Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Загальна теорія політики - Ярош Б.О.

Тема 26. Глобальні й регіональні проблеми сучасності

На перш місце серед міжнародних проблем людства виходять глобальні проблеми. Термін "глобалізм" (від лат.- globus - земна куля, франц.- global - всесвітній) означає проблеми, які мають всезагальний характер. У другій половині XX століття ці проблеми висунулися на перше місце. Особливістю цих проблем є їх комплексність і системність, що зумовлюється зростаючою єдністю планети Земля.

До глобальних проблем належать ті, що:

- зачіпають інтереси всього людства;
- мають загальнопланетарні масштаби й характер;
- якщо їх не подолати, вони загрожують усьому людству. 

Вирішити ці проблеми можна тільки об'єднаними зусиллями всіх держав, а також координацією в масштабах планети (на рівні міжнародних організацій, зокрема ООН).

Виділяють такі основні групи глобальних проблем:

- соціально-політичного характеру (запобігання ядерних війн; припинення виробництва зброї масового знищення; зміцнення системи міжнародної безпеки; вирішення регіональних конфліктів);
- соціально-економічнрго характеру (подолання економічної відсталості; забезпечення економічного зростання і на його базі подолання злиднів і голоду);
- оптимізації демографічних проблем;
- комплекс людини: реальне забезпечення прав; ліквідація голоду; духовний розвиток особистості; соціальні й економічні можливості;
- екологічні проблеми: гармонійне співіснування з навколишнім середовищем; кардинальна зміна поглядів на природу й можливості збереження її потенціалу.

Глобальні проблеми виникли й розвиваються в рамках взаємопов'язаних і взаємовпливаючих систем: "людина - природа" й "людина - суспільство". Людина стала домінуючою ланкою в комплексі цих проблем. Саме це й становить головну небезпеку. Оволодівши знаннями та інформаційно-технологічними ресурсами, людина порушила рівновагу взаємин з навколишнім світом. Суперечності відносин "людина - природа" набули катастрофічного характеру. Тому глобальні проблеми мають соціоприродний характер. Саме в цьому полягає суть глобальних проблем.

Отже, джерела глобальних проблем можна поділити на дві великі групи: загострення суперечностей між людиною і природою (екологічні, енергетичні, продовольчі та інші проблеми) та відносини між людиною і її місцем у суспільстві (проблема війни й миру, демографія, злочинність тощо).

Глобальні проблеми мають такі риси:

- відсутність єдиного центру формування глобальних проблем;
- глобальні проблеми виникають і розвиваються як рівнодіюча взаємодія існуючих світових центрів;
- динамізм і суперечливість;
- загальносвітовий масштаб.

До найбільш гострих глобальних проблем належать:

- екологічна;
- демографічна;
- продовольча;
- енергетична;
- сировинна;
- охорони здоров'я;
- освоєння нових ресурсів, у тому числі й тих, що мають космічний (позапланетарний) характер;
-- подолання відсталості, слаборозвинутості багатьох країн і регіонів;
- освітня (вирівнення можливостей);
- боротьба з наркоманією;
- глобальний тероризм;
- збереження земної атмосфери;
- очищення водних басейнів і Світового океану та їх цивілізоване використання тощо.

Усі ці проблеми надзвичайно гострі для людства, але найболючіші - це політико-військові, демографічні й екологічні.

Саме від них залежить виживання людства. Лише без'ядерне існування людства, відносно стабільний мир дають можливість вирішувати всі інші проблеми. Найбільшою глобальною загрозою є відтворення самої людини. Адже вже зараз технізація, урбанізація і техногенні катастрофи позначаються на людині, її біології, генетиці, психічних особливостях. Проблеми людини й людства в цілому загострилися у XX ст. й ускладнюються на початку XXI.

До ключових проблем, без сумніву, належить і продовольча. Адже бурхливий ріст населення веде до того, що потреби зростають швидше, ніж можливості. З 1950 р. до 1990 р. кількість населення зросла майже у два рази, а світове виробництво продовольства тільки на 20 %. Темпи світового виробництва зерна сповільнилися, знижується родючість землі. Втрати верхнього родючого шару землі внаслідок деградації в 16-300 разів перевищують здатність ґрунту до природного відновлення в різних регіонах грунту. За даними ООН, нині 830 млн людей потерпають від голоду. Основна маса голодуючих у "третьому" світі: у країнах Африки (південніше Сахари) - 180 млн, Близького Сходу й Північної Африки - 33 млн, Латинської Америки - 53 млн, в Індії -204 млн, у Китаю - 164 млн, в інших країнах- 150 млн чоловік. Ще більш разючі регіональні відмінності. Якщо середньостатистичний житель США в 1995 р. споживав 45 кг птиці і 288 л молока, то житель Індії споживав за цей період всього 1 кг яловичини, 0,4 кг свинини, 1 кг домашньої птиці і 34 л молока. Ця ситуація ще більш загостриться у XXI столітті, коли кількість жителів Землі зросте, як передбачають, до 9 мільярдів.

Загрожують людству й глобальні зміни клімату. Викиди в атмосферу призводять до парникового ефекту й підвищення температури на планеті. Це є причиною танення льодовиків і підняття рівня води у Світовому океані. Особливо шкідливі викиди в атмосферу газів метану, окису азоту, фреонів і вуглекислого газу, які нищать озоновий шар, що посилює пряму сонячну радіацію. Домовитися про радикальне скорочення викидів газів не вдається, адже 98 % усіх викидів вуглекислого газу дає спалювання видобувного палива: вугілля, газу та нафтопродуктів. У 1997 р. прийнято Кіотський протокол, який визначає кількісні показники на обмеження і зниження викидів парникових газів в атмосферу. Але цей протокол підписали лише 40 країн, а інші відмовилися, боячись зниження економічних показників. Від участі у проекті відмовилися США, Росія та ін. Це знижує зусилля щодо зменшення викидів в атмосферу.

Постійно зростає проблема наркоманії, яка вже переросла поріг глобальної наркотизації. Щороку зростає виробництво наркотиків і в Україні. Наркотичну сировину в Україні отримують в основному з маку й коноплі. Крім маку й коноплі, в Україні вирощується ще понад 10 видів рослин із вмістом наркотичних речовин. Зростає виробництво й лабораторних (синтетичних) наркотиків. Число хворих на наркоманію на початок 2000 р. досягло 600 тис. чоловік, 80 % з них - молодь. Щороку в Україні від наркотиків вмирає близько тисячі осіб. Україна відчуває все більший тиск міжнародних наркоділків. Незважаючи на активну боротьбу з постачанням наркотиків із-за кордону, їх завозять все більше й більше.

Теоретичне осмислення проблем глобалізації розпочалося в 60-х pp. XX століття. Але до цих пір ще ведуться дискусії щодо визначення терміна "глобалізація". Зокрема, Е. Гіденс трактує глобалізацію "як розширення світових зв'язків, які з'єднують віддалені регіони..."; Д. Гелд вважає: "Глобалізація передбачає, що політична, економічна і соціальна діяльність стає всесвітньою за своїми наслідками"; Р. Робертсон розуміє глобалізацію як "історичний процес посилення контактів між різними частинами світу, що призводять до зростання одноманітності у житті народів планети". При визначенні терміну "глобалізація" існують такі підходи: 1) розуміння процесу як зміцнення зв'язків з найдальшими куточками планети; 2) як процеси наростання загальнолюдських інтересів у всіх сферах буття; 3) як виникнення спільних для людства проблем; 4) поширення на планеті однакових технологій, ідей і цінностей.

Наука виділяє низку ознак глобалізації. Серед них:

- становлення єдиної загальносвітової системи переміщення капіталів; 
- інформаційна відкритість світу; 
- комунікаційне зближення; 
- планетарна наукова революція; 
- міжнаціональні соціальні рухи; 
- інтернаціоналізація освіти;
- міжнародні політичні структури;
- формування неоліберальних глобалістських теорій. 

Перший теоретичний підхід - модернізаційний. Він базується на ідейному багажі епохи Просвітництва. Цьому підходові властиве переконання, що глобалізація є магістральним шляхом історичного й політичного розвитку, в основі якої лежать західні цінності. Найвідоміші прихильники такого підходу Т. Парсонс, І. Ростоу, Д. Аптер.

Другий підхід - антимодернізаційний. Він полягає в тому, що потрібно враховувати не тільки західні цінності, а й цінності інших регіонів. Антимодерністи звертають увагу на те, що відбувається відновлення глобальних позицій Азії і Африки та зростає їх протистояння із Заходом. Антимодерністи твердять, що для країн, які розвиваються, західний шлях не підходить. Цей підхід представляють Б. Мур, Р. Робертсон, Дж. Нетл.

Третій підхід - постмодернізм. Його представники (С. Леш, Д. Харві, М. Фуко, Ж. Ліотар) обстоюють загальнолюдські цінності, повернення до особистого життя, вибір різних ідеологій і пріоритетів.

Четвертий підхід - неомодернізм. Основна ідея пов'язана із вірою в прогрес, пріоритетом традиційних цінностей, універсалізмом, уніфікацією всього світу. Глобалізація - це головна ідеологія. Цю думку розвивають М. Комдесю, Т. Фрідман, Дж. Александер.

Вирізняють революційний (Дж. Най), еволюційний (Дж. Розенау, А. Гідденс) і скептичний погляди на глобалізацію. Сенсом глобалізму, на думку багатьох аналітиків, є історична поразка лівого політичного спектру. Ліві ще можуть брати участь у виборах і делегувати своїх представників до урядів, але вони вже не мають змоги реалізувати свою ліву політико-економічну програму.

Регіоначьні проблеми. Глобалізаційні процеси не знімають гостроти регіональних проблем. Наростає тенденція до зміцнення світових зв'язків і взаємозалежностей. З одного боку, глобалізація все більше проникає в найвідаленіші куточки планети, а з іншого, -проблеми регіонів стають відомішими на загальнопланетарному рівні.

Регіони (від лат. regio (regionis) - область, держава) - територія, що має місцеві виразні політичні, економічні, культурні ознаки.

Регіоналізація особливо посилилася після закінчення Другої світової війни. До регіонів належать значні територіальні, політичні, економічні масиви, які мають специфічну спільну історичну долю, своєрідний етнічний склад, культурно-конфесійні ознаки.

Для України особливе значення мають регіони Європи, особливо Центрально-Східної. Колишні країни "соціалістичної співдружності" переживають складні процеси, пов'язані із становленням державності. Нестабільними залишаються Придністров'я (Молдова), Косово (Сербія), Чечня (Росія). Деякі політичні сили намагаються розв'язати протистояння між Сходом-Заходом в Україні тощо.

Регіональний розвиток має ряд суттєвих теоретичних напрацювань. Чимало зроблено для аналізу процесу формування нових міжрегіональних структур. Відомий фахівець Р. Дарендорф, розглядаючи тенденції розвитку європейського міжрегіонального співробітництва, попереджав, що "Європа регіонів на практиці приведе до регіонів без Європи". Угорська дослідниця Єва Кіш виділяє два головних напрямки регіоналізму: а) регіоналізм як зростання політичної і економічної активності суб'єктів регіонів; б) регіоналізм як формування і проведення державної регіональної політики.

Ефективному співробітництву європейських регіонів сприяють такі структури: Європейський Союз, Рада європейських регіонів, Міжрегіональна ініціатива співтовариства "ІнтерРег". Лише Європейський регіональний фонд розвитку впродовж 2000-2006 pp. надає допомогу депресивним регіонам у сумі 4 млрд 875 млн евро. Нині в Європі співпрацюють 80 прикордонних регіонів. Відомі своєю ефективністю співпраці - "Вишеградська четвірка" (переважно політична співпраця) і Центральноєвропейська угода вільної торгівлі (економічна співпраця держав регіону). Багато років успішно діє Європейська рамкова конвенція з транскордонного співробітництва (укладена в травні 1981 р. у Мадриді) та регіональне об'єднання "Альпи-Адріа".

Початок XXI століття переконливо свідчить, що регіоналізм і глобалізм не лише не суперечать, а й тісно доповнюють один одного. Україна теж вносить свою частку в ці процеси. Тривалий час на Волині діє Єврорегіон "Буг".

< Попередня   ЗМІСТ   Наступна >
Категорія: Загальна теорія політики - Ярош Б.О.
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter