Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Право соціального забезпечення (Шпаргалки)


Метод права соціального забезпечення


Метод правового регулюванняце сукупність прийомів і засобів, за допомогою яких держава забезпечує необхідну поведінку учасників правовідносин.

Ознаки методу правового регулювання:

  • порядок виникнення, зміни та припинення правовідносин
  • юридичне становище учасників правовідносин
  • характеристика встановлення прав та засобів забезпечення виконання зобов’язань.
  • засоби забезпечення виконання обов’язків.

Соціально-забезпечувальні відносини виникають на підставі юридичного фактичного складу, який має три елементи:

  1. соціальний ризик
  2. волевиявлення особи
  3. рішення уповноваженого державою органу про призначення чи відмову в призначенні того чи іншого виду соціального забезпечення

Правовий статус учасників соціально-забезпечувальних правовідносин характеризується тим, що між ними немає ні відносин влади і підпорядкування, ні відносин рівності. Держава, в особі уповноважених органів, виступає зобов’язальним суб’єктом, а особа має право вимагати від держави надання тих чи інших видів соціального забезпечення.

Більшість соціально-забезпечувальних відносин мають не договірний характер. Умови, порядок, види соціального забезпечення визначаються виключно законодавством.

Санкції за правом соціального забезпечення мають правовідновлюючий, а не штрафний характер.

Право є регулятором суспільних відносин. Але таке регулюван­ня здійснюється в певному порядку в рамках закону шляхом вста­новлення правил поведінки учасників суспільних відносин - гро­мадян і організацій з наданням їм певних прав і покладенням на них відповідних обов'язків.

І тому другим критерієм диференціації галузей права, який має допоміжне значення є метод правового регулювання суспільних відносин. На відміну від предмета галузі права, який окреслює ко­ло суспільних відносин, метод дозволяє повніше охарактеризувати природу цих відносин, виявити їхні відмінні юридичні ознаки і цим точніше визначити межі правового регулювання.

Метод визначається як сукупність способів юридичного впливу з боку держави на суспільні відносини, на поведінку людей, як учасників цих відносин з метою забезпечення їх поведінки відповідно до норм права.

Згідно загальної теорії права метод правового регулювання будь-якої галузі права характеризується такими ознаками, як юри­дичний фактправосуб'єктність і санкція.

Юридичний факт - визначені нормами права певні життєві об­ставини (дії, події), які є підставою виникнення, зміни чи припи­нення правовідносин.

Правосуб'єктність - юридичне становище учасників цих відно­син, порядок формування їх прав і обов'язків.

Санкція - спосіб охорони прав і забезпечення виконання обов'язків.

У сфері соціального забезпечення правовідносини виникають на підставі не поодинокого юридичного факту, а певного, визначе­ного нормами цієї галузі права послідовно здійснюваного комплек­су юридичних фактів. У літературі називають його юридичним фактичним складом. За відсутністю такого складу юридичні наслідки не настають. Так, наприклад, для одержання такого виду соціального забезпечення як пенсія за віком недостатньо лише до­сягти встановленого законом пенсійного віку. Крім цього, не­обхідно мати певний трудовий (страховий) стаж, а також необхідно звернутися з відповідною заявою до органу з соціального забезпе­чення (районного (міського) відділу Пенсійного фонду), який пови­нен прийняти рішення про призначення такої пенсії.

Роль окремих юридичних фактів також неоднакова. Навіть один і той самий юридичний факт для одних правовідносин у сфері соціального забезпечення може бути основною підставою для їх ви­никнення, для других - їх зміни, для третіх - їх припинення. На­приклад, смерть пенсіонера є підставою припинення виплати пенсії і водночас основною підставою для надання допомоги на по­ховання та для переоформлення, наприклад, пенсії за віком на пенсію в разі втрати годувальника.

Основною рисою галузевого методу правового регулювання є за­гальне юридичне становище суб'єктів, їх правовий статус.

Суб'єктами правовідносин з соціального забезпечення виступа­ють: громадянин чи сім'я, з одного боку, і державний орган з соціального забезпечення - з другого.

Громадянин, як учасник правовідносин з соціального забезпе­чення, наділяється не лише галузевою правоздатністю, а й правом вимагати надання йому конкретного виду соціального забезпечен­ня, а державний орган з соціального забезпечення зобов'язаний на­дати його за умов і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до загального правила державні органи, які призна­чають різні види соціального забезпечення, лише застосовують норми права, але самі їх не встановлюють. Тобто всі права і обов'язки суб'єктів правовідносин встановлені законом і не можуть змінюватись за угодою сторін, як, наприклад, у цивільному чи тру­довому праві. Але суб'єкти мають рівні права в реалізації наданих їм прав та обов'язків, оскільки між ними не встановлюються взаємостосунки влади та підпорядкування, як, наприклад, в адміністративному праві. Обидві сторони зобов'язані виконувати вказівку закону. І рівність сторін проявляється тут у виконанні ни­ми волі законодавчої влади.

Право соціального забезпечення з метою охорони прав і забез­печення виконання обов'язків суб'єктами правовідносин передбачає лише правообмежуючі санкції, які полягають у зменшенні об­сягу правомочностей в одержанні соціальних виплат або послуг. Наприклад, припинення виплат пенсій і допомог, надання послуг або утримання пенсії чи допомоги, зайво виплачених внаслідок зловживань, позбавлення права на допомогу по тимчасовій втраті працездатності у випадку порушення режиму, встановленого ліка­рем тощо.

Оскаржити рішення державного органу або посадової особи в разі виникнення спорів про надання пенсій, допомог чи соціаль­них послуг можливо як в адміністративному, так і в судовому по­рядку.

Будь-який галузевий метод правового регулювання суспільних відносин характеризується не однією певною ознакою, а завжди являє собою властивий тільки даній галузі комплекс засобів і спо­собів впливу на суспільні відносини. Зазвичай основними є імпера­тивний та диспозитивний способи регулювання. Імперативному способові правового регулювання властивий метод влади і підпо­рядкування. Він притаманний, наприклад, адміністративному пра­ву. Диспозитивному - метод юридичної рівності. Найяскравіше він виражений у цивільному праві.

Галузевий метод нормативного регулювання соціального забез­печення являє собою певну комбінацію імперативного та диспози­тивного способів регулювання. Диспозитивний спосіб регулювання знаходить своє вираження в тому, що правомочний суб'єкт, тобто, громадянин чи сім'я мають право звертатися за тим чи іншим ви­дом соціального забезпечення, а державний орган з соціального за­безпечення зобов'язаний надати таке забезпечення відповідно до чинного законодавства. Тобто, державний орган з соціального за­безпечення підпорядкований припису закону. Разом з тим він має право вимагати від громадянина подання відповідних документів, необхідних для призначення того чи іншого виду соціального за­безпечення, оскільки в разі ненадання громадянином таких доку­ментів йому не може бути призначений цей вид соціального забез­печення. В цьому проявляються елементи імперативного способу.

Метод права соціального забезпечення використовує обидва ці способи разом з застосуванням таких прийомів, як дозвіл, припис, заборона.

Дозвіл застосовується для регулювання поведінки фізичних осіб. Це означає, що громадянам надається можливість на свій роз­суд претендувати на той чи інший вид соціального забезпечення на умовах і в порядку, визначених законом. Припис - це обов'язок громадянина чи органу соціального захисту вчиняти певні дії, пе­редбачені законом. Він застосовується для регулювання поведінки як державних органів, які зобов'язані в разі звернення громадяни­на за тим чи іншим видом соціального забезпечення за наявності законних підстав надати таке забезпечення у відповідності до зако­ну, так і до громадян, які зобов'язані подати у визначений термін документи, що містять достовірні відомості, чи виконати певні дії, наприклад, пройти огляд МСЕК, для своєчасного призначення державним органом того чи іншого виду соціального забезпечення. За­борона - це покладення на суб'єктів соціально-забезпечувальних правовідносин обов'язку утримуватись від конкретних дій. Цей прийом правового регулювання у праві соціального забезпечення застосовується нечасто і закріплюється у нормі права як прямо, на­приклад, при розподілі коштів Пенсійного фонду чи фондів соціального страхування заборонено використовувати ці кошти не за прямим призначенням, так і опосередковано, наприклад заборо­на підприємствам і організаціям видавати недостовірні документи.

Специфіка методу права соціального забезпечення обумовлена також аліментарним характером зобов'язань в деяких правовідно­синах. Соціальною аліментарністю називають спосіб надання дер­жавою всіх видів соціального забезпечення і обслуговування на справедливій основі безоплатно або на пільгових умовах, безеквіва-лентно з урахуванням певного зв'язку з працею чи іншою суспільно-корисною діяльністю, але не в порядку відповідних дій за нову зустрічну працю, без застосування договірних засад, в об­сязі нормального рівня прожиття із спеціальних фондів соціально­го забезпечення (Пенсійного фонду, фондів соціального страхуван­ня, а в окремих випадках з Державного та місцевих бюджетів).



Категорія: Право соціального забезпечення (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter