Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

8.4-8.6. Правова та соціальна держава

8.4. Правова держава: основні ознаки і перспективи

Правова
держава виступає як такий тип держави, влада
якої заснована на праві, обмежується
за допомогою права
і
здійснюється у правових формах.

Основні
ознаки правової держави:

1) пріоритет
прав і свобод особи,
гарантованих
держа
вою
і реалізовуваних громадянами, рівність громадян перед
законом,
доступність правового захисту для кожного гро
мадянина, обмеження втручання держави
у сферу приват
ної
ініціативи. Громадяни діють за принципом: «Дозволено
все, що не
заборонене законом»;

2) верховенство
правового закону
в
системі норматив
но-правових
актів. Правовим є тільки такий закон, який
містить рівну для всіх міру свободи і
справедливості. Інак
ше
кажучи, це справедливий і гуманний закон, перед яким
всі рівні;

3) демократичний
легальний спосіб формування вла
ди. Органи влади правової держави, як правило, формуються шляхом вільних загальних виборів, а призначення на державні посади здійснюються з дотриманням
законної
прозорої процедури. Вибори
виступають як найважливіший
засіб контролю суспільства над державною владою. У пра­вовій державі неможливі державні
перевороти, закулісні
угоди щодо формування органів влади;

4) розподіл влади. Кожна з гілок влади (законодавча, виконавча, судова) формується і діє в певній незалежностіодна від однієї. Розподіл влади передбачає
також наявність
чітко окресленого
кола повноважень і меж діяльності для
кожної
з гілок влади;

5) зв’язаність влади правом. Влада правової держави діє за принципом: «Дозволене лише те, що безпосередньо

передбачене
законом»;

6) високий рівень загальної та правової
культури
громадян. Тільки в цьому випадку є можливою
свідома,
компетентна участь громадян
в управлінні державними і
суспільними справами, повага до закону, прав і свобод співгромадян;

7) взаємна відповідальність держави та особи. Від­повідальність особи перед державою виражається в дотри­манні заборон (наприклад, не створювати незаконних військових формувань) і виконанні обов’язків
(наприклад,
платити податки), несенні
тягаря обмежень у разі право­
порушень.
У принципі, відповідальність особи перед дер­
жавою існує при будь-якому типі держави. Але тільки в правовій державі є можливою відповідальність
державної
влади перед особою у разі порушення державою
прав, сво­
бод і законних інтересів
людини і громадянина. Вона ре­алізується через пред’явлення позову проти
держави та її
органів, звернення до суду, у тому числі й до міжнародних судових органів;

8) гідне положення суду в суспільстві і державі. Суд може бути арбітром у взаєминах між
громадянами і держа­
вою. Діяльність суду
повинна базуватися на таких принци­
пах, як
колегіальність, презумпція невинуватості, змагаль­ність, рівність сторін, право на оскарження ухвалених рі­шень тощо.

Перспективи правової держави по-різному
оцінюються ученими і політиками. Одні
стверджують, що правова
держава як
реальність неможлива. Так, Рудольф Ієрінг
(XIX ст.), стверджуючи, що «право є розумно усвідомленою політикою влади», в той же час не
вимагав педантичного
слідування праву. Там,
де обставини примушують держав
ну владу зробити вибір між суспільством і правом, « вона не тільки уповноважена, а й
зобов’язана пожертвувати правом і врятувати суспільство
». Дослідники, політики і пересічні громадяни одностайно відзначають слабкість основ для такого типу державності, принаймні,
на пострадянському
просторі, що й породжує
песимізм щодо перспектив право­
вої держави.

Протилежна точка зору
полягає в тому, що правова дер­
жава розглядається як єдино можливий варіант взаємодії громадянського
суспільства і державної влади в сучасну
епоху.

Компромісом є уявлення про правову державу як
ідеал, який ще не досягнутий навіть у найбільш розвинених дер­жавах. Практична ж цінність конституційного
закріплен­
ня цього ідеалу полягає в
тому, що воно ставить в обов’язок
державної
влади законні, справедливі дії заради загально­
го добробуту.

 

 

8.5. Соціальна держава: становлення ідеї

Метою як правової, так
і соціальної держави є добробут
індивіда та суспільства, що зближує концепцію правової держави з концепцією соціальної
держави.

У визначенні соціальної
держави, запропонованому
Лоренцом фон Штейном (середина XIX ст.), містився ряд принципових положень, що розширювали традиційне ро­зуміння обов’язків держави. Зокрема,
він зазначав, що
соціальна держава має
«підтримувати абсолютну рівність
у правах для всіх різних суспільних класів, для окремої приватної самовизначеної особи за
допомогою своєї влади.
Вона зобов’язана сприяти
економічному та суспільному
прогресу всіх своїх громадян, бо кінець кінцем розвиток одного виступає умовою розвитку
іншого, і саме в цьому
сенсі мовиться про
соціальну державу».

Ідея соціальної
державності сформувалася наприкінці
XIX початку XX ст. (тобто пізніше за ідею правової
дер­
жави) як відповідь на
об’єктивні соціально-економічні про­
цеси, що відбувалися в житті буржуазного суспільства,
коли
почали суперечити два
його найважливіші принципи —
принцип свободи і
принцип рівності. Теоретично склалися
два підходи до співвідношення цих
принципів. Адам Сміт,
Джон
Стюарт Мілль, Бенжамен Констан, Джон Локк та
інші відстоювали теорію індивідуальної свободи людини, ставлячи державі в основний обов’язок охороняти цю сво­боду від будь-якого втручання, у тому числі й від
втручан­
ня самої держави. При цьому
вони розуміли, що, врешті-
решт, така
свобода приведе до нерівності, проте вважали
свободу вищою, у порівнянні
з рівністю, цінністю.

Інший підхід втілював Жан Жак Руссо, який, не запе­речуючи
значення індивідуальної свободи, вважав, що все має бути підпорядковано принципу рівності, забезпечувати який
завдання держави.

Принцип індивідуальної
свободи, який розкріпачував
ініціативу та самодіяльність людей, сприяв розвитку при­ватного
підприємництва і ринкового господарства. Проте
у міру розвитку і накопичення багатства стало відбуватисямайнове розшарування буржуазного суспільства,
його по­ляризація, небезпечна соціальним
вибухом. І в цій ситуації
принцип
індивідуальної свободи втратив свою актуальність
і поступився місцем
принципу соціальної рівності, що ви­магає від
держави перейти від ролі «нічного сторожа» до
активного втручання до соціально-економічної сфери. Саме в такій історико-політичній обстановці і починає
формува­
тися поняття соціальної
держави, розуміння її особливих
якостей
та функцій.

Важливе значення у
процесі формування ідеї соціальної держави відіграла соціальна доктрина
католицької церкви,
що одержала втілення в
енцикліці папи Лева
XIII «Rerum novarum»
(дослівно — «Пронове», 1891
p.). Енцикліка, що діє й понині, свідчила: «…по
справедливості уряд повинен дбайливо
охороняти інтереси бідніших жителів, щоб люди,
які сприяють такою мірою добробуту суспільства, самі ко­ристувалися
благами, які вони створюють, — пристойним житлом,
одягом, прожитком; щоб здоров’я їх не піддава­
лося небезпеці та життя взагалі було менш тяжким, більш стерпним».

Практичне втілення окремі
елементи теорії соціальної держави вперше одержали в Німеччині в другій
половині
XIX ст., що пов’язано, впершучергу,
здіяльністю канцле­
ра Отто фон Бісмарка.
Перша третина
XX ст. ознаменува­лася лавиноподібним ухваленням
соціальних законів та
інкорпорацією в політику
багатьох країн принципів соціаль
ної держави. Закони, пов’язані із соціальним і медичним
страхуванням, пенсійним забезпеченням, допомогою по
безробіттю, сімейною допомогою і
страхуванням від нещас­
них випадків, в ці роки
були прийняті в Австрії, Австралії,
Данії, Канаді, Італії, Новій Зеландії, Норвегії, СРСР,
СІЛА,
Франції, Швеції тощо.

Надалі ідея соціальної
держави починає набувати все
більшого визнання,
втілюватися в конституціях і практиці сучасних
держав. Уперше держава була названа соціальною
в Основному законі ФРН 1949 р. Так або інакше принцип соціальності виражений у конституціях Франції,
Італії,
Португалії, Туреччини, Іспанії, Греції, Нідерландів, Данії, Швеції, Японії та інших держав. Велике значення для
те­
орії та практики соціальної
держави мало вчення англій­
ського
економіста Джона Кейнса, під впливом поглядів
якого сформувалася концепція держави загального благо­денства, що
випливає зі зростання соціальної функції дер­жави.

Слід зазначити, що
певним каталізатором процесу роз­
витку
ідеї соціальної держави та втілення її в життя на За­ході було виникнення Радянської держави та інших країн марксистського соціалізму, що постійно декларували
у
своїх конституціях та інших
законодавчих актах соціальну
орієнтованість
політики. І хоча політична теорія та декла­
рації соціалізму різко контрастували з реаліями відсутності демократії,
громадянського суспільства, правової держави та приватної власності як
економічної основи цих інститу-тів, не
можна заперечувати реальних досягнень у соціальній
політиці соціалістичних держав. При цьому слід
мати на
увазі, що соціально
орієнтована діяльність соціалістичної
держави
могла мати тільки патерналістській (батьківський)
характер, пов’язаний зі встановленням убогої рівності.

Дійсно соціальна держава
є можливою лише в умовах демократії,
громадянського суспільства і має бути правовою в сучасному значенні цієї характеристики. Сьогодні право­ва держава повинна бути соціальною, а соціальна держава не може не бути правовою. Тим часом історично, а
також у деяких сучасних концепціях,
наприклад, із точки зору австрійського
економіста та політолога, Нобелівського лауреата Фрідріха Августа фон Хайека, між принципами правової і соціальної держави можна фіксувати
певну протилежність.

Нині існує два основних
підходи до співвідношення
правової та
соціальної держави. Перший, що веде свій початок
від ліберальних державознавців
XIX ст., стверджує несумісність правової та
соціальної держави, оскільки
правова держава покоїться на ідеї юридичної рівності індивідів. Верховенство права
передбачає рівну, справедливу
подяку кожному індивіду за його внесок до загальної справи. Соціальна ж держава покоїться на
ідеї надання пільг і
переваг певним
категоріям індивідів, як правило, тим, чий
внесок у загальну справу є нижчим за середній (діти, інваліди,
безробітні тощо).

Другий підхід до співвідношення правової і
соціальної
Г держави, навпаки,
свідчить, що правова держава може бути І
тільки
соціальною, а соціальна держава не може не бути правовою. Видатний російський юрист П.І.Новгородцев обґрунтовано розглядав
формування соціальної держави
як
«нову стадію розвитку правової держави». В наші дні і
демократичні
держави прагнуть знайти оптимальну міру
поєднання правового та соціального
принципів.

 

 

8.6. Соціальна держава: основні ознаки та функції

Соціальна держава це держава, політика якої спрямована на створення умов, що
забезпечують гідне життя та
вільний розвиток
людини.

Соціальною може бути
тільки держава, що має високий,
рівень економічного розвитку, причому в структурі економіки має бути врахована соціальна
орієнтація держави.
 У зв’язку з цим момент реального
виникнення соціальних
держав слід віднести до 60-х pp. XX ст. що пов’язано зі встановленням відповідальності
держави за надання кож
ному громадянину
прожиткового мінімуму.

Проведення державою соціально орієнтованої політики є важким процесом через необхідність
враховувати супере
чливі цілі, що
майже виключають одна одну: ефективний
розвиток
економіки та досягнення соціальної справедли
вості, згладжування соціальної нерівності.

Ознаки соціальної
держави:

1) могутній
економічний потенціал,
що дає змогу
здійснювати заходи із перерозподілу доходів, не ущемлюючи істотно становища власників;

2) соціально орієнтована структура
економіки,
що виявляється в існуванні
різних форм власності зі значною
часткою
власності держави в потрібних галузях господар­ства;

3) яскраво виражена соціальна
спрямованість політи
ки держави, що виявляється в
розробці різноманітних соціальних програм і пріоритетності їх реалізації;

4) наявність у держави цілей
встановлення загального
блага, утвердження в суспільстві
соціальної справедливо
сті, забезпечення кожному
громадянину гідних умов іс
нування, соціальної захищеності, рівних стартових можливостей для самореалізації особи.
Нерідко соціальна орі
єнтованість держави
закріплюється конституційно (напри
клад, в конституціях ФРН, України);

5) наявність розвиненого
правового регулювання в со
ціальній сфері (з виділенням галузей трудового права, права соціального забезпечення,
медичного права тощо).

Соціальній державі
властиві всі традиційні функції,
зумовлені
її природою держави як такої, але вони немовби заломлюються через призму цілей та завдань соціальної держави. В рамках соціальної функції можна
виділити такі
її різновиди:

1) підтримка соціально
незахищених категорій населен
ня (через систему пенсій, соціальних виплат і допомоги);

2) створення можливостей для вільної
реалізації трудового та інтелектуального
потенціалу громадян держави;
забезпечення
трудової зайнятості населення та боротьба з безробіттям;

3) охорона праці та
здоров’я людей;

4) підтримка сім’ї, материнства,
батьківства і дитин
ства;

5) згладжування соціальної
нерівності шляхом перероз
поділу доходів між різними
соціальними верствами через
оподаткування, державний бюджет, спеціальні соціальні програми;

6) заохочення добродійної
діяльності (зокрема шляхом
надання податкових пільг підприємницьким структурам, що здійснюють добродійну діяльність);

7) турбота про збереження соціального миру в
суспільстві, зокрема через систему
соціального партнерства;

8) участь у реалізації
міждержавних соціальних про
грам, розв’язанні загальнолюдських проблем.

< {lang_prev_nav}   {lang_content_nav}   {lang_next_nav} >
Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+