Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія України (Шпаргалки)


Виникнення та розвиток Слобідської України


Слобідська Україна (друга назва - Слобожанщина) – це історична область, до якої входила велика територія розташована на схід від Полтави, навколо теперішнього Харкова, а також східна частина Сумської, північ Донецької та Луганської областей України; південно-східна частина Воронезької, південно-західна Білгородської, південь Курської областей Росії.

Так як ця частина земель була малозаселеною і беззахисною перед наскоками татар у середині 17 ст. російський царський уряд дозволив кільком хвилям українських втікачів, осісти тут і встановити незалежне самоврядування. Наприкінці 17 ст. населення Слобідської України налічувало близько 85 тис. українців чоловічої статі, з них 22 тис. проходили військову строкову службу у козацьких полках.

Східно з сусіднім Лівобережжям Слобідська Україна поділялася на полки, названі за п’ятьма основними поселеннями: Харківський, Сумський, Охтирський, Острогозький та Ізюмський. На відміну від Лівобережжя полковники на Слобожанщині обиралися на довічний строк. Проте Москва пильно стежила за тим, щоб козаки на її кордонах не брали собі спільного ватажка, або гетьмана, політичний організм, як у Речі Посполитій. Цар призначав воєводу з резиденції у Бєлгороді який наглядав за діями козаків і спілкувався з кожним полковником окремо. Із зростанням великого феодального землеволодіння посилюється експлуатація народних мас.

На Лівобережній і Слобідській Україні в другій половині XVIII ст. продовжували панувати феодально-кріпосницькі відносини. Основну роль відігравало сільське господарство. На Лівобережжі та Слобожанщині більше уваги приділяли вирощуванню жита, на півдні – пшениці. Поліпшується культура тваринства. Зростання промислового виробництва позитивно позначилося на розвитку торгівлі.

Розвивалися міста, як центри економічного, політичного та культурного життя. Формувався національний ринок.

Проводячи колонізаторську політику царський уряд здійснював ліквідацію автономії України. На перешкоді цій політиці стояв останній гетьман України Кирило Розумовський (1750-1764 рр.), якому в тих умовах вдалося провести судову реформу, розпочати удосконалення козацького війська, обмежити свавілля царських чиновників.

За наполяганням Катерини Розумовський був змушений зректись гетьманства. Колегія Малоросійська на чолі з Губернатором Румянцевим провела перепис населення і держав для збільшення зборів до імперської казни.

Був скасований полковий устрій на Слобожанщині, де 1765 р. з козацьких полків утворилися регулярні гусарські полки царя. Територія Слобожанщини стала зватися Слобідсько-Українською губернією. Лівобережне козацтво реорганізувалося у 1783 р. в регулярні кавалерійські полки (карабінери).

Як писав у 1655 р. араб-християнин Павле Плотський: "Навіть селяни в Україні вміли читати й писати… а сільські священики вважали своїм обов'язком навчати сиріт, не дозволяючи тим тинятися вулицями, як бродягам…” Вищу освіту давала Київська академія та її філії у Вінниці. В академії сформувалася чітка 12-річна програма навчання, яка на різних стадіях зосереджувала ся на оволодінні латинською, грецькою, церковнослов’янською мовами, риторикою, поетикою, філософією та теологією. Викладалися також астрологія, географія, математика.

Не бракувало Україні кінця XVII ст. і книжок. В країні діяло 13 друкарень: з них дев’ять українських, три польські, одна Єврейська. В одному лише 1679 р. друкарня випустила понад 6 тис. підручників. Незважаючи на війни на України продовжувало розвиватися культурне життя, охоплюючи все населення.

Культурний розвиток Слобідської України був тісно пов'язаним з гетьманською Україною. Оскільки, діти козацької старшини і навіть простих козаків Слобожанщини навчались у школах Гетьманщини, зокрема в Києво-Могилянській академії. Книги, які друкувались в Києві, Чернігові, Новгороді-Сіверському і в західноукраїнських друкарнях, поширювались серед слобідського населення. На початку XVIII ст. Слобожанщина мала власну вищу школу-колегію, яка була заснована спочатку в Білгороді, а згодом перенеслась до Харкова. Вона була подібна до Київської академії. Поширеною була також народна школа. Яскравим прикладом культурної єдності обох українських земель може служити діяльність українського філософа XVIII ст. Григорія Сковороди, який однаково "належить" як до Слобідської, так і до Гетьманської України.



Категорія: Історія України (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter