Поняття державної дисципліни


2. Поняття державної дисципліни


Дисципліна – це підпорядкування обов’язкам, що містяться у правових актах (нормативних, правозастосовних, інтерпретаційних, договірних) або в інших соціальних і технічних приписах.

Основні ознаки дисципліни:

дисципліна є формою соціального зв’язку суб’єктів, що створюється і реалізується у процесі тієї або іншої спільної діяльності (службової, трудової, навчальної тощо). Відомо, що спільна діяльність припускає певну узгодженість і організацію, що і досягається за допомогою дисципліни;

дисципліна пов’язана з відношенням підпорядкування одного суб’єкта іншому, що передбачає певні владні або авторитетні вимоги, установки, орієнтири. Проте самі по собі стосунки підпорядкування похідні або від влади, або від авторитету.

Дисциплінованість характеризує суб’єктивні якості окремого індивіда і є результатом виховання, соціалізації людини. Дисциплінованість не зводиться тільки до слухняності, а з включає необхідність свідомої ініціативи з боку людини. Високий рівень свідомості дозволяє людині програмувати свою поведінку та діяльність, ставити найближчі перспективні завдання, цілі та сприяти їх досягненню, що дає можливість контролювати свої думки і справи, передбачати їх наслідки, давати їх аналіз, оцінку, співвідносити їх зі справами і вчинками інших людей та з вимогами соціальних норм.

Дисципліну, залежно від того, які відносини регулюються і якими нормами стверджується порядок поведінки людей поділяють на такі види:

державну – виконання державними службовцями вимог, що ставляться державою;

трудову – обов`язкове дотримання учасниками трудового процесу встановленого розпорядку;

військову – дотримання військовослужбовцями правил, встановлених законами, військовими статутами, наказами;

договірну – дотримання суб`єктами права договірних зобов`язань;

фінансову – дотримання суб`єктами права бюджетних, податкових та інших правил;

технологічну – дотримання технологічних правил у процесі виробничої діяльності та ін.

Державна дисциплінаце режим верховенства закону у взаємовідносинах органів держави, посадових осіб, інших уповноважених суб`єктів, заснований на вимогах до кожного суб`єкту виконувати свої обов`язки, не перевищувати свої повноваження, не зазіхати на права інших, проявляти ініціативу та відповідальність за доручену справу.


Статистика
0  
Всього матеріалів 4383
0  
Всього коментарів 15
0  
Користувачів 111
Наші партнери
Оновлення new
  • Подання доказів у цивільному процесі
  • Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в
  • Підстави звільнення від доказування у цивільному процесі
  • Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або
  • Обов’язок доказування і подання доказів у цивільному процесі
  • Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених ЦПК
  • Достатність доказів у цивільному процесі
  • Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета
  • Допустимість доказів у цивільному процесі
  • У Конституції України містяться певні норми, що гарантують отримання доказів з дотриманням законодавства України. Так, стаття 31 Конституції
Інформація
Голосування
Чи доводилося Вам стикатися з випадками корупцiї у ВНЗ?