) ресурсів і за­мовники послуг з племінної справи у тваринництві.

Племінна справа в Україні здійснюється на основі загальнодер­жавних програм селекції у тваринництві, які розробляються Кабі­нетом Міністрів України на період 5—10 років. Такі програми є обов'язковими для всіх суб'єктів племінної справи. їх виконавців добирають згідно з Положенням про умови проведення конкурсу з визначення виконавців державної програми селекції у тваринниц тві, що фінансується з державного бюджету, затвердженим наказом Мінагрополітики України від 3 березня 2000 р. № 27.

Відповідно до п. 66 ст. 9 Закону України від 1 червня 2000 р. "Про ліцензування певних видів господарської діяльності" госпо­дарська діяльність з виробництва, зберігання і реалізації племінних (генетичних) ресурсів, проведення генетичної експертизи поход­ження та аномалій тварин підлягає ліцензуванню. Ліцензії на таку діяльність видає Мінагрополітики. Інші види діяльності з племін­ної справи у тваринництві ліцензуванню не підлягають.

Суб'єктам племінної справи, які працюють у межах прийнятих загальнодержавних програм селекції у тваринництві, залежно від напряму їхньої діяльності та якості племінних (генетичних) ресур­сів, Мінагрополітики присвоює відповідний статус, характеристика та процедура отримання якого визначені Положенням про присво­єння відповідних статусів суб'єктам племінної справи у тваринниц­тві, затвердженим наказом Мінагрополітики України і Української академії аграрних наук від 17 липня 2001 р. № 215/66.

Мінагрополітики присвоює відповідний статус суб'єктам пле­мінної справи за результатами їх державної атестації. Закон перед­бачає такі статуси:

— у скотарстві, свинарстві, вівчарстві й козівництві: племінний завод, племінний репродуктор, селекційний центр, підприємство (об'єднання) з племінної справи, контрольно-випробувальна станція, підприємство (лабораторія) генетичного контролю, підприємство (лабораторія) з трансплантації ембріонів, підприємство (лабораторія) з оцінювання якості тваринницької продукції;

— у конярстві: кінний завод, племінний репродуктор, селекційний центр, підприємство (об'єднання) з племінної справи, заводська стайня, іподром, трендепо, підприємство (лабораторія) генетичного контролю, підприємство (лабораторія) з трансплантації ембріонів;

— у звірівництві й кролівництві: племінний завод, племінний репродуктор, селекційний центр, підприємство (лабораторія) з оцінювання якості тваринницької продукції;

— у птахівництві: племінний завод, племінний птахорепродуктор, селекційний центр, контрольно-випробувальна станція з птахівництва;

— у бджільництві: племінний завод, племінна пасіка, племінний бджолорозплідник;

— у рибництві: племінний завод, племінний репродуктор, селекційний центр.

Державна атестація і присвоєння відповідних статусів суб'єктам племінної справи у тваринництві провадяться один раз на 4 роки. Суб'єкти племінної справи всіх форм власності, які бажають набу­ти відповідного статусу, подають заявку до головних управлінь сіль­ського господарства і продовольства облдержадміністрацій. Атестаційні комісії, що формуються наказом Мінагрополітики і Україн­ської академії аграрних наук, обстежують суб'єкт племінної справи безпосередньо на місці і встановлюють відповідність його умовам атестації, викладеним у Положенні про відповідність суб'єктів пле­мінної справи у тваринництві статусу племінного заводу, племінно­го репродуктора і племінного птахорепродуктора, затвердженому наказом Мінагрополітики України і Української академії аграрних наук від 17 липня 2001 р. № 215/66, чи Положенні про відповідність суб'єктів племінної справи в тваринництві статусу селекційного центру, підприємства (об'єднання) з племінної справи у тваринниц­тві, заводської стайні, контрольно-випробувальної станції, кон­трольно-випробувальної станції з птахівництва, іподрому, трендепо, підприємства (лабораторії) генетичного контролю, підприємства (лабораторії) з трансплантації ембріонів, підприємства (лабораторії) з оцінювання якості тваринницької продукції (це Положення зат­верджене наказом Мінагрополітики України і Української академії аграрних наук від 29 липня 2002 р. № 211/61).

Матеріали атестації комісії передають через головні управління сільського господарства і продовольства облдержадміністрацій до Мінагрополітики, яке після розгляду матеріалів експертною комі­сією приймає рішення про присвоєння відповідного статусу. Підтвердженням статусу суб'єкта племінної справи є атестат, який ви­дається за результатами атестації. Присвоєння відповідного статусу дає право суб'єктам племінної справи брати участь у державних програмах селекції у тваринництві.

Породна чистота сільськогосподарських тварин захищається за­коном шляхом встановлення вимог до племінних (генетичних) ре­сурсів. До останніх, згідно із Законом належать: тварини, сперма, ембріони, яйцеклітини, інкубаційні яйця, які мають племінну (ге­нетичну) цінність. Показником племінної (генетичної) цінності є усталена здатність тварин передавати нащадкам визначені якісні породні ознаки.

За ст. 10 Закону, племінних тварин треба ідентифікувати, про­нумерувати, сфотографувати, присвоїти їм клички, що дасть змогу збирати інформацію про кожну з них окремо та встановлювати від­повідність цій інформації. У зв'язку з поширенням в європейських країнах та в Америці захворювань худоби на губчасту енцефалопа-тію та інших небезпечних хвороб і виникненням загрози для віт­чизняного тваринництва, в Україні, згідно з наказом Мінагрополі­тики від 14 січня 2003 р. № 2 "Про дослідне впровадження іденти­фікації великої рогатої худоби", запроваджено особливий порядок ідентифікації великої рогатої худоби. Засоби таврування останньої мають відповідати вимогам ДСТУ 1706-92 "Бирки для таврування худоби. Загальні технічні умови".

Щодо правового регулю­вання офіційної класифікації племінних тварин нині діють інструк­ції з бонітування окремих видів тварин: Інструкція з бонітування сільськогосподарської птиці, затверджена наказом Мінагрополітики України від 22 червня 2001 р. № 179, Інструкція з бонітування великої рогатої худоби м'ясних порід, затверджена наказом Мінагрополітики України від 6 червня 2002 р. № 154, Інструкція з боні­тування свиней, затверджена наказом Мінагрополітики від 17 груд­ня 2002 р. № 396.

Племінні тварини мають походити від батьків, зареєстрованих у документах із племінної справи. У разі потреби походження тварин може бути встановлене генетичною експертизою. Сперма, яйцеклі­тини, ембріони мають бути одержані від племінних тварин, іденти­фіковані, заготовлені та оброблені в умовах, передбачених техноло­гічними та ветеринарно-санітарними вимогами до цієї продукції. Дані про них також заносять до документації з племінної справи. Для збереження племінних (генетичних) ресурсів поліпшуючих, іс­нуючих, локальних і зникаючих порід Мінагрополітики забезпечує створення за кошти Державного бюджету України генофондового стада, банків сперми та ембріонів. Стаття 14 Закону "Про племін­ну справу у тваринництві" зазначає, що для ведення офіційного об­ліку продуктивності тварин, офіційної класифікації (оцінювання) за типом, отримання, ідентифікування, зберігання сперми, ембріо­нів, яйцеклітин, штучного осіменіння маток та трансплантації емб­ріонів треба залучати лише атестованих працівників.

Плідники мають походити від племінних тварин вищої племін­ної (генетичної) цінності, оцінюватися за походженням, продук­тивністю та якістю отриманого від них потомства. Бугаї-плідники, жеребці-плідники та плідники інших видів тварин атестуються та допускаються до відтворення у встановленому порядку. Для зруч­ності користувачів Мінагрополітики щороку видає за наслідками атестації каталоги атестованих бугаїв, спермопродукцію яких доз­волено застосовувати для відтворення поголів'я великої рогатої ху­доби. Суб'єкти племінної справи у тваринництві зобов'язані згідно зі ст. 7 Закону "Про племінну справу у тваринництві" застосовуваго осіменіння корів і телиць, затвердженою наказом мінагрополі­тики від 1 серпня 2001 р. № 230, Інструкціями зі штучного осіме­ніння свиней та зі штучного осіменіння овець і кіз, затвердженими наказом Мінагрополітики від 13 грудня 2002 р. № 395.

Племінні тварини та племінні стада підлягають державній ре­єстрації, яка полягає у внесенні даних про племінних тварин, що мають відповідну генетичну якість та рівень продуктивності, до державних книг племінних тварин. Племінні стада реєструються у Державному племінному реєстрі. Реєстрацію провадить Мінагро­політики. Порядок ведення Державного племінного реєстру визна­чається Положенням про Державний племінний реєстр, затвердже­ним наказом Мінагрополітики і Української академії аграрних на­ук від 20 травня 2002 р. № 134/40. Дані державних книг племінних тварин і Державного племінного реєстру є доступними для всіх за­цікавлених осіб і не можуть становити державної чи комерційної таємниці.

Згідно зі ст, 13 Закону "Про племінну справу у тваринництві" власники племінних (генетичних) ресурсів зобов'язані мати племін­ні свідоцтва (сертифікати), які є документальним підтвердженням якості належних їм племінних тварин, сперми, ембріонів, яйцеклі­тин. Ці свідоцтва (сертифікати) містять відомості про походження, продуктивність, тип та інші якості генетичних ресурсів, дані імуно-генетичного контролю, оцінку типу тварин у балах. Ними послуго­вуються для підтвердження якості племінних (генетичних) ресурсів і для захисту прав споживачів племінної продукції. Порядок офор­млення племінних свідоцтв регулюється Положенням про племін­не свідоцтво (сертифікат), затвердженим наказом Мінагрополітики України від 29 грудня 2002 р. № 416.

Наявність племінного свідоцтва є обов'язковою умовою реалі­зації племінних (генетичних) ресурсів для відтворення на внутріш­ньому і зовнішньому ринках, а також переміщення коней для їх випробування, участі в змаганнях та парувальній кампанії. Під час ввезення племінних (генетичних) ресурсів з-за кордону племінне свідоцтво заповнюється на основі перекладу закордонних племін­них документів українською мовою. Племінні свідоцтва видають на замовлення власника племінних (генетичних) ресурсів держплемінспектором району або відповідальним фахівцем організації, визна­ченої Мінагрополітики.

Управління й контроль за дотриманням законодавства про пле­мінну справу у тваринництві здійснює підпорядкована Мінагропо літики державна племінна служба. Система державної племінної служби охоплює Головну державну племінну інспекцію Мінагрополітики, а також підпорядковані їй племінні інспекції обласного і районного рівнів.

Слід мати на увазі, що Закон України "Про племінну справу у тваринництві" не регулює охорону прав на селекційні досягнення як на інтелектуальну власність. Селекційні досягнення визнаються винаходом, і права на них охороняються згідно із Законом Украї­ни від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (в редакції закону від 1 червня 2000 р.).


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter