Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.

§ 2. Договори на передачу майнового права на науково-технічну продукцію та прав на її використання

Основою класифікації цієї групи договорів є відмінність їх предмету. Це пояснюється, передусім, різною природою тієї або ін­шої науково-технічної продукції. Згадані особливості викликали потребу розмежування правового регулювання різних видів науко­во-технічної продукції за допомогою різних нормативно-правових актів, зокрема законів України від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин", від 15 грудня 1933 р. "Про племінну спра­ву у тваринництві"(в редакції Закону від 21 грудня 1999 р.), від 15 грудня 1993 р. "Про насіння", від 22 лютого 2000 р. "Про бджіль­ництво" та ін.

 


2.1. Права на сорт як окремий предмет договору на використання науково-технічної продукції

Окремим предметом договору на використання науково-техніч­ної продукції в сільському господарстві є сорт рослини. Відповідно до ст. 420 ЦК, він визнається об'єктом права інтелектуальної влас­ності.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 21 квітня 1993 р. "Про охоро­ну прав на сорти рослин" (в редакції Закону від 17 січня 2002 р.) визнається окрема група рослин (клон, лінія, гібрид першого поко­ління, популяція) в межах нижчого із відомих ботанічних таксонів, яка, незалежно від того, задовольняє вона цілком або ні умови на­дання правової охорони може бути:

— визначена мірою виявлення ознак, які є наслідком діяльності цього генотипу або комбінації генотипів;

— відрізнена від будь-якої іншої групи рослин мірою виявлення принаймні однієї з цих ознак;

— розглядатися як єдине ціле з точки зору її придатності для відтворення в незмінному вигляді цілих рослин сорту.

Принциповим моментом визначення питання оборотоздатності такого об'єкта правовідносин, як сорти росли є положення ст. 38 Закону "Про охорону прав на сорти рослин", згідно з якою право на поширення сорту в Україні виникає з дати прийняття рішення про занесення його до Реєстру сортів. Поширенням сорту, відпо­відно до ст. 1 цього Закону, є будь-яке комерційне розповсюджен­ня сорту належних до нього рослин або насіння. Причому, сорти, не внесені до Реєстру, заборонено поширювати в Україні. Отже, об'єктом договору на використання сорту рослини може бути вик­лючно такий сорт, який занесено до Реєстру сортів.

Іншою є ситуація, якщо об'єктом договору є замовлення на проведення дослідних робіт з метою створення, наприклад, нового сорту рослини. У такому разі виконавець зобов'язується здійснити обумовлені в договорі дослідження, відповідно до сформульовано­го у договорі завдання, а замовник повинен прийняти роботу та оп­латити її. Ці відносини докладно розглянуто в параграфі 3 цієї час­тини підручника.


Виникнення прав на сорт рослини

Відповідно до викладеного, питання про оборотоздатність сор­ту рослин залежить від набуття прав на нього у зв'язку з його дер­жавною реєстрацією. Сорт рослини є об'єктом права інтелектуаль­ної власності, тобто під сортом рослини як об'єктом права інтелек­туальної власності мається на увазі певний нематеріальний об'єкт — результат інтелектуальної, творчої діяльності.

За загальним правилом, відповідно до якого законодавцем по­будовано систему правового регулювання права інтелектуальної власності, не кожний результат творчої діяльності визнається об'єктом права інтелектуальної власності, а лише той, який є об'єктом охорони ЦК та іншими законами України про інтелекту­альну власність. Різновидами сорту, на які можуть набуватися пра­ва, є клон, лінія, гібрид першого покоління, популяція.

Права на сорт як на об'єкт права інтелектуальної власності мо­жуть виникнути за умови визнання його охороноздатним. Сорт вважають охороноздатним, якщо за виявленням ознак, породжених певним генотипом або певною комбінацією генотипів, він є новим, вирізняльним, однорідним та стабільним. Докладно спинимося на змісті ознак охороноздатності сорту рослин.

Новизна сорту. Відповідно до ст. 11 Закону "Про охорону прав на сорти рослин", сорт вважається новим, якщо до дати, на яку за­явку можна вважати поданою, заявник (селекціонер) або інша осо­ба за його дозволом не продавали чи будь-яким іншим способом не передавали матеріал сорту для комерційного використання:

а) на території України — за рік до цієї дати;

б) на території іншої держави — щодо деревних тг чагарникових культур і винограду — за 6 років і щодо рослин інших видів — за 4 роки до цієї дати.

Згідно з частиною 4 ст. 11 Закону, новизна сорту при цьому не втрачається, якщо будь-який його матеріал збували, в тому числі й до визначених вище пунктами "а" і "б", дат:

— із зловживанням на шкоду заявнику;

— на виконання договору про передавання права на подання заявки;

— на виконання договору про розмноження відтворювального матеріалу сорту і його випробування, за умови, що зібраний завдяки цьому матеріал передавався лише заявникові й не застосовувався для виробництва іншого сорту;

— на виконання визначених законодавством заходів, зокрема щодо біологічної безпеки чи формування Реєстру сортів;

— як побічний або відхідний продукт, отриманий під час ство­рення чи поліпшення сорту, без посилань на сорт і лише для спо­живання.

Значення правил ч. 4 ст. 11 Закону полягає також у тому, що вони визначають межі дозволеного використання незареєстрованого сорту рослини до моменту виникнення на нього прав згідно із законодавством. Зокрема, дозволяється розмножувати відтворювальний матеріал сорту і провадити його випробування, застосову­вати побічний або відхідний продукт виключно для споживання.

Вирізняльність сорту. Сорт відповідає умові вирізняльності, як­що за виявом своїх ознак він чітко відрізняється від будь-якого ін­шого сорту, загальновідомого до дати, на яку заявка вважається по­даною.

Сорт, що протиставляється заявленому, вважають загальновідо­мим, якщо:

а) він поширений на певній території у будь-якій державі;

б) відомості про його ознаки загальнодоступні у світі, зокрема шляхом їх описування в будь-якій публікації;

в) він є зразком у загальнодоступній колекції;

г) йому надано правову охорону і/або внесено до офіційного реєстру сортів у будь-якій державі, при цьому він вважається загальновідомим з дати подання заявки на надання права чи внесення до реєстру.

Однорідність сорту. Сорт вважається однорідним, якщо з ураху­ванням особливостей його розмноження рослини цього сорту ли­шаються достатньо схожими між собою за своїми основними озна­ками, відзначеними в описі сорту.

Стабільність сорту. Сорт вважається стабільним, якщо його ос­новні ознаки, відзначені в описі, є незмінними після неодноразо­вого розмноження чи, у разі особливого циклу розмноження, нап­рикінці кожного такого циклу.

Суб'єктами правовідносин інтелектуальної власності на сорт рос­лини є селекціонер (автор, творець сорту) та власник сорту, який має відповідний патент та відомості про який занесено до Реєстру патентів — Державного реєстру прав власників сортів рослин.

Зміст права інтелектуальної власності становить 2 групи прав — особисті немайнові права та майнові права інтелектуальної влас­ності.

Особисті немайнові права має особа, яка створила сорт. Автора­ми сорту можуть бути визнані декілька осіб, якщо він є результа­том їхньої спільної творчої праці. Не є спільною творчою діяльніс­тю сприяння інших фізичних осіб, які не зробили особистого твор­чого внеску в створення сорту, а тільки надали автору (авторам) технічну, організаційну чи матеріальну допомогу під час створення сорту і/або оформлення заявки.

Особисті немайнові права пов'язані, передусім, з правами ав­торства на сорт. Останні реалізуються шляхом реалізації автором (авторами) прав:

визнати таку людину творцем (автором) сорту рослин;

— перешкоджати іншим особам привласнювати та спотворювати його авторство;

— запобігати будь-якому посяганню на право на сорт рослин, намаганням завдати шкоди честі чи репутації творця (автора) сорту;

— вимагати не розголошувати його ім'я як автора сорту і не зазначати його в публікаціях;

— вимагати зазначення свого імені під час використання сорту, якщо це практично можливо.

Наведений перелік особистих немайнових прав автора не є ви­черпним.

На виникнення особистого немайнового права авторства не впливають такі обставини, як факт створення сорту на виконання трудового договору чи за замовленням. Щоправда в законі може бути зазначено, що в певних випадках окремі особисті немайнові права на сорт рослини можуть належати замовникові в разі ство­рення сорту за замовленням (тобто за окремим цивільно-правовим договором) (ст. 430 ЦК).

Ці немайнові права селекціонера (автора сорту) є невідчужува-ними та безстроковими правами, які можуть належати, за загаль­ним правилом, людині — творцеві сорту, котрий безпосередньо створив (виявив і/або вивів і/або поліпшив) сорт.

Ці права не залежать від майнових прав на сорт. На реалізацію їх не може впливати юридична доля майнових прав, оскільки не­майнові права пов'язані, передусім, з визнанням та непорушенням прав авторства особи на сорт рослин.

Особисті немайнові права авторства на сорт засвідчує свідоцтво про авторство на сорт, воно є охоронним документом. Авторство може бути засвідчено також за допомогою патенту на сорт рослин.

Майнові права інтелектуальної власності на сорт рослини вини­кають у власника сорту і засвідчуються патентом на сорт рослин, а також відомостями з Реєстру патентів.

Виникнення майнових прав на сорт рослин у особи пов'язуєть­ся з правом на подання заявки на сорт рослин до урядового орга­ну державного управління, що діє у складі центрального органу ви­конавчої влади з питань сільського господарства і продовольства. Ним є Державна служба з охорони прав на сорти рослин, що нині діє у складі Міністерства аграрної політики України і йому підпо­рядковується.

Право на подання заявки на сорт рослин належить, згідно із за­гальним правилом ст. 16 Закону "Про охорону прав на сорти рос­лин", авторові сорту (селекціонеру). Законодавством встановлена можливість такого права іншій особі, оскільки право на одержан­ня патенту може мати будь-яка особа, якій автор передав таке пра­во. Відомості про заявника мають міститися в заявці на сорт.

З огляду на складність процесу виведення нового сорту рослин, одним із найважливіших суб'єктів права на сорт виступає робото­давець безпосереднього автору сорту.

Право на подання заявки на сорт рослин, за загальним прави­лом, належить роботодавцю селекціонера. Відповідно, в останньо­го виникають майнові права інтелектуальної власності на сорт рос­лин, якщо сорт створено селекціонером у зв'язку з виконанням службових обов'язків або за дорученням роботодавця, з викорис­танням досвіду, виробничих знань, секретів виробництва, облад­нання, матеріальних і фінансових засобів роботодавця. Але трудо­вий договір (контракт) між роботодавцем і селекціонером може пе­редбачати інший порядок набуття майнових прав у зв'язку зі ство­ренням нового сорту рослин. Право на подання заявки на сорт мо­же не належати роботодавцю.

У разі створення нового сорту за умов, перелічених нами, селек­ціонер подає роботодавцю письмове повідомлення про одержаний ним сорт з достатньо повним описом. Роботодавець, відповідно до правила ч. З ст. 17 Закону "Про охорону прав на сорти рослин", повинен протягом 60 днів з дати отримання повідомлення автора сорту подати до Державної служби з охорони прав на сорти рослин заявку на одержання патенту чи передати право на його одержан­ня іншій особі, або прийняти рішення про збереження відомостей про сорт як конфіденційну інформацію. Одночасно роботодавець повинен укласти з автором сорту письмовий договір щодо розміру та умов виплати йому справедливої винагороди відповідно до еко­номічної цінності сорту та іншої вигоди роботодавця. Кабінет Мі­ністрів України в п. 2 постанови від 19 серпня 2002 р. № 1183 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про охорону прав на сор­ти рослин" встановив мінімальні ставки зазначеної винагороди. Так, мінімальна ставка винагороди автору за створення сорту виз­начається в розмірі не менше ніж 5% загальної суми коштів, отри­маних роботодавцем (власником сорту) за використання сорту (на час його використання), а щодо сортів деревних і чагарникових рослин та винограду — не менше ніж 8%. Якщо авторів сорту де­кілька, винагорода розподіляється відповідно до укладеного між ними правочину. Виплата винагороди автору (авторам) сортів рос­лин бюджетними установами здійснюється у межах коштів, отри­маних ними за використання сорту, від власних надходжень за ре­алізацію садивного матеріалу цього сорту.

Якщо роботодавець (правонаступник роботодавця) не виконає зазначених у ч. З ст. 17 Закону "Про охорону прав на сорти рос­лин" вимог щодо подання заявки на сорт до відповідної Державної служби у встановлений строк або не використовуватиме сорт, збе­рігаючи відомості про нього як конфіденційну інформацію понад 4 роки з дати одержання повідомлення автора сорту, то право на по­дання заявки й одержання патенту переходить до автора сорту, а за роботодавцем лишається переважне право на придбання невик-лючної ліцензії на використання сорту.

Отже, в разі створення селекціонером нового сорту у зв'язку з виконанням службових обов'язків або за дорученням роботодавця майнові права на сорт рослин (якщо подано заявку до Державної служби з охорони прав на сорти рослин і прийнято рішення про державну реєстрацію прав на сорт) набуває саме роботодавець. Ос­таннє не впливає на визнання за автором сорту (селекціонером) комплексу особистих немайнових прав на сорт рослин.

Як вже зазначалось, роботодавець має право не подавати заяв­ку до Державної служби і використовувати сорт, зберігаючи відо­мості про нього як конфіденційну інформацію. А в разі неподання заявки й зазначеного невикористання сорту протягом 4 років пра­во у роботодавця на подання заявки і, відповідно, визнання за ним майнових прав на сорт припиняється та переходить до автора сор­ту, незалежно від того, було створено сорт рослин на виконання службових обов'язків за дорученням чи ні.


Порядок набуття прав на сорт рослин

Процедура набуття прав на сорт рослин визначається Законом України від 21 квітня 1993 р. "Про охорону прав на сорти рослин" (у редакції Закону від 17 січня 2002 р.), Положенням про Держав­ну службу з охорони прав на сорти рослин, затвердженим постано­вою Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1182, Пра­вилами складання та подання заявки на сорт, затвердженими нака­зом Міністерства аграрної політики України від 3 вересня 2002 р.

№ 249.

Органом, уповноваженим на приймання заявок, здійснення експертизи, приймання рішень щодо них, на ведення Реєстру зая­вок, Реєстру патентів, Реєстру сортів, на забезпечення державної реєстрації заявок, патентів і сортів та виконання інших завдань за чинним законодавством, є Державна служба з охорони прав на сорти рослин (далі — Держсортслужба), яка діє в складі Міністерс­тва аграрної політики України.

Зазначені повноваження було передано Держсортслужбі у зв'яз­ку з набранням чинності нової редакції Закону "Про охорону прав на сорти рослин" та затвердженням Положення про Державну службу з охорони прав на сорти рослин постановою Кабінету Мі­ністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1182.

Протягом періоду, що минув з моменту проголошення незалеж­ності в Українській державі, відбувався пошук ефективної націо­нальної системи захисту прав селекціонерів. Повноваження щодо ведення державного реєстру сортів рослин було передано різним органам. Це призвело до того, що нині в Україні є чині йми всі ті охоронні документи, які засвідчують авторство на сорт рослини й майнові права на нього, та видавалися відповідно до чинного рані­ше законодавства. Спочатку ці питання регулювалися постановою Ради Міністрів України від 22 лютого 1991 р. № 34 "Про заснуван­ня державного Реєстру і національного Списку сортів рослин Ук­раїнської РСР", яку було скасовано постановою Кабінету Міністрів України від 22 листопада 1993 р. № 935 "Про Реєстр сортів рослин України". Згідно з цією постановою Кабінету Міністрів, повноваження щодо ведення Реєстру сортів рослин України було покладе­но на Державну комісію по випробуванню та охороні сортів рос­лин Міністерства сільського господарства і продовольства. Держав­на комісія по випробуванню та охороні сортів Мінсільгосппроду реалізовувала ці функції, впроваджуючи такі права:

— видавати від імені держави авторські свідоцтва, що підтверджують авторство на нові сорти, на які не видаються патенти, і засвідчують право автора на отримання винагороди;

— використовувати для занесення сортів до Реєстру сортів рослин України окремі результати випробувань, надані іншими компетентними органами України або зарубіжних держав (відповідно до укладених з ними договорів), у разі неможливості одержання таких результатів — безпосередньо Державною комісією.

Постанову Кабінет Міністрів України від 22 листопада 1993 р. № 935 було прийнято у зв'язку зі схваленням 21 квітня 1993 р. За­кону України "Про охорону прав на сорти рослин". У редакції йо­го від 22 листопада 1993 р. передбачалося, що основним органом, уповноваженим щодо реалізації його положень, має бути Держав­не патентне відомство України (надалі — Держпатент).

Розмежування повноважень Держпатенту та Державної комісії по випробуванню та охороні сортів рослин у галузі охорони прав на сорти рослин відбувалося на підставі постанови Кабінету Мініс­трів України від 22 листопада 1993 р. № 935 та від 28 жовтня 1993 р. № 884 "Про перелік послуг Держпатенту й Державної комісії по випробуванню та охороні сортів рослин Міністерства сільського господарства і продовольства, пов'язаних із забезпеченням прав на сорти рослин, та розміри їх оплати". Постанова від 28 жовтня 1993 р. № 884 втратила чинність згідно з постановою Кабінету Мі­ністрів України від 19 серпня 2002 р. № 1183.

З початку 1999 р. порядок подання заявки на сорт рослин, ве­дення Державного реєстру сортів рослин, видачі патентів та інші питання регулювалися Положенням про Державний реєстр сортів рослин України та порядок видачі патентів, затверджений наказом Держпатенту України від 13 січня 1999 р. № 10. Відповідно до цьо­го Положення, повноваження щодо ведення реєстрів покладено на Держпатент.

Наказом Міністерства освіти і науки України від 16 серпня 2000 р. № 391 до зазначеного положення було внесено зміни, від­повідно до яких повноваження щодо ведення реєстрів та інші пов­новаження в галузі охорони прав на сорти рослин надано Держав­ному департаменту інтелектуальної власності (далі — Департамент) у складі Міністерства освіти і науки України. Отже, з моменту наб­рання чинності наказу Міністерства освіти і науки України від 16 серпня 2000 р. № 391 всі охоронні документи видає зазначений Де­партамент.

Такою фактично була ситуація до вступу в силу нової редакції Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" 1 липня 2002 р., на виконання положень якого постановою Кабінету Мініс трів України від 19 серпня 2002 р. № 1182 було затверджено Поло­ження про Державну службу з охорони прав на сорти рослин нака­зом Міністерства аграрної політики України від 3 вересня 2002 р. № 249 — Правила складання та подання заявки на сорт.

Принциповим аспектом при оцінюванні реформ органів у сфе­рі захисту прав на сорт рослин є те, що всі ті охоронні документи, що їх було видано відповідно до вимог раніше чинного законодавс­тва, зберігають свою силу і після набрання чинності новими акта­ми законодавства. При цьому, згідно з п. 4 Прикінцевих положень Закон України "Про охорону прав на сорти рослин" до приведен­ня законодавства України у відповідність із цим Законом, закони та інші нормативно-правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону.


Договори на передачу (відчуження) прав на сорт

Предметом договору про передачу прав на сорт може бути як такий сорт рослин, що внесений до Державного реєстру прав влас­ників сортів рослин, так і до набуття прав на сорт.

Слід підкреслити, що під час передавання прав на сорт йдеться виключно про передачу майнових прав на сорт. Особисті права ав­торства є невідчужуваними та ні за яких умов відчуженню не під­лягають. У разі вчинення таких правочинів останні мають визнава­тися недійсними.

Відповідно до ст. 17 Закону "Про охорону прав на сорти рос­лин" роботодавець селекціонера має право подати заявку на одер­жання патенту та дістати майнові права на сорт. Але в ч. З цієї стат­ті зауважується про право особи — роботодавця передавати право на одержання патенту іншій особі.

Це означає, що особа, яка має право на подання заявки на одержання патенту на сорт рослин, має право передати своє право іншій особі. Однією з підстав такої передачі може бути договір.

Особливість цього договору полягає в його предметі, оскільки жодна зі сторін не може достеменно знати, чи буде визнано цей клон, лінію, гібрид першого покоління чи популяцію такими, що відповідають критеріям охороноздатності сорту відповідно до поло­жень ст. 11 Закону "Про охорону прав на сорти рослин". Тому, по суті, предметом договору є певна нерозкрита інформація, вираже­на в певному селекційному досягненні, яке не є об'єктом інтелек­туальної власності в строгому розумінні. Але така особа, якій пере­дано право на одержання патенту, є правонаступником особи, від якої цей селекційних результат отримано, в частині вимог, перед­бачених ч. З ст. 17 Закону "Про охорону прав на сорти рослин".

Зазначений правонаступник повинен, по-перше, протягом 60 днів з дати отримання роботодавцем від селекціонера повідомлен­ня про створення сорту подати до Держсортслужби заявку на одер­жання патенту, по-друге, в цей самий строк укласти з автором сор­ту письмовий договір щодо розміру та умови виплати йому справедливої винагороди відповідно до економічної цінності сорту та іншої його вигоди.

Виключні права правонаступника припиняються, якщо він не виконає зобов'язань щодо подання заявки до Держсортслужби та не укладе договору з автором сорту або не використовуватиме сорт, зберігаючи відомості про нього як конфіденційну інформацію біль­ше 4 років з дати одержання повідомлення автора сорту.

Якщо правонаступник використовуватиме сорт, зберігаючи ві­домості про нього як конфіденційну інформацію, він все ж зо­бов'язаний укласти договір з автором сорту щодо розміру та умов виплати йому винагороди. Неукладення зазначеного договору з ав­тором сорту надає останньому право подати заявку і одержати па­тент.


Договори на передачу (відчуження) майнового права на сорт і передачу права на використання сорту

Особа, яка отримала патент на сорт рослин, стає власником сорту і має щодо нього всі майнові права, передбачені законодавс­твом. Майнові права на сорт є строковими, але відчужуваними. У таких відносинах сорт постає особливим видом товару (продукції), який може бути предметом багатьох угод.

У цій ситуації власник сорту може передати іншим особам як саме право на сорт, так і права, що з нього випливають.

Отже, першим видом таких угод є договори, спрямовані на пе­редавання (відчуження) майнового права на сорт іншій особі. По суті, ці угоди є угодами про передачу права на патент.

Особа, якій власник сорту передає майнові права на сорт, стає власником сорту та правонаступником попереднього власника сорту.

Цією угодою передається не лише право використання сорту, а всі майнові права, які передбачаються законодавством та виплива­ють зі статусу особи — власника сорту впродовж визначеного зако­нодавством строку існування майнового права на сорт рослин.

Така угода може мати як оплатний, так і безоплатний характер.

Договори на передачу права на використання сорту є ліцензій­ними договорами. Згідно з таким договором власник сорту передає будь-якій особі (як юридичній, так і фізичній особі) дозвіл (ліцен­зію) на використання сорту. Відповідно до ст. 40 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" за ліцензійним договором власник сорту (ліцензіар) передає право на використання сорту ін­шій особі (ліцензіату), яка бере на себе зобов'язання вносити ліцензіару зумовлені договором платежі та здійснювати інші дії, пе­редбачені договором про виключну або невиключну ліцензію.

Отже, законодавством передбачено два види ліцензійних дого­ворів — на умовах виключної та невиключної ліцензії.

За договором про виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання сорту ліцензіату в певному обсязі, на визначеній те­риторії і в обумовлений строк, лишаючи за собою право викорис товувати сорт в частині, що не передається ліцензіату. При цьому ліцензіар не має права видавати ліцензії на використання сорту ін­шій особі на цій самій території в обсязі наданих ліцензіату прав.

За договором про не виключну ліцензію ліцензіар передає право на використання сорту ліцензіату, лишаючи за собою право на ви­користання сорту і надання ліцензій іншим особам.

У ЦК передбачається також можливість укладення ліцензійного договору на умовах одиничної ліцензії. Згідно зі ст. 1108 ЦК, оди­нична ліцензія видається лише одному ліцензіату і виключає мож­ливість видачі ліцензіаром іншим особам ліцензій на використан­ня об'єкта права інтелектуальної власності у сфері, що обмежена цією ліцензією, але не виключає можливості використання ліцен­зіаром цього об'єкта в зазначеній сфері.

Отже, суттєвими умовами ліцензійного договору є вид ліцензії, сфера використання сорту (конкретні права, що надаються за до­говором, способи його використання, територія та строк, на які на­даються права тощо), розмір, порядок і строки виплати винагоро­ди за використання сорту, а також інші умови, які сторони вважа­ють за доцільне включити в договір.

Ліцензійний договір є консенсуальним, взаємним та оплатним: він вважається укладеним з моменту досягнення сторонами домов­леності за всіма його істотними умовами; передбачає виникнення прав та обов'язків у обох сторін; ліцензіат бере на себе зобов'язан­ня вносити ліцензіару зумовлені договором платежі. Форма ліцен­зійного договору — проста письмова. Законодавство не вимагає державної реєстрації ліцензійних договорів, але для третіх осіб ви­дача ліцензії на використання сорту вважається дійсною з дати публікації відомостей про це в офіційному виданні на підставі за­несення відповідних відомостей до Реєстру патентів.

Відповідно до чинного законодавства ліцензії можна класифіку­вати на такі, що видаються певній особі на загальних підставах, на умовах оголошення відкритої ліцензії та умовах видачі особі при­мусової ліцензії.

Відкрита ліцензія. Суть її полягає в тому, що впродовж строку чинності патенту власник сорту має право в установленому поряд­ку подати до Держсортслужби для офіційної публіхації заяву про готовність надати дозвіл будь-якій фізичній або юридичній особі на використання сорту. За відкритою ліцензією особа набуває право використовувати сорт рослин на тих умовах, що передбачені дого­вором із власником сорту чи його правонаступником, і ті, зазви­чай, мають бути попередньо оголошені в публікації про відкриту ліцензію.

Власник сорту спонукається законодавцем до оголошення від­критої ліцензії на сорт рослин, що сприяє, по-перше, більшій по­пуляризації винайденого сорту, по-друге, в цьому разі збір за під­тримання чинності виключного права власника сорту зменшується на 50%, починаючи з року, наступного за роком опублікування та­кої заяви.

Примусова ліцензія полягає в тому, що Кабінет Міністрів Укра­їни і суд надає на строк до 4 років право визначеній ними особі, яка її отримує, використовувати сорт без дозволу власника сорту з мотивів надзвичайної суспільної потреби з виплатою відповідної компенсації власнику сорту.

Повноваження щодо видачі примусових ліцензій на викорис­тання сортів згідно зі ст. 43 Закону України "Про охорону прав на сорти рослин" надано також Державній службі з охорони прав на сорти рослин згідно з п. З постанови Кабінету Міністрів України від 19 серпня 2002 р. №1183 "Про заходи щодо реалізації Закону України "Про охорону прав на сорти рослин".


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter