44. Поліцентричність та ієрархічність глобального устрою світу
Поліцентричність та ієрархічність глобального устрою світу в сучасних геополітичних теоріях (С. Коен, А. Страус)
Відомий американський географ розробив модель геостратегічних зон і відповідних їм геополітичних регіонів. В одній зі своїх найвідоміших книг «Географія і політика в розділеному світі» (1963) Саул Коен писав, що погляди Маккіндера в наш час втратили чинність. «Політика стримування» в зоні Рімленда, говорив Коен, схожа на замикання дверей стайні, коли кінь вже втік. Він мав на увазі присутність військово-морських сил СРСР на Кубі, підводних човнів СРСР з ядерною зброєю на борту у всіх океанах.
Коеном була запропонована поліцентрична та ієрархічна модель. Потрібно сказати, що деякі структурні одиниці в його моделі йдуть від Маккіндера, хоча в цій моделі немає жорсткого протиставлення Суші і Моря і зроблено крок від геополітики війни до геополітики миру.
Отже, модель Коена ієрархічна:
• Перший рівень представлений «геостратегічними сферами»: Морська (Залежна від торгівлі світ морських держав), Євразійська (Євразійський континентальний світ).
• Другий рівень – геополітичні регіони, які входять до першого ієрархічного рівня (сфери). У Морську сферу входять чотири регіони: Англо-Америка і Карибський басейн, Західна Європа і Магриб, Позаконтинентальна Азія і Океанія, Південна Америка і Африка на південь від Сахари. У Євразійську сферу входить два геополітичних регіони – Хартленд і Східна Азія.
На другому ієрархічному рівні виділено ще три додаткових частини:
Південна Азія – незалежний регіон зі своїм геополітичним кодом;
Близький Схід – розділовий, точніше – розділений пояс;
Центрально-Східна Європа як регіон – «ворота», що сприяє зв’язкам між Заходом і Континентальною (Євразійською) геостратегічною сферою.
Таким чином, геополітичні регіони – це великі підрозділи геополітичних сфер і порівняно однорідні за економічним, політичним і культурним ознаками.
• Третій рівень представлений національними державами – п’ятьма великими державами: США, Росія, Японія, Китай і групою держав – Європейським Союзом. У межах великих держав
Коен виділив ключові території: у США– Атлантичне узбережжя-район Великих озер, в Європейському Союзі – «Центральна вісь розвитку» – акваторія Північного моря, в Японії – Тихоокеанський пояс, в Росії – індустріально-аграрний трикутник Санкт-Петербург-Ростов-на-Дону-Кузбас, в Китаї – річкові долини Центру та Північний Схід.
• Четвертий рівень – це кілька держав другого порядку, які оформилися в 1970-і роки, що домінували в рамках відповідних регіонів, але не володіли при цьому глобальним впливом.
• П’ятий рівень – це субнаціональні території – «ворота», які, за припущенням Коена, будуть у майбутньому провідниками зв’язків між державами.
Центрально-Східна Європа представляється в побудовах Коена унікальним утворенням, оскільки це єдині «ворота», що займають цілий геополітичний регіон.
Окремих ж «країн-районів і точок-воріт» у світі автор налічує більше 20.
Айр Страус виділив глобальне уніполе, що представляє собою баланс сил держав, у яких відсутня найменша думка про війну один проти одного. Етапи розвитку світового геополітичного простору проходять шлях, за його думки, від багатополярності до біполярності, а потім до однополярності.
Глобальне уніполе має трьохцентрову просторову будову, тобто в нього входять такі три центри, як США, Європейський Союз і Японія. При цьому тристороння система військового та економічного союзу сконцентрована навколо США.
Лідерство США, як зазначає Страус, носить характер першості серед рівних, а не панування однієї держави над підлеглими партнерами.
Дуже важливим моментом в міркуваннях Страуса є те, що він практично ототожнює сучасні найпотужніші демократії з уніполями. Він пише, що протягом XX ст. демократії перетворилися на найпотужнішу силу в світі, переставши бути крихкою меншістю, якою вони були на початку століття.
Потім західне уніполе пройшло через випробування. Після утворення НАТО в 1949 р. Великобританія, Франція і США вже не становили планів на випадок війни один з одним. Вони стали розглядати міць один одного як доповнення власної. Німеччина і Японія були відроджені в рамках міцніючого уніполя, реалізованого головним чином через НАТО.
В обох світових війнах автор бачить поляризацію між Заходом і Сходом. У період «холодної війни» пристрій світу нагадувало горіх.
А. Страус вважає, що для подальшого виживання світової цивілізації дуже важливо, щоб Росія увійшла до складу уніполя. Тоді величезні резерви уніполя збережуть колективне глобальне лідерство на довгі часи. Якщо ж Росія не увійде до уніполя, то позиція глобального лідерства США збережеться на довгі часи. При цьому уніполярність Заходу буде основною структурою глобальної могутності, але вже без Росії, тобто без достатньої широкої бази, щоб забезпечити стабільність світу.
Що стосується Китаю, то його входження в Уніполя в кращому випадку бачиться автором у вельми довгостроковій перспективі.