Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Історія України (Шпаргалки)


Галицько-Волинське князівство


Галицьке і Волинське князівство напередодні об’єднання:

Галицьке князівство

Волинське князівство

- засноване у другій половині ХІ ст. онуком Ярослава Мудрого Ростиславом Володимировичем.

Територія: Прикарпаття, Верхнє Подністровя.

- Сильна боярська влада – олігархія (влада небагатьох) заможних людей

- Розквіт Галицького князівства за правління Ярослава Осмомисла (1152-1187 рр.), який мав великий авторитет на Русі.

Основні заходи правління:

1) боротьба проти боярської опозиції;

2) розширення території князівства шляхом приєднання землі між Карпатами та Дністром, пониззя Дунаю;

3) будівництво й укріплення міст;

4) спорудження Успенського собору у Галичі (1153-1177 рр.);

5) боротьба проти половців у союзі з іншими князями;

6) участь у боротьбі за Київ;

7) укладення союзницького договору з Угорщиною; дружні відносини з Візантією та Священною Римською імперією.

Династія припинилася після смерті Ярославового сина Володимира у 1198 р.

- до середини ХІІ ст. вважалося вотчиною київських князів. Набуло самостійності у 1135 р. за правління правнука Володимира Мономаха – Мстислава Ізяславича, який разом зі своїм батьком започаткував місцеву династію.

Територія: басейн правих притоків Припяті, Західного Бугу.

- Із 1170 р. – князювання Романа Мстиславича.

Основні заходи правління:

1) послідовне й рішуче обмеження сваволі бояр;

2) 1188 р. – перша спроба захопити Галицьке князівство (безуспішна);

3) 1199 р. – обєднання Галицького та Волинського князівств після смерті галицького князя Володимира Ярославича в єдину державу зі столицею у Галичі

Роман Мстиславич вдруге захопивши Галич обєднав Галицьке й Волинське князівства у єдину Галицько-Волинську державу (1199 р.). Після обєднання князь повів рішучу боротьбу з галицьким боярством, не гребуючи ніякими засобами.

У 1203 р. він встанови владу над Київською землею, Переяславщиною, підкорив чернігівських князів. Ходив походами проти половців, Угорщини, Польщі, Литви. Навіть втрутився у конфлікт між гвельфами й гібелінами у Священній Римській імперії. У 1204 р. папа римський Інокентій ІІІ запропонував Роману королівську корону. Але в 1205 р. князь загинув під час сутички з військом краківського князя Лешка Білого.

Після загибелі Романа Мстиславича розпочався майже сорокарічний період міжусобних воєн та іноземного втручання у справи галицьких і волинських земель. Верхівка галицького боярства, окремі удільні князі та правлячі кола Угорщини й Польщі Не допустити відновлення єдності Галицько-Волинської держави прагнули. Тільки в 1238 р. син Романа – Данило зумів відновити єдність Галицько-Волинської держави. Йому вдалося перемогти обєднані сили угорських, польських феодалів і місцевого галицького боярства. Наслідуючи державотворчі традиції свого батька, він зумів підкорити своїй владі не тільки Галичину і Волинь, а й Київщину (1240 р.) та багато інших земель Південно-Західної Русі.

Внаслідок мудрої державної політики Данило зберіг своє князівство від знищення монголо-татарами, у 1245 р. зумів зупинити агресію угорців, розгромивши їх під Ярославом. Він підтримував контакти з папою римським Інокентієм IV, прийняв від нього королівську корону і в 1253 р. став першим українським королем.

Данило Галицький активно провадив західну політику , підтримував західні культурні впливи, запроваджував європейське самоврядування в містах.

Після смерті князя Данила у 1264 р. князівством правили його нащадки: брат Данила Василько, Данилові сини Мстислав, Шварно і Лев, Васильків син Володимир. Вони намагалися продовжувати політику своїх батьків, розширювати і зміцнювати свою державу.

Галиччина

Волинь

Правління Лева Даниловича (1264-1301):

- приєднав до своєї держави Закарпатську Русь і Люблінські землі;

- підтримував дипломатичні відносини з Німецьким орденом, Угорщиною, Чехією, Польщею, Литвою;

- переніс столицю Холму до Львова;

- зберігав васальну залежність від Золотої Орди

Правління Володимира Васильковича(1271-1289 рр.):

- приділяв увагу будівництву міст, замків, церков;

- опікувався розвитком культури

Галицько-Волинське князівство проводило незалежну політику на міжнародні й арені. Воно досягло успіхів у боротьбі із Золотою Ордою, підтримувало міцні зв’язки з Німецьким орденом та Литвою і таким чином відстоювало свою незалежність від агресивних зазіхань Польщі та Угорщини, контактувало з Австрією, Німеччиною, Польщею, Угорщиною, Римською курією тощо. Його дипломатичні відносини свідчать про широке міжнародне визнання Галицько-Волинської держави.

Після смерті Лева Даниловича одноосібним правителем Галичини і Волині став його син Юрій. Значним досягненням Юрія І Львовича, онука Данила Галицького, було утвердження константинопольським патріархом Галицької митрополії (1303-1437). Вона стала не лише символом державного суверенітету князівства, а й сприяла зміцненню його незалежності.

Після смерті Юрія співправителями князівства стали його сини Андрій і Лев ІІ (1308-1323 рр.). Вони продовжили боротьбу над створенням анти ординського союзу, встановивши зв'язок із Тевтонським орденом та Польщею. Історики припускають, що вони загинули в боротьбі з ординцями.

Зі смертю князів Андрія та Лева припинилася династія Романовичів. Князівство перейшло до чоловіка їхньої сестри Юрія ІІ Болеслава, сина польського князя Тройдена. Юрій ІІ намагався вийти з-під боярського впливу, проводив мирну зовнішню політику, сприяв переселенню німців і поляків на українські землі, лояльно ставився до католицтва та його поширення в Україні.

Невдоволені бояри отруїли князя, і князівство до його литовського зятя Любарта. Таким чином Галицько-Волинське князівство опинилося у складі Великого князівства Литовського.



Категорія: Історія України (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter