Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Загальна теорія політики - Ярош Б.О.

Тема 4. Плюралізм політичних концепцій в українській політичній думці

Українська політична думка пройшла у своєму розвитку низку сутнісних етапів, і на всіх етапах самобутніми і головними питаннями були самосвідомість народу, пошуки форм державотворення. Політичні ідеї, думки та концепції мали переважно демократичну спрямованість.

Розвиток української політичної думки загалом поділяють на такі періоди:

1. Становлення української політичної думки найбільш виразно пов'язується із Київською Руссю. Утвердження суспільного ладу середньовічної держави супроводжувалося відповідними ідеями. "Слово про закон і благодать" митрополита Іларіона започаткувало концепцію рівності Київської Русі з Візантійською імперією. Ідеєю величі держави пронизана "Повість врем'яних літ", у якій переконливо обґрунтовано легітимність влади Рюриковичів, визначальне значення християнізації Русі. Заклик до єднання руських земель є головним у "Слові о полку Ігоревім", де засуджується честолюбство й гординя князів, їх небажання поставити суспільний інтерес вище особистого. Провідною концепцією тієї доби було відстоювання князівського одновладдя.

2. Політична думка Литовсько-Польського періоду розвивалася в руслі європейської гуманістичної традиції. Ю. Дрогобич відстоював ідею посилення монаршої влади, зверхності світської влади над церковною. С. Оріховський розробляв ідеї природного права, відособлення політичної науки від теології. Цікаві концепції висували українські представники полемічного напряму, Зокрема, X. Філалет відстоював ідею демократизації церкви, право світських людей на участь у церковних справах. Він поділяв думку, що влада й народ мають дотримуватися суспільного договору. І. Вишенський відстоював ідею рівності всіх людей перед Богом.

3. Новий напрям політичних ідей витворила козацька держава. Б. Хмельницький намагався створити Українську козацьку державу як самодостатню політичну силу. У його устремліннях поєднувалися прагнення зберегти принципи козацького республіканізму й започаткувати спадкову монархію. Найважливішим політичним документом того періоду була "Конституція прав і свобод Запорозького війська" Пилипа Орлика (1710 p.). Вона стала першою договірною угодою між гетьманом і козаками. У Конституції втілювалися ідеї розподілу влад, незалежність суду, демократизму козацької ради, фіксувалися гарантії від самоуправства гетьмана. Оригінальну концепцію в умовах панування Російської імперії створив Ф. Прокопович, згідно з якою носієм державної влади мав бути освічений володар. Просвітницький напрям у політиці відстоював і М. Козачинський у праці "Громадська політика".

4. Особливо плідним був період XIX століття на Наддніпрянщині, де відбувалися активні процеси національного відродження. Як і в інших поневолених країнах, в Україні розпочався новий етап пошуку визвольних політичних ідей. Важливим документом початкового етапу був анонімний твір "Історія русів", який відображав прагнення відродження державності, ідеї славної минувшини, викликав патріотичні емоції боротьби за державність.

Національні прагнення виливалися в основному у формі "мужицького етнографізму". У 40-х pp. XIX ст. найвідомішою політичною організацією було Кирило-Мефодіївське товариство. Головна ідея товариства — слов'янофільська - полягала в тому, що, не маючи можливості відвоювати одноосібно самостійність, потрібно разом боротися за звільнення всіх слов'ян, у союзі з якими українці надіялися домогтися визволення. Слов'янський союз для братчиків був передусім засобом боротьби за самостійність. Програмні засади братства найбільш повно викладені М. Костомаровим у його творі "Закон Божий (Книга буття українського народу)". Згідно зі статутом до братства залучалися всі християни. Цей документ на засадах християнської моралі, використовуючи релігійну риторику, пропагував свободу, рівність і братерство народів. Політичні ідеї товариства були важливим фактором становлення української політичної думки. Т. Шевченко у своїй поезії зумів поєднати національно-державницькі та соціальні моменти української боротьби, що мало величезний вплив на багато поколінь українців. У цілому Кирило-Мефодіївське товариство започаткувало модернізацію політичної . думки українства, наближаючи її до європейського рівня.

У XIX ст. зароджується соціалістичний напрям української політичної думки. Відповідно до позицій про вимушену безелітність української нації М. Драгоманов відстоював культурні права українського народу й боровся за широку федералізацію Російської імперії та створення на її теренах у майбутньому світової федерації вільних громад. Однак його "громадівський соціалізм" фактично вів до послаблення українського визвольного руху.

5. Національне відродження Галичини, яка перебувала у складі більш демократичної Австро-Угорської імперії, мало особливий характер. Поштовхом розвитку ідей єдності всього українського народу була діяльність "Руської трійці". Галицькі українці теж були роз'єднані впливами трьох ідейних течій: народовської, москвофільської і полонофільської. Народовці організували "Русько-Українську радикальну партію" - першу легальну політичну партію. Ю. Бачинський у праці "Україна irredenta" вперше обґрунтовує політико-економічні основи державної самостійності України, відстоюючи першочерговість національного, а вже потім соціального. 

І. Франко, пройшовши шлях від марксизму та "громадівського соціалізму" до лібералізму й націоналізму, вважав, що в тих умовах політична самостійність знаходиться "поза межами можливого", і робив усе для розвитку свідомого широкого політичного руху. Основне завдання - визволення українського народу - І. Франко покладав на молоду українську інтелігенцію, яка, на його думку, мала очолити просвітницьку й організаційну роботу.

6. XX століття в розвитку політичної думки України розпочалося з проголошення М. Міхновським у творі "Самостійна Україна" "маніфесту українського націоналізму". Активним поборником ідей автономії України був історик М. Грушевський, який у збірці "На порозі нової України" закликає своїх прибічників прийняти ідею самостійної України." Добре знаючи історію українського народу, вчений не зміг піднятися до висунення вимог політичного самостійництва. Подібну позицію займало чимало керівників Центральної ради, зокрема і В. Винниченко. Будучи фактично головою уряду, він виступав проти створення української армії і поліції, постійно запізнювався на шляху до незалежності. B. Винниченко більше воював із самостійниками (М. Міхновським, C. Петлюрою), ніж із більшовиками. Він до кінця відстоював позицію, що держава потрібна тільки як засіб для вирішення соціальних проблем українців. В. Винниченко, як і М. Грушевський, не зуміли очолити прагнення народу до самостійності й фактично допомогли перемозі в Україні більшовиків.

Оригінальну концепцію українського консерватизму створив В. Липинський, один із найвидатніших українських мислителів того часу. Його ідеї органічно впліталися в європейський контекст. В основу своєї теоретичної платформи він бере релігійність і виважений консерватизм. Український хлібороб, на його переконання, живучи серед природи, не може не вірити в Бога. Для нього "хлібороб" - це потужна продуктивна сила. Інтелігенція ж має свою місію - творити ідеали й духовні цінності. Творити нову державу можуть лише високоморальні особистості. До таких він у своїй праці "Листи до братів-хліборобів" відносить національну аристократію (еліту). Політичним ідеалом В. Липинського була спадкова монархія, яка мала об'єднати й легітимізувати суспільство. Майбутню вільну Україну в ідеологічному, економічному та конфесійному плані В. Липинський уявляв як плюралістичне суспільство.

Д. Донцов на галицькому грунті і традиціях створив ідеологію "інтегрального" (чинного, вольового) націоналізму. Основні складові цього напряму: воля до самостійності, самопожертва, фанатизм у боротьбі за державу, прискорене формування своєї політичної еліти.

7. В умовах підкорення більшовиками України виникає своєрідний ідеологічний напрям - "націонал-комунізм", який намагався поєднати комунізм із українським національним підґрунтям. Найвідомішими представниками цього напряму були В. Шахрай, С Мазлах, М. Хвильовий, М. Скрипник. Основні їх переконання полягали в можливості поєднати комунізм як систему й національно-державницькі ідеали. Вони поділяли ідеї федерації незалежних республік, віддавали пріоритет федеративним формам господарювання, вимушені були визнати УРСР як державу трудящих і "прогресивність" комуністичного ладу.

8. У роки Другої світової війни вагомий внесок у розвиток української політичної думки зробили ідеологи й керівники ОУН і УПА С. Бандера, Я. Стецько, П. Полтава та ін. Після війни цікаві ідеї відтворення української самостійності відстоювали політичні дисиденти Л. Лук'яненко, В. Чорновіл, І. Дзюба та багато інших.

9. Новий етап у розвитку української політичної думки розпочався із отриманням незалежності. Політичну думку розробляють такі потужні наукові інституції, як Інститут політичних та етнонаціональних досліджень НАН України, Українська академія політичних наук, Інститут стратегічних досліджень та регіональні політологічні центри, вузівські колективи вчених-політологів Києва, Львова, Одеси, Харкова, Чернівців, Луцька тощо.

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Загальна теорія політики - Ярош Б.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter