Політика більшовиків в Україні у 1919 р. «Воєнний комунізм»

Протягом зими-весни 1919 р. над територією України (за винятком західних областей) було встановлено радянський контроль. Державні інститути почали формуватись зі створення Тимчасового робітничо-селянського уряду України, пізніше перейменований в Раду народних комісарів (РНК) України. Очолив його більшовик з Москви – Х. Раковський. Більшість уряду складали росіяни та євреї, українців серед вищих чиновників було мало.

В Україні радянська влада будувалась відповідно до зразків, що утвердилися в радянській Росії. 6 січня 1919 р. стара назва Українська Народна Республіка була відкинута. Відтепер і до прийняття Конституції 1937 р. держава офіційно називалася – Українська Соціалістична Радянська Республіка (УСРР, після 1937 р. – УРСР). Вищим органом державної влади став Всеукраїнський з’їзд Рад, у період між з’їздами – Всеукраїнський Центральний Виконавчий Комітет (ВУЦВК). На місцях влада належала місцевим радам. 10 березня 1919 р. ІІІ з’їзд Рад прийняв Конституцію УСРР і тим самим узаконив в Україні радянську владу.

Ця конституція закріпила диктатуру пролетаріату, скасувала приватну власність і позбавила експлуататорські класи виборчих прав.

Суть політичного курсу більшовиків полягала у прискореній насильницькій ломці існуючої в Україні економічної системи, яка ґрунтувалася на товарно-грошових відносинах, і заміні її прямим товарообміном, здійснення якого покладалося на державних чиновників. Така політика отримала назву «воєнного комунізму».

Основні заходи політики «воєнного комунізму»:

Запровадження «воєнного комунізму» супроводжувалося різким звуженням її суверенітету:

1. КП (б)У, профспілки, Комуністична спілка робітничої молоді України фактично були філіями відповідних російських організацій і керувалися з Москви;
2. РНК України, УРНГ діяли під безпосереднім керівництвом РНК та ВРНГ РСФРР;
3. у травні-червні 1919 р. було створено військово-політичний союз радянських республік.

Методи впровадження політики «воєнного комунізму»:

• «червоний терор»;
• жорстка централізація;
• створення продзагонів;
• реквізиції, конфіскації тощо.

Наслідки політики «воєнного комунізму»:

• економічна криза (падіння сільськогосподарського та промислового виробництва, інфляція);
• погіршення умов життя народу;
• зростання соціальної напруги;
• розгортання повстанського руху проти політики більшовиків.