Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Геополітика (Шпаргалки)


«Чорноморська доктрина» для України (від Ю. Липи до Д. Корчинського)


Фундатором української геополітики вважається відомий географ, академік АН України, професор С. Рудницький. У своїй книжці "Україна та українці” він висловлює надзвичайно важливу геополітичну ідею: геополітичне значення України полягає у її положенні на Чорному морі й у безпосередньому сусідстві з Близьким та Середнім Сходом. Чорне море розглядається як головний комунікаційний центр, до якого приводять меридіональні річкові та інші шляхи України.

В своєму дослідженні С. Рудницький дійшов висновку, що на заході Росії й на півдні Східної Європи, значною мірою на місці України, але на значно більшому просторі, на якому мешкають переважно українці, існує особлива територія. Вона являє собою "географічну єдність, самостійну та відокремлену від сусідніх земель.

Визначальним у політико-географічному положенні України С. Рудницький вважав її відношення до головних шляхів світової торгівлі і шляхів політичної експансії великих держав. Для української держави важливе не лише сусідське чи регіональне, але й у сучасних умовах – глобальне геополітичне положення. Зокрема, для сусідського положення – це межування з Польщею і Росією, для регіонального – знаходження України на південному сході Європи, для глобального положення – поблизу антропологічного центру Світу – порубіжжя Європи, Азії та Африки.

Геополітичний доробок Ю. Липи представлений у трьох монографічних дослідженнях: «Призначення України» (1938), «Чорноморська доктрина» (1940) та «Розподіл Росії» (1941).

Центральними геополітичними організмами в праці «Чорноморська доктрина» виступають чорноморський простір і Україна (т.зв. «українське склепіння»). Перший комплекс являє собою Чорне море з країнами на його узбережжі, тобто і з українською територією, якій Юрій Липа пророкує провідну роль в регіоні. Автор доктрини зазначає, що цей простір, з точки зору геополітики, має як свої переваги, так і окремі недоліки. Серед позитивних ознак знаходиться вдала система природних кордонів, які обмежують простір, захищаючи його від зовнішніх експансій. На півночі — це ліси й болота Білорусі, на північному сході — калмицько-саратовські пустелі, південніше них розташовані Каспійське море і гірські масиви Кавказу, далі на захід — плоскогір’я Малої Азії, Балканські та Карпатські гори.

Здійснюючи геополітичний аналіз регіону, автор концепції підкреслює особливий статус виділених ним «ключів» — окремих територій, що завдяки специфіці свого географічного положення домінують над оточуючим простором. По одному такому ключеві мають як чорноморський простір у цілому, так і «українське склепіння». В першому випадку мова йде про півострів Крим, володіння яким дає надійний контроль над усім Чорним морем. Щодо України, то тут аналогічну роль відіграє Білорусь, яка відділяє склепіння від небезпечного балтійського експансійного осередку. Ю. Липа переконаний, що українці повинні уважно слідкувати за перебігом подій на цих землях, відіграючи тут вирішальну роль. З цього приводу геополітик говорить про доцільність і необхідність в майбутньому якомога сильніше політичне прив’язати білоруські землі до українського склепіння, тому що «державна спільнота з Білоруссю — це питання життя для України». Забезпечивши собі, таким чином, надійний захист від зазіхань північних сусідів, а також контролюючи Крим, українці зможуть по праву претендувати на провідне місце в чорноморському регіоні.

Серед основних положень концепції Ю. Липи, велика увага приділена детальному аналізу річкової мережі, її особливим рисам і важливості для всього регіону.

Автор розглядає всі основні річки, що належать до басейну Чорного моря, — Дунай, Дністер, Південний Буг, Дніпро, Дон, Кубань, Кума, Кізил-Ірмак і Маріца. При цьому особливу увагу Ю. Липа приділяє таким водним артеріям, як Дністер і Дон, називаючи їх «опертям українського склепіння» на Заході і Сході. Говорячи про першу з них, дослідник робить висновок: «Без включення сточища Дністра до Української держави не буде ані повного вислову історичної місії України, ані стратегічної забезпеки держави». Це логічно продовжує уявлення автора доктрини про чорноморський простір, адже повне володіння Дністром дозволяє, з геополітичної точки зору, контролювати Молдову і гирло Дунаю — Західну браму «фортеці».

Особлива роль відводилася Криму. Хто володіє Кримом, підкреслює Ю. Липа, той володіє Чорним морем. Україна може стати могутньою державою, якщо зуміє вести чесну і доброзичливу політику стосовно свого традиційного союзника – Білорусії. Її основними союзниками повинні стати Туреччина, країни Кавказу і Закавказзя, Болгарія. Майбутнє України може бути перспективним тільки у союзі з Болгарією і Туреччиною – причорноморськими країнами, які у прагненні до національної консолідації близькі до устремлінь України. Ю. Липа схилявся до Чорноморсько-балтійської федерації, до складу якої входили б Польща, Литва, Білорусь та Україна.

Цікавою є стаття Романа Додонова «Чорноморські вектори у геополітичних концепціях України і Росії», у якій автор, здійснюючи порівняння російських та українських геополітичних концепцій щодо визначення місця Чорного моря у житті російського і українського народів, торкається висунутих Липою теоретичних аспектів проблеми. Дослідник знову підкреслює тези щодо необхідності об’єднання української держави з державами Чорноморського простору. Він обґрунтовує це тим, що «прагнення ж об’єднати навколо України інші народи Причорномор’я пояснюється не стільки економічним, дипломатичним, військовим потенціалом, скільки зрозумілим бажанням знайти місце молодої держави поза межами Російської імперії, створити новий світовий порядок, де б Україна відігравала впливовішу роль».



Категорія: Геополітика (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter