Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Політична глобалістика (Семінари)

Вплив глобального характеру проблеми війни і миру на різні сфери життєдіяльності суспільства. Принципи мирного співіснування і створення системи взаємної і загальної безпеки


Глобально постала в наш час геополітична проблема збереження миру. Воєнні конфлікти існували завжди. Але вони ніколи так не загрожували всьому людству, як нині. У другій половині XX ст. у зв'язку з подальшим удосконаленням ядерної зброї і ракетної техніки, нагромадженням інших засобів масового знищення (хімічних і біологічних) виникла реальна можливість знищення цілих країн і континентів у випадку розв'язання третьої світової війни. В арсеналах найбільших країн світу зосереджена така кількість зброї, якої достатньо, щоб знищити все живе на планеті. Атомні й водневі бомби, якщо вибухнуть одночасно, здатні розірвати Землю на шматки. Сукупний світовий запас ядерної зброї становить близько 15 тис. мегатонн, що приблизно дорівнює більш як 1 мли бомб, аналогічних тій, що була скинута на Хіросіму. І хоча ядерна зброя більше не застосовувалась, викликає занепокоєння прагнення окремих держав до безконтрольного з боку міжнародного співтовариства володіння зброєю масового знищення. Нині налічується щонайменше сім "ядерних держав", у т. ч. й таких, що конфліктують між собою (Індія та Пакистан). Ще ряд країн веде активні роботи щодо створення ядерної зброї.

У кінці 80-х - на початку 90-х років XX ст. з припиненням "холодної війни" між двома суспільними системами була знята загроза світового ядерного конфлікту. Однак значна небезпека криється також у локальних конфліктах, що можуть мати регіональне поширення. Так, міжнародні договори про нерозповсюдження ядерної зброї чи про повне припинення виробництва хімічної зброї підписані далеко не всіма країнами світу.

Величезними є також економічні втрати людства від гонки озброєнь. Після Другої світової війни всі країни світу витратили вже близько 10 трлн доларів США на озброєння й утримання армії. Цю величезну суму можна було б використати набагато продуктивніше, наприклад на ліквідацію глобальних проблем людства. Але до цього все ще далеко. Найбідніші, кризові країни, незважаючи на голод і злидні, продовжують вкладати величезні кошти у виготовлення зброї. Так, у 1998 р. КНДР, де панує голод, випробувала балістичну ракету. Кризова Росія в 1998-1999 рр. випустила новий винищувач і найсучасніший військовий корабель. І такі приклади непоодинокі.

Разом із тим на проблему збереження миру на нашій планеті є різні точки зору. Так, багато хто стверджує, що винайдення атомної зброї відвернуло третю світову війну. Бо якщо в цьому конфлікті не буде переможців, то втрачається і сам сенс війни. Армія, воєнна промисловість дали роботу багатьом мільйонам людей, які інакше могли бути безробітними. Технічні досягнення у воєнній промисловості стали надбанням мирних галузей господарства. Потенційні агресори, боячись нищівного удару у відповідь, відмовились від своїх загарбницьких планів.

Загальна зацікавленість держав у справі збереження міжнародного правопорядку сприяла створенню системи колективної безпеки.

Колективна безпека представляє систему спільних дій держав, встановлену Статутом ООН із метою підтримки міжнародного миру і безпеки, запобігання або придушення актів агресії.

Колективна безпека як система спільних дій держав включає такі елементи:

1) загальновизнані принципи сучасного міжнародного права, найважливішими з яких є принцип незастосування сили або загрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності, невтручання у внутрішні справи;

2) колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру та актів агресії;

3) колективні заходи з обмеження та скорочення озброєнь, аж до повного роззброєння.

Колективні заходи для запобігання й усунення загрози миру та актів агресії як елемент колективної безпеки - це дії неозброєного або збройного характеру, що здійснюються групою держав або регіональними та універсальними організаціями, уповноваженими на підтримку і відновлення міжнародного миру і безпеки.

В основу створення системи колективної безпеки покладено принцип неподільності світу,змістом якого є небезпека військових конфліктів для всіх держав світу. Цей принцип вимагає від держав реагувати на будь-які порушення миру і безпеки в будь-якому районі земної кулі, брати участь у спільних діях на основі Статуту ООН в цілях запобігання або ліквідації загрози світу.

В міжнародному праві розрізняють два види системи колективної безпеки: універсальну і регіональну.

Універсальна система колективної безпеки

Вона була заснована на нормах Статуту ООН і передбачає дії держав у згідно з рішеннями цієї організації. Початок універсальній системі колективної безпеки було покладено союзом держав антигітлерівської коаліції, з прийняттям Декларації Об'єднаних Націй " від 1 січня 1942 р. Спрямована проти блоку агресивних країн, коаліція являла приклад можливості широкого співробітництва держав з різними соціально-економічними системами та ідеологічними поглядами. До моменту розгрому гітлерівської Німеччини (1945) коаліція об'єднувала 47 держав.

У післявоєнний період була створена всесвітня система колективної безпеки в формі Організації Об'єднаних Націй, основне завдання якої полягає в тому, щоб "позбавити прийдешні покоління від лих війни". Система колективних заходів, передбачена Статутом ООН, охоплює: заходи по забороні загрози силою або її застосування у відносинах між державами (п. 4 ст. 2); заходи мирного дозволу міжнародних суперечок (гол. VI); заходи роззброєння (ст. 11, 26, 47); заходи з використання регіональних організацій безпеки (гол. VIII); тимчасові заходи по припиненню порушень миру (ст. 40); примусові заходи безпеки без використання збройних сил (ст. 41) і з їх використанням (ст. 42).

Регіональні системи колективної безпеки

Вони представлені угодами та організаціями, що забезпечують безпеку на окремих континентах і в регіонах. Їх значення аж ніяк не зменшується тим, що сучасні засоби ведення війни придбали глобальний характер. Можливість запобігання будь-якого локального конфлікту, який може перерости в повномасштабну війну, змушує держави об'єднуватися на різних рівнях. Це положення закріплено у п. 1 ст. 52 Статуту ООН, який допускає існування регіональних угод або органів "за умови, що такі угоди або органи та їх діяльність сумісні з цілями і принципами Організації". Ефективні регіональні системи колективної безпеки вимагають участі в них всіх держав даного регіону, незалежно від їх суспільного і державного ладу. Вони переслідують ту ж мету, що і універсальний механізм колективної безпеки, підтримання міжнародного миру і безпеки. Разом з тим сфера їх дії обмежена по відношенню до універсальної системи колективної безпеки. По-перше, регіональні організації не правочинні приймати які-небудь рішення з питань, що зачіпають інтереси всіх держав світу чи інтереси держав, що належать до інших або кільком регіонах; по-друге, учасники регіональної угоди має право вирішувати тільки такі питання, які стосуються регіональних дій, що зачіпають інтереси держав відповідної групи.

До компетенції регіональних організацій належить насамперед забезпечення мирного вирішення спорів між їх членами. Згідно п. 2 ст. 52 Статуту ООН, члени цих організацій повинні докладати всі зусилля для досягнення мирного вирішення місцевих суперечок рамках своїх організацій до передачі спорів до Ради Безпеки, а останній в свою чергу повинен заохочувати такий метод вирішення спорів.

Категорія: Політична глобалістика (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter