Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Наростання кризових явищ у соціально-економічному і політичному житті України


5. Наростання кризових явищ у соціально-економічному і
політичному житті України (друга половина 1960 – середина 1980 х років)

Чергова зміна курсу СРСР у жовтні 1964 р. відбувалась під гаслом подолання
волюнтаризму і суб’єктивізму, досягнення стабільності у просуванні радянського
суспільства шляхом, накресленим ХХІІ з’їздом КПРС. Ситуація склалась невтішна:
виконання семирічного плану було зірвано, темпи приросту промислової продукції
постійно знижувалися. Структура виробництва виявилась найгіршою і
найвідсталішою серед промислово розвинених країн. Рівень життя населення почав погіршуватися.
Дедалі більше коштів за рахунок села та соціальної сфери перекачувалось у важку
та оборонну промисловість.

Обіцянки партії щораз більшою мірою перетворювались на ілюзії. Аналіз
обставин потребував негайних, рішучих економічних і соціальних перетворень. Після
усунення М.Хрущова знову було проголошено принцип колегіального
керівництва. Правляча верхівка спочатку складалася з трьох осіб – Генерального
секретаря ЦК КПРС Л.Брежнєва, голови Ради Міністрів О.Косигіна і
головного ідеолога партії М.Суслова. У 1965 р. до них приєднався
М.Підгорний, який став головою Президії Верховної Ради СРСР. Діяльність
групи вищого керівництва грунтувалася на необхідності зберегти колективну владу
і контроль партійних органів за всіма сферами життя суспільства, забезпечити
стабільне функціонування державних і політичних структур.

Наприкінці 1965 р. під керівництвом О. Косигіна почалась економічна
реформа. Біля її джерел стояли харківський професор Є. Ліберман і група
столичних технократів. Реформа спрямовувалася на поліпшення планування й
посилення економічних стимулів у діяльності підприємств. Було скасовано раднаргоспи,
натомість створено понад40 загальносоюзних міністерств і відомств. На перших
порах реформа дала позитивні результати. В управлінні виробництвом відновився
галузевий принцип. Посилювалися стимулюючі механізми та госпрозрахунковий
принцип, розширювалася самостійність підприємств.

Але спроба застосувати економічні методи управління наштовхнулася на
традиційні командно-адміністративні. Водночас виникли такі монополісти, як
Державний комітет з цін, Державний комітет з постачання та ін. Міністерства так
і залишилися “удільними князівствами”, горизонтальні зв’язки на місцях були
відсутні. У цих умовах радянська економіка поступово втрачала чутливість до
науково-технічного прогресу. За такими показниками, як упровадження нових
технологій,електронної техніки СРСР помітно відставав від світового рівня. Негативні
процеси відбувалися і в сільському господарстві.

Помилки у сфері економічної політики, провал господарської реформи,
нерозв’язані проблеми матеріального добробуту людей призвели до занедбання
соціальної сфери життя України і наростання кризових явищ. У другій половині
60-х років з наведених причин почалися зміни в соціальній структурі України.
Чисельність населення України в 1960 р. становила 42,5 млн осіб, в 1985 р. –
50,8 млн осіб. А от чисельність міських жителів збільшилась з 19,9 млн осіб у
1960 р. до 33,2 млн осіб у 1985 р., відповідно за цей період сільське населення
зменшилося з22,6 млн до 17,6 млн осіб. Це, звичайно, негативно позначилося
настані сільського господарства і призвело до загострення побутових і продовольчих
проблем міста. У соціальній структурі українського суспільства відбувались і
якісні зміни. У 1985 р. чисельність робітників становила 60 % усіх зайнятих у
народному господарстві. Кількість колгоспників в УРСР зменшилась з 6,4 млн осіб
в 1960 р. до 3,9 млн осіб у 1985 р.. Протягом зазначених років кількість
фахівців з вищою і середньою освітою збільшилась більш як у 3,5 раза й досягла
чверті всіх зайнятих у народному господарстві. Збільшився й
номенклатурно-бюрократичний апарат.

Л.Брежнєв, обійнявши посаду Генерального секретаря ЦК КПРС,поступово
перестав глибоко вникати у стан справ у державі й сприяв реанімації сталінізму
у зміненому, пом’якшеному вигляді, а також створенню культу своєї особи. Із 37
членів створеної в листопаді 1976 р. Української Гельсінської Спілки (УГС),яка
виступила на захист прав людини, 23 було засуджено, 6 позбавлено радянського
громадянства, а троє – В.Стус, О.Тихий, Ю.Литвин – загинули в
засланні, у концтаборах.

Посилювався ідеологічний наступ на весь народ. У національних відносинах
пропагувалося злиття націй. Здійснювалась політика русифікації. Таким чином, у
60 – першій половині 80-х років суспільно-політичне життя України розвивалося
вкрай суперечливо. З одного боку,посилювався наступ партійного апарату, його
ідеології, з іншого – зростала національна самосвідомість. Цей суперечливий
процес позначився на розвитку культурного життя в Україні. В українській
літературі тих років провідними були теми Жовтневої революції і Великої
Вітчизняної війни. Водночас з’явилися й неординарні твори. Серед них – романи
“Собор” і “Циклон” О.Гончара, “Дума протебе” М.Стельмаха, проза
Ю.Мушкетика, Л.Дмитерка, Є.Гуцала, поезії І.Драча,
Б.Олійника та ін. Знайшла своїх читачів й поезія В.Стуса,
Л.Костенко, критичні праці І.Дзюби, І.Світличного,
Є.Сверстюка.

Із середини 80-х років розпочався незворотний процес оновлення радянського
суспільства. 12 листопада 1982 р. через два дні після смерті Л.Брежнєва
державу очолив колишній голова Комітету державної безпеки Ю.Андропов.
Пробувши при владі півтора року, у лютому 1984 р. він помер і його місце посів
старий і хворий К.Черненко, який також через рік помер.

Протягом 1982–1985 рр. не було вирішено жодної вагомої суспільної проблеми,
хоча в перші місяці після приходу до влади Ю.Андропова, здавалося, що він
прагне навести порядок у країні й почати реформи.

У березні 1985 р., коли криза радянського суспільства сягнула апогею, до
влади прийшов М.Горбачов. Поштовх до виходу з глибокої кризи дала
перебудова, курс на яку М.Горбачов проголосив у виступі на квітневому
пленумі ЦК КПРС (1985 р.). Невелика група діячів КПРС, які об’єдналися навколо
нового Генерального секретаря ЦК КПРС, від самого початку не ставили за мету
знищення тоталітарної системи. Задумані реформи були не чіткі. Вони починалися під
гаслами “Гласність!”, “Прискорення!”, “Перебудова!”. Завдання гласності
полягало передусім у тому, щоб відкрити людям усе, що раніше від них
приховувалося, і визнати кризу всієї системи. Гасло “Прискорення!” закликало до
підвищення темпів економічного і суспільного розвитку. Гасло “Перебудова!”
означало курс на реформування радянського суспільства в цілому. Шість років
перебудови в Радянському Союзі практично не дали позитивних результатів в
економіці. Ситуація в народному господарстві продовжувала погіршуватися. За
1988–1989 рр. істотно зменшились обсяги сільськогосподарського виробництва. У
1989 р. приріст промислового виробництва дорівнював нулю. Напрямки і суть
господарської політики розробляли і затверджували вищі керівні органи.
Сконструйована в центрі модель реформ об’єктивно призводила до розладнання
економічних відносин.

Щодо внутрішньої політики “перебудова” вважала пріоритетною не економічну,
а політичну реформу. Суть її полягала у поступовому переході влади від партійного
апарату до державних органів, які мали обиратися парламентським шляхом.

Перші вільні вибори народних депутатів СРСР у березні 1989 р. виявили
багато нових політичних лідерів, сприяли прискоренню політизації радянських
людей. Виникають так звані неформальні групи та об’єднання. Політично активне
населення об’єднується у народні фронти та рухи. У більшості радянських
республік починається процес відновлення незалежності. Стало очевидним, що
центральна влада не в змозі стримати процес розпаду Радянського Союзу.

Восени 1990 р. почався останній етап кризи тоталітаризму,
адміністративно-командної системи. Розпочавшись ще за часів “перебудови”, попри
використання демократичних гасел на кшталт “нове політичне мислення”,
“демократизація”,”гласність”, криза поглибилася і через рік закінчилася
розпадом Радянського Союзу. Радянська система зазнала краху.

Спроба здійснити державний переворот 19–21 серпня 1991 р. закінчилася
поразкою. Компартія виявилась остаточно дискредитованою. Народна Рада перейшла
в рішучий наступ. Верховна Рада України 24 серпня 1991 р. прийняла Акт
проголошення незалежності України, що мав бути підтверджений референдумом 1
грудня 1991 р.


Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+