Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.

§ 5. Правове регулювання поводження з відходами сільського господарства

Проблема відходів сільського господарства є вельми нагальною. Якщо в місті управління відходами набирає щораз цивілізованого характеру, то селянин скоріше вивезе відходи у лісосмугу, ніж вирішуватиме проблему їх утилізації. Це все має надзвичайно нега­тивні наслідки для довкілля. Відходи сільського господарства зде­більшого є органічними. На Заході органічні відходи переробля­ються й використовуються для компостинґу, тобто для меліорації ґрунтів, удобрювання. Іноді з них видобувають метан — альтерна­тивне джерело палива. В Україні, хоч і прийнято 2 закони: від 14 січня 2000 р. "Про альтернативні види рідкого та газового палива" та від 20 лютого 2003 р. "Про альтернативні джерела енергії" щодо відходів сільського господарства вони майже не застосовуються.

Друга важлива проблема відходів сільського господарства — їх небезпечність для довкілля. За даними офіційної статистики, кіль­кість накопичених відходів, які заборонені до застосування, стано­вить близько 13,5 тис. т. Вони розосереджені по всій території Ук­раїни, нерідко перебувають у непристосованих або випадкових приміщеннях, а подекуди — й просто неба. Налічується 109 скла­дів централізованого зберігання отруйних відходів сільського гос­подарства, що перебувають у віданні місцевих державних адмініс­трацій, та близько 5 тис. складів — у сільськогосподарських під­приємствах.

Незважаючи на певну специфіку екологічних проблем повод­ження з відходами сільського господарства, правових приписів у цій сфері недостатньо. Натомість застосовуються загальні поло­ження екологічного законодавства про відходи, зокрема, закони України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення" від 5 березня 1998 р. "Про відходи", від 5 травня 1999 р. "Про металобрухт" та ін. Спеціаль­ні положення щодо розв'язання проблем управління сільськогос­подарськими відходами містяться у Програмі використання відхо­дів виробництва і споживання на період до 2005 року, затвердже­ній постановою Кабінету Міністрів України від 28 червня 1997 р. № 668, а щодо небезпечних непридатних до використання засобів хімізації — у Загальнодержавній програмі поводження з токсични­ми відходами, затвердженій законом України від 14 вересня 2000 р. Для ефективного розв'язання вищезазначених проблем потрібна ініціатива згори, тобто держава повинна розробити спеціальну програму в цій сфері, якою були б охоплені всі сільськогосподар­ські підприємства.

Коли йдеться про сільськогосподарські відходи, проблема кри­ється в самому визначенні їх поняття. Згідно зі ст. 1 Закону "Про відходи", відходами є будь-які речовини, матеріали і предмети, що утворюються у процесі людської діяльності й не мають подальшо­го використання за місцем утворення чи виявлення та яких їх влас­ник має позбутися шляхом утилізації чи видалення. Таке визначен­ня є неповним щодо сільськогосподарських відходів, адже з орга­нічних відходів найбільшу екологічну небезпеку становлять відходи тваринництва. Недаремно проектування тваринницьких комплек­сів продуктивністю понад 5 тис. голів і птахофабрик підлягає обов'язковій попередній державній екологічній експертизі, оскіль ки діяльність таких ферм включена до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвер­дженого постановою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554. Але продукти життєдіяльності сільськогосподарських тва­рин не можна вважати речовинами, що утворюються у процесі людської діяльності — вони утворюються у процесі життєдіяльнос­ті тварин природним шляхом, відтак, на найнебезпечніші органіч­ні відходи законодавство про відходи взагалі не поширюється.

Важливою також є проблема безхазяйних відходів, тобто відхо­дів, які залишені власником у непризначеному для їх зберігання місці і власник яких невідомий. Особи, котрі виявили такі відходи, зобов'язані повідомити про них місцеві державні адміністрації чи місцеві ради. Постійно діюча місцева комісія з питань поводження з безхазяйними відходами провадить необхідні дослідження, за ре­зультатами яких складає акт, що передається до місцевої державної адміністрації чи місцевої ради, які, в свою чергу, зобов'язані прий­няти рішення про подальше поводження з цими відходами. Фак­тично, з юридичним фактом складання акту комісії пов'язується виникнення права державної власності на безхазяйні відходи.

Закон "Про відходи" покладає обов'язки на суб'єктів аграрного права запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відхо­дів; забезпечувати приймання та утилізацію використаних паку­вальних матеріалів і тари, в яких міститься продукція сільськогос­подарських підприємств; вести облік, визначати склад і властивос­ті утворюваних ними сільськогосподарських відходів; забезпечува­ти повне збирання, належне зберігання та недопущення знищення й псування відходів, для утилізації яких в Україні існує відповідна технологія; брати участь у будівництві об'єктів поводження з відхо­дами; забезпечувати їх переробку чи видалення; не допускати збе­рігання та видалення відходів у несанкціонованих місцях або об'єк­тах; здійснювати контроль за станом місць або об'єктів розміщен­ня власних відходів; своєчасно вносити збір за розміщення відхо­дів відповідно до Порядку встановлення нормативів збору за заб­руднення навколишнього природного середовища і стягнення цьо­го збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 р. № 303; надавати відповідним державним ор­ганам інформацію про утворювані ними сільськогосподарські від­ходи; призначати відповідальних осіб у сфері поводження з відхо­дами; забезпечувати розробку та виконання планів організації ро­боти щодо цього; професійну підготовку, підвищення кваліфікації та проведення атестації фахівців з питань поводження з відходами, отримати дозвіл і ліміти на утворення та розміщення відходів та ба­гато інших обов'язків.

Що ж стосується конкретного законодавства про відходи прик­ласти до конкретного фермера, то не важко зрозуміти наскільки нереально вимагати від нього дотримуватися перелічених вище обов'язків. Саме тому вітчизняне законодавство про відходи є не­ефективним і майже повсюди не виконується. Істотною помилкою законодавця, на наш погляд, є уніфікація правового режиму всіх відходів, тоді як очевидною є потреба встановлення різних право­вих режимів для різних видів відходів: побутових, промислових, не­безпечних, сільськогосподарських тощо. Щодо сільськогосподар­ських відходів, як вже зазначалося, необхідно прийняти спеціальні правові приписи, зокрема, програму поводження із сільськогоспо­дарськими відходами.

 


§ 6. Правове регулювання застосування біотехнологій у сільському господарстві

Біотехнології використовуються в сільському господарстві з дав­ніх часів. Найдавнішими з них є: виробництво хліба з використан­ням дріжджів, виробництво вина, сиру та кисломолочних продук­тів, квасу, пива, обробка шкіри, рослинних волокон тощо. Самі по собі біотехнології у сільському господарстві не викликали б жодної тривоги, якби вони не розвинулися до того ступеню, коли йдеться про клонування тварин і трансгенні сорти рослин. На Заході в сіль­ському господарстві дедалі частіше застосовуються технології ген­ної інженерії, вплив яких на здоров'я людей ще недостатньо вив­чений. Вітчизняне законодавство навіть обмежує імпорт американ­ської та європейської яловичини внаслідок масового захворювання на сказ закордонної худоби, вирощуваної із застосуванням біотех­нологій. Банани, що продаються на українському ринку, є нічим іншим як трансґенним сортом рослин. Застосування подібних тех­нологій викликає все більший опір у світі і стає предметом право­вого регулювання в Україні.

Хоча законодавство в галузі біотехнологій розвинене в Україні ще недостатньо, проте вже зараз можна дати відповідь на питання: чи дозволено клонування тварин в Україні, а також застосування технологій генної інженерії? Відповідно до ст. 51 Закону України від 13 грудня 2001 р. "Про тваринний світ", створення нових шта­мів мікроорганізмів, біологічно активних речовин, виведення гене­тично змінених організмів, виробництво інших продуктів біотехно­логії здійснюється лише в установленому порядку і за наявності позитивних висновків державної екологічної експертизи. Викорис­тання зазначених організмів і речовин за відсутності таких виснов­ків забороняється. Отже, за загальним правилом, клонування тва­рин в Україні чи застосування технологій генної інженерії до тва­рин без позитивного висновку державної екологічної експертизи, що здійснюється згідно з вимогами Закону України від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу", забороняється. Такі експери­менти в Україні можуть бути дозволені лише в разі отримання по­зитивного висновку державної екологічної експертизи.

Це стосується і трансгенних сортів рослин, і будь-яких інших біотехнологій, оскільки біохімічне, біотехнічне й фармацевтичне виробництво включені до Переліку видів діяльності та об'єктів, що становлять підвищену екологічну небезпеку, затвердженого поста­новою Кабінету Міністрів України від 27 липня 1995 р. № 554. А відтак, проекти впровадження будь-яких біотехнологій підлягають обов'язковій державній екологічній експертизі відповідно до ст. 13 Закону України від 9 лютого 1995 р. "Про екологічну експертизу". Крім того, щодо трансгенних рослин діє Тимчасовий порядок вве­зення, державного випробування, реєстрації та використання тран­сгенних сортів рослин в Україні, затверджений постановою Кабі­нету Міністрів України від 17 серпня 1998 р. № 1304.

Слід додати, що, відповідно до ст. 11 Закону України від 24 лютого 1994 р. "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", продукція, напівфабрикати, речовини, матеріали та небезпечні чинники, використання, передача або збут яких може завдати шкоди здоров'ю людей (в тому числі й продукти біотехнології) підлягають обов'язковій санітарно-епіде­міологічній експертизі, що здійснюється органами державної са­нітарно-епідеміологічної служби. На підставі ст. 9 цього самого Закону продукти біотехнології підлягають обов'язковій гігієнічній регламентації та державній реєстрації відповідно до Положення про гігієнічну регламентацію та державну реєстрацію небезпечних чинників, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 червня 1995 р. № 420. Гігієнічна регламентація провадить­ся Комітетом з питань гігієнічного регламентування МОЗ і поля­гає в розробці спеціальних екологічних нормативів та інструкцій про поводження з продуктами біотехнології. Державна реєстрація останніх є умовою для видачі дозволу органами МОЗ на їх вироб­ництво.

Згідно зі ст. 25 Закону України "Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення", при застосуванні про­дуктів біотехнології належить дотримуватися санітарних норм. Ви­робництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення продуктів біотехнології здійснюється з дозволу Мінприроди, згідно з Порядком одержання дозволу на виробництво, зберігання, транспортування, використання, захоронення, знищення та утилі­зацію отруйних речовин, у тому числі продуктів біотехнології та ін­ших біологічних агентів, затвердженим постановок. Кабінету Мі­ністрів України від 20 червня 1995 р. № 440. Мінприроди видає дозвіл на здійснення операцій з продуктами біотехнології за погод­женням із МОЗ, Держнаглядоохоронпраці, Мінтрансом. МВС. До продуктів біотехнології, на які поширюється дія цього Порядку, належать штами мікроорганізмів, а також білково-вітамінні кон­центрати, кормові дріжджі, кормові білки, харчові білкові добавки, антибіотики медичного й немедичного призначення, мікробні пре­парати для захисту рослин.

Незважаючи на істотні обмеження щодо застосування біотех­нологій у сільському господарстві України, держава намагається не відставати у розвитку біотехнологій від провідних країн світу. Саме тому спільним наказом Мінагрополітики та Української академії аграрних наук від 24 жовтня 2001 р. № 318/92 затверджено Програму "Сільськогосподарська біотехнологія — 2001-2005 ро­ки". У ній зазначається, що в розвинутих країнах завдяки ефек­тивному застосуванню біотехнологій генної інженерії, клонування, генетично модифікованих організмів тощо, вдалося підняти рівень сільськогосподарського виробництва на якісно вищий щабель, зробити його більш прибутковим і ефективним. Програма перед­бачає прискорений розвиток в Україні аграрних біотехиологій ген­ної та клітинної інженерії, зокрема, клонування тварин і рослин, виведення трансгенних порід тварин і сортів рослин, генетично модифікованих організмів, тварин-біореакторів, захисних штамів мікроорганізмів тощо. У складі Інституту виноградарства та вино­робства ім. В. Є. Таїрова, згідно з наказом Мінагрополітики та Української академії аграрних наук від 4 липня 200] р. № 197/63 вже створено Центр клонової селекції винограду. Його завданням є здійснення клонової селекції винограду та вивчення технологій його клонування, а також — наслідків інтродукції клонованих сор­тів у довкілля.

Що ж до виробництва і застосування штамів мікроорганізмів, то в сільському господарстві діє спеціальне законодавство, про що вже йшлося у відповідному розділі цього підручника. Якщо штами мікроорганізмів є збудниками інфекційних хвороб, то для забезпечення екологічної безпеки можуть застосовуватися захо­ди, передбачені Законом України від 6 квітня 2000 р. "Про захист населення від інфекційних хвороб". Зокрема, згідно зі ст. 29 заз­наченого Закону, може бути впроваджено правовий режим ка­рантину, що визначається Правилами санітарної охорони терито­рії України, затвердженими постановою Кабінету Міністрів Ук­раїни від 24 квітня 1999 р. № 696. Для виявлення біологічних па­тогенних агентів, які можуть бути наслідками непродуманих екс­периментів у царині біотехнологій, або терористичного акту, в Україні створена система центрів індикації біологічних патоген­них агентів.

У разі виявлення в продажу небезпечних продуктів біотехноло­гії, вони підлягають конфіскації органами державної санітарно-епі­деміологічної служби відповідно до Інструкції про порядок вилу­чення з реалізації (конфіскації) небезпечних для здоров'я продук­тів харчування, хімічних та радіоактивних речовин, біологічних ма­теріалів, затвердженої наказом МОЗ від 14 квітня 1995 р. № 68, а також згідно з нормами Закону України від 14 січня 2000 р. "Про вилучення з обігу, переробку, утилізацію, знищення або подальше використання неякісної та небезпечної продукції".

 


§ 7. Правове регулювання ведення сільськогосподарської діяльності в умовах надзвичайних екологічних ситуацій

В Україні, яка зазнала жахливих наслідків Чорнобильської катас­трофи й неодноразово страждала від надзвичайних екологічних си­туацій, важливою є проблема правового регулювання здійснення сільськогосподарської діяльності в зоні екологічного лиха та в зонах надзвичайних екологічних ситуацій. Річ у тім, що з одного боку, ве­дення сільського господарства в екологічно ураженому довкіллі заг­рожує екологічній безпеці продуктів харчування, а з іншого — додат­кове сільськогосподарське навантаження на екологічно уражену еко­систему може тільки посилити негативні процеси. Саме тому у віт­чизняній правовій системі поступово формується спільний правовий інститут аграрного й екологічного права: правового регулювання сільськогосподарської діяльності на екологічно уражених територіях.

Йдеться про 4 правові режими сільськогосподарської діяльнос­ті: в зоні екологічного лиха, в умовах надзвичайного стану, в зоні надзвичайної екологічної ситуації, а також в умовах правового ре­жиму карантину.

Оскільки, відповідно до постанови Верховної Ради УРСР від 1 серпня 1990 р. № 95-ХІІ, всю територію України було оголошено зоною екологічного лиха у зв'язку з наслідками Чорнобильської ка­тастрофи, коли ми говоримо про правовий режим зони екологіч­ного лиха, ми маємо на увазі правовий режим, впроваджений на території України чорнобильським законодавством. Згідно із Зако­ном України від 27 лютого 1991 р. "Про правовий режим терито­рії, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобиль­ської катастрофи", територія, що постраждала внаслідок Чорно­бильської катастрофи поділяється на 4 зони з особливим правовим режимом. Це зона відчуження, зона безумовного (обов'язкового) відселення, зона гарантованого добровільного відселення й зона посиленого радіоекологічного контролю.

Відповідно до ст. 12 зазначеного Закону, в зонах відчуження й безумовного (обов'язкового) відселення забороняється ведення сільськогосподарської діяльності без спеціального дозволу Мініс­терства з питань надзвичайних ситуацій та у справах захисту насе­лення від наслідків Чорнобильської катастрофи. Згідно зі ст. ст. 170 і 172 ЗК, техногенно забруднені землі сільськогосподарського призначення, на яких не забезпечується одержання продукції, що відповідає встановленим вимогам, підлягають вилученню із сіль­ськогосподарського обігу та консервації.

Щодо зон гарантованого добровільного відселення й посилено­го радіоекологічного контролю законодавство дозволяє ведення сільськогосподарської діяльності в цих зонах, але з урахуванням певних обмежень. Зокрема, обмежується внесення пестицидів і аг-рохімікатів, яке здійснюється відповідно до Порядку застосування пестицидів і агрохімікатів на територіях, що зазнали радіоактивно­го забруднення, та в зонах надзвичайних екологічних ситуацій, зат­вердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 січня 1996 р. № 92. У цих зонах забороняється створення нових сільсько­господарських підприємств чи розширення діючих. Здійснювана сільськогосподарська діяльність має вестися такими методами, які дозволяють отримувати екологічно чисту, продукцію і не заподію­ють шкоди довкіллю. Відповідні державні органи здійснюють пос­тійний контроль за веденням сільського господарства.

Щодо правового режиму надзвичайного стану, то, відповідно до Закону України від 16 березня 2000 р. "Про правовий режим над­звичайного стану", правовий режим надзвичайного стану може бу­ти впроваджений у зв'язку із виникненням надзвичайної екологіч­ної ситуації. Стаття 17 Закону передбачає при цьому можливість встановлення таких обмежень: тимчасова заборона створення но­вих сільськогосподарських підприємств або розширення діючих, впровадження правового режиму карантину, зміна режиму роботи сільськогосподарських підприємств з урахуванням потреб усунення негативних наслідків надзвичайної екологічної ситуації.

Правовий режим зони надзвичайної екологічної ситуації, відповід­но до законів України від 13 липня 2000 р. "Про зону надзвичайної екологічної ситуації" і від 8 червня 2000 р. "Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного ха­рактеру", передбачає можливість впровадження обмежень на здій­снення сільськогосподарської діяльності. Внесення пестицидів і агро­хімікатів у зоні надзвичайної екологічної ситуації здійснюється згід­но із зазначеним Порядком застосування пестицидів і агрохімікатів на територіях, що зазнали радіоактивного забруднення, та у зонах надзвичайних екологічних ситуацій. Порядок, зокрема, передбачає отримання дозволів Мінприроди або МОЗ на здійснення окремих видів заходів щодо захисту рослин. Може обмежуватися створення нових сільськогосподарських підприємств або розширення діючих. Будь-яка сільськогосподарська діяльність може бути обмежена з урахуванням специфіки конкретної надзвичайної екологічної ситуації.

Правовий режим карантину може бути санітарним, карантином тварин і карантином рослин. Про правовий режим карантину рос­лин і тварин йшлося у відповідному розділі цього підручника. Що ж до санітарного карантину, то він може впроваджуватися у зв'яз­ку з поширенням на території України інфекційних хвороб, відпо­відно до Закону України від 6 квітня 2000 р. "Про захист населен­ня від інфекційних хвороб" і Правил санітарної охорони території України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 24 квітня 1999 р. № 696. Карантин встановлюється та скасовується Кабінетом Міністрів України за поданням Головного державного санітарного лікаря України. При цьому на сільськогосподарські підприємства можуть бути покладені обмеження щодо ведення сільськогосподарської діяльності, необхідні для захисту населення від інфекційних хвороб.


< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Аграрне право України - Погрібний О.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter