Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Політична культура (Семінари)

1. Сутність цивілізаційного підходу до виокремлення типів політичної культури

2. Типологія Г.Алмонда, С.Верби

3. Авторитарно-тоталітарна, ліберально-демократична політична культура, її риси

4. Монолітична і фрагментарна політична культура. Зміст поняття субкультура

 

 

1. Сутність цивілізаційного підходу до виокремлення типів політичної культури


Особливе місце в класифікації політичних культур займає порівняльний цивілізаційний підхід, що припускає виділення різних типів політичних культур, які існують у різ­них цивілізаціях.

У найзагальнішому вигляді виділяють західні та східні політичні культури. До характеристик західної політичної культури відносять політичну активність, свободу особистості, ліберально-демократичні цінності, інноваційний ха­рактер. Особливостями східної політичної культури є її закритий характер, традиційність, харизматичний тип лі­дерства, пріоритет духовно-релігійних норм у регулюванні соціальних відносин.

Виходячи з класичного цивілізаційного принципу, виді­ляють такі типи політичних культур: індо-буддійську, конфуціансько-буддійську, ісламську, західну та православну.

 

 


2. Типологія Г.Алмонда, С.Верби


М. Алмонд і С. Верба розрізняють три типи політичних культур. Перший тип – патріархальний. Для даного типу політичної культури характерна повна відсутність у населення знань про політику. У таких суспільствах немає спеціалізованих політичних ролей: влада вождів і шаманів являє собою єдність політико-економіко-релігійної ролі, тобто в членів даного суспільства політичні орієнтації невіддільні від економічних і релігійних орієнтацій.

Другий тип – підданський тип політичної культури, йому властива пасивна політична поведінка, орієнтація на пануючі в даному суспільстві цінності при слабкій або повній відсутності участі в політичному процесі. Підданий добре розуміє державну владу й уміє ефективно підкорятися їй.

Третій тип – партисипативна (культура участі). Для цього типу культури характерно активна участь індивідів у політичному житті суспільства, орієнтація на участь у прийнятті політичних рішень. Цей тип політичної культури називається також раціонально-правовим.

М. Алмонд і С. Верба пишуть, що в чистому виді ні патріархальний, ні підданський, ні партисипативний типи культури не існують, це ідеальні типи. У сучасному світі політична культура являє собою комбінації цих типів. У розвинених демократичних державах, таких як США, Великобританія, політична культура відповідає поняттю цивільної культури. Цивільна культура – це змішана політична культура, у її границях багато громадян можуть бути активними в політичному житті, однак багато хто відіграє пасивну роль підданих. Навіть у тих, хто бере активну участь у політиці, традиціоналистьскі,  підданські якості повністю не витиснуті. М. Алмонд і С. Верба підкреслюють, що ці типи політичної культури – як активний, так і підданський, – не тільки зберігаються, але становлять важливу частину цивільної культури. Політична діяльність являє собою лише частину інтересів громадянина, іноді не найважливішу; існування інших інтересів обмежує включеність індивіда в політику, що саме по собі робить суспільство менш конфліктним.

 

 


3. Авторитарно-тоталітарна, ліберально-демократична політична культура, її риси


Основні моделі політичної культури – тоталітарно-авторитарна і ліберально-демократична.

Тоталітарно-авторитарна модель політичної культури характеризується пріоритетністю колективістських якостей громадянина над його індивідуальними якостями. Цій моделі властиві наступні характерні риси:

- політична свідомість і цінності суспільства формуються централізовано, державою. Відповідно до них державні інтереси важливіші, ніж інтереси окремих людей, соціальних груп. До основних цінностей відносяться:порядок, лояльність, політична довіра, підтримка державної політики, єдина ідеологія, політична єдність;

- політичне інформування суспільства дозоване й одноканальне, монопольно регулюється владою. Активно практикується політична цензура;

- політична мова стандартизована й убога, їй властива категоричність, а нерідко й обмеженість, шаблонність. Відповідна символіка маловаріантна, одноманітна і рідко оновлювана;

- політична культура суспільства формується "зверху” на безальтернативній основі;

- рівень політичної культури більшої частини суспільства невисокий. Політико-культурний прогрес мало динамічний.

Тоталітарно-авторитарна модель політичної культури відрізняється "самоізольованістю” від зовнішнього світу, "замкнутістю” політико-культурного простору. У межах цього простору домінує насильство, у тому числі і пряме.

У випадку контактування із зовнішнім середовищем дана модель політичної культури характеризується низьким рівнем сприйняття і толерантності (терпимості), а також жорстокістю з елементами агресивності.

Але в той же час усередині цієї моделі тоталітарні й авторитарні сфери не бувають пропорційні. Переважають або тоталітарні тенденції, або авторитарні. У першому випадку наведені вище характеристики присутні цілком. В другому випадку у політичній культурі відповідного суспільства можуть бути присутні окремі ліберально-демократичні елементи.

Ліберально-демократична модель політичної культури характеризується орієнтацією на забезпечення політичних прав і свобод громадянина, регламентацією життєдіяльності суспільства винятково через правове регулювання.

Цій моделі притаманні наступні характерні риси:

- політична свідомість і цінності суспільства формуються децентралізовано (багатоканально), з різноманітних джерел. Відповідно до них рівень пріоритетності державних інтересів залежить від ступеня їхнього збігу з інтересами суспільства, його соціальних груп, громадян.

Основні цінності: права людини, воля, плюралізм (тобто різноманіття) в ідеології, політиці, економіці, демократія, правопорядок, недоторканність приватного життя і приватної власності, пріоритетність суспільної думки, цивільне суспільство, екологія тощо;

- політичне інформування суспільства багатоканальне й альтернативне. Пряма політична цензура мінімальна, застосовується в основному до інформації радикальної, екстремістської спрямованості;

- існує свобода слова і друку, однак рівень цієї волі різний. Він залежить від фінансових можливостей джерел політичної інформації, їхнього доступу до засобів масової комунікації (насамперед до телебачення), а також від розміру аудиторії і тиражу видань;

- політична мова різноманітна і нестандартна, безупинно удосконалюється і збагачується. Політична символіка багатоваріантна, розвивається в режимі модернізації;

- політична поведінка різноманітна;

- політична культура суспільства знаходиться на досить високому рівні, їй притаманний політико-культурний прогрес, що підкріплюється техніко-технологічним прогресом.

Названі обставини в сукупності забезпечують високодинамічне й активне політичне життя суспільства. Політична стабільність при цьому підтримується оперативним політичним реформуванням, політичним корегуванням.

Ліберально-демократична модель політичної культури відрізняється "відкритістю” перед зовнішнім політико-культурним простором. Ця модель має здатність до розширення сфери свого впливу. У її межах домінує непряме політичне насильство.

У ряді ситуаційних випадків (зовнішня загроза, політична або соціально-економічна криза і т.п.) у межах ліберально-демократичної моделі політичної культури можуть виникати прецеденти авторитаризму у вигляді розширення державного втручання в життєдіяльність суспільства, обмеження політичних прав і свобод громадян, жорсткості політичної цензури і т.п.

 

 


4. Монолітична і фрагментарна політична культура. Зміст поняття субкультура


На підставі такого критерію, як ступінь узгодженості у взаємостосунках політичних субкультур, можна виділити два типи політичних культур - фрагментарну (різнорідну) і монолітичну (однорідну).

Монолітична політична культура характеризується:

- тенденцією до єдності в уявленнях громадян щодо функціонування і можливостей політичної системи країни;

- низьким рівнем конфліктності і політичного насильства, перевагами громадських процедур у розв’язанні конфліктів;

- лояльністю стосовно існуючого політичного режиму.

Тут особливо помітний вплив економічних чинників. Політична стабільність підтримується високим рівнем матеріального добробуту, розвинутою системою соціального захисту населення, численним середнім класом, що виступає соціальною основою політичної стабільності.

Прикладом такого типу політичної культури може служити Великобританія. Основними цінностями громадян цієї країни є: уявлення про уряд як такий, що діє на загальне благо, добробут і стабільність, широка участь громадян у політичному процесі, представництво органів влади, традиції. Великого значення для громадян Великобританії мають уявлення про свою країну як про імперію, світову державу, соціальну державу. Англійці пишаються тим, що їхня країна має високий ступінь економічного розвитку, високий прибуток на душу населення, практично повну письменність. Далеко не останню роль у досягненні такого рівня розвитку суспільства зіграла національна політична культура. Цей приклад чітко показує характер взаємовпливу економічних і політико-культурних чинників.

Фрагментарна політична культура характеризується відсутністю згоди громадян щодо політичного устрою суспільства, розбіжностями в питаннях розуміння влади, соціальною роз'єднаністю, відсутністю довіри між окремими групами, лояльності до державних структур.

Цьому типу політичної культури властиві такі риси, як високий ступінь конфліктності, застосування насильства, відсутність загальновизнаних ефективних процедур улагодження конфліктів, нестабільність урядів. Як приклад такого типу політичної культури можна привести політичну культуру Італії. На її фрагментарність вплинули два основних чинники: сепаратизм католицької церкви в довоєнний і повоєнний час, разюча відмінність регіональних політичних субкультур північних і південних областей.

Політична субкультура — сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, які відрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей.

Одне з найбільш поширених визначень цього поняття належить Розенбауму, який визначав політичну субкультуру як існуюча в рамках політичної системи сукупність індивідів, чиї політичні орієнтації помітно відрізняються від орієнтацій значної більшості в рамках даної політичної культури.

Групові особливості зумовлені відмінностями в соціальному стані людей, освітніми, віковими, етнічними, релігійними та іншими чинниками, що дає підстави для тверджень про субкультуру жінок, робітників, підприємців, селян, молоді. Приміром, молодіжну субкультуру вирізняють гострота сприймання політичних подій, емоційність, нерідко недостатня зваженість оцінок, тяжіння до нового, а подекуди бунтарство й апатія. Водночас складовою політичної субкультури соціальної групи є найтиповіші риси політичної культури суспільства.

Наявність у суспільстві полярних політичних субкультур, їх велика розбіжність породжують фрагментарну політичну культуру, яка спричиняє нестабільність у суспільстві, неповагу до загальнолюдських, загальнонаціональних цінностей, інтересів та ідеалів, намагання вивищити над ними регіональні, групові, партійні, що стримує прогресивні зрушення в суспільстві.

Категорія: Політична культура (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter