Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Політичні технології (Шпаргалки)


Політична кібернетика як макрорівнева концепція політичної комунікації, її функціональний аспект. Модель гомеостатичної стійкості системи Д. Істона


Поняття «політична кібернетика» позначає область теоретичних і прикладних політологічних досліджень, пов'язану з вивченням, моделюванням і прогнозуванням політичних процесів і явищ шляхом використання комунікаційно-кібернетичних моделей.

Політична кібернетика це науковий напрям, в рамках якого політичні явища досліджуються за допомогою наукового апарату кібернетики: науки про управління, отримання, передачу та перетворення інформації в кібернетичних системах, в цьому сенсі її можна визначити як науку про управління в політиці чи в політичному управлінні. Предметом політичної кібернетики є функціонування механізму політичного управління. Будучи структурною наукою, політична кібернетика займається політичними структурами і процесами, абстрагуючись від змістовного аналізу взаємозв'язків нижче досліджуваного рівня. Досліджуються реакції вихідних величин на зміну вхідних, і навпаки. Такий підхід відкриває можливість вивчати і моделювати політичні системи. У політичному управлінні зворотній зв'язок виступає як контроль «знизу» за суб'єктом політичного управління, як політичний зворотній зв'язок. В рамках класичної кібернетики дія принципу зворотного зв'язку розглядається як механізм, що стабілізує систему, що забезпечує її гомеостазис.

Гомеостазис в політиці - це рухливий рівноважний стан політичних систем, який зберігається шляхом протидії їх владних структур та інтегрованих в них суб'єктів політики будь-яким зовнішнім і внутрішнім чинникам, що порушують дану рівновагу і основні принципи функціонування системи. Політичний гомеостазис полягає у стійкій динамічній рівновазі, що проявляється у підтримці в допустимих межах істотно важливих для її збереження параметрів. Гомеостатична взаємодія політичної системи з соціальним середовищем, обумовлює її адаптивність до оточуючого світу двоякого роду: з одного боку, певні внутрішні зміни, з іншого - активний вплив системного об'єкта на середовище, її «пристосування» до своїх «потреб» шляхом вилучення і засвоєння необхідних ресурсів. Подібна адаптивність виступає основою механізму саморегуляції і самоорганізації політичної системи суспільства, що, в свою чергу, зумовлює наявність у розглянутого складноорганізованого об'єкта таких функціональних властивостей, як інтегративність, латентність і досягання цілей

У системи є вхід, на який ззовні поступають імпульси — вимоги й підтримка. На виході системи — політичні рішення, з допомогою яких авторитарно розподіляються цінності, а також здійснюються політичні дії. Сигнали, що поступають на вхід системи, їх характер і інтенсивність залежать від здатності системи до задоволення потреб громадян і від реакції на скарги й невдоволення. Підтримка системи посилюється тоді, коли система задовольняє запити й вимоги людей. Якщо цього немає, підтримка системи слабне, що може призвести до часткової або повної кризи політичної системи. Вимоги й підтримка повинні постійно надходити в систему, інакше вона через недовантаження перестає функціонувати. Завищені вимоги до системи можуть призвести до її перевантаження і стагнації. Вони являють собою думку про обов’язкове розподілення ресурсів владою і можуть бути широкими й вузькими.

На виході системи — зобов’язуючі рішення, дії, спрямовані на їх реалізацію і пов’язані з ними типи поведінки. Вихідні дії політичної системи, за Істоном, обумовлені її головним призначенням, самою природою політичної влади. Вона полягає в обов’язковому показі, авторитарному розподілі цінностей і забезпеченні прийняття їх населенням. Формою авторитарного розподілу цінностей є політичне рішення, що приймається одним з учасників політичної системи.

Крім вимог, на вхід політичної системи надходить і підтримка. Вона може виражатись у матеріальній формі (виплаті податків, праці на громадських засадах або військовій службі, в дотриманні законів та інших політичних норм, участі в голосуванні та інших формах політичної діяльності, уваги до політичної інформації, лояльному ставленні до державної влади і її символів).

Політична система, за Д. Істоном, це засоби, за допомогою яких вимоги за підтримки суб'єктів і об'єктів політики перетворюються в реальні дії. При цьому політична система забезпечує мобілізацію суспільних ресурсів на досягнення цілей і координацію зусиль членів суспільства у вирішенні політичних, економічних, соціальних і культурних проблем. Механізм функціонування політичної системи має в собі й елементи зворотного зв'язку, через які продукти виходу системи впливають на наступні вимоги й підтримку. Зворотний зв'язок є основним механізмом усунення напруження в суспільстві, але здійснити це можна лише за наявності у влади здатності реагувати на імпульси, що надходять до системи.

Нормальне функціонування системи, яка формує власні механізми адаптації та модернізації з притаманними їм специфічними способами й засобами трансформації вимог і підтримки, перетворює політичну систему на певний історичний період у саморегулюючий механізм, шо забезпечує її самозбереження.


Категорія: Політичні технології (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter