Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Теорія держави та права (Лекції)


Тема 15. Правова свідомість і правова культура


1. Правосвідомість: поняття, структура, види


Правосвідомість включає як усвідомлення суспільством, класом, соціальною групою, індивідом потреби в загально значущих правилах поведінки, які повинні встановлюватися державою, так і оцінку справедливості (чи несправедливості) чинного правового порядку, перспектив, спрямувань подальшого розвитку права.

Правосвідомістьформа суспільної свідомості, що відображає ставлення соціальних суб’єктів до чинних норм права та правових явищ. Через правосвідомість відбивається не тільки стан правових відносин, а й тенденції їх змін.

Ознаки правосвідомості:

  • правосвідомість є специфічною формою суспільної свідомості, в якій економічні, соціальні й інші інтереси усвідомлюються як правові;
  • зміст правосвідомості складають ідеї, теорії, почуття, настрої, емоції, концепції на основі яких виражається ставлення людей до діючого чи бажаного права;
  • правосвідомість включає як ставлення до минулого і діючого права, так і уявлення про бажаний правовий порядок;
  • правосвідомість є джерелом права, системою загальновизнаних ідеалів, цінностей, ідей, ознак;
  • носіями правосвідомості виступають суб’єкти права;
  • правосвідомість є безпосереднім внутрішнім мотивом правової поведінки, що визначає наміри людей, їх ставлення до об’єктів та інститутів правової дійсності.

Структурно правосвідомість, як вважає переважна більшість теоретиків права, складається з двох основних елементів:

1. Правова психіка відповідає практичному, буденному рівню суспільної свідомості, що формується в результаті повсякденної людської практики як окремих людей, так і соціальних груп. Правова психіка включає:

- правові почуття, правові настрої, правові переживання – рухомі, емоційні;

- правові практичні знання, правові уявлення, правові погляди – пізнавальні, передбачають самооцінку, тобто вміння критично оцінити свою поведінку з погляду її відповідності праву;

- правові звички, правові традиції, правові звичаї – нерухомі, стійкі, виступають як регулятори поведінки.

2. Правова ідеологіяце сукупність юридичних ідей, теорій, поглядів, що в концептуальному, систематизованому вигляді відображають і оцінюють правову реальність. Правова ідеологія включає:

- правові ідеї, правові принципи, теорії, переконання – усвідомлене осмислення правової реальності;

- правові поняття, правові категорії – проникнення в сутність правових явищ;

- правові цілі, правові мотиви, правові настанови – розщеплення свідомості (настанови) на правомірну і протиправну поведінку, їх мотивація.

Класифікація форм правосвідомості:

1. За суб’єктами (носіями) правосвідомості:

- індивідуальна – сукупність правових поглядів, почуттів, настроїв і переконань конкретного індивіда;

- групова – виражає ставлення до права, правових явищ, їх оцінку з боку соціальних груп, формальних і неформальних колективів, відображає їх загальні інтереси і потреби, їх співвідношення з інтересами всього суспільства;

- суспільна – виражає ставлення до права всього суспільства, відображає його інтереси.

Суспільна і групова правосвідомості проявляється не інакше як через індивідуальну правосвідомість, і в кожної людини вони проходить крізь призму особистих інтересів, рис характеру. Було б неправильним говорити, що суспільна і групова свідомість - це сума суджень про право кожного з членів соціальних груп, народу (суспільства). Суспільна і групова правосвідомості виражають найзагальніші, такі, що збігаються оцінки права і правових явищ членами соціальних спільнот.

2. За глибиною відображення правової дійсності:

- повсякденна, непрофесійна – являє собою життєві, часом поверхневі судження про право людини, яка стикається з правом у повсякденній трудовій, сімейній, суспільній та інших сферах життя. Вона створюється, насамперед, в результаті того юридичного виховання, що одержує особа, будучи членом суспільства;

- професійна – спеціалізовані правові знання, що використовуються в роботі юристами (в суді прокурор – обвинувачує, адвокат – захищає та ін.). Вона включає:

  1. наукову (теоретичну) правосвідомість учених, викладачів вищих навчальних закладів;
  2. практичну правосвідомість суддів, працівників поліції, адвокатів, прокурорів та ін.

Згідно теоретичних досліджень, основними функціями правосвідомості є:

- пізнавальна функціяїй відповідає певна сума юридичних знань, що є результатом інтелектуальної (розумової) діяльності та знаходить вираз у понятті «правова підготовка». Через сприйняття і осмислення правових явищ відбувається, по суті, пізнання життя. Завдання такого пізнання (на рівні загальної, буденної) практики полягають не у виявленні та вивченні загальних закономірностей і пов’язаних з ними наукових істин, а у встановленні подій, дій, станів, ознак, що належать до правової реальності;

- оцінювальна функція викликає певне емоційне ставлення особи до різних сторін і явищ правового життя на основі досвіду і правової практики. Емоційне ставлення, знаходить вираз у визначенні значущості одержаних знань у конкретній ситуації чи на майбутнє з точки зору індивіда, групи, суспільства. Цінним визнається те, що виступає об’єктом бажання, метою діяльності;

- регулятивна функція правосвідомості здійснюється засобами правових настанов і ціннісно-правових орієнтацій, що синтезують у собі всі інші джерела правової активності. Результат цієї активності – реакція у вигляді правомірної чи протиправної поведінки.

З точки зору глибини відображення правової діяльності зазвичай виділяють три рівні правосвідомості:

- буденна правосвідомість – складається стихійно, під впливом конкретних умов життя, особистого життєвого досвіду і правової освіти, що є доступна для населення. Цей рівень притаманний основній масі членів суспільства і формується на базі повсякденного життя громадян у сфері правового регулювання. Люди так чи інакше стикаються з нормами права: деяку інформацію отримують із засобів масової інформації, спостерігають за юридичною діяльністю державних органів, органів місцевого самоврядування, посадових осіб та ін. Для людей з цим рівнем правосвідомості характерні знання загальних принципів права, тут правові погляди тісно переплітаються з моральними уявленнями.

Буденна правосвідомість характерна як основній масі членів суспільства (колективна правосвідомість), так і кожному індивідууму окремо (індивідуальна правосвідомість) і формується на базі повсякденного життя в процесі власної практичної діяльності. Кожна людина так чи інакше стикається з нормами права. Роль емоційного фактору тут досить велика. Спершу ставлення до права, правопорядку, законності, організації суспільства складається на стихійному рівні та знаходить вираз у почуттях і емоціях. Для людей з цим рівнем правосвідомості характерне знання основ, загальних принципів правової організації суспільства, і тут правові погляди тісно переплітаються з моральними уявленнями людини;

- теоретична (наукова) правосвідомість, на відміну від буденної формується на базі широких і глибоких правових узагальнень, знань, закономірностей, спеціальних досліджень соціально-правової дійсності. Саме наукова правосвідомість повинна бути безпосереднім джерелом правотворчості, сприяти вдосконаленню юридичної практики;

- професійна правосвідомість – це правова свідомість професійної групи (таким видом правосвідомості наділені і працівники поліції, оскільки вони є представниками професійної групи). У залежності від предмета відображення в правосвідомості професійної групи утворюються сфери, що відповідають різним галузям правових відносин (наприклад, господарським, комерційним, цивільно-правовим, кримінально-правовим, кримінально-процесуальним тощо).

Говорячи безпосередньо про змістові особливості професійної правосвідомості працівників поліції, слід зазначити, що вони знаходять своє вираження безпосередньо в спеціальному компоненті, проте при цьому багато в чому обумовлюються специфічним змістом загальносоціального компоненту.

Радянська правова система базувалася на ідеї обов’язків людини перед державою. У державі складалося негативне відношення до прав людини. Таким чином, фактично людина і представник держави, мали нерівні права та обов’язки в одних і тих самих відносинах. І ця обставина не могла не знайти свого віддзеркалення в суспільній правовій свідомості та не могла не позначитися і на професійній правосвідомості самих представників влади. Не дивлячись на те, що на рівні позитивного права ця ідея вже не знаходить свого визнання, в правовій свідомості вона досить глибоко укорінялася.

Все це може призвести до деформації правосвідомості під якою слід розуміти перекручування, «руйнування» позитивних ідей, установок, почуттів і переконань.

Види деформації правосвідомості такі:

-правовий інфантилізмнесформованість, недостатній рівень правових знань за особистої впевненості у власній високій професійній юридичній підготовці;

-правовий дилетантизмвільне поводження із законами або з оцінками юридичної ситуації не через корисливі мотиви, а через недбале ставлення до юридичних цінностей;

-правовий ідеалізмгіпертрофоване уявлення про роль юридичних засобів при вирішенні соціально-економічних, політичних та інших завдань;

-правовий нігілізмзаперечення соціальної цінності права, свідоме ігнорування вимог закону, різко критичне ставлення до вимог права та поваги до нього.

Як справедливо відмічає Р.А. Рябцев, для слов’янської правової свідомості історично характерне те, що людина, яка має навіть найменшу частку влади, окрім отримання морального задоволення від її використання стає богом у межах дії своїх повноважень. Ця особливість має негативні наслідки і для правосвідомості працівниківполіції які:

-розглядають власну діяльність в першу чергу не як спосіб реалізації покладених чинним законодавством обов’язків, а як засіб реалізації власної влади над іншими людьми;

-не мають установки на суворе і неухильне дотримання чинного законодавства;

-глибоко переконані у можливості використовувати наданні повноваження за власним розсудом, у тому числі – для задоволення власних потреб та інтересів.

Правовий нігілізм, тобто відсутність пошани до діючого права має своїм наслідком наступні особливості професійної правосвідомості працівників поліції, що проявляються в здійснюваній ними правозастосовній діяльності:

визнання найважливішим принципом професійної діяльності принципу доцільності;

хибне уявлення про співвідношення та юридичну силу законів і підзаконних нормативно-правових актів (у тому числі – відомчих наказів), наслідком якого стає перевага на користь останніх при виникненні між ними протиріч;

утворення «штампів», стереотипів мислення, що, за справедливим спостереженням Н.Л. Граната, стають джерелом інтелектуальних, психологічних та емоційних бар’єрів при роботі в нетипових ситуаціях.

Особливості розуміння специфіки професійної правосвідомості в порівнянні з буденною правосвідомістю, які у процесі професійного навчання, так і в міжособистому спілкуванні працівників поліції стають невід’ємною складовою спеціального компоненту їх правосвідомості та зумовлюють:

установку на більшу компетентність, ніж у інших громадян, щодо розуміння норм права;

переоцінку власного професійного досвіду та надмірну віру в правильність здійснюваних дій і безпомилковість рішень, що приймаються;

високу ступінь інтуїтивності мислення і його некритичність;

схильність до непродуманих, імпульсивних вчинків;

- формування уявлення про неможливість підвищити ефективність правозастосовної діяльності за рахунок організації взаємодії з населенням через низький рівень правової культури останнього.


Категорія: Теорія держави та права (Лекції)
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter