Розділ 4. ФОРМИ ДЕРЖАВИ

Розділ 4. ФОРМИ ДЕРЖАВИ

4.1. Форма держави: поняття, структура, значення

Поняття форми держави традиційно перебувало в центрі уваги юридичної науки з моменту її зародження. Сьогодні під
формою держави розуміють спосіб організації та здій­снення державної
влади. Поняття форми держави необхід­не для відповіді на питання: як створюються вищі органи держави, як вони взаємодіють між собою і населенням, як територіально
побудована державна влада, якими метода­ми здійснюється державна влада.

Форма держави — це державно-правова конструкція, що складається з трьох елементів: форми правління, форми державно-територіального
устрою, форми державного ре­жиму. Типологія держав залежно від їх форми здійснюєть­ся відповідно до цих елементів:

1) залежно від форми правління розрізняють монархічні і республіканські держави;

2) залежно від форми державно-територіального устрою розрізняють унітарні, федеративні, конфедеративні і регіоналістські (регіональні) держави;

3) залежно від форми державного режиму розрізняють демократичні, авторитарні і тоталітарні держави.

Широкий підхід до форми держави привів до того, що, спираючись на традиційні елементи форми держави, запро­поновано виділяти три основні форми
держави: монократичну (моністичну),
сегментарну та полікратичну (плюра­лістичну).

Монократична форма держави має високий рівень централізації. Державну владу
зосереджує одна особа або орган, ні розподіл влади, ні автономія в територіальному
устрої, ні місцеве самоврядування фактично не допуска­ються. Ця форма пов’язана з обов’язковою ідеологією, одержавленням економіки, соціальної сфери та культури, украй елітарним характером державної влади. Демократич­ні інститути,
парламент, самоврядування використовують­ся в демагогічних цілях.

Сегментарна форма держави значною мірою носить олігархічний характер, посідаючи проміжне становище між монократичною і полікратичною формами держави. Тут допускається розподіл компетенції між різними орга­нами державного управління, елементи автономії та місце­вого самоврядування. Домінує виконавча влада.

Полікратична форма держави реально використовує розподіл влади, систему стримувань і противаг, кілька центрів влади в державі (президент, парламент, суд), авто­номію в територіальному устрої, розвиток місцевого само­врядування, демократичні методи здійснення державної влади. У багатьох полікратичних країнах існує монархічна форма правління (парламентарна монархія). Вона сумісна з президентською, парламентарною, змішаними республі­ками, може бути унітарною державою або федерацією.

4.2. Поняття і види форм правління

Форма правління — це організація, порядок утворення та взаємодії
вищих органів державної влади (глави держа­ви, парламенту і уряду). Розрізняють два різновиди форми правління— монархію та
республіку.

Монархія— це така форма
правління, коли главою дер­жави є особа, яка одержує і передає свій пост і титул, якправило, у спадок і довічно. 

Ознаки
монархії:

1) влада глави держави (імператора, короля, великого герцога, еміра, султана) існує історично і не делегуєтьсяйому народом;

2) влада монарха здійснюється безстроково (довічно) і передається, як правило, у спадок;

3) монарх не відповідає
за ухвалені ним політичні рішення.

Різновиди
монархій:

1) абсолютна монархія (Бахрейн, Кувейт, Оман, Саудівська Аравія). У руках монарха
зосереджена вся повнота влади, він є законодавцем, призначає всіх вищих посадов­ців держави. Уряд
несе відповідальність тільки перед ним;

2) дуалістична монархія (Бутан, Бруней, Тонга). Влада ділиться між парламентом і монархом. Парламент приймає закони,
але у монарха є право абсолютного вето (заборони на введення закону до дії).
Уряд призначається монархом,
підкоряється йому і несе відповідальність тільки перед ним;

3) парламентарна монархія (Бельгія, Велика Британія, Данія, Іспанія, Малайзія, Нідерланди, Норвегія, Таїланд, Швеція, Японія). Монарх юридично є главою
держави, але участі в управлінні країною фактично не бере. У парламентарній монархії глава держави або не має права
вето щодо законопроектів, або фактично не застосовує вето. Головна відмінна риса парламентарної монархії — формування уряду
парламентом і відповідальність уряду перед ним.

Ряд
монархій займає проміжне становище між дуаліс­тичними і парламентарними (Йорданія,
Марокко, Непал).

Республіка — це така форма правління, при якій главою держави є президент, що обирається громадянами на
пев­ний строк. Республіка має
такі ознаки:

1) влада
глави держави і вищих державних органів делегується їм народом;

2) повноваження
глави держави обмежені певним строком;

3) глава держави несе політичну відповідальність за свою діяльність.

Більшість сучасних держав— республіки. Прийнято поділяти
республіки на такі різновиди:

1) президентська (Бразилія, Грузія, Мексика, США). Президент у
такій республіці, як правило, обирається прямими виборами (винятком є США, де президента обирає колегія
вибірників, обрана виборцями). Він очолює не тільки державу, а й уряд. Уряд призначається президентом і відповідає тільки перед ним;

2) парламентарна республіка (Угорщина, Індія, Італія, Німеччина). Президент обирається так, щоб він не
одержував
свій мандат безпосередньо від громадян: парламентом або особливими
зборами, що формуються виключно для виборів президента. Президент не є
главою уряду і не вільний
у його формуванні. Фактично главу і склад кабінету визначає
парламент, точніше, партія, що перемогла на парламентських виборах і має більшість у парламенті. Уряднесе відповідальність перед парламентом;

3) змішана (президентсько-парламентарна) респуб­ліка (Білорусь, Україна, Перу,
Росія, Франція). Цей різно­вид республіки сполучає риси парламентарної та президен­тської республік. Вибори президенти
проводяться всена­родним голосуванням (як у президентській республіці), але президент не очолює уряд (як у парламентарній республіці). Уряд призначається
президентом, але призначення прем’єр-міністра вимагає згоди парламенту (або навпаки — мініст­ри та прем’єр-міністр призначаються парламентом, але. останній — за поданням
президента). Уряд несе відповідаль­ність
перед президентом, але й парламент має право вира­зити йому недовір’я, що тягне за собою відставку. Для змішаної республіки є характерним виведення поста
пре­зидента за тріаду законодавчої, виконавчої та судової влади: президент
має самостійний статус.

Поряд із монархією та республікою існують змішані форми правління, що сполучають деякі риси обох.

Так, Малайзія є виборною (ротаційною) монархією. Главу держави — монарха — обирають на п’ятирічний строк. Він обирається Радою правителів штатів, до складу якої входять не всі глави штатів, а лише султани дев’яти з тринадцяти штатів. Глави чотирьох штатів не є спадковими султанами
і тому участі у виборах глави держави не беруть. Звичайно на пост монарха — глави держави обираються султани штатів по черзі, для чого в Раді правителів
ведеть­ся особливий список.

Елементи виборності існують і в Об’єднаних Арабських Еміратах. Ця держава є колективною монархією, очолю­ваною Радою емірів. Еміри семи еміратів, що об’єдналися, обирають на п’ять років голову Ради емірів
(монарха най­більшого емірату Абу-Дабі, який займає 86% території держави),
якого нерідко називають президентом.

До нетипових республік можна віднести республіки з довічним президентством (Уганда, Індонезія, Корейська Народно-Демократична Республіка) і республіки без офі­ційного глави держави (СРСР, Китай, Куба).

4.3. Поняття і види форми державно-територіального устрою

Форма державно-територіального устрою — це порядок взаємин між державою та її окремими
частинами. Розріз­няють унітарні, федеративні, конфедеративні,
регіоналістські (регіональні) держави.

Унітарна держава — це єдина держава, що складається з адміністративно-територіальних одиниць (областей, про­вінцій, губерній). Ознаки
унітарної держави:

1) наявність єдиного центру та єдиної системи органів влади і управління;

2) наявність єдиної
системи права.

Сьогодні більшість держав світу — унітарні держави (наприклад, Болгарія, Угорщина, Греція,
Польща). У ба­гатьох унітарних державах (Іспанія, Україна, Фінляндія) є автономні утворення.

Автономія — відносно самостійна у здійсненні держав­ної влади територіальне утворення в межах держави. Статус автономії надається територіальним фракціям держави, для яких характерні історичні, географічні, національні особливості (Країна Басків у Іспанії, Аландські острови у Фінляндії). Статус автономії визначається, як правило, основним законом держави. Автономія має власні законо­давство та органи влади, але суверенітету не має.

Різновиди унітарних
держав:

1) централізовані. Регіональні органи цих держав формуються шляхом призначення зверху
(Нідерланди, Казахстан, Франція);

2) децентралізовані. Регіональні органи утворюються незалежно
від центру, як правило, за допомогою виборів (Велика Британія, Нова Зеландія).

Федерація — союзна держава, що складається з держав-членів або державоподібних утворень (суб’єктів федерації). Ознаки федерації:

1) наявність кількох правових
систем, з яких одна (система федерального права) має верховенство щодо права суб’єкта федерації;

2) наявність двох рівнів державної влади. Федеральна влада (влада держави в цілому) має всю повноту зовнішнього суверенітету та значну частину
внутрішнього суверенітету. Влада суб’єкта федерації має обмежений внутрішній суверенітет.

Різновиди федерацій: територіальні (США, Німеччи­на, Бразилія); національні(Бельгія, Індія); змішані (Ро­сія).

Тепер у світі існує 24 федеральних держави, більшість з яких — великі та середні за територією та чисельністю населення (Індія, Мексика, Нігерія, Росія, СІЛА, Німеччи­на).

Конфедерація — це тимчасовий союз держав, створений для досягнення конкретної мети (наприклад, завоювання незалежності). В такому випадку держави об’єднують лише окремі напрями своєї діяльності (наприклад, оборона, зо­внішня політика, зовнішня торгівля).
Розвиток конфеде­рації підпорядкований «залізному закону»: конфедерація або розпадається на окремі держави, або еволюціонує у федерацію.

Риси федерації та/або
конфедерації мають деякі між­народні об’єднання, наприклад, Співдружність Націй (на чолі з британським монархом),
Європейський Союз.

Специфічною формою державно-територіального устрою є регіоналістська (регіональна) держава. Вся територія такої держави, а не окремі частини,
складається з авто­номних утворень (Італія,
Шрі-Ланка, Південно-Африканська Республіка). Цим вона відрізняється і від унітарної держави, і від федерації, оскільки автономії не є суб’єктами федерації. Конституюється вона як унітарна, але має деякі риси федерації у вигляді ширшої, ніж в унітарній державі, компетенції місцевих властей. Територіальні фракції регі­ональної держави не приймають власних конституцій, але мають власні обрані громадянами збори і власну
адміні­страцію. Збори мають право
приймати закони із ряду міс­цевих питань: як правило, це охорона природи
та культур­ної спадщини, сільське
господарство, туризм тощо.

Історично відома ще одна форма державно-територіаль­ного устрою — імперія. Вона складається з нерівноправних частин: метрополії — центру держави, в підпорядкуванні якої є колонії. Владні повноваження належать виключно метрополії. Для правового статусу як колонії, так і її на­селення, характерна дискримінація — обмеження в правах. До найбільших за площею та впливом імперій належали Британська, Французька, Іспанська імперії.
Національно-визвольний рух у колоніях
привів до появи нових національних держав та розпаду імперій.