Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія України (Шпаргалки)


Проголошення УНР: причини і наслідки


22 січня 1918 р. Центральна Рада проголосила УНР (Українську Народну Республіку) самостійною, ні від кого не залежною, вільною, суверенною державою українського народу. Також, за IV Універсалом УЦР:

  • влада в УНР належить народу (до Установчих зборів її вищими органами залишалися УЦР та уряд – Рада Народних Міністрів);
  • проголошувала тверду й рішучу боротьбу з більшовиками;
  • пачаток самостійних мирни переговорів;
  • проголошення програми соціально-економічних перетворень: розпуск постійної армії та створення народної міліції, обрання народних рад – органів місцевого самоврядування; боротьба з безробіттям, допомога інвалідам війни; державний контроль над банками; підтвердження демократичних свобод проголошених ІІІ Універсалом;
  • передача землі селянам без викупу на основі скасування приватної власності на землю (ліси, води, надра).

Державний контроль за виробництвом і фінансами, переведення всіх фабрик і заводів з воєнного на мирний стан, на вироблення продуктів, потрібних насамперед трудящим масам визнала дійсними всі свободи, проголошені в III Універсалі, і права всіх націй в УНР на національно-персональну автономію; закликала народ якнайпильніше провести вибори до Українських Установчих Зборів.

Проголошуючи в IV Універсалі повну й абсолютну незалежність України, УЦР відкрито заявляла, що не розриває зі своєю традиційною ідеєю федералізму і залишає в цій справі останнє слово за Українськими Установчими Зборами.

Мотивами цього кроку стало, з одного боку, прагнення укласти мир з Четверним союзом від імені суверенної держави; а з іншого -- потреба посилити ефективність боротьби з більшовиками

Проголошення самостійності УНР ще більше активізувало наступальний порив більшовицьких військ. Наприкінці січня розпочався наступ червоноармійських частин під командуванням М. Муравйова на Київ. Боронити столицю було нікому, оскільки з Києва було вислано на фронт останні українські групування, які мали зупинити ворога. На шляху ворога стали переважно юнаки з Військової школи та студенти гімназій, які утворили Помічний курінь студентів Січових стрільців -- майже 300 осіб під командуванням сотника М. Омельченка. Тим часом фронт наблизився до вузлової станції Крути, де 11 лютого відбувся вирішальний бій. Бійці цього куреня оборонялися із завзяттям, проте втримати більшовицьку навалу не змогли. Генерал О. Удовиченко, згадуючи бій під Крутами, писав: «П'ять годин без перестанку Студентський курінь стримував червоні лави, сам: будучи під градом куль та гранат... Московські багнети безжалісно кололи груди юнаків, розбивали їхні голови прикладами рушниць, добивали поранених. Бій скінчився. Жодного полоненого ворог не взяв».

Після того, як більшовики захопили Київ, ЦР переїхала до Житомира. Успіхи більшовиків змусили шукати могутніх союзників. Вже 2 грудня 1917 р. між країнами німецького блоку та Радянською Росією було підписано угоду про перемир'я, а через тиждень у Брест-Литовську розпочалися мирні переговори. Намагаючись знайти союзників ЦР відправляє до Брест-Литовська українську делегацію на чолі з В. Голубовичем. Там українську делегацію офіційно визнали повноправним учасником переговорного процесу. Під час переговорів українська делегація мала обстоювати програму максимум (включення до складу УНР усіх західноукраїнських земель). В лютому 1918 р. молоді українські дипломати підписали мирний договір з центральними державами, які розраховували на великі природні багатства України. Згідно з Брестським миром: усі чотири держави центрального блоку визнали незалежність і самостійність України, яка стала повнокровним суб'єктом міжнародного права.

Західні межі УНР було встановлено по довоєнних кордонах Росії та Австро-Угорщини.



Категорія: Історія України (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter