Пошук по сайту

Культурні теорії російських авторів ХІХ-ХХ ст.


Культурні теорії російських авторів ХІХ-ХХ ст.


Російська панславістська, польська федеративна й українська слов'янофільська теорії

Українська слов'янофільська теорія була відповіддю українських інтелектуалів на російську панславістську та польську федеративну теорії.

Панславістська теорія виникла в громадських і культурних колах західного й південного слов'янства у зв'язку з посиленням ідей пангерманізму та постійної загрози турецького поневолення.

Термін «панславізм» уперше вжив словак И. Геркель у 1826 р. в «Граматиці всеслов'янської мови». На ґрунті культурної та мовної спорідненості перші панславісти мріяли про політичне об'єднання слов'ян під проводом Росії. На їхню думку, це забезпечило б рівновагу сил між групами європейських народів.

Такі ідеї висловлювали тоді словак Я. Коллар, хорват Л. Гай, серб В. Караджич, чех П. Шафарик. Водночас зі своїми і російським народами, вони виокремлювали й «малоросіян». У перші десятиріччя поширення панславізм посприяв швидкому виникненню центрів слов'янознавства в Празі, Загребі, Москві, Харкові та інших містах.

У 30-40-х роках XIX ст. ідеї панславізму використали російські діячі М. Погодін, Т. Аксаков, Ф. Тютчев, перетворивши його на російський імперський панславізм. Його сутність зводилася до створення єдиної слов'яно-руської держави на противагу «ворожій Європі.

Загарбані Російською імперією, польські громадсько-політичні діячі не сприймали ідеї панславізму з провідною роллю Росії. На відносини між європейськими народами вони дивилися крізь призму теорії федералізму. Намагаючись здобути незалежність, польські інтелектуали хотіли заручитися підтримкою українського населення. Вони висунули твердження про існування республіканського ладу в старій Польщі, де українці, білоруси і литовці нібито мали рівні права з поляками. Спершу вона сформувалася в рамках консервативної аристократичної течії емігрантів, очоленої князем А. Чарторийським. Серед поляків, які мешкали на Правобережній Україні, сформувався «український гурток» поляків-українофілів, які походили з України, захоплювалися її козацьким минулим і розвивали ідеї спільної долі й національних інтересів поляків та українців. Лідер цієї групи, М. Чайковський, за дорученням А. Чарторийського в 30-х роках XIX ст. формував у Туреччині загони козаків для розпалювання в Україні повстанського руху проти імперської влади.

Члени українського гуртка прихильників теорії федералізму уявляли майбутнє України в складі відбудованої федеративної Речі Посполитої 

Українських інтелектуалів не влаштовувала і польська федеративна теорія. Ні російські, ані польські інтелектуали не визнавали права українського народу на самостійне існування. Тому на противагу їм члени Кирило-Мефодіївського братства запропонували слов'янофільську теорію. Вона базувалася на ідеї створення федерації рівноправних народів. Про її зміст ви детальніше довідаєтеся з параграфа про Кирило-Мефодіївське братство.

М.Я. Данилевський — відомий російський природознавець, що здійснив спробу теоретично обгрунтувати концепцію багатолінійного і замкненого розвитку культури на основі застосування методології систематизації в біологічній науці. В історії людства він виділив одинадцять самобутніх типів культури: індійську, китайську, іранську, єгипетську, халдейську, грецьку, римську, аравійську, германо-романську і слов?янську. Кожний культурно-історичний тип виникає з етнографічного матеріалу, після того входить у період розквіту, а потім зазнає занепаду. Інакше, кожний тип культури проходить в основному три фази свого розвитку: етнографічну, державну та цивілізаційну. Перехід до цивілізації характеризується розтратою культурного потенціалу. Самобутність культури, на думку Данилевського, в особливому складі душі народу, тому його національний характер залишається незмінним при взаємодії культур. Його концепція стала одним з теоретичних джерел теорії панславізму і шовінізму.


Статистика
0  
Всього матеріалів 4382
0  
Всього коментарів 19
6  
Користувачів 327
Наші партнери
Оновлення new
  • Подання доказів у цивільному процесі
  • Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в
  • Підстави звільнення від доказування у цивільному процесі
  • Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або
  • Обов’язок доказування і подання доказів у цивільному процесі
  • Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК
  • Достатність доказів у цивільному процесі
  • Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета
  • Допустимість доказів у цивільному процесі
  • У Конституції України містяться певні норми, що гарантують отримання доказів з дотриманням законодавства України. Так, стаття 31 Конституції
Інформація
Голосування
Чи отримуєте Ви стипендію?