Поняття науки аграрного права
Зміст сторінки:
Розділ 2. Розвиток
науки аграрного права
§ 1. Поняття науки аграрного права
Для характеристики юридичної науки базове, фундаментальне значення має загальне поняття науки; його потрібно
розглядати у 2 аспектах: а) як певний процес інтелектуальної
дослідницької діяльності із здобуття та вироблення теоретично систематизованихзнань; б) як наслідок нього процесу —
сукупність теоретично систематизованих
знань про природу, суспільство й мислення.
Наука в широкому розумінні є системою знань
про різноманітні форми матерії, про сутність соціальних явищ і
форми їх відображення в свідомості людини, їх об’єктивні властивості та закономірності
виникнення, будови, змісту, функціонування, взаємодії та розвитку.
Наука як системне утворення складається з
окремих галузей наукових знань, які можна умовно поділити на 3
основні групи: природничі, суспільні (соціальні) та науки про мислення і
пізнання. Суспільні науки, предметом
дослідження яких є явища суспільного життя, за своєю структурою
неоднорідні. Часто витоки суспільних наук
містяться у природних явищах, чим пояснюється органічний взаємозв’язок
природничих (об’єктивних) і суспільних (суб’єктивних) елементів у багатьох
суспільних науках (наприклад, у науках аграрного, земельного, екологічного
права та ін.). Отже, частина суспільних наук (у тому числі — аграрно-правова
наука) перебуває в тісному генетичному та
структурному взаємозв’язку з природничими науками. Тому нині важливим є
об’єктивне взаємозбагачення науки аграрного
права й природничих наук.
Однією із системних галузей знань, що
належить до групи суспільних (соціальних) наук, зокрема наук про
політичну та юридичну надбудову, є юридична
(правова) наука.
Виходячи із загальних підходів до поняття
науки, юридичну науку треба розглядати
двояко: 1) як процес інтелектуальної дослідницької
діяльності вчених-правознавців, спрямований на виробництво нових знань про державу й право і
2) як систему знань про об’єктивні властивості держави й права та специфічні
закономірності виникнення, будови, змісту,
функціонування та розвитку державно-правових явищ,
які зумовлюють їх якісну визначеність.
У системі юридичної науки можна вирізнити:
1) загальнотеоретичні, 2) галузеві, 3) комплексні, 4) прикладні,
5) міжнародно-правові юридичні науки.
Аграрне право України належить до групи комплексних юридичних наук і є складовою юридичної науки як
системи знань.
Дослідженням складної й визначальної проблеми
предмета науки аграрного права вже на
етапі її становлення займалися провідні
науковці-аграрники: М. І. Козир, В. В. Петров, Н. І. Тито-ва, В. С. Шелестов, Ф. М. Раянов та ін. Вони
не тільки з’ясували поняття предмета аграрно-правової науки, а й, що важливо,
кого систему й структуру.
Наука аграрного права — це, насамперед,
комплекс, система знань про теоретичні засоби правового
регулювання суспільних відносин, що виникають у процесі здійснення виробничої
та іншої, пов’язаної з нею, сільськогосподарської діяльності аграрними підприємствами, фермерськими господарствами,
особистими селянськими господарствами громадян та іншими суб’єктами аграрних відносин. Отже, предмет цієї науки включає і
загальні дослідження аграрних
відносин, пізнання закономірностей їх правового регулювання, виявлення
особливостей правових методів впливу на ці відносини,
суб’єктивних прав та обов’язків суб’єктів аграрних відносин.
Оскільки аграрні відносини формуються на
основі особливостей сільськогосподарського виробництва, аграрно-правова наука досліджує ступінь впливу цієї специфіки на
організацію правового регулювання. Порівняно з
галузевими юридичними науками, це є
специфічна риса аграрного права. Аграрно-правова наука містить вчення про аграрне законодавство, про
джерела аграрного права, виявляє й пояснює особливості цих джерел, їх структуру, співвідношення, зв’язок і
взаємозалежність, виходячи із загальнотеоретичних
положень — вчення про зовнішню форму права,
правотворчість, про правовий інститут, галузь права. Вивченню підлягає й практика застосування
нормативно-правових актів аграрного законодавства державними органами та
аграрними суб’єктами.
Наука аграрного права досліджує правові норми,
які в сукупності утворюють комплексну
і спеціалізовану галузь права, з’ясовує ефективність
їх застосування. Отже, правові норми — це також елементи
предмета аграрно-правової науки. Основою дослідження є загальне вчення про норми права та їх
реалізацію.
Аграрно-правова наука аналізує систему аграрного права як галузі,
науки і навчальної дисципліни, сприяє конструюванню цієї системи. Предметом
аграрно-правової науки є також методика дослідження
аграрних правовідносин і методика викладання аграрного права як навчальної дисципліни тощо.
Важливою складовою науки аграрного права є
її історична частина, що присвячена вивченню
історії формування аграрного права як
комплексної галузі права, історії розвитку певного виду правових відносин,
джерел аграрного права, його окремих інститутів, історії
самої науки аграрного права.
Діяльність сільськогосподарських підприємств і об’єднань, фермерських господарств, інших аграрних суб’єктів
регулюється не лише за допомогою
норм аграрного права. Ці суб’єкти як учасники земельних, трудових, майнових та
інших правовідносин є водночас суб’єктами
земельного, трудового, цивільного, адміністративного, фінансового, процесуального права. Тому наукові дослідження в галузі аграрного права провадяться з урахуванням
досягнень і теоретичних положень інших галузевих правових наук;
передбачаються й міжгалузеві комплексні
дослідження.
Аграрно-правова наука досліджує також досвід зарубіжних країн з
юридичного опосередкування виробничих відносин у сільському господарстві, вивчає наукові досягнення в
аграрно-правовій сфері інших країн.
Отже, наука аграрного права як
комплексна інтегрована та спеціалізована
юридична наука, що базується на комплексній галузі аграрного законодавства та однойменній галузі права, є системою знань про аграрні відносини, аграрне право як галузь
права, його систему, предмет і методи правового регулювання, аграрно-правові
норми й правові інститути, аграрне законодавство як систему, практику його
застосування та окремі нормативно-правові акти, що регулюють аграрні
відносини з точки зору закономірностей їх виникнення, змісту, функціонування,
взаємодії, розвитку й напрямів удосконалення.
Аграрно-правова наука покликана програмувати правильний і
послідовний розвиток сучасного аграрного законодавства, опрацьовувати систему правових інститутів аграрного
права України, вирізняти та обґрунтовувати доцільність і суть нових. Важливе
місце у системі предмета науки
аграрного права України на сучасному етапі має належати дослідженню
правових норм аграрного права, їх
особливостям, напрямам їх уніфікації та диференціації тощо.
В основу науки аграрного права покладено систему аграрного права як комплексної галузі права. Поряд із
дослідженням загальних положень, принципів правового регулювання організації
та здійснення виробничої
сільськогосподарської діяльності суб’єктами аграрних відносин,
аграрно-правовою наукою вивчається кожен із аграрно-правових інститутів як
вчення про цей інститут (особлива частина науки аграрного права). У
спеціальній частині аграрно-правової науки
досліджуються основні положення й риси аграрного права зарубіжних країн.
Не можна ототожнювати систему галузі
аграрного права й систему науки аграрного права. Незважаючи на тісний
зв’язок, ці поняття відрізняються. Зміст науки аграрного права, завдяки включенню
до її складу загальних понять, ідей, класифікацій, завжди ширший за зміст галузі аграрного права. Водночас
слід підкреслити, що як система науки
сільськогосподарського права, так і система сільськогосподарського
права як навчальної дисципліни, тяжіють до
галузі сільськогосподарського права’.
Наука аграрного права України характеризується певними функціями й методами, які загалом притаманні юридичній
науці як системі. Сучасний етап розвитку
аграрно-правової науки передбачає необхідність
активізації евристичної, прогностичної, практико-прикладної й політичної
функцій, а також теоретичних методів наукового
дослідження державно-правових явищ.
Отже, наука аграрного права України —
відносно нова комплексна, інтегрована й спеціалізована галузь
юридичної науки, що базується на галузі
сільськогосподарського (аграрного) законодавства та однойменній галузі права, і як системна галузь знань має власний
предмет і методи наукового дослідження.
§ 2. Становлення української науки сільськогосподарського (аграрного) права
Наука завжди є творчим наслідком складних еволюційних наукових процесів і характеризується певним наступництвом.
Процес розвитку науки в напрямі
“колгоспне право СРСР” — “аграрне право України” особливо
складний. Він розпочався ще в умовах
колишнього СРСР у 60-70-х рр. XXст. і вже тоді характеризувався творчим
науковим підходом до оцінки суспільних відносин у сфері сільського господарства (згодом —
агропромислового комплексу),
їх критичним аналізом і визначенням перспективи. Власну наукову позицію щодо зазначених явищ завжди мали
українські вчені: В. 3. Янчук, Н. І. Титова, В. ї. Семчик, В. С.
Шелестов, ІД. В. Бич-кова (Боцян) та ін.
При цьому досить вагомою була їх позиція стосовно ролі законодавчої бази дня становлення (замість колгоспного права) нової широкої комплексної спеціалізованої
галузі аграрного права.
Активний розвиток і значне розширення сільськогосподарського (аграрного) законодавства і формування на
його базі комплексної, інтегрованої і
спеціалізованої галузі аграрного права стимулювали
й формування наприкінці 1960-х — початку 1970-х рр. нової галузі юридичної науки — науки аграрного
права.
Однак уже й до цього часу вченими колишнього СРСР, у тому числі й
УРСР, досліджувалися найважливіші проблеми сільськогосподарського виробництва
й використання земель сільськогосподарського
призначення. У межах науки колгоспного та земельного права І. В. Павловим, М.
Д. Казанцевим, М. І. Козирем аналізувалися
проблеми теорії колгоспного та земельного права; Г. В. Чубуковим — питання
правового регулювання праці в колгоспах, міжгосподарської кооперації;
3. С. Бєляєвою визначалися джерела колгоспного
права, міжгосподарської кооперації та ін.
В УРСР також досліджували як
загальнотеоретичні проблеми колгоспного права, так і питання розвитку його
окремих правових інститутів. Наукові праці у
цьому плані належать таким вченим, як В. 3. Янчук, Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова,
Ю. А. Вовк, В. Л. Мунтян, І. О.
Середа, В. І. Семчик та ін. Земельно-правові та еколого-правові питання
розглядалися В. Л. Мунтяном, Ц. В. Бичковою, ї. А. Дмит-ренком, П. Д. Індиченком, І. С. Цемком та
іншими вченими.
Дослідження у сфері колгоспного та земельного права створили
наукову базу для розробки теорії аграрного законодавства та однойменної
правової галузі, її окремих правових інститутів. Тобто витоки аграрно-правової науки беруть свій початок ще в наукових працях
фахівців у галузі колгоспного, земельного права, які виходили у світ задовго до виникнення згаданої науки.
Вперше в юридичній науці думку про існування
нової комплексної галузі аграрного права висловлено 1967
р. на сторінках журналу “Советское
государство и право”. Вчені В. М. Чхіквадзе та Ц. А. Ямпольська
зазначали, що в житті намітилось утворення сільськогосподарського права як
комплексної галузі, що охоплює і колгоспне право, й право, яке регулює
діяльність державних сільськогосподарських
підприємств.
1973 р. це положення розвинув М. І. Козир у статті “Советскоесельскохозяйственное право: тенденции
становлення и развития”, де він
вирізнив об’єктивні та суб’єктивні передумови формування сільськогосподарського
(аграрного) права, дав поняття цієї галузі права, її предмета, методу, системи.
Опонентом М. І. Козиря став І. Ф. Панкратов,
який у своїй статті “Сельскохозяйственное право как
отрасль права» Нет оснований” заперечував можливість існування
сільськогосподарського права як галузі права, мотивуючи це відсутністю єдиного
предмета та єдиного методу правового
регулювання цієї галузі. Аналогічними тоді були й погляди В. 3. Янчука
(УРСР), який вважав передчасним визнання
сільськогосподарського (аграрного) права як галузі права.
Протилежну думку висловили у своїх працях 3.
С. Бєляєва, В. В. Петров, А. А. Денисов, О. А. Кічатова, Г.
О. Аксеньонок.
Згодом проблема набуває міжнародного
значення; вивчається та науково аналізується досвід інших країн щодо
регламентації аграрних відносин. У травні 1972
р. у Флоренції проводився радянсько-італійський “круглий стіл” з питань аграрного права, де
доповіді радянських учених (М. І. Козиря, Г.
О. Аксеньонка, В. О. Кікотя, М. І. Краснова) були присвячені проблемам
аграрного законодавства, формування
аграрного права як галузі права та правової науки, керівництва та управління сільським господарством та ін.
1974 р. в редакції журналу “Советское
государство и право” відбулася
нова зустріч за “круглим столом” де розглядалися питання удосконалення правового регулювання сільського
господарства. Під
час обговорення виявилися різні підходи до розуміння аграрного права. Були визначені основні напрями
наукових досліджень у галузі сільського господарства: поєднання
розробки загальнотеоретичних і конкретних
правових проблем, актуальність теоретичних досліджень і їх
відповідність потребам практики, проведення комплексних
досліджень тощо.
Більшість учасників дискусії зійшлися в поглядах на визнання комплексної галузі аграрного законодавства, науки
аграрного права та однойменної навчальної дисципліни. І навіть ті
вчені, які не визнавали аграрного права як
галузі права, не заперечували існування науки аграрного права, а також
потреби в такій навчальній дисципліні. Це
мало істотне значення для розвитку аграрно-правових досліджень.
Як бачимо, складність і новизна проблеми зумовили аналіз (на етапі становлення аграрно-правової науки)
переважно загальнотеоретичних проблем
аграрного права.
Наприкінці 70-х і на початку 80-х рр. XX ст.
ученими-юристами колишнього СРСР було розроблено значну кількість праць, присвячених
теоретичним проблемам аграрного права, його предмету, методу, а також
аграрному законодавству як основі формування відповідної галузі права та ін.
Серед російських авторів, які досліджували
загальнотеоретичні засади аграрного права на етапах його становлення, варто згадати М. І. Козиря, Г. Ю.
Бистрова, І. Ф. Казьміна, В. В. Петрова, А. А. Денисова, 3. С. Бєляєву, О. А.
Кічатову, Ф. М. Раянова, К. А.
Шайбекова, Г. В. Чубукова та ін.
На особливу увагу заслуговують праці М. І. Козиря, В. В. Петрова, А. А. Денисова, Ф. М. Раянова, 3. С.
Бєляєвої, Г. Ю. Бистрова, К. А. Шайбекова, в яких поєднується розробка
загальнотеоретичних і конкретних (практичних) проблем правового регулювання
сільського господарства. У складному процесі становлення наукових засад нової
галузі сільськогосподарського (аграрного) права важливу роль відігравали не
лише погляди тих авторів, які послідовно
запроваджували ідею нової галузі права, а й її противників. У цьому плані істотне значення мали праці І. Ф.
Казьміна, присвячені теорії джерел
сільськогосподарського законодавства, публікації І. Ф. Панкратова і В. 3. Янчука (УРСР) та деяких інших учених,
які не заперечували галузевого існування сільськогосподарського законодавства та науки
сільськогосподарського права.
В УРСР, починаючи з 70-х рр., наука аграрного
права досліджує також загальнотеоретичні проблеми аграрного
права та різні сторони механізму правового регулювання суспільних відносин у сільському господарстві. Поряд із цим у працях
українських авторів робляться висновки й щодо наявності окремих комплексних спеціалізованих
правових інститутів аграрного права (зокрема, інституту матеріальної відповідальності працівників сільськогосподарських
підприємств); й щодо формування в такий спосіб галузевої правової структури.
Серед українських авторів, які розробляли теорію
аграрного права, слід назвати В. С. Шелестова, Н. І. Титову, Ц. В. Бичкову.
Початок 80-х рр. в УРСР позначився
розширенням аграрно-правових наукових досліджень, всебічним обгрунтуванням
правових інститутів аграрного права. Так, у цей
час досить активно аналізуються
проблеми аграрного законодавства та аграрного права (Н. І. Титова, Ц. В. Бичкова, В. С.
Шелестов); правового регулювання
суспільних відносин в умовах АГІК (Ю. С. Шемшученко, В. І. Семчик, В. К. Попов, Ц. В. Бичкова);
сільськогосподарської кооперації (В. І. Семчик, В.
К. Попов, Ц. В. Бичкова, 3. А. Павлович);
майнових відносин у сільському господарстві (В. І. Семчик); договірних відносин аграрних суб’єктів (В. К.
Попов, Ц. В. Бичкова, В. В. Долежан);
державного управління АГІК (В. С. Шелестов, 3. А. Павлович);
питання охорони земель сільськогосподарського призначення (В. В. Янчук, Д. А.
Суржан); охорони навколишнього природного
середовища в сільському господарстві (Ю. С. Шемшученко, В. Л. Мунтян, В. І. Андрейцев, В. К. Попов)
тощо.
Введення з 1982 р. у вищих навчальних закладах курсу “Сільськогосподарське право” (нині -т-
“Аграрне право”) та видання 1985
р. у Москві першого підручника з цієї навчальної дисципліни відіграло важливу роль у формуванні
комплексних, систематизованих знань
з цієї дисципліни у студентів-юристів, що, в свою чергу, позитивно позначилося на подальшому розвитку аграрно-правової науки. Слід зазначити, що
українські вчені-юрис-ти (В. 3. Янчук,
В. С. Шелестов, В. В. Долежан) взяли активну участь в обговоренні цього підручника, продемонструвавши творчий підхід до своєї праці.
Сучасний стан науки аграрного права України
характеризується інтенсивним розвитком аграрно-правових
досліджень на якісно новій основі в умовах
незалежної Української держави, розширенням системи аграрно-правової науки, її предмета за рахунок виникнення нових
правових інститутів і нових аграрних суб’єктів тощо.
Важливим внеском у розвиток української аграрно-правової науки
стало видання 1996 р. першого в Україні підручника за редакцією В. 3. Ярчука — “Аграрне право
України'”.
Аналізуючи аграрно-правову науку України,
можна зробити висновок, що сьогодні вона досліджує широке коло проблем аграрного права, і з розвитком суспільних
відносин у галузі сільського
господарства предмет її теоретичних розробок значно розширюється.
З огляду на це, процес становлення та розвитку
науки аграрного права України відповідно до предмета її
дослідження й конкретних історичних умов
можна умовно поділити на 4 основні етапи:
– перший — кінець 60-х — початок 70-х рр. —
становлення аграрно-правової науки —
характеризується аналізом переважно загальнотеоретичних
проблем сільськогосподарського права;
– другий — початок 70-х — початок 80-х рр. —
розвитку української науки сільськогосподарського (аграрного) права — супроводжується
дослідженням теоретичних проблем аграрного законодавства, розробкою перших аграрно-правових
інститутів;
– третій — початок 80-х — початок 90-х рр. — активного розвитку української науки аграрного права та формування
її як цілісної комплексної системи
наукових знань — характеризується розширенням предмета аграрно-правової науки, поглибленням загальнотеоретичних її розробок, всебічним обгрунтуванням
багатьох правових інститутів аграрного права в умовах агропромислового комплексу;
– четвертий — початок 90-х рр. — й донині —
інтенсивного розвитку аграрно-правової
науки на якісно новій основі в умовах незалежної Української
держави — відзначається розширенням системи
аграрно-правової науки, її предмета завдяки виникненню принципово нових правових інститутів, розширенню
кола аграрних суб’єктів у зв’язку з проведенням земельної та аграрної
реформ, радикалізацією аграрного
законодавства за умов переходу до ринкової економіки.
Отже, становлення української аграрно-правової науки характеризується певним наступництвом. Науковою базою для
розробки теорії аграрного законодавства України і відповідної пілузі
права, окремих аграрно-правових інститутів
слугували наукові дослідження у сфері колгоспного й земельного права,
які здійснювалися ще задовго до виникнення науки сільськогосподарського
(аграрного) права України. Як бачимо, наука аграрного права України генетично пов’язана з наукою колгоспного й земельного
права, а також значною мірою — з
наукою цивільного права.
Українська аграрно-правова наука відігравала важливу роль у системі науки сільськогосподарського (аграрного)
права колишнього СРСР у процесі
становлення нової комплексної, інтегрованої та спеціалізованої галузі аграрного права, з’ясування її поняття,
особливостей, способів формування, зокрема через становлення її окремих правових інститутів.