Основні напрями аграрно-правових наукових досліджень
Зміст сторінки:
§ 3. Основні напрями аграрно-правових наукових
досліджень на сучасному етапі
3.1. Проблеми сучасного наукового правового забезпечення аграрної реформи в Україні
Розвиток сучасної української юридичної науки нерозривно пов’язаний з динамікою соціально-економічного
життя в державі. Саме тому всі зміни,
перетворення в соціальній та економічній сферах, що відбуваються на теренах нашої держави, так чи інакше
зумовлюють напрями й зміст науково-правових досліджень в Україні.
Водночас юридична наука повинна відігравати роль тієї рушійної сили, яка програмує та спрямовує розвиток
законодавства й права в цілому, а
тому — покликана сприяти своєчасній розробці науково обгрунтованої
державної програми реформування земельних і
аграрних відносин в Україні.
Сучасною наукою аграрного права аналізуються
різні аспекти земельної та аграрної реформ
в Україні. Серед авторів, які досліджують правові проблеми реформування у
сфері сільськогосподарського
виробництва, слід особливо відзначити В. 3. Янчука, В. І. Андрейцева, В. І. Семчика, Ю. С. Шемшученка, М. В.
Шульгу, О. О. Погрібного, Н. І. Титову, А.
М. Статівку, а також В. В. Носіка, В. І. Федоровича,
П. Ф. Кулинича, В. К. Гуревського та інших вчених.
1993 р. в Одесі відбулася спеціальна наукова
конференція, присвячена економічним і правовим проблемам аграрної
реформи в Україні, а 1999 р. — Міжнародний
конгрес у Мінську на тему: “Правові проблеми земельної та аграрної реформ
в країнах Центральної й Східної Європи, Росії, Білорусі, України та
інших країнах СНД, державах Балтії”,
де аграрно-правова наука України була представлена доповідями вчених В. 3. Янчука, Ю. С. Шемшученка, Н. І. Титової, Ц. В. Бичкової, В. І. Семчика, В. І.
Федоровича, М. Я. Ващишин та ін.
Сьогодні варто звернути увагу на такі основні
аспекти проблеми правового наукового забезпечення аграрної
реформи в Україні, як: а) наукова розробка
фундаментальних засад і стратегії аграрної та земельної реформ, їх правового
забезпечення; б) визначення ролі земельної реформи в аграрних ринкових
перетвореннях та її місця в аграрній
реформі; в) з’ясування змісту, стратегії та етапів розвитку аграрної реформи;
г) правовий аналіз організаційних форм та методів проведення аграрної реформи; д) радикальна зміна відносин власності на землі сільськогосподарського призначення;
є) аналіз правового становища суб’єктів
аграрної реформи, зокрема селян; є) роль держави у забезпеченні радикальних аграрних перетворень;
ж) законодавче забезпечення аграрної реформи; з) охорона навколишнього
природного середовища в процесі аграрного реформування. Ці й деякі інші
проблеми правового забезпечення земельної
та аграрної реформ в Україні послідовно досліджуються представниками науки аграрного права України.
На жаль, ґрунтовної загальнодержавної
науково-теоретичної програми радикального
реформування земельних та аграрних відносин в Україні своєчасно (напередодні
проведення відповідних реформ) не було
розроблено. Це істотно позначилося на методах, формах і змісті як земельної,
так і аграрної реформ, зумовило їх
спонтанний характер, а врешті-решт і їх неефективність. Зважаючи на це, наука аграрного права України розробляє фундаментальні засади та стратегію аграрної реформи,
її правового забезпечення. Важливими
щодо цього є наукові дослідження В. 3. Ян-чука, В. І. Андрейцева, В. І. Семчика, Н. І. Титової, М. В. Шульги, П. Ф. Кулинича, І. І. Каракаша, І.
Будзиловича, А. Юрченка, Л.
Новаковського та інших учених. Особливо слід відзначити науковий доробок В. І.
Андрейцева, який визначив основні стратегічні цілі земельної реформи, з’ясував її фундаментальні засади тощо.
Різні наукові підходи до стратегії земельної
реформи, що провадиться в Україні,
проаналізовані в монографії М. В. Шульги. Автор обгрунтовано доводить, що
основним і вихідним принципом, який визначає напрями земельного реформування в
Україні, є скасування монополії держави на землю, тобто перетворення земельної власності.
Оскільки проведення аграрної реформи розпочалося з реформування
земельних відносин в Україні (з прийняттям Верховною Радою УРСР постанови від 18 грудня 1990 р. “Про земельну реформу”),
важливим для з’ясування суті, завдань та мети аграрної реформи є її аналіз із
точки зору співвідношення із земельною реформою. Визначенню ролі земельної реформи в аграрних ринкових перетвореннях
та її місця в аграрній реформі присвячені праці М. В. Шульги, Н. І. Титової, П. Ф. Кулинича, І. Будзиловича, А. Юрченка, Л. Новаковського, В. Леонця та інших
учених.
Предметом сучасної аграрно-правової науки є
також з’ясування {lang_content_nav}у, стратегії та етапів розвитку аграрної
реформи. Оскільки своєчасно не були визначені на законодавчому рівні стратегія,
основні завдання та пріоритети аграрної (в
тому числі земельної) реформи, в аграрно-правовій науці відсутня
єдність поглядів з цього приводу. Тому актуальною
лишається проблема наукового обгрунтування
стратегії та змісту майбутніх заходів щодо реформування суспільних відносин в аграрному секторі економіки.
У цьому плані важливими є роботи В.
І. Андрейцева, В. І. Семчика, М. В. Шульги та інших учених.
Представниками аграрно-правової науки
сформульовано основні завдання та мета земельної й аграрної реформ. Більшість учених (М. В. Шульга, В. І. Андрейцев, П. Ф.
Кулинич, І. Будзи-лович, А. Юрченко та ін.) поділяють думку про
те, що головний принцип земельної реформи
полягає в ліквідації монополії держави на землю (реформуванні відносин
земельної власності) шляхом перерозподілу
земель. Основні завдання земельної реформи з урахуванням як економічних, так і біологічних, соціальних, екологічних
функцій земель, чітко сформулював В. І. Андрейцев.
Представники аграрно-правової науки (П. Ф.
Кулинич, В. І. Федорович, В. К. Гуревський та
інші) вирізняють окремі етапи земельної
та аграрної реформ.
Правовий аналіз організаційних форм і методів
проведення аграрної реформи здійснюють В.
І. Андрейцев, М. В. Шульга, П. Ф. Кулинич
та інші вчені.
Законодавче закріплення та вдосконалення
основних форм і методів проведення земельної
реформи грунтовно дослідив М. В. Шульга. Особливу увагу автор приділив
теоретичним і практичним проблемам
процесу паювання земель.
Учені-юристи докладно аналізують конкретний зміст заходів із
реформування аграрних відносин в Україні. Зокрема, особливості приватизації державного майна в АПК розглядає В. І.
Семчик, проблеми законодавчого регулювання зовнішньоекономічної діяльності аграрних суб’єктів — Ц. В. Бичкова, В.
А. Сонюк та ін. Питанням
удосконалення договірних зобов’язань між учасниками товарно-грошових відносин
у сфері сільськогосподарського виробництва присвячені праці В. 3. Янчука, В.
П. Нагребельного, А. М. Статівки, Ц.
В. Бичкової, О. А. Поліводського.
Однією з найважливіших проблем, що
досліджуються сучасною аграрно-правовою
наукою, є радикальна зміна відносин власності на землю, приватизація
земель, виникнення суб’єктів приватної власності
на землю. Так, проблеми реформування відносин власності на землю проаналізували В. І. Андрейцев, Н. І.
Титова, П. Ф. Кулинич, М. В. Шульга,
В. 3. Янчук, Ю. С. Шемшученко, О. О. Погрібний, І. І. Каракаш, В. М.
Стретович, І. Будзилович, А. Юрченко та ін. Правові засади приватної власності
на землю розробили: В. В. Но-сік, В. К.
Гуревський, О. М. Вовк та інші вчені.
Реформування відносин власності на землю шляхом паювання сільськогосподарських угідь поставило нові
завдання перед наукою аграрного права
України. Так, уже нині складні питання юридичної природи права на земельну частку (пай) дослідили В. В. Носік, Т. О. Коваленко, М. В. Шульга, В. І. Федорович, П.
Ф. Кулинич та багато інших.
Важливе значення для подальшого реформування
земельних та аграрних відносин мають також наукові дослідження правових засад
оренди землі (М. В. Шульга, П. Ф. Кулинич, І. Будзилович, А. Юр-ченко, В. А. Сонюк, І. Войтюк, Н. Ільницька,
А. Берлач та ін.).
Серед проблем, що знаходяться в полі зору
сучасної аграрно-правової науки, провідне місце належить питанням
аналізу правового становища суб’єктів аграрної реформи. Правовий статус державних сільськогосподарських підприємств є
предметом вивчення В. М. Стретовича,
В. І. Семчика, Ц. В. Бичкової та інших учених. Правове становище колективних сільськогосподарських підприємств у контексті Закону України від 14 лютого
1992 р. “Про колективне сільськогосподарське підприємство”
досліджене В. 3. Янчу-ком, В. І. Семчиком,
О. О. Погрібним, Ц. В. Бичковою, П. Ф. Ку-линичем, І. І. Каракашем, В. П. Нагребельним. Проблеми розвитку
сільськогосподарської кооперації докладно проаналізовані в працях В. І.
Семчика, Н. І. Титової, В. І. Федоровича, О. М. Соні-на та ін. Юридичну
природу нових аграрних суб’єктів — фермерських
господарств — розглядають Н. І. Титова, В. І. Семчик, О. О. Погрібний,
Т. П. Проценко та ін. Автори розробили обгрунтовані наукові рекомендації щодо
вдосконалення правової регламентації фермерських
відносин у майбутньому.
Важливим аспектом наукового забезпечення
аграрної реформи в Україні є також
визначення ролі держави в забезпеченні радикальних аграрних перетворень.
Питання державного регулювання сільськогосподарського
виробництва проаналізували у своїх працях
В. 3. Янчук, В. П. Нагребельний, В. І. Семчик, Ц. В. Бичко-ва, 3. А. Павлович, А. Бейкун та інші вчені.
Проблеми законодавчого забезпечення земельної
та аграрної реформ є предметом
досліджень майже всіх учених-аграрників: В.
І. Андрейцева, М. В. Шульги, В. 3. Янчука, В. І. Семчика, В. В. Янчука, В. К. Гуревського, А. Бейкуна, В. П.
Нагребельного, О. І. Заєць, П. Ф.
Кулинича, А. Берлача та інших, оскільки, як зазначають І. Будзилович та А.
Юрченко, найважливішою складовою механізму будь-якої
реформи є її правове забезпечення.
Одним із важливих аспектів дослідження аграрно-правової науки нині є наукове обгрунтування проблеми охорони
довкілля в процесі аграрного реформування. Вагомий внесок у дослідження згаданої проблеми зробив професор В. І.
Андрейцев. Вчений проаналізував еколого-правові проблеми земельної
реформи в Україні. Особливу увагу в своїх
наукових дослідженнях автор приділив запровадженню правових норм, які б передбачали екологічні вимоги щодо використання й охорони земель, інших
природних ресурсів. Питання охорони
навколишнього природного середовища в процесі здійснення аграрної та земельної реформ докладно розглянули Ю. С.
Шемшученко і Н. Р. Малишева.
Як бачимо, земельна реформа, що започаткувала процес складних економічних перетворень, а згодом — і аграрна
реформа, поставили перед наукою аграрного права України принципово нові
й надзвичайно складні завдання, які нею
послідовно вирішуються.
3.2. Наука про розвиток сучасного аграрного законодавства та розробку його теоретичних
засад
Одним із важливих елементів предмета
дослідження аграрно-правової науки є комплексна, спеціалізована та
інтегрована галузь законодавства — аграрне
законодавство України. Сьогодні у зв’язку з проведенням земельної та
аграрної реформ в Україні й потребою їх
належного правового забезпечення особливого значення набуває питання
наукового обгрунтування подальшого розвитку аграрного законодавства України, аналізу його теоретичних засад.
Проблеми аграрного законодавства України
розглядаються багатьма юристами-аграрниками. Проте комплексних наукових досліджень
сучасного аграрного законодавства як специфічної галузі законодавства — небагато. Серед авторів, які
глибоко аналізують сучасне аграрне законодавство
України, слід назвати В. І. Андрейцева,
Ц. В. Бичкову, І. А. Дмитренка, П. Ф. Кулинича, 3. А. Павловича, В. І. Семчика, Н. ї. Титову, М. В.
Шульгу, В. В. Янчука та ін.
Хоча наукові підходи до розуміння суті,
структури, тенденцій розвитку аграрного законодавства України
формувалися з початку становлення комплексної галузі науки аграрного права.
Важливе значення мають дослідження теоретичних проблем сільськогосподарського (аграрного) законодавства, що
здійснювалися представниками
російської аграрно-правової науки: І. Ф. Казьміним, Г. Ю. Бистровим та іншими вченими.
В Україні теорія аграрного законодавства як
комплексної галузі ще з початку
становлення аграрного права як галузі права грунтовно досліджує Н.
І. Титова. Нині вона розробила конституційні засади та принципи сучасного
аграрного законодавства, дослідила основні
тенденції та напрями розвитку цієї галузі законодавства, перспективи її кодифікації тощо.
Оскільки кожна наука характеризується певним
наступництвом, важливу роль у з’ясуванні
природи аграрного законодавства відіграють також дослідження вчених — представників
науки колгоспного права. Особливо треба
відзначити науковий доробок В. 3. Янчука.
Виходячи із загальних наукових підходів до
розуміння понять “законодавство”,
“система законодавства”, “галузь законодавства”, сучасною аграрно-правовою наукою розроблене також поняття аграрного
законодавства України. Зокрема, його визначення дають у своїх працях Н. І. Титова, В. В. Янчук, В. К. Гуревський та інші вчені.
Слід зауважити, що здебільшого науковці дають
визначення поняття джерел аграрного права, і, на жаль, менше уваги приділяють
поняттю аграрного законодавства як цілісного системного утворення. Хоча
поняття джерел аграрного права України теж має істотне
значення для з’ясування суті аграрного законодавства, проте останнє, в його системному розумінні, є
значно ширшим поняттям.
Сучасне аграрне законодавство України — це
комплексна, інтегрована й спеціалізована галузь законодавства,
що відповідає окремій галузі господарського
комплексу та є системою взаємопов’язаних
і взаємоузгоджених уніфікованих і диференційованих нормативно-правових актів
(актів правотворчості державних органів
та правотворчості аграрних суб’єктів), які, в свою чергу, є джерелом і
формою вираження правових норм, спрямованих на регулювання аграрних відносин, що виникають у процесі здійснення аграрними
суб’єктами сільськогосподарської виробничої та іншої, пов’язаної з нею,
діяльності. Сьогодні при характеристиці сільськогосподарського
(аграрного) законодавства відбувся науково обгрунтований перехід від терміна
“сільськогосподарський” до терміна
“аграрний”, що зумовлено рядом об’єктивних причин, зокрема
розширенням змісту терміна “аграрний” в умовах проведення аграрної реформи в Україні.
Підкреслимо, що в сучасній аграрно-правовій
науці існує положення про формування
інтегрованої галузі агропромислового законодавства.
Ідею агропромислового законодавства як комплексної галузі, до складу якої входить як підсистема
аграрне.(сільськогосподарське) законодавство,
висунув 3. А. Павлович. Свого часу подібну
думку вже висловлювали представники радянської аграрно-правової науки. Однак суспільні відносини, що складаються в системі всіх ланок агропромислового виробництва,
потребуватимуть спеціалізованого
правового регулювання лише за умови безпосереднього зв’язку з процесом виробництва сільськогосподарської продукції. Крім того, в разі визнання
агропромислового законодавства, до
складу якого входитиме аграрне законодавство, ми будемо змушені констатувати
формування занадто великої спільності
нормативно-правових актів, для яких буде характерним широке коло об’єктів, суб’єктів, а також різна змістовна
спрямованість. Це, в свою чергу, може
призвести до “розмитості” основної частини спільності норм аграрного права, поступового
відходу (зникнення) такої істотної їх особливості, як сільськогосподарська
спеціалізація. Сучасне аграрне законодавство
має грунтуватися на конституційних
засадах, розроблених представниками аграрно-правової науки (Н. І.
Титовою, Ц. В. Бичковою, В. І. Семчиком, В. М. Стре-товичем, В. М. Шульгою, І. Будзиловичем, А. Юрченком, В. В Но-сіком, А. Бейкуном, І. Бакаєм та ін.).
Хоча не всі пропозиції учених з цього
приводу знайшли своє відображення в Конституції України, що свідчить про
відсутність належного зв’язку між
юридичною наукою й практикою правотворчості державних
органів.
Процес розвитку сучасного аграрного
законодавства України докладно розглядає аграрно-правова наука. Особливо слід
відзначити в цьому плані комплексне дослідження
колективу авторів (В. І. Семчик, В. М.
Стретович, О. О. Погрібний, П. Ф. Кулинич, ІД.
В. Бичкова, Т. П. Проценко, О. А. Поліводський, В. А. Сонюк, 3. А. Павлович) “Аграрне законодавство України: проблеми ефективності”,
в якому послідовно розкрито процес розвитку цієї галузі законодавства, її роль
у підвищенні ефективності сільськогосподарського виробництва в умовах аграрної
реформи, особливості законодавчого регулювання окремих сфер
виробничо-господарської діяльності аграрних суб’єктів, перспективи розвитку
аграрного законодавства тощо.
Багато конкретних пропозицій щодо
вдосконалення сучасного аграрного
законодавства України вже висловили представники науки
аграрного права України. Крім уже згаданих робіт, особливо відзначаються в досліджуваному аспекті такі
автори, як В. 3. Ян-чук, Н. І. Титова, В. І.
Семчик, Ц. В. Бичкова, В. В. Янчук та ін.
Поряд із потребою вдосконалення законодавчого регулювання окремих сторін сільськогосподарської виробничої
діяльності аграрних суб’єктів, їх правового статусу та ін., особливо
важливою сьогодні є проблема кодифікації
аграрного законодавства.
Зауважимо, що жоден із науковців не відкидає необхідності прийняття єдиного кодифікованого акта аграрного
законодавства як нагальної потреби
часу. Водночас у сучасній аграрно-правовій науці існують різні погляди на форму, зміст, суть і назву такого кодифікованого акта.
Так, в аграрно-правовій науці обґрунтовується
точка зору щодо необхідності прийняття
Аграрного кодексу України. Зокрема, В.
В. Янчук визначив предмет, об’єкт правового регулювання такого кодифікованого
акта тощо. Він запропонував також структуру
цього Кодексу, що є вкрай важливим для подальшої правогвор-чої практики.
Н. І, Титова висунула ідею кодифікації
аграрного законодавства шляхом прийняття Основ
аграрного законодавства України. Вчена визначила коло суспільних відносин, які
потрібно врегулювати таким кодифікованим
актом. Прийняття Основ аграрного законодавства України, на її думку, мало б велике значення як для підвищення ефективності правового регулювання
суспільних відносин в аграрному секторі економіки, так і для
полегшення правозастосовчої
діяльності в цій сфері.
Авторка обгрунтовано довела, що кодифікованим
актом аграрного законодавства мають стати
саме Основи аграрного законодавства України, оскільки саме така форма
кодифікації найповніше відзеркалювала б
суть, зміст і межі правового регулювання зазначеного акта. Прийняття Основ аграрного законодавства (а
не Аграрного кодексу) відображало б принципові
риси аграрного законодавства України, зокрема
його комплексний, інтегрований та спеціалізований характер.
Оскільки земельні відносини в системі
аграрних посідають чільне місце, визначальним для
вдосконалення правового регулювання аграрних
відносин є й розвиток земельного законодавства. У зв’язку з цим
аграрно-правовою наукою досліджувались також проблеми розробки та прийняття
нового кодифікованого акта земельного законодавства України.
Зокрема, питання підготовки основного земельного закону послідовно проаналізували В. І. Андрейцев, Н. 1.
Титова, II. Ф.
Кулинич. Автори визначили коло земельних відносин, що підлягають правовій
регламентації таким кодифікованим актом, основні напрями їх правового регулювання; висловили
конкретні пропозиції щодо усунення прогалин у
сучасному правовому регулюванні земельних
відносин тощо.
Представники науки земельного та аграрного
права України взяли активну участь у підготовці нового ЗК (П. Ф. Кулинич, І.
Будзилович, А. Юрченко, А. Бейкун та ін.). Особливо слід, відзначити плідну практичну роботу в розробці норм ЗК П. Ф.
Кулинича як члена робочої групи з підготовки проекту Кодексу.
ЗК 2001 р., розв’язавши ряд дискусійних теоретичних і практичних проблем правового регулювання земельних
відносин, водночас зумовив виникнення
нових важливих напрямів наукових досліджень, що пов’язано з розширенням сфери
його правового регулювання та запровадженням нових земельно-правових
інститутів.
Сьогодні вчені-юристи України дослідили
поняття та особливості аграрного законодавства України як комплексного
системного утворення; з’ясували істотні риси й
закономірності функціонування його внутрішньої структури (як вертикальної, так
і горизонтальної); визначили основні
тенденції розвитку аграрного законодавства
в умовах здійснення аграрної реформи в Україні тощо.
Одним із головних напрямів розвитку сучасної науки аграрного права
України є теоретичне обгрунтування подальшого розвитку й вдосконалення
земельного та аграрного законодавства, розробка наукових засад їх кодифікації,
науковий аналіз нового ЗК. Особливого
значення нині набуває реалізація практичних рекомендацій щодо вдосконалення аграрного законодавства України
як системного утворення та окремих
його нормативно-правових актів.
З огляду на це важливою практичною проблемою
є необхідність врахування наукових концепцій, висновків,
положень та рекомендацій, запропонованих
представниками науки аграрного права України,
у правотворчій діяльності держави, зокрема під час розробки й прийняття
нормативно-правових актів з питань регулювання аграрних і земельних відносин в Україні.