Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Класифікація новітніх релігійних течій та об’єднань


3. Класифікація
новітніх релігійних течій та об’єднань

Своєрідною рисою останніх десятиліть є поява і
розвиток новітніх тенденцій в
релігійному житті планети. Поруч із традиційними
релігійними системами світорозуміння виникло надзвичайно багато альтернативних
релігій. Щодо позначення цього явища, то на сьогодні не має загальновизнаного
поняття, яке б адекватно відтворювало багатоманіття новітніх явищ у релігійній
сфері. Так, в релігієзнавстві вживають терміни: «нетрадиційні релігії»,
«неокульти», рухи «Нового віку» (New Age), “тоталітарні секти”, “квазірелігії”,
“неорелігії”, “позавіросповідна містика”, езотерична (призначена для
посвячених) культура тощо. Всі ці позначення часто розглядають як синонімічні.

Аналізуючи існуючі класифікації, запропоновані
вітчизняними і зарубіжними науковцями, можна констатувати, що на сучасному
етапі відсутня єдність у підходах до класифікації
новітніх
релігійних течій
, що перш за все говорить про
складність проблеми
. Однак, для зручності викладу матеріалу ми поділимо їх типологічно на сім груп,
які об’єднуються за їх генетичним походженням, тобто тією релігійною традицією,
яка є визначальною для їх розвитку:

1. Неохристиянські релігійні об’єднання – найчисельніша і найпотужніша організаційно
група,
— до яких відносяться нетрадиційні для України релігійні течії, що
виникли ( переважно в 60-70 х роках ХХ століття)на основі осучаснення і критики
ортодоксального християнства за відхід від первісних, історичних традицій.
Такими є “Армія спасіння”, “Новоапостольська Церква”, “Церква Христа”, «Діти Бога», «Церква Тіла
Христова»,
«Церква Ісуса Христа Святих останніх днів» (мормони), «Свідки Єгови» тощо.
Майже всі із перерахованих місій, центрів,
новітніх церков привнесені в Україну з-за кордону.

Характерним для неохристиянських угрупувань є
визнання Біблії як основного віросповідного
джерела свого вчення, а
також розуміння особи Ісуса Христа як центральної постаті релігійної д
октрини,
однак при цьому їхнє трактування Христа докорінно
відрізняється від
ортодоксально християнського. Акцентується ува
га на есхатологічному вченні про близький кінець
світу і месіанізм, тобто лідер церкви може наділятися статусом посланника
Божого, пророка, який повідомляє нове
одкровення, вищі божественні Розпорядження. При цьому возвеличуються книги
“власних” пророків і вчителів, як такі, що несуть істинне трактування Біблії.
Крім того, неохристиянство відрізняється від історичного християнства також
нетрадиційним трактуванням Трійці, сутності Святого Духа, пекла, раю тощо.

Найчастіше неохристиянські релігійні рухи генетично пов’язанні з якоюсь із
протестантських церков. Хоча є такі, що
походять від православної (Богородичний центр (Православ
на Церква Божої Матері), «Школа єдиного принципу»
Ольги Асауляк та ін.) чи католицької традицій (маріанські громади,
«Новоапостольска Церква» тощо).

2. Неоорієнтальні неокульти ( тобто скеровані на східні
релігії) – до них належать «Міжнародне Товариство Свідомості
Крішни»,
«АУМ сінрікьо», культ Шрі Чін-Моя, культ Ошо Раджніша, «Трансцен
дентальна
медитація» (ТМ), Міжнародне Товариство Сахаджа-йога (Всесвітня чиста релігія),
послідовники Шрі Сатьї Саї Баби та інші. Неоорієталістські рухи, будучи
адаптованими до потреб сучасної людини, особливо активно популяризуються з
середини ХХ століття східними місіонерами переважно у формах просвітницьких,
оздоровчих заходів.

Підгрунття неоорієнтальних культів становить
синтез релігійних та містичних вчень, а саме
буддизму, даосизму,
індуїзму, конфуціанства, сінто, йоги і фольклорних вірувань які пропонують
містичний
шлях звільнення через пробудження в людині божествен
ного начала. Для них
характерним є, як правило, опора на давню ведичну традицію, а також вдале використання досягнень інших культур та
цінностей багатьох релігій, а саме уявлення про світ як санса
ру
(нескінченний ланцюг перевтілення душ), закон Карми,
відповідно до якого
відбуваються переродження, нірвану, як стан
абсолютного спокою після
виходу з «колеса перероджень».

Обов’язковим для неоіндуїзму є наявність вчителя,
майстра (гуру) як проповідника вчення і провідника духовних пошуків
особистості, групи, течії. На
першому плані у східних неокультах постає авторитет наставника, а віросповідні особливості відходять на задній план.

Неоорієнтальні вчення пропагують ідеї
універсалізму, синкретизму, рівності всіх релігій як природного права на
особливий шлях до Бога, визначальної ролі духовного чинника в розбудові
суспільства.

Характерним для необуддійських течій є
абсолютизація одного або декількох атрибутів вчення Будди. При цьому кожна з
течій претендує на справжнє, істинне тлумачення догматів буддизму, еклектично
поєднуючи в своїх релігійних системах ідеї різних східних традицій, навіть
християнства. Необуддизм в Україні представлений громадами таких напрямів:
дзен-буддизм, нітерен, різні школи тибетського буддизму.

Послідовники неоорієнтальних культів, як правило,
приховують свій зв’язок з релігією, бажаючих запрошують відвідати платні курси,
завдяки яким обіцяється зміцнення здоров’я,
підвищення творчих та розумових здібностей та багато інших чудодійних
перетворень. Від адептів приховується, що ці курси є релігійними, проте
культову практику «Трансцендентальної медитації» («Науки творчого інтелекту»)
ще з 1977 року визнано релігійною 
(Сьомін С. Чи варто шукати спасіння у
«Трансцендентальної медитації» //Людина і світ. – 1999. -№10).

3. Сайєнтологічні (наукологічні) напрямки утворюють«Церква Сайєнтології», «Наука Розуму», «Християнська наука», “Вогняна квітка”, “Новий
Акрополь”, різні психотехніки, івановство та інші
. Ці вчення прагнуть
еклектично поєднати в собі елементи різних наук, філософських течій, релігійних
та окультних рухів, зазвичай закликають до духовного вдосконалення.
Розраховані, насамперед, на людей з високим рівнем освіти. Намагаються
максимально адекватно відобразити проблеми сучасного суперечливого суспільства,
а також пропагують зв’язок Землі і зем
лян з вищими космічними силами, космічним розумом, стверджують можливість фіксації впливу на природу невідомих і таємних, вищих проявів буття,
разом з тим,
фізичним приладам
надають надприродного значення
. Містично трактуються недосліджені явища психіки і навколишньої природи. Орієнтація на
останні
досягнення науки і техніки
поєднується з практикою психоаналізу. Часто використовуються гіпноз та інші
методи впливу на психіку, і навіть спеціальні апарати, створені для прямого впливу на мозок, котрі
підключаються до комп’ютерних мереж («Церква Сайєнтології»). Більшість
сайєнтологічних рухів мають інтернаціональне походження й поширення,
розвиваються завдяки місіонерській підтримці, під прикриттям курсів
удосконалення здібностей.

4. Синкретичні (штучно створені) нові релігійні течії. До цієї
групи відносяться “Церква Уніфікації(або об’єднання)», «Всесвітня віра
Бахаї», «Велике
Біле Братерство Юсмалос», АУМ Сінрікьо, Церква Останнього заповіту та інші. Вони поєдну
ють у собі декілька
релігійних традицій (наприклад, християнство і
буддизм, ведизм, іслам),
але не просто еклектично об’єднують їх, а створюють свої власні вчення, систему
обрядових дійств, потужну релігійну організацію, претендують на статус
виняткової, універсальної надрелігії для
всіх людей. Цим вченнямвластивий культ лідера організації, безумовний авторитет власних віросповідних
джерел, характерна домінуюча ідея богообраності їх послідовників.

Серед синкретичних напрямів трапляються так звані
тоталітарні секти, як, наприклад, відоме в Україні “Велике Біле Братство”. Ці
релігійні об’єднання прагнуть не тільки
заповнити духовне життя людини, а й узяти під контроль усю повноту її буття у
світі, різко протиставляючи власні релігійні принципи загальновизнаним правилам
соціального співжиття, примушуючи своїх членів до асоціальної поведінки –
розриву стосунків із сім’єю, нехтування суспільними обов’язками тощо. Межа між
тоталітарними та нетоталітарними сектами часто є дуже умовною, тому, хоч багато
неокультів є небезпечними для суспільного устрою, обмежити їхню діяльність
законодавчо, не порушуючи при цьому прав свободи совісті, дуже складно.

5. Українське
неоязичництво
виникло в другій половині
ХХ ст.,
характеризується насамперед відродженням інтересу до національних
вірувань і магічних традицій давнього дохристиянського періоду історії України.
Сьогодні статистика нараховує більше одного мільйона послідовників язичництва.
Всіх їх об’єднує інтерес до втраченої рідної релігії, прагнення більш чіткої
етнічної самоіндентифікації, усвідомлення необхідності відновлення національної
духовності і повернення до рідних, дохристиянських традицій і цінностей.
Представники цих неокультів вважають
, що людина стає особистістю виключно
через відчуття належності до певної національної спільноти. У пошуках своєї
ідентич
ності людина, якщо вона
послідовна, неминуче має відмежуватись від світових релігій на користь релігії
національної. Це призво
дить до спроб
«націоналізувати» світову релігію, або до пошуків
язичницьких коренів і формування
загальнонаціональної релігії
на
основі язичництва. Засновники неоязичницьких культів наголошують, що тільки
язичницькі дохристиянські культи є природними для менталітету українця, і
намагаються систематизувати, реформувати їх, пристосувати до сучасних умов.

Неоязичництво поширене в
багатьох країнах світу. Серед європейських держав виділяються Литва, Латвія,
також дохристиянські вірування відроджуються в Англії (друїдизм), Греції,
Німеччині(арійський рух), Америці (рідні американські релігії індійців) тощо.
Деякі з
таких релігій залишаються політеїстичними (поклоняються різним богам), інші,
модернізуючи язич
ництво, сповідують монотеїзм(поклоняються тільки єдиному богу).
Неоязичництво найчастіше
охоплює своїм впливом окремих представників
національно ор
ієнтованої інтелігенції, які вбачають у світових релігіях чужу релігію, а
процес відродження язичництва розглядають як основу для відродження духовності
нації. Часто неоязичництво постає як прояв антихристиянських та анти іудейських
настроїв.

В Україні неоязичницькі
організації реп
резентовані «РУНвірою» (Рідна Українська Національна Віра), «Рідною
Вірою», Ладовірством, Орантійцями, Собором Рідної віри (Лицарі Сонячного
ордену), шанувальники богині Берегині, “Слов’янською релігійною громадою” та
іншими.

6.Езотеричні (містичні), теософські НРТ – належать позавіросповідні езотеричні
об’єднання, теософське, антропософське товариство, Братство Грааля,
послідовники Д.Андреєва, О.Бердника, Агні-Йога, послідовники Гурджиєва і т. ін.
Ці неокульти теж можна трактувати як прояв нової релігійності, яка є опозицією
до офіційної ідеології традиційних релігій. Так, зокрема вчення сучасних
езотериків, успадкувавши окультні традиції різних культур, включили в себе віру
в можливість переходу до надприродного, іншого Світу, який є вищим щаблем на
шляху еволюційного розвитку свідомості. Трансформація сучасної науки відкриває
для широкого загалу, охопленого духовними пошуками, магічні, таємні прийоми
спілкування зі Світом. Послідовники езотеричних неокультів переконані, що
існують надзвичайно глибокі, приховані від пересічної “непосвяченої” людини,
позитивні знання про світобудову. Тому за мету ставиться прояснення природи
душі, її системно-структурні й космічні взаємозв’язки; зв’язки поміж душею та
оболонками , які душа може використати. Серед всесвітньо відомих езотериків є і
наші співвітчизники (Олена Блаватська,
подружжя Реріхів).

7. Сатанізм – це напіврелігійний напрямок,
який проповідує поклоніння містичним джерелам зла — демонам, Сатані (Дияволу
або Люциферу) тощо. До цієї групи НРТ належать – “Церква Сатани”, “храм Сета”,
“Товариство Асмодея”, “Слуги Вельзевула”, “Чорне Братерство”, ”Товариство
Сатани”, “Чорне коло” та інші. Нині під назвою “сатаністи” об’єднуються різні
за типом і навіть світоглядно-культовим змістом громади неокульту, який
теоретично сформувався наприкінці ХІХ ст. завдяки Е.Кроулі. На сьогодні весь
спектр тих, хто вшановує демонічні сили настільки строкатий, що дослідники
виокремлюють наступну найзагальнішу класифікацію:

– ортодоксальні дияволопоклонники;

– люциферіанці
(прометеївці);

– реформовані дияволопоклонники.

Віросповідні догмати і культові дії сатаністів є
своєрідним антиподом християнства, побудовані на запереченні усіх заповідей
Біблії. Моральна програма сатаністів відзначається крайнім егоїзмом, індивідуалізмом, цинізмом, прагматизмом, що утверджує
особистісні пріоритети, зверхність і зневагу до загальнолюдських цінностей, культ
сили. Прихильники Сатани в Україні не чисельні, організаційно не об’єднані.
Вони існують переважно як молодіжні угрупування з явними музичними
(хардроківськими чи трешофільськими) зацікавленнями та екстремістськими
світоглядними пристрастями, які з часом, при відповідному керівництві, можуть
перерости у цілісну структуру.


Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+
Попередній розділ