Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Правосвідомість: поняття, структура, види

Тема 15. Правова свідомість і правова культура

1. Правосвідомість: поняття, структура, види

Правосвідомість
включає як усвідомлення суспільством, класом, соціальною групою, індивідом потреби
в загально значущих правилах поведінки, які повинні встановлюватися державою, так
і оцінку справедливості (чи несправедливості) чинного правового порядку, перспектив,
спрямувань подальшого розвитку права.

Правосвідомістьформа суспільної свідомості, що відображає ставлення соціальних суб’єктів
до чинних норм права та правових явищ
. Через правосвідомість відбивається не
тільки стан правових відносин, а й тенденції їх змін.

Ознаки правосвідомості:

  • правосвідомість є специфічною формою суспільної
    свідомості, в якій економічні, соціальні й інші інтереси усвідомлюються як правові;
  • {lang_content_nav} правосвідомості складають ідеї, теорії,
    почуття, настрої, емоції, концепції на основі яких виражається ставлення людей до
    діючого чи бажаного права;
  • правосвідомість включає як ставлення до минулого
    і діючого права, так і уявлення про бажаний правовий порядок;
  • правосвідомість є джерелом права, системою
    загальновизнаних ідеалів, цінностей, ідей, ознак;
  • носіями правосвідомості виступають суб’єкти
    права;
  • правосвідомість є безпосереднім внутрішнім
    мотивом правової поведінки, що визначає наміри людей, їх ставлення до об’єктів та
    інститутів правової дійсності.

Структурно правосвідомість,
як вважає переважна більшість теоретиків права, складається з двох основних елементів:

1. Правова психіка відповідає практичному, буденному рівню суспільної
свідомості, що формується в результаті повсякденної людської практики як окремих
людей, так і соціальних груп
. Правова психіка включає:

правові почуття,
правові настрої, правові переживання – рухомі, емоційні;

правові практичні
знання, правові уявлення, правові погляди – пізнавальні, передбачають самооцінку,
тобто вміння критично оцінити свою поведінку з погляду її відповідності праву;

правові звички, правові
традиції, правові звичаї – нерухомі, стійкі, виступають як регулятори поведінки.

2. Правова ідеологіяце сукупність юридичних ідей, теорій, поглядів,
що в концептуальному, систематизованому вигляді відображають і оцінюють правову
реальність
. Правова ідеологія включає:

правові ідеї, правові
принципи, теорії, переконання – усвідомлене осмислення правової реальності;

правові поняття,
правові категорії – проникнення в сутність правових явищ;

правові цілі, правові
мотиви, правові настанови – розщеплення свідомості (настанови) на правомірну і протиправну
поведінку, їх мотивація.

Класифікація форм
правосвідомості:

1. За суб’єктами (носіями) правосвідомості:

індивідуальна – сукупність правових поглядів, почуттів,
настроїв і переконань конкретного індивіда;

групова – виражає ставлення до права, правових явищ,
їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає
їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства;

суспільна – виражає ставлення до права всього суспільства,
відображає його інтереси.

Суспільна і групова
правосвідомості проявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і
в кожної людини вони проходить крізь призму особистих інтересів, рис характеру.
Було б неправильним говорити, що суспільна і групова свідомість – це сума суджень
про право кожного з членів соціальних груп, народу (суспільства). Суспільна і групова
правосвідомості виражають найзагальніші, такі, що збігаються оцінки права і правових
явищ членами соціальних спільнот.

2. За глибиною відображення правової дійсності:

повсякденна, непрофесійна – являє собою життєві,
часом поверхневі судження про право людини, яка стикається з правом у повсякденній
трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя. Вона створюється, насамперед,
в результаті того юридичного виховання, що одержує особа, будучи членом суспільства;

професійна – спеціалізовані правові знання, що використовуються
в роботі юристами (в суді прокурор – обвинувачує, адвокат – захищає та ін.). Вона
включає:

  1. наукову
    (теоретичну) правосвідомість учених, викладачів вищих навчальних закладів;
  2. практичну
    правосвідомість суддів, працівників поліції, адвокатів, прокурорів та ін.

Згідно теоретичних
досліджень, основними функціями правосвідомості є:

пізнавальна функціяїй відповідає
певна сума юридичних знань, що є результатом інтелектуальної (розумової) діяльності
та знаходить вираз у понятті «правова підготовка». Через сприйняття і осмислення
правових явищ відбувається, по суті, пізнання життя. Завдання такого пізнання (на
рівні загальної, буденної) практики полягають не у виявленні та вивченні загальних
закономірностей і пов’язаних з ними наукових істин, а у встановленні подій, дій,
станів, ознак, що належать до правової реальності;

оцінювальна функція викликає певне емоційне
ставлення особи до різних сторін і явищ правового життя на основі досвіду і правової
практики. Емоційне ставлення, знаходить вираз у визначенні значущості одержаних
знань у конкретній ситуації чи на майбутнє з точки зору індивіда, групи, суспільства.
Цінним визнається те, що виступає об’єктом бажання, метою діяльності;

регулятивна функція правосвідомості
здійснюється засобами правових настанов і ціннісно-правових орієнтацій, що синтезують
у собі всі інші джерела правової активності. Результат цієї активності – реакція
у вигляді правомірної чи протиправної поведінки.

З точки зору глибини
відображення
правової діяльності зазвичай виділяють
три рівні правосвідомості
:

буденна правосвідомість – складається стихійно, під впливом конкретних умов життя,
особистого життєвого досвіду і правової освіти, що є доступна для населення. Цей
рівень притаманний основній масі членів суспільства і формується на базі повсякденного
життя громадян у сфері правового регулювання. Люди так чи інакше стикаються з нормами
права: деяку інформацію отримують із засобів масової інформації, спостерігають за
юридичною діяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових
осіб та ін. Для людей з цим рівнем правосвідомості характерні знання загальних принципів
права, тут правові погляди тісно переплітаються з моральними уявленнями.

Буденна правосвідомість характерна
як основній масі членів суспільства (колективна правосвідомість), так і кожному
індивідууму окремо (індивідуальна правосвідомість) і формується на базі повсякденного
життя в процесі власної практичної діяльності. Кожна людина так чи інакше стикається
з нормами права. Роль емоційного фактору тут досить велика. Спершу ставлення до
права, правопорядку, законності, організації суспільства складається на стихійному
рівні та знаходить вираз у почуттях і емоціях. Для людей з цим рівнем правосвідомості
характерне знання основ, загальних принципів правової організації суспільства, і
тут правові погляди тісно переплітаються з моральними уявленнями людини;

теоретична (наукова)
правосвідомість
, на відміну від буденної формується
на базі широких і глибоких правових узагальнень, знань, закономірностей, спеціальних
досліджень соціально-правової дійсності. Саме наукова правосвідомість повинна бути
безпосереднім джерелом правотворчості, сприяти вдосконаленню юридичної практики;

професійна правосвідомість – це правова свідомість професійної групи (таким видом правосвідомості
наділені і працівники поліції, оскільки вони є представниками професійної групи). У залежності від предмета відображення в
правосвідомості професійної групи утворюються сфери, що відповідають різним галузям
правових відносин (наприклад, господарським, комерційним, цивільно-правовим, кримінально-правовим,
кримінально-процесуальним тощо).

Говорячи безпосередньо про змістові особливості професійної
правосвідомості працівників поліції, слід зазначити, що вони знаходять своє вираження
безпосередньо в спеціальному компоненті, проте при цьому багато в чому обумовлюються
специфічним змістом загальносоціального компоненту.

Радянська правова система базувалася на ідеї обов’язків людини
перед державою. У державі складалося негативне відношення до прав людини. Таким
чином, фактично людина і представник держави, мали нерівні права та обов’язки в
одних і тих самих відносинах. І ця обставина не могла не знайти свого віддзеркалення
в суспільній правовій свідомості та не могла не позначитися і на професійній правосвідомості
самих представників влади. Не дивлячись на те, що на рівні позитивного права ця
ідея вже не знаходить свого визнання, в правовій свідомості вона досить глибоко
укорінялася.

Все це може призвести
до деформації правосвідомості під якою
слід розуміти перекручування, «руйнування» позитивних ідей, установок, почуттів
і переконань.

Види деформації правосвідомості
такі:

правовий інфантилізмнесформованість, недостатній рівень правових
знань за особистої впевненості у власній високій професійній юридичній підготовці
;

правовий дилетантизмвільне поводження із законами або з оцінками
юридичної ситуації не через корисливі мотиви, а через недбале ставлення до юридичних
цінностей
;

правовий ідеалізмгіпертрофоване уявлення про роль юридичних засобів
при вирішенні соціально-економічних, політичних та інших завдань
;

правовий нігілізмзаперечення соціальної цінності права, свідоме
ігнорування вимог закону, різко критичне ставлення до вимог права та поваги до нього
.

Як справедливо відмічає Р.А. Рябцев, для слов’янської правової
свідомості історично характерне те, що людина, яка має навіть найменшу частку влади,
окрім отримання морального задоволення від її використання стає богом у межах дії
своїх повноважень. Ця особливість має негативні наслідки і для правосвідомості працівниківполіції які:

розглядають власну діяльність в першу
чергу не як спосіб реалізації покладених чинним законодавством обов’язків, а як
засіб реалізації власної влади над іншими людьми;

не мають установки на суворе і неухильне
дотримання чинного законодавства;

глибоко переконані у можливості використовувати
наданні повноваження за власним розсудом, у тому числі – для задоволення власних
потреб та інтересів.

Правовий нігілізм, тобто відсутність
пошани до діючого права має своїм наслідком наступні особливості професійної правосвідомості
працівників поліції, що проявляються в здійснюваній ними правозастосовній діяльності:

– визнання найважливішим принципом професійної
діяльності принципу доцільності;

– хибне уявлення про співвідношення та
юридичну силу законів і підзаконних нормативно-правових актів (у тому числі – відомчих
наказів), наслідком якого стає перевага на користь останніх при виникненні між ними
протиріч;

– утворення «штампів», стереотипів мислення,
що, за справедливим спостереженням Н.Л. Граната, стають джерелом інтелектуальних,
психологічних та емоційних бар’єрів при роботі в нетипових ситуаціях.

Особливості розуміння специфіки професійної
правосвідомості в порівнянні з буденною правосвідомістю, які у процесі професійного
навчання, так і в міжособистому спілкуванні працівників поліції стають невід’ємною
складовою спеціального компоненту їх правосвідомості та зумовлюють:

– установку на більшу компетентність,
ніж у інших громадян, щодо розуміння норм права;

– переоцінку власного професійного досвіду
та надмірну віру в правильність здійснюваних дій і безпомилковість рішень, що приймаються;

– високу ступінь інтуїтивності мислення
і його некритичність;

– схильність до непродуманих, імпульсивних
вчинків;

– формування уявлення про неможливість підвищити ефективність
правозастосовної діяльності за рахунок організації взаємодії з населенням через
низький рівень правової культури останнього.


Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+