Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Соціальна політика держави (Шпаргалки)


Підходи до вивчення феномену бідності та їх еволюція


Ще в 427 – 347 рр. до н.е. давньогрецький філософ Платон у праці "Держава” зазначав, що бідність – це право, що веде до низості та злодіянь, до держави бідних, яка буде завжди ворожою до держави багатих, вони ніколи не будуть єдиними, та пропонував законодавчим правом встановити межу бідності як ціну наділу, яка повинна залишатись у кожного й ніколи не допустити її зменшення. Якщо хтось придбає більше цього, то йому необхідно віддати надлишки державі.

За Демокритом, бідність – моральна проблема, а не соціальна, багатством потрібно користуватися розумно, приносячи користь народу. Бідняком бути краще ніж багатим, бідняки уникають злих підступів, заздрості і ненависті. Щастя не в багатстві, щастя – у душі.

Історію вивчення бідності можна прослідкувати в період з XVII ст. до першої половини ХХ ст., коли цією проблемою займалися такі відомі вчені, економісти та філософи, як А. Сміт, Г. Спенсер, К. Маркс, С. Раунтрі, Ч. Бут. Були сформульовані поняття та критерії бідності, потім розроблялися теорії та концепції.

Уперше явище бідності сформулювали представники класичної політекономії. Так, у роботі А. Сміта виявлено відносну природу бідності між соціальними стандартами та матеріальними здібностями їх притримуватися, вважалося, що бідність є наслідком індустріального розвитку. Доходи населення будуть зростати із зростанням національного багатства і справедливою винагородою за працю, заробітна плата буде збільшуватися в міру зростання національного багатства, сприятиме підвищенню добробуту.

Англійський вчений Г. Спенсер визначав бідність позитивним і закономірним явищем, яке стимулює людський розвиток. Бідними є недосконалі люди, які не здатні пристосовуватися до суспільних умов. Кожен повинен сам вирішувати свої потреби. Він виходив з думки, що допомога бідним обмежує самостійність людини. Втручання держави у природний розвиток суспільства вважав недоцільним, бо надаючи допомогу, держава стимулює пасивність населення.

Отже, бідність розглядалася через природний відбір та виживання сильніших, бідні вважалися відповідальними особисто за своє становище. Загальноприйнятою точкою зору на бідність був погляд, що бідний означає грішний та що бідність – ознака лінивства.

Взагалі в науковій літературі переважають дві концепції бідності, з яких і випливає характер її визначень. Перша виходить з того, що бідність – категорія абсолютна. Існує певний набір благ, що забезпечують першочергові фізіологічні потреби людини. Їх набір і вартісна оцінка визначають межу абсолютної бідності. Отже, бідність за абсолютною концепцією – це неможливість одержувати доходи, необхідні для забезпечення мінімальних життєвих потреб.

Інші виходять з поняття граничного споживання. Бідність – це такий рівень доходів, який не дозволяє індивідові дотримуватися мінімального рівня споживання для задоволення фізіологічних і соціальних потреб.

Англійський соціолог Бенджамін Сіб Ровентрі вперше провів дослідження бідності, ввів концепцію кошика базових продуктів та розрізнив "первинну” та "вторинну” бідність. Первинна – недостатність засобів для задоволення основних потреб навіть при оптимальному використанні засобів (нездатність придбати базовий кошик продуктів через брак коштів, погану економічну ситуацію, хворобу). Вторинна – коли основні потреби не задовольняються при нераціональних витратах засобів (витрати, що не є необхідними та є необхідним).


Категорія: Соціальна політика держави (Шпаргалки)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter