Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Соц.-пол. і прав. думка України (Семінари)


Тарас Шевченко - ідеолог народної революції


Найбільш рішучу й безкомпромісну позицію у Кирило-Мефодіївському товаристві займав Тарас Григорович Шевченко (9 березня 1814 - 10 березня 1861) - великий український поет, художник, мислитель революційно-демократичного напряму. Він відстоював ідеї народного повстання, кінцевою метою якого мало бути встановлення демокра­тичної республіки.

Характерною ознакою політико-правових поглядів поета-бунтаря Т.Г. Шевченка є глибоке неприйняття, засудження самодержавства. Для нього немає «добрих» царів. У поемі «Сон», яку Т. Шевченко сам називав комедією, він із нищівним сарказмом розвінчує образ царя як помазаника божого на землі. У творі «Юродивий» називає царя «фельдфебелем на троні», верховодою зграї насильників і кровожерних поміщиків-нелюдів. У творі «Царі» поет розкриває і рішуче засуджує злочинну сваволю самовладців-деспотів. Івана Грозного у своїх творах Т. Шевченко називає «мучителем», особливо перепало Петру І за те, що він зробив з Україною, «поклав сотні тисяч у каналах козаків і на їх кістках збудував собі столицю». Не менш критично характеризувалася Катерина II. «А німкеня Катерина, розпусниця всесвітня, безбожниця, мужевбивця знищила козацтво і свободу».

Майбутнє України Т. Шевченко, якого сучасники називали «проро­ком», пов’язував не з буржуазно-правовим ладом, а з самоуправлінням народу, з громадською, колегіальною формою реалізації влади як гарантією від свавілля властителів. В основу самоуправління народу він поклав суспільну власність і, передусім, власність на землю.

Т. Г. Шевченко, як ніхто інший, дав глибоку й нищівну критику росій­ського законодавства, організації суду та судочинства. Першим в історії революційної думки та політико-правових вчень в Україні Т.Г. Шевченко показав злочинну суть тодішніх законодавчих актів, висловив рішучий протест проти царських законів та юридичного їх трактування як спо­собу пригнічення трудової людини. Він писав, що ці закони «катами писані», що «правди в суді немає». Його ідеалом була трудова демо­кратична республіка.

На світ Тарас з’явився в сім’ї кріпаків. Батько його був винятком серед кріпаків-односельчан. Він умів читати і щонеділі батько читав сім’ї «Житіє святих». Дід Тарасу розповідав про Коліївщину, про гайдамаків, тому, що був сам учасником. Рано залишився сиротою.

В 1838 році Шевченка викупили з неволі. Російський художник К. Брюллов намалював портрет В. Жуковського і розіграли його в лотереї серед членів імператорської родини. Вільний стан дав можливість Шев­ченку закінчити Академію митців, а в 1840 р., видати збірку поезій під назвою «Кобзар». Своїми творами Шевченко заклав основи створення політично свідомої нації.

Він додав власні оцінки багатьом історичним постатям. У поемі «Сон» для Шевченка Петро І тиран і кат, людоїд України. Для Пушкіна «Великий», для Шевченка «Гнобитель». Катерина II - доконала політичну незалежність України, а гетьману Дорошенку «Слава!» Гетьман Богдан Хмельницький від Шевченка заслужив таке: «О, Богдане! Нерозумний сину! Подивись тепер на матір, на свою Вкраїну... Ой Богдане, Богданочку, як би була знала, у колисці б придушила, під серцем приспала». Шевченка називають духовним батьком політично свідомого українства.

У творах Т. Г. Шевченка поряд з антикріпосницькими, антицарськими ідеями червоною ниткою проходить думка про самостійність України. Його творчість та політико-правова діяльність справила великий вплив на розвиток визвольних ідей, національної самосвідомості українського народу, на формування української інтелігенції, здатної до боротьби за ідеали соціальної, політико-правової та національної свободи.

Через свої погляди Т. Г. Шевченко постраждав найбільше зі всіх чле­нів Кирило-Мефодіївського товариства. Вирок суду: в солдати на 10 ро­ків без права писати, малювати та ін. Вісаріон Белинський у листі до П. Аннєнкова у грудні 1847 р. про Шевченка писав: «Я лично не читал этих пасквилей "Кавказ", "Сон" и друзьям своим не рекомендую. Мне совсем не жаль Шевченко, что его осудили и сослали на неопределенный срок на Кавказ солдатом. Будь я судьей, сделал бы тоже». Белінського роздратувало, що Шевченко та інші стали писати українською мовою. «Этой "мовой" разговаривает только "малороссиская чернь". Эту "мову" надо вообще уничтожить». Тож ідеї Т. Г. Шевченка дратували однаково, що царську владу, що російську інтелігенцію.

Тарас Григорович помер 26 лютого 1861 р. Поховали його в Петер­бурзі на Смоленському цвинтарі. 10 травня 1861 р., виконуючи «Запо­віт», інтелігенція України добилася у царської влади права перепоховати Т. Г. Шевченка у Каневі на Чернечій горі. В 1884 р. на могилі зробили земляний насип і встановили чавунний хрест. Його постать на багато років стала символом національно-визвольного руху України.


Категорія: Соц.-пол. і прав. думка України (Семінари)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter