Основні соціальні механізми захисту економічних, соціальних та культурних прав
1. Соціально-економічні функції держави. Соціально-економічна нерівність
у суспільстві, соціальний захист населення та соціальна робота
Соціально-економічні права (поряд з культурними) відносяться
до прав людини другого покоління. Вони стосуються підтримки і нормативного закріплення
соціально-економічних умов життя індивіда, визначають положення людини у сфері праці
та побуту, зайнятості, добробуту, соціальної захищеності з метою створення умов,
за яких люди можуть бути вільні від страху і нужди. Їх обсяг і ступінь реалізованості
багато в чому залежать від стану економіки і ресурсів, і тому гарантії їх реалізації
в порівнянні з громадянськими і політичними правами першого покоління, менш розвинені.
Макроекономічні цілі, такі як досягнення певного рівня
зайнятості, стабілізація цін, рівновага економіки, повинні доповнюватися соціальними
цілями – поліпшенням умов життя і можливостей для всіх членів суспільства.
1. Створення загальних законодавчих і правових передумов
для осіб, що діють в умовах ринку, оскільки держава є організатором економічного
і соціально-політичного простору для ринкової економіки.
2. Створення та реалізація суспільних благ і послуг.
Економічні властивості чисто суспільних благ і послуг (оборона, охорона громадського
порядку, державне управління, єдина енергетична система) не стимулюють ринок організовувати
їх виробництво. Надання населенню суспільних благ і послуг покладається на державу.
Їх фінансування здійснюється через державний бюджет.
3. Захист конкуренції.
4. Пряме державне володіння чи управління основними елементами
інфраструктури, природними монополіями з метою стабілізації соціально-економічної
системи.
Виділяють кілька типів:
– Матеріальний (спорудження доріг, мостів, систем зв’язку,
систем водоочищення і т.д.);
– Інституційний (державний апарат управління, витрати
на організацію грошово-кредитної та фінансової системи);
– Соціальний (вкладення в освіту, охорону здоров’я, культуру
і т.д.);
– Екологічний (створення об’єктів охорони навколишнього
середовища).
5. Соціальний захист населення від недосконалості ринку.
Соціальні
ризики – це закономірне й об’єктивне масове соціальне явище,
що зачіпає певні соціально-демографічні та професійні групи і верстви населення.
Соціальний захист в ринковій економіці включає соціальне
страхування, соціальну допомогу, безпосереднє державне забезпечення.
Здійснюючи соціальний захист, держава спирається на поєднання
принципу індивідуальної відповідальності особистості та принципу солідарності членів
суспільства.
У ринковій економіці навантаження по соціальному страхуванню
частково несуть роботодавці і працівники. Але держава є координатором і гарантом
соціального захисту: виконує методичні та перестрахувальні функції, створює великі
центри реабілітації, надає безпосередню соціальну допомогу нужденним і т.д.
6. Встановлення прожиткового мінімуму в країні.
7. Підтримка фундаментальної науки, проведення спільної
науково-технічної та інноваційної політики.
Тільки держава в змозі підтримувати складний комплекс
умов в області податків, інвестицій, структурних зрушень, митно-валютного регулювання,
необхідних для швидкого технологічного розвитку.
8. Екологічна функція. У сучасних умовах однією з основних
цілей діяльності держави є підтримання сталого екологічно безпечного розвитку. Ринковий
механізм самостійно не забезпечує збереження, а тим більше відтворення навколишнього
природного середовища. Завдання держави полягає у створенні необхідних умов для
оптимальної взаємодії суспільного виробництва з природоохоронними заходами, в збереженні
екологічної рівноваги.
Соціальна
нерівність, є основною властивістю стратифікації суспільства. Історія
людства не знає суспільства без соціальної нерівності. Нерівність у доходах, владі,
престижності занять, освіті виникла разом з людським суспільством, але попервах
вона була дуже незначною, тому стратифікації в простих суспільствах майже не існувало.
У складних суспільствах нерівність посилилась і поділила людей спочатку на рабів
і рабовласників, потім на касти, верстви, класи.
Економічна нерівність населення переважно залежить від
нерівномірності розподілу національного багатства між різними соціальними групами
суспільства.
На сучасному етапі можна виділити такі чинники економічної
нерівності населення:
1. Доходи найзаможніших
верств населення в 12–15 разів перевищують доходи найбідніших груп підсилюється
ще й високою часткою “тіньових” доходів.
Масове збідніння населення та відсутність дієвого потужного
середнього класу призводить до концентрації доходів у заможної еліти, яка укріплює
свої позиції за допомогою владних структур.
2. Недостатній рівень мінімальної зарплати веде до штучного
заниження вартості робочої сили.
Разом із недостатніми соціальними виплатами це стримує
розширення внутрішнього ринку, технологічне оновлення виробництва, формування середнього
класу, стимулює трудову міграцію до країн із вищою оплатою праці.
За М. Вебером, класи — це агрегати
людей, які мають однакові життєві шанси.
Він поділяв населення на класи відповідно
до різних «життєвих шансів». В одного класу головне капітал, в іншого — кваліфікація.
Усе населення М. Вебер поділяв на чотири класи: 1) власників; 2) інтелектуалів (адміністраторів
і менеджерів); 3) дрібну буржуазію (дрібні підприємці й комерсанти); 4) робітників.
Належність до того чи іншого класу визначається за такими критеріями:
· тип економічної діяльності — від
підприємницької і державної на верхніх щаблях до некваліфікованої праці на нижніх;
· величина доходу — від мільярдів
доларів до нуля;
· тип і рівень освіти — від диплома
про закінчення престижного вузу до свідоцтва про закінчення початкової школи (цікаво,
що кількість років навчання і обсяг знань не такі вже важливі — значно більше важить
«престижність» вузу;
· місце проживання — від привілейованих
районів до трущоб;
· тип організації дозвілля — від
світських раутів і відпочинку на престижних зарубіжних курортах до гри в карти в
темних завулках.
Соціальний
захист населення є комплексом економічних, соціальних та правових
заходів і сукупністю інститутів, що забезпечують усім громадянам країні рівні можливості
для підтримання певного рівня життя, а також підтримку окремих соціальних груп населення.
Це комплекс законодавчо закріплених гарантій, що протидіють дестабілізуючим факторам.
Соціальна захищеність включає систему заходів, що захищають будь-якого громадянина
країни від економічної та соціальної деградації в результаті безробіття, хвороби,
виробничої травми, народження дитини, інвалідності, старості тощо, а також надання
медичних послуг та допомог сім’ям з дітьми.
Соціальна
робота — унікальний вид професійної діяльності зі створення
соціальних умов для поліпшення умов життя окремої особистості, підвищення добробуту
народу. Як вид професійної діяльності соціальна робота сформувалася на базі системи
соціального захисту населення, освіти, охорони здоров’я, соціальних служб для молоді,
спеціалізованих закладів і установ.
2. Соціальні
взаємодії держави та бізнесу. Соціальні аспекти підприємницької діяльності
Ефективна економічна співпраця держави та бізнесу має
базуватися на таких основних засадах:
1) соціальний діалог має враховувати умови функціонування
бізнесу, оскільки основною причиною обмеження дієвості соціального партнерства нині
є надмірне звуження сфери співпраці, яка переважно не виходить за рамки соціально-трудових
відносин;
2) має відбуватися поступова еволюція від соціального
до економічного діалогу, яка повинна супроводжуватися розширенням кола суб’єктів-учасників
співпраці, об’єктів-питань для вирішення спільними зусиллями;
3) бізнес має бути суспільно відповідальним,
тобто сприяти поліпшенню становища у сфері оплати та умов праці;
4) для сучасного типу бізнесу головною
конкурентною перевагою є людський капітал, а відтак він орієнтований на підвищення
вартості робочої сили і йому об’єктивно притаманний високий рівень соціальної орієнтованості.
Наразі через нееквівалентні відносини з працівниками бізнес програє конкуренцію
на ринку праці за ефективних фахових працівників, а значить – програє у конкурентній
боротьбі;
5) участь бізнесу в реалізації різноманітних
програм, пов’язаних із задоволенням суспільних потреб, ініціативне перевищення цих
стандартів в окремих сферах;
6) держава має бути гарантом стабільних
та прозорих умов, в яких працює та отримує прибуток бізнес;
7) відповідальність перед бізнесом
за створення умов для зміцнення конкурентоспроможності національних компаній, заохочення
їхнього розвитку має нести держава
Запровадження повномасштабного соціально-економічного
партнерства є одним із визначальних завдань сучасного етапу суспільно-економічного
розвитку трансформаційних економік. Саме такий перехід дозволить створити підґрунтя
для формування соціально орієнтованої ринкової економіки, в якій економічний розвиток
має очевидний та прозорий соціальний ефект, а соціальна політика виглядає не альтернативою,
а базисом політики економічного розвитку.
Підприємництво — це ініціативна,
самостійна діяльність осіб або підприємства, спрямована на отримання прибутку, здійснювана
на свій страх і ризик і під особисту майнову відповідальність. Підприємництво допускається
в будь-якій галузі господарської діяльності, не забороненій законом: промисловості,
сільському господарстві, торгівлі, побутовому обслуговуванні, видавничій, банківській
і консультаційній діяльності, в сфері операцій з цінними паперами тощо. Основними
сферами підприємницької діяльності є: виробництво (продукції, послуг), торгівля
і комерційне посередництво. Отже, підприємництво — це організація корисної виробничої
діяльності, спрямованої на виробництво товарів або надання послуг.
Усі численні види підприємницької діяльності, що властиві
сучасній економіці, можна згрупувати таким чином: виробничий, комерційний, фінансовий,
посередницький, страховий.
Основу підприємницької діяльності складає та або інша
форма власності: приватна, акціонерна, державна, кооперативна. Суб’єктами підприємницької
діяльності виступають фізичні особи (власники), фірми, державні інститути.
3. Участь
людей та соціальних груп у культурному житті суспільства: освіта, наука, мистецтво
Неодмінною передумовою формування
правової держави є порівняно висока загальна культура суспільства. Достатній рівень
культури населення потребує розвиненої системи освіти й виховання, соціально-побутового
та медичного забезпечення, вільного розвитку науки і мистецтва, художньої творчості,
взаємної пошани людей, інтелігентності, доброчинності, милосердя, чесності, можливості
всебічного розвитку особи, передусім — її духовного світу. Відродження та розвиток
культури — стрижень цивілізованого суспільства, передумова формування демократичної
правової держави в Україні. Це зумовлено тим, що саме культура формує стиль життя,
спосіб поведінки, творить демократичні, гуманістичні ідеали незалежної держави.
Без культурної людини держава не може бути ані незалежною, ані демократичною. Духовно
бідні громадяни ніколи не зроблять Україну багатою та щасливою. Економіка, політика
й культура — три основні галузі, без одночасної модернізації яких суспільство не
може успішно розвиватися
Осві та — цілеспрямована
пізнавальна діяльність людей з отримання знань, умінь, або щодо їх вдосконалення.
Наука — це форма інтелектуальної
діяльності людства, скерована на отримання істинних знань про світ (природу, суспільство,
мислення), на відкриттяоб’єктивних законів світу і передбачення тенденцій його розвитку.
Це не тільки сам процес творчої діяльності з отримання нового знання, а й результат
цієї діяльності у вигляді цілісної системи знань, сформульованих на основі певних
принципів. Це цілісна система знань про закономірності розвитку природи, суспільства
і мислення.
Мистецтво – це творче відбиття дійсності, відтворення її в художніх
образах. Твором мистецтва називають далеко не всі вытвори, це повинне бути щось
дуже якісне, найцікавіше і здатне змінити свідомість глядача (слухача). Мистецтво
сприймається людиною всіма органами почуттів.
культурна (духовна)
функція — покликана підняти культурний і освітній рівень громадян,
необхідний для цивілізованого суспільства, створити умови для їх участі в культурному
житті суспільства, охороняти культурну спадщину. Держава і суспільство в цілому
зацікавлені в тому, щоб кожен громадянин мав освіту, яка відповідає прийнятим нормам.