Реклама від Google

Реклама від Google


Категорія: Тези

Яковлев Д.В.

доктор політичних наук, професор

Національного університету «Одеська юридична академія»

РАЦІОНАЛЬНИЙ ВИБІР: МІЖ ВЛАДОЮ, ПОЛІТИКОЮ ТА КОМУНІКАЦІЄЮ


З позицій теорії раціонального вибору політика – це раціональна поведінка виборців і обранців (індивідуальних та колективних політичних акторів), які прагнуть досягти цілі максимальної індивідуальної чи колективної вигоди й користі. У політичному процесі йдеться про інструментальне розуміння раціональності, згідно з яким актори співставляють власні очікувані вигоди й витрати, намагаючись максимізувати перші і мінімізувати другі.

Джерела теорії раціонального вибору можна знайти у роботах античних та середньовічних авторів, філософів доби Просвітництва, батьків американської Конституції. Представники теорії раціонального вибору намагаються поєднати положення Аристотеля щодо «Homo politicus» з ідеями засновників економічної теорії щодо «Homo economicus». Методологічну основу такого підходу формують положення утилітаризму (І. Бентам) щодо дій індивідуального актора, як відправної точки політичного та економічного аналізу й дедуктивний метод дослідження. Одним із головних припущень теорії раціонального вибору стає теза щодо конфліктності політичної взаємодії, яка обумовлена намаганням максимізувати індивідуальну користь. З позицій теорії раціонального вибору аналізуються проблеми, які традиційно знаходились у полі дослідницької уваги представників політичної науки: теорія держави та бюрократії, виборчий процес, утворення коаліцій, партійні стратегії та ін.

Раціональні дії індивідуальних та колективних політичних акторів ґрунтуються на інформованості та аналітичності, політичні ситуації зводяться до дій індивідів, а раціональність вибору полягає у оцінюванні співвідношення витрат і зиску з обов’язковим урахуванням преференцій актора.

Проблема раціонального вибору вирішується в залежності від наявності чи відсутності інформації, якою актори керуються у діях. З одного боку, у політичній сфері нереалістично виглядають припущення щодо наявності вичерпної інформації, її адекватного розуміння та використання виборцями. З іншого боку, збирання інформації для адекватного політичного вибору потребує витрат часу та інших ресурсів, через що, з огляду на невеликі можливі переваги для кожного окремого виборця, раціональний громадянин вкладає мало ресурсів у придбання політичної інформації.

Постає питання щодо спроможності політичних акторів здійснювати раціональний вибір в умовах комунікативної взаємодії. На історичну авансцену виходять політичні комунікації. Проте, за відсутності комунікативних процедур колективного обговорення суспільно значущих тем і проблем, домінуючим у діях влади залишається принцип «співвідношення сил» над принципом консенсусу.

Події останніх десятиліть, що виразно виявили потенціал новітніх інформаційних технологій, актуалізують для дослідників політичного простору звернення до аналізу політики як комунікативного процесу. Теоретики «інформаційної доби» роблять наголос на комунікативній складовій політики та вважають, що політична діяльність починається з процесу інтерпретації інформації.

Сьогодні важко не погодитись з тим, що політична взаємодія розгортається в комунікативному просторі, який має власну структуру та правила.

Комунікація визначає й відображає процеси впливу різних за своїм статусом, розташуванням в політичному просторі акторів, їхню взаємну обумовленість, зміну наявного стану (динаміку політичного процесу). Комунікація виступає передумовою політичної дії, вона розширює в суспільстві зони свободи, вільних дискусій і публічного діалогу владних інституцій, представників громадськості та спрямована на демократизацію політики.

Результатом комунікативного обліку значення речей, подій, дій та інтеракцій, які політичні актори взаємно демонструють, виступає загальне комунікативне визначення ситуації. Значення політики, за такої інтерпретації, закладене не у самому світі політичного, а в його визначеннях, які дійові особи постійно і взаємно демонструють один одному. Право говорити, презентувати свою точку зору політики отримують, тільки знаходячись у певній точці політичного простору, тобто займаючи певну політичну позицію. Комунікативна взаємодія означає не просте спілкування у виді обміну думками, знаннями, почуттями, схемами поводження, а взаємне інформаційне збагачення учасників під впливом один одного. У багатьох випадках вдале формулювання одного з учасників фактично є підсумком групового діалогу.

Комунікація, що відбувається у символьному просторі посткомунізму, через неусталені правила потребує постійного визначення реального на даний час стану справ, яке складається у процесі інтерпретації та ре-інтерпретації дій інших. Процес політичного управління передбачає раціональне формулювання мети суспільного розвитку, пошук найбільш ефективних засобів її досягнення, калькуляцію витрат та вигід від реалізації певної стратегії, врахування поведінки інших акторів та оцінювання ситуації в цілому.

У цьому сенсі раціональний вибір обумовлений впливом мережі комунікацій, дій влади та формуванням політичного порядку денного. Зокрема, вплив мас-медіа на формування політичного порядку складно піддати визначенню, але важко не погодитись і з тим, що іноді журналісти можуть встановити порядок без всяких зусиль зі свого боку, просто виконуючи свої обов’язки. Урядовці та політичні актори часто ототожнюють медіа-порядок з політичним порядком, і навпаки – політичний лад багато в чому зумовлює формування медіа-порядку. Мова йде про те, що деякі політичні події настільки відповідають медіа-формату, що моментально (навіть автоматично) перетворюються в медіа-події і актуалізують відповідну проблему для медіа-, і політичного порядку. На основі цієї думки була розроблена політична технологія, спрямована на здійснення вибору, вигідного для окремих політичних акторів. Ця технологія базується на тому, що медіа-порядок денний здійснює безпосередній вплив на оцінку виборцями як окремих політиків, так і політичної ситуації в цілому, а також на їх електоральний вибір.

Таким чином, виносячи судження та здійснюючи вибір, політичні актори зазвичай виходять не зі всебічного аналізу сформованого положення речей (як передбачається в теорії раціонального вибору), а з інтуїції, і при цьому спираються на доступну інформацію.

Всі опубліковані на сайті матеріали належать їх авторам. Матеріали розміщено виключно для ознайомлення. Копіювання та використання інформації суворо заборонено.
Категорія: Тези
Якщо Ви помітили помилку в тексті позначте слово та натисніть Ctrl + Enter