Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Загальна теорія політики - Ярош Б.О.

Тема 24. Політичні аспекти міжнародних відносин

Серед пріоритетних напрямків політичних відносин важливе значення мають міжнародні. Вони є специфічним видом суспільних відносин. їх розуміють як складну систему політичних, економічних, дипломатичних, військових, інформаційних та інших відносин і зв'язків на двосторонніх, багатосторонніх, регіональних, континентальних та глобальних рівнях.

Специфіка міжнародних політичних відносин полягає в тому, що:

- порівняно із внутрішньо політичними вони мають ширший просторовий вимір;
- дають характеристику взаємодії між двома й більше суб'єктами (державами, об'єднаннями, блоками);
- основними суб'єктами виступають народи, держави, політичні й громадські структури;
- їх прояв пов'язаний із широким спектром міжнародних норм і цінностей;
- функціонування міжнародних політичних відносин переважно відбувається в рамках міжнародних політичних структур.

Політична наука по-різному визначає сутність політичних відносин. Відомий американський фахівець Дж. Розентау суб'єктами цих відносин вважає перш за все конкретних індивідів, а Р. Арон - політичні структури, держави та міждержавні утворення. Більшість політичних теоретиків дотримуються думки, що міжнародна політика є похідною від внутрішньої політики. Зокрема, Г. Моргентау стверджує, що "суть міжнародної політики ідентична внутрішній".

Залежно від ролі у формуванні міжнародної політики політичних агентів поділяють на суб'єктів і учасників. До перших належать ті, які мають ініціативу й міжнародно-правовий статус. До других - ті, що не мають відповідного статусу й носять виконавчий характер. Крім особи, держави, міжнародних структур до суб'єктів відносять релігію і церкву. Останнім часом активними суб'єктами стають терористичні структури, які отримали можливість впливати на міжнародні процеси. Все активнішими суб'єктами стають партії й міжпартійні об'єднання, наприклад Соціалістичний Інтернаціонал тощо.

Політична наука по-різному трактує питання щодо основного суб'єкта міжнародних політичних відносин. Етатистський (державницький) підхід до функціонування міжнародних політичних відносин виходить з усталеної юридичної традиції, згідно з якою головна роль належить державам і міждержавним об'єднанням. Виокремлюють основним суб'єктом і національні політичні системи. Антиетатичний підхід полягає в тому, щоб основним суб'єктом вважати недержавні й навіть неполітичні структури.

Міжнародні відносини все більше набувають міжсистемного характеру. Така система складається з однополюсного світу, біполярного (двополюсного) світу, багатополярного й атомізованого світу. Однополюсний світ характерний для ранньої історії людства, де домінували імперії (Персія, Римська імперія). Пізніша поява багатьох могутніх держав, які боролися за впливи, привела до встановлення системи багатополярного світу. Ще пізніше з'явилася "блокова політика". Сучасний світ після розпаду "соціалістичного блоку" все більше визначається переважаючою могутністю США.

Міжнародна політика має великий арсенал факторів впливу на внутрішню політику. До таких факторів належать: зовнішнє втручання, міжнародна експансія, військова інтервенція, міжнародний "патронат" могутніших держав, нерівноправні угоди й домовленості, регіональні впливи й об'єднання, кооперація і співробітництво.

Особливі механізми регулювання міжнародних відносин отримали міжнародні структури. До найбільш авторитетних належать: Організація Об'єднаних Націй, Європейський Союз, Організація безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ), НАТО, СНД.

Міжнародні політичні відносини активно досліджуються аналітиками. Вироблено низку концепцій, серед яких найпоширеніші:

1. Глобалістсько-футурологічні концепції, найхарактернішими рисами яких виступають: майбутнє суспільство передбачається політично й економічно більш стабільним; визначальну роль у ньому відіграватимуть загальнолюдські норми й цінності; основою цього суспільства будуть структури громадянського суспільства. До цього напряму належить і концепція "життєздатного суспільства", у якій на перше місце висувається необхідність посилити роль великих корпорацій, особливо транснаціональних (А. Міллер), зацікавлених груп і засобів масової інформації, які разом зможуть обмежити ринкову стихію.

2. Загально методологічні теорії, до яких входять концепції: прагматизму й політичного реалізму (Г. Моргентау), війни й миру (Р. Арона), теорія факторів (К. Райта), теорія рівноваги (Дж. Ліскі), світових систем (Й. Галтунг). Великий внесок у теорію міжнародних відносин зробив американський теоретик Дж. Розентау. У своїх творах "Суспільна думка і зовнішня політика", "Національне керівництво і зовнішня політика", "Драма політики" та інших розробляє цікаві й суперечливі аспекти міжнародних відносин. Дж. Розентау виводить поняття "порівняльні методи в теорії міжнародних відносин". Для аналізу системи політичних процесів рівної спрямованості він пропонує концепцію планомірного управління та її елементи: а) акції управління; б) особи, які реалізують зовнішню політику; в) цілі й об'єкти управління; г) управлінські рішення; ґ) можливості й засоби управління; д) межі управління; є) взаємодія і результати управління в міжнародній політиці.

3. Спеціальні концепції аналізу конкретних проблем міжнародних відносин. До них належать: міжнародні системи, міжнародні структури, міжнародні конфлікти, національні й глобальні інтереси. У цю групу входить і концепція "загальної безпеки".

Політична наука виділяє такі тенденції розвитку сучасних міжнародних відносин:

1) прискорене зростання технологій і комунікацій;
2) прискорення процесів модернізації економіки відстаючих країн;
3) зростання позицій країн і регіонів, які раніше не були на головних ролях (Європа, Китай);
4) зменшення можливостей великих держав самостійно вирішувати складні міжнародні проблеми;
5) збільшення політичної і економічної взаємозалежності держав і регіонів.

Глобалізація світових політичних процесів набирає прискорення. Вона має свої передумови й фактори. Такими факторами є: створення технічної бази для міжнародних сполучень; інформаційна революція; інтерналізація капіталу; зростаючий дефіцит природних ресурсів; демографічний вибух, особливо в малорозвинутих регіонах; екологічні загрози людству; розповсюдження зброї масового знищення; посилення міграції населення.

Зовнішня політика України розвивається у взаємодії з основними світовими політичними процесами. За роки незалежності українська влада напрацювала основні принципи й пріоритети, сформувала відповідні структури й кадровий потенціал. Особливістю зовнішньої політики є діяльність поза межами своєї території.

Зовнішня політика - це дії, спрямовані на захист своїх національних інтересів, поширення національних впливів і підтримання стосунків з іншими державами та міжнародними об'єднаннями.

В основі зовнішньої політики кожної держави лежать національні інтереси, які розуміються як головні потреби суспільства (держави). Ці інтереси держава реалізує через зовнішньополітичні пріоритети. Для України вони такі:

- утвердження суверенної незалежної демократичної держави:
- повернення України в європейський цивілізаційний простір;
- зміцнення позицій у світових політичних структурах безпеки;
- забезпечення недоторканості кордонів;
- розвиток рівноправних, взаємовигідних стосунків з іншими державами;
- зміцнення відносин із стратегічно важливими сусідами;
- визначення і забезпечення стратегічного партнерства зі світовими лідерами;
- формування в українського населення європейських цінностей і орієнтацій;
- забезпечення миру й уникнення конфліктів, особливо з сусідами;
- входження в авторитетні міжнародні об'єднання (Європейський Союз тощо);
- захист прав українських громадян за кордоном. 
Зовнішня політика проводиться такими методами: активний, пасивний, агресивний та консервативний. Для реалізації зовнішньої політики використовуються переважно такі засоби: політичні, економічні, дипломатичні, інформаційні, військові.

Зовнішня (закордонна) політика України виконує такі функції:

- репрезентативну (представницьку);
- інформаційну;
- пропагандистську;
- охоронну (зберігаючу);
- дипломатично-переговорну;
- зміцнення національної безпеки;
- участь у розв'язанні глобальних проблем;
- підтримання зв'язків із діаспорою;
- миротворчу.

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Загальна теорія політики - Ярош Б.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter