Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія України (Шпаргалки)


Захоплення Західної Русі польськими та угорськими завойовниками


У XIV-XV ст. Україна стала об'єктом уваги іноземних держав — Литви, Польщі та Угорщини, які прагнули територіального розширення за рахунок українських земель.

Ще у 30-х pp. XIII ст. Литва в умовах важкої боротьби слов'ян із монголо-татарськими та німецькими хрестоносцями почала захоплення Західної Русі (Гродно, Берестя, Пінськ тощо). Литовському князю Міндовгу (1230-1263) вдалося розбити монголо-татар, що намагалися вдертися в Литву.

Литовської держави диктувалося як інтересами феодалів, які намагалися укріпити свою владу у західних землях Русі, так і боротьбою з агресією Тевтонського ордену у Прибалтиці. У 1262 р. Міндовг розбив хрестоносців біля озера Дурбе.

У 1293-1316 pp. у Литві правив князь Вітень, який продовжив об'єднавчу політику. Відновивши боротьбу з Орденом, він у 1307 р. зайняв Полоцьк.

За Ольгерда (1345-1377) у 1359 р. було захоплено Брянськ, що створило загрозу Московському князівству. Це призвело до литовсько-московської війни, яка стала початком довготривалої боротьби між двома князівствами. У період князювання Ольгерда Литва приєднала також значну частину українських земель, а на початку 1362 р. литовські війська зайняли Київ.

Розширення литовських володінь викликало занепокоєння у ханів Золотої Орди. Але процес роздробленості та боротьба за владу в Орді створювали сприятливі умови для звільнення українських земель від влади ординців. У 1362 р. Ольгерд, об'єднавши литовсько-українські війська, переміг татар у битві на р. Сині Води (ліва притока Південного Бугу).

Взагалі Велике князівство Литовське у першій половині XV ст. простяглося від Чорного моря на півдні (від гирла Дніпра до гирла Дністра) до верхів'їв Оки на сході. Розширення Литви було зупинено у серпні 1399 p., коли війська Вітовта у битві на р. Ворскла зазнали поразки від татар.

Вітовт, продовжуючи політику централізації, яку почали його попередники, намагався закріпити єдність Литви. З цією метою він почав ліквідацію автономії українських князівств (Київського, Новгород-Сіверського, Волинського та інших). Централізація Литви суперечила інтересам української знаті Великого князівства Литовського, яка усувалася від вирішення державних справ, продовжуючи боротьбу за збереження елементів української державності.

Значну частину у Великому князівстві Литовському становив слов'янський етнос (9/10 населення), що мало великий вплив на розвиток князівства. Державною мовою Литви була давньоруська, закони базувалися на «Руській Правді», більшість населення сповідувала православ'я. На цій підставі М. Грушевський вважав, що Велике князівство Литовське більшою мірою, ніж Московська держава, зберегло традиції Київської Русі.

Іншою державою, яка почала захоплення українських земель, було Польське королівство.

Правління Владислава І Локетка (1260-1333) та його сина Казимира III Великого (1333-1370) характеризувалося подоланням феодальної роздробленості та об'єднанням Польського королівства, яке посилило експансію на Галицько-Волинські землі. Скориставшись послабленням Галицько-Волинської держави, Литва у 1340 р. захопила Волинь, а Польща у 1349 р. — Галичину (у 1370-1386 pp. Галичиною тимчасово володіла Угорщина).

Польська експансія в українські землі відрізнялася від литовської, мала інший характер. Польські правлячі кола намагалися зробити Галичину своєю провінцією, встановити тут польську адміністративну та судову систему, розповсюдити польську мову та католицизм.

Наприкінці XIV ст. для литовських, польських та інших слов'янських земель значно зросла загроза з боку Тевтонського ордену. Це, а також посилення на сході Москви, особливо після її перемоги над татарами у Куликовській битві 1380 р., змусило Литву піти на зближення з Польщею.

У  1385 р. у м. Крево (Литва) була укладена унія між Великим князівством Литовським та Польщею, яка закріплялася шлюбом великого литовського князя Ягайла (польський король у 1386-1434 pp.) з польською королевою Ядвігою. Кревська унія передбачала об'єднання двох країн в єдину державу. Але у результаті Литва опинилася у гіршому стані. До Польщі мали приєднатися землі Великого князівства Литовського, включаючи українські і білоруські. Через два роки після Кревської унії, у 1387 p., Польща остаточно заволоділа Галичиною, яка залишалася під її владою майже 400 років, а саме до 1772 р. — першого поділу Речі Посполитої. Разом з Ягайлом грамоти на вірність польському королю уклали, намагаючись зберегти свою владу та землеволодіння, київські, волинські та новгород-сіверські князі.

Поступовий занепад Литви у другій половині XV ст. — першій XVI ст. привів до укладення наступної — Люблінської унії 1569 р., у результаті чого Литва та Польща об'єдналися в єдину державу — Річ Посполиту.

Закарпаття, розташоване на південних схилах Карпатських гір та в басейні р. Тиси, у X-XI ст. входило до складу Київської Русі. Занепад Київської держави, монголо-татарська навала активізували загарбницькі наміри Угорщини. У XII ст. вона поширила свою владу на території сусідніх держав, у тому числі і на Закарпаття. Остаточно ці українські землі було включено до складу Угорщини у другій половині XIII ст.

Інша українська земля — Буковина, розташована між середньою течією Дністра та Головним Карпатським хребтом у долинах верхньої течії річок Пруту і Серету, у 1349 р. також була загарбана Угорщиною. З 1359 р. Буковина увійшла до складу Молдавського князівства. У першій половині XVI ст. Буковина разом із Молдавією підпала під владу Туреччини.

Землі Закарпаття та Буковини протягом XIII-XV ст. колонізувалися угорськими, німецькими, румунськими феодалами, а українське населення поступово закріпачувалося.

Незважаючи на загарбання іноземними державами, наприкінці XIV ст., як і в наступні століття, на українських землях відбувався процес розвитку феодалізму, товарно-грошових відносин. Це підривало натуральне господарство, наслідком чого було посилення визиску селян феодалами, збільшення повинностей, закріпачення селян.

З середини XV ст. на українських землях, які перебували у складі Литви та Польщі, дедалі більшої ваги набували фільварки — поміщицькі господарства. Фільварки ставали виробниками товарів на ринок.



Категорія: Історія України (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter