Правове регулювання розвитку житлово-комунального господарства

§ 4. Правове регулювання розвитку житлово-комунального та дорожного господарства на селі

Як один із головних напрямів відродження сіл
України, поліп­шення демографічної ситуації у державі чинне законодавство виз­начає
створення комфортного життєвого середовища, належних умов праці й відпочинку
сільського населення. Щоб досягти цього передбачається:

1) у сфері житлового будівництва: сприяння
розвитку індивіду­ального житлового будівництва з використанням гарантій і
пільг, встановлених законодавством для сільських забудовників; нарощу­вання
обсягів будівництва житла для молоді в межах реалізації програм індивідуального
житлового будівництва на селі (“Власний дім”), молодіжного житлового
будівництва; інвестування з ураху­ванням фінансових можливостей державного та
місцевих бюджетів спорудження житла у трудонедостатніх (занепадаючих) селах;
спро­щення порядку оформлення дозвільних документів на житлове бу­дівництво;
формування фонду комунального житла для надання його на умовах оренди
громадянам; забезпечення надання пільго­вих довгострокових кредитів на
будівництво (реконструкцію) жит­ла багатодітним сім’ям; вжиття заходів щодо
виробництва відповід­них конструкцій та інженерного обладнання для
індивідуального житла;

2) у сфері інженерного облаштування сільських
населених пун­ктів: розроблення й реалізація державних і регіональних програм водо-,
газо-, енергопостачання та розвитку мережі сільських доріг; першочергове
постачання питної води сільським населеним пун­ктам, жителі яких користуються
привізною водою; посилення кон­тролю за якістю питної води з місцевих джерел;
розвиток мереж га­зопостачання в регіонах, де немає інших джерел забезпечення енергоносіями;
будівництво твердого покриття на сільських доро­гах, реконструкція місцевих
доріг відповідно до сучасних вимог; організація обслуговування інженерних
споруд спеціалізованими комунальними підприємствами та організаціями під
контролем ор­ганів місцевого самоврядування; створення об’єднань власників житла
для спільного вирішення питань комунального обслугову­вання.

Регулювання суспільних відносин, які виникають
у процесі бу­дівництва житла в сільській місцевості, здійснюється нині Законом
України “Про пріоритетність соціального розвитку села та агропро­мислового
комплексу в народному господарстві”, нормами земель­ного, цивільного та
містобудівного законодавства.

Чинне законодавство України передбачає, що
селу має надава­тися перевага над містом (із розрахунку на душу населення) у
спо­рудженні житла та інших об’єктів соціально-культурного й побуто­вого
забезпечення. Ці переваги мають полягати в матеріально-тех­нічному й ресурсному
забезпеченні, оподаткуванні, кредитуванні індивідуальних забудовників тощо.
Так, за розпорядженням Кабі­нету Міністрів України від 7 березня 2002 р. № 107
“Про виділен­ня державних централізованих капітальних вкладень на соціальний
розвиток села” на фінансування будівництва в сільській місцевос­ті
об’єктів соціальної інфраструктури було надано державні центра­лізовані
капітальні вкладення в розмірі 30% їх загального обсягу, передбаченого в
Державному бюджеті України на 2002 р.

Відповідно до ст. 11 Закону України “Про
пріоритетність соці­ального розвитку села та агропромислового комплексу в
народно­му господарстві”, Уряд України та місцеві державні адміністрації покликані
сприяти розвитку індивідуального житлового будівниц­тва на землях сільських
населених пунктів, створювати сільським забудовникам (як місцевому населенню,
так і громадянам, які пе­реселяються на постійне місце проживання в сільську
місцевість), у тому числі працівникам соціальної сфери та сфери обслуговуван­ня
сільського населення, які проживають у селі, пільгові умови що­до забезпечення
будівельними матеріалами та обладнанням, надан­ня їм послуг і пільгових
довгострокових державних кредитів. При цьому Закон передбачає компенсацію за
рахунок республікансько­го чи місцевого бюджетів 25% одержаних кредитів через 5
років після введення будівлі в експлуатацію. Така пільга надається, якщо
власник будинку бере участь у сільськогосподарському виробниц­тві, переробній
або обслуговуючих галузях агропромислового ком­плексу, що функціонують у
сільській місцевості, соціальній сфері села та органах його місцевого
самоврядування.

В разі спорудження житла індивідуальним
забудовником у сіль­ській місцевості підрядним способом за рахунок власних
коштів йому компенсується з державного бюджету частина кошторисної вартості
житлового будинку й господарських будівель, яка не нале­жить до прямих витрат
підрядних будівельних організацій і вклю­чається до кошторисів будівництва
згідно з чинними нормативни­ми актами. Порядок надання державних пільгових
кредитів для ін­дивідуальних сільських забудовників визначає Уряд України.

Індивідуальні забудовники, які споруджують
житлові будинки й господарські споруди, працюють у сільському господарстві,
пере­робній та обслуговуючих галузях агропромислового комплексу, що функціонують
у сільській місцевості, соціальній сфері села та орга­нах місцевого
самоврядування на селі і не користуються держав­ним пільговим кредитом,
отримують компенсацію за рахунок дер­жави в розмірі 35% вартості зазначених
будинків і споруд. Ця піль­га зберігається також за зазначеними особами в разі
спорудження житла та господарських будівель на кооперативних засадах. Цим самим
забудовникам при спорудженні житла підрядним способом компенсується з
державного бюджету та частина вартості будівниц­тва будинку й господарських
споруд, яка не належить до прямих витрат підрядних будівельних організацій і
включається до кошто­рисів (розрахунків вартості) будівництва згідно з чинним
законо­давством.

За Законом України “Про пріоритетність
соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному
господарстві”, особи, які переселяються у трудонедостатні населені пункти,
та місцеве населення віком до 40 років, зайняте в сільському госпо­дарстві,
переробних і обслуговуючих галузях агропромислового комплексу або в соціальній
сфері цих сіл, забезпечуються житлом і господарськими будівлями з державного
бюджету. Житло, збудо­ване в сільській місцевості за рахунок бюджетних коштів,
через 10 років передається в особисту власність цим громадянам за умови їхньої
постійної роботи в зазначених галузях.

Критерії трудонедостатніх населених пунктів з
урахуванням чи­сельності працездатних жителів та інших факторів, а також види пільг
визначає Уряд України, а перелік цих населених пунктів — місцеві ради.

Державна програма розвитку соціальної сфери
села до 2005 ро­ку передбачає, що житлове будівництво на селі в 2003—2005 рр.
має розвиватися насамперед шляхом спорудження індивідуальних жит­лових будинків
за рахунок коштів забудовників. Чинне законодавс­тво України не регламентує
розміри індивідуальних житлових бу­динків і господарських споруд, що зводяться
в сільській місцевос­ті. Це дає можливість удосконалювати нормативи та
стандарти у проектуванні й будівництві житлових будинків різних типів з ме­тою
поліпшення архітектурно-планувальних рішень, техніко-економічних та
експлуатаційних показників. Існує потреба впроваджу­вати новітні способи
опалення житла та об’єктів соціально-куль­турного призначення, модернізацію
котелень і теплових мереж, встановлювати прилади обліку споживання енергоносіїв
та води. Обсяги введення в експлуатацію житла в сільській місцевості, зап­лановані
Програмою, становлять: 2004 р. — 1830 тис, 2005 р. — 2435 тис. кв. м загальної
площі.

Державна підтримка житлового будівництва
здійснюватиметься в напрямах надання забудовникам пільгових кредитів згідно з
прог­рамою “Власний дім”, розширення в сільській місцевості практики молодіжного
житлового будівництва, спорудження житла для пра­цівників бюджетних установ та
соціально незахищених громадян.

Законом України “Про пріоритетність
соціального розвитку се­ла та агропромислового комплексу в народному
господарстві” пе­редбачається збереження й розвиток поселенської мережі.
Зокрема, ст. 10 Закону зазначає, що держава захищає сільську поселенську мережу
незалежно від категорії, розміру й місця розташування сіль­ських населених
пунктів. Будь-які перетворення сільських посе­лень (об’єднання, роз’єднання,
перейменування в іншу категорію тощо) можуть здійснюватись за рішенням сесій
районних рад ли­ше за волею жителів цих поселень. В Україні запроваджуються пос­тійне
обстеження та паспортизація сільської поселенської мережі (моніторинг). Порядок
здійснення моніторингу встановлює Уряд.

Розвиток соціальної інфраструктури сільських
населених пун­ктів передбачає також будівництво й реконструкцію, розширення мереж
шляхів із твердим покриттям. Тому за Державною програ­мою розвитку соціальної
сфери села до 2005 року має бути споруд­жено 35 під’їздів з твердим покриттям
до сільських населених пун­ктів довжиною 71 км та прокладено 524 км вуличної
мережі. Для цього буде використано 41 млн грн. із централізованих дорожних фондів
та 82,1 млн — з місцевих бюджетів. У 2003—2005 рр. перед­бачається будівництво
626 км сільських доріг загального користу­вання, для чого потрібні додаткові
капітальні вкладення в обсязі 196,2 млн грн.

Відповідно до ч. 5 ст. 6 Закону України
“Про пріоритетність со­ціального розвитку села та агропромислового
комплексу в народ­ному господарстві” всі шляхи, що зв’язують сільські
населені пун­кти (в тому числі в межах цих населених пунктів) з мережею шля­хів
загального користування, належать до категорії шляхів загального користування і разом з усіма під’їзними
шляхами до сільських населених пунктів передаються на баланс корпорації
Укравтодор.

У рамках розвитку житлово-комунального
господарства на селі в період до 2005 р. Державною програмою розвитку
соціальної сфери заплановано: забезпечення централізованим водопостачанням 283 сільських
населених пункти, жителі яких користуються привізною водою; будівництво систем
водопостачання в сільських населених пунктах, у яких склалася незадовільна
ситуація з постачанням пит­ної води і щодо яких не передбачені першочергові
заходи із забез­печення привізною питною водою, загальною вартістю 106 млн
грн., у тому числі 53 млн — за рахунок коштів Державного бюджету Ук­раїни;
реконструкцію, капітальний ремонт та надання робочого ста­ну існуючим
водопровідним мережам у регіонах; моніторинг якості питної води, що забирається
з централізованих та нецентралізованих джерел водопостачання, відповідно до
Закону України від 10 січня 2002 р. “Про питну воду та питне
водопостачання”.

Програма передбачає також розвиток мережі
газопостачання, в межах якого планується завершити будівництво розвідних мереж
та збільшити кількість підключених до них житлових будинків і зак­ладів
соціально-культурного призначення з метою досягнення про­ектного завантаження
газопроводів. На 2003—2005 рр. заплановано будівництво газопроводів-відводів
довжиною 1600 км.

§ 5. Правове забезпечення культурно-побутового та спортивно-оздоровчого обслуговування
жителів сільського населення

Потреби соціальної сфери села не обмежуються
лише будівниц­твом житла, шляхів сполучення, мереж газо-, водо- ті електропос­тачання.
Належний розвиток соціальної інфраструктури потребує створення для селян
комплексу культурно-побутових, спортивно-оздоровчих та інших суттєво важливих
умов.

У межах реалізації Державної програми розвитку
соціальної сфери села до 2005 р. передбачаються такі шляхи розвитку відпо­відної
інфраструктури:

1) у сфері освіти: відновлення, добудова і
спорудження шкіл та дошкільних навчальних закладів у селах, де налічується
понад 50 дітей відповідного віку, насамперед у тих, які розташовані на від­стані
понад 3 км від населених пунктів, де є такі заклади; створен­ня комплексів
“загальноосвітній навчальний заклад — дошкільний навчальний заклад”,
“загальноосвітній навчальний заклад — соці­ально-культурний центр
села”, організація навчання учнів у почат­ковій школі за місцем їх
проживання (за наявності не менш як 5 учнів у
населеному пункті); забезпечення виконання Програми ін­форматизації та
комп’ютеризації сільських шкіл; забезпечення ре­гулярного підвезення до місця
навчання і додому дітей дошкільно­го віку, учнів і педагогічних працівників у
сільській місцевості; зас­тосування нових форм навчання й виховання дітей з
урахуванням специфіки розселення та змін вікової структури жителів села; від­криття
450 шкіл, у тому числі 353 новозбудованих (фінансування зазначених витрат має
здійснюватися за рахунок коштів місцевих бюджетів у сумі 115,1 млн грн. та
Державного бюджету України — 229,1 млн грн.);

2) у сфері охорони здоров’я: відкриття
закладів охорони здо­ров’я з надання первинної медико-санітарної допомоги в
селах із чисельністю жителів понад 500 осіб; створення в сільських населе­них
пунктах із чисельністю жителів понад 1 тис. чоловік амбулато­рій загальної
практики — сімейної медицини та реорганізація сіль­ських лікарських
амбулаторій, фельдшерсько-акушерських пунктів в амбулаторії загальної практики
— сімейної медицини; розширен­ня мережі аптек та аптечних кіосків; створення на
базі сільських закладів охорони здоров’я денних стаціонарів, а також стаціонарів
удома; оснащення сільських закладів охорони здоров’я сучасною ультразвуковою, ендоскопічною, рентгенологічною, наркозною апаратурою, пересувними
стоматологічними кабінетами, іншим су­часним обладнанням, а також спеціальними
автомобілями; надан­ня лікувально-консультаційної та організаційно-методичної
допо­моги і вжиття санітарно-протиепідемічних заходів силами спеці­альних
бригад обласних і районних закладів охорони здоров’я; зміцнення
лікувально-оздоровчої бази санаторіїв та інших закладів, призначених для
лікування й оздоровлення працівників агропро­мислового комплексу та їхніх
дітей. На зміцнення матеріальної ба­зи закладів охорони здоров’я у 2003—2005
рр. планується спряму­вати 75,4 млн грн. За рахунок цих коштів має бути
відкрито та ос­нащено 382 сільські лікарські амбулаторії, у тому числі 63 — у
до­будованих та новозбудованих приміщеннях, а також 280 фельдшер­сько-акушерських
пунктів;

3) у сфері культури: збереження та
забезпечення повноцінного функціонування існуючої мережі закладів культури
(клубів, біблі­отек, музеїв, шкіл естетичного виховання); переобладнання під заклади
культури приміщень, якими не користуються, створення закладів культури малих
форм (віталень, світлиць, читалень та ін.) у придатних для цього приміщеннях,
насамперед у селах, де немає стаціонарних закладів культури; організація
охорони музеїв та за­повідників за допомогою оснащення їх засобами охоронно-по­жежної
сигналізації або запровадження посад сторожів; розвиток мобільних форм
культурного обслуговування сільського населен­ня; комп’ютеризація сільських
публічних бібліотек згідно з Націо­нальною програмою інформатизації. За
пропозиціями регіонів у 2003—2005 рр. планується введення в експлуатацію 190
сільських клубів і будинків культури, в тому числі 76 — новозбудованих. На це передбачається витратити 60,8 млн грн. з
місцевих і державно­го бюджетів;

4) у
сфері фізичної культури й спорту: реконструкція існуючих та будівництво нових
сільських фізкультурно-оздоровчих закладів, споруд, дитячих оздоровчих таборів,
баз відпочинку, пансіонатів для оздоровлення дітей та підлітків; реформування
організаційних основ фізкультурно-спортивного руху на селі, створення територіальних (при
органах місцевого самоврядування) фізкультурно-спортивних клубів та відділень
дитячо-юнацьких спортивних шкіл; впровадження ефективних форм, методів і
засобів фізкультурно-оздоровчої діяльності та видів спорту з урахуванням
місцевих особливостей, традицій, умов праці та відпочинку жителів села; спорудження
та обладнання ігрових майданчиків, спортивних залів, плавальних басейнів при
школах, дошкільних навчальних, культурно-освітніх закладах; поліпшення матеріально-технічного
оснащення навчально-спортивних баз підготовки кандидатів до збірних команд
України. У 2003-2005 рр. на зміцнення матеріально-технічної бази наявних та
будівництво нових спортивних споруд планується надати 66 млн грн., з місцевих
та державного бюджетів, а також відновити роботу і ввести в дію 1748
фізкультурно-спортивних закладів та споруд;

5)у сфері
торгівлі та побутового обслуговування: наближення закладів торгівлі та
побутового обслуговування до місць проживання населення, розширення їх мережі;
запровадження нових форм обслуговування з урахуванням особливостей сільського
розселення в різних регіонах; широке використання пересувних форм надання послуг
із застосуванням транспортних засобів, поштового, телефонного зв’язку, інших
комунікацій; збільшення кількості приймально-заготівельних пунктів сільськогосподарської
продукції; відновлення підприємств, які надають санітарно-гігієнічні послуги (лазні,
перукарні, пральні), послуги з ремонту одягу й взуття, по­ бутової техніки
тощо;

6)у сфері
соціального обслуговування населення: збереження мережі інтернатних установ для
людей похилого віку :а інвалідів, зміцнення їх матеріально-технічної
бази, виділення земельних ділянок і надання допомоги для ведення підсобних-
господарств; перепрофілювання, в разі потреби, ліжкового фонду сільських закладів
охорони здоров’я в ліжковий фонд медико-соціального призначення з передачею
його органам соціального захисту населення; поширення практики організації сезонних
(на зимовий період) інтернатних установ для людей похилого віку, які мають
можливість проживати влітку у власних житлових будинках; підвищення якості
обслуговування сільського населення соціальними службами, забезпечення їх
приміщеннями, транспортними засобами та ін.

Відповідно до ч. 1 ст. 6 Закону України
“Про пріоритетність со­ціального розвитку села та агропромислового
комплексу в народ­ному господарстві”, будівництво об’єктів освіти, охорони
здоров’я, культури та спорту, служби побуту, благоустрій територій здійснюється
за рахунок державного й місцевого бюджетів. Ці об’єкти спо­руджуються як
підрядним, так і господарським способами. Однак це не означає, що господарства,
маючи власні кошти, не можуть здійснювати аналогічну діяльність. Збудовані
сільськогосподар­ськими товаровиробниками за рахунок їхніх власних коштів об’єк­ти
культурно-побутового призначення та спортивно-оздоровчого характеру належать
останнім на праві власності, якщо інше не пе­редбачене законом чи договором.

Крім названих способів і форм забезпечення
сільського насе­лення об’єктами культурно-побутового чи спортивно-оздоровчого призначення,
слід назвати також і участь у реалізації цих заходів підприємств промисловості
та інших галузей народного господарс­тва, що безпосередньо не пов’язані з
сільськогосподарським та аг­ропромисловим виробництвом.

З метою залучення таких підприємств до участі
в розвитку со­ціальної сфери села чинне законодавство застосовує відповідні економічні
стимули. Так, відповідно до ст. 7 Закону України “Про пріоритетність
соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному
господарстві”, непрофільні промислові підприємства, що виконують державне
замовлення на проектуван­ня та виготовлення машин, обладнання й запчастин для
агропро­мислового комплексу, зокрема об’єкти соціально-культурного призначення,
забезпечуються матеріалами централізовано.

Доходи будівельних, монтажних, проектних та
інших підпри­ємств і організацій, одержані внаслідок спорудження в сільській
місцевості житла, об’єктів побуту, культури, торгівлі, охорони здо­ров’я,
фізкультури й спорту, освіти, зв’язку, шляхів, енергетичних, газових і
водорозподільних систем, тваринницьких приміщень, ін­женерно-технічних
комплексів машинно-тракторного парку та ін­ших об’єктів, які впливають на
поліпшення соціального становища села, не оподатковуються.

Не оподатковується і частина доходу
підприємств, організацій, що витрачається на розвиток та утримання соціальної
сфери села, об’єктів торгівлі й побутового обслуговування, фізичної культури та
спорту в сільській місцевості.

Пріоритетність соціального розвитку села
означає також надан­ня сільським жителям і працівникам сільськогосподарських
під­приємств переваг щодо водо- і електропостачання, телефонізації та зв’язку,
забезпечення однакових з містом умов постачання промис­ловими і продовольчими
товарами, медичного, культурного, побу­тового, транспортного та інших видів
обслуговування. Законодавс­тво України передбачає пільги щодо плати за
електроенергію. Зок­рема, сільські жителі та працівники агропромислового
комплексу, які прожи­вають у селищах міського типу, користуються
електроенергією за пільговими тарифами. Кількість електроенергії, яка оплачується
за такими тарифами, встановлює Уряд. Відповідно до ст. 12 Закону України
“Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового комплексу в народному
господарстві”, названі пільги поширюються також на пенсіонерів, які до
виходу на пенсію пра­цювали в сільськогосподарському виробництві та соціальній
сфері села не менш як 15 років і мають особовий рахунок на користуван­ня
житлом, а також на працівників фермерських господарств, дер­жавних підприємств
та інших сільськогосподарських підприємств, які проживають у містах обласного й
районного підпорядкування. Чинне законодавство України передбачає
відповідальність під­приємств Мінпаливенерго України за неналежне забезпечення споживачів
електроенергією. Збитки, завдані сільським спожива­чам позаплановим чи
аварійним відключенням електроенергії, компенсуються у півторакратному розмірі
за рахунок винних у цьо­му підприємств і організацій Міністерства палива та
енергетики України.

Відповідно до ч. З ст. 13 Закону України
“Про пріоритетність соціального розвитку села та агропромислового
комплексу в народ­ному господарстві”, обгрунтована потреба сільських
жителів у па­ливі забезпечується в повному обсязі. Закон також закріплює пере­ваги
щодо забезпечення жителів села товарами масового вжитку, автотранспортом і
будівельними матеріалами. Зокрема, товари ма­сового споживання для села й міста
реалізуються за єдиними ціна­ми. Забезпечення цими товарами пенсіонерів,
ветеранів та інвалі­дів, вдів, дітей-сиріт і багатодітних сімей здійснюється за
однако­вими для міста й села нормативами. Сільським жителям, які пра­цюють в
агропромисловому комплексі та соціальній сфері села, ви­діляється половина
державних ринкових лімітів на автотранспорт і 90% — на будівельні матеріали.
При цьому їм гарантується першо­черговий продаж сільськогосподарської техніки,
інвентарю та ін­ших товарів.

З метою поліпшення торговельного
обслуговування сільського населення, наближення підприємств торгівлі до місць
проживання Державна програма розвитку соціальної сфери села до 2005 року передбачає:
відновити роботу й розширити мережу стаціонарних об’єктів торгівлі та
громадського харчування в системі споживчої кооперації, розвивати пересувні
форми обслуговування для поста­чання населенню потрібних продовольчих і
промислових товарів, надання інших послуг; відновити роботу заготівельних
пунктів-магазинів та розширити їх мережу, збільшити кількість заготівельних
організацій, залучати до заготівлі сільськогосподарської продукції сільські
споживчі товариства, підприємства торгівлі, громадського харчування та
переробної промисловості; активізувати роботу що­до створення підприємствами
споживчої кооперації та сільськогос­подарськими товаровиробниками інтеграційних
господарських систем із заготівлі, переробки та реалізації продукції; започаткува­ти
діяльність агропромислових торговельних комбінатів, об’єднань та інших
формувань на кооперативних засадах; залучати як асоці­йованих членів споживчі
товариства та їхні спілки до створення сільськогосподарських обслуговуючих
кооперативів.

На розвиток електрозв’язку в сільській
місцевості щороку пла­нується виділяти понад 100 млн грн., що дасть змогу
ввести в екс­плуатацію близько 60 тис. номерів сільських АТС в основному на базі
сучасного цифрового комунікаційного обладнання вітчизняно­го виробництва.
Планується подальша реконструкція лінійних спо­руд шляхом заміни повітряних
ліній зв’язку на кабельні та ущіль­нення їх за допомогою цифрового обладнання,
що підвищить на­дійність та якість зв’язку. Особлива увага приділяється
телефоніза­ції об’єктів, які потребують цього в першу чергу (шкіл, фельдшер­сько-акушерських
пунктів та ін).

Має бути забезпечена доступність універсальних
послуг пошто­вого зв’язку шляхом оптимізації мережі сільських стаціонарних та пересувних
відділень, організації обслуговування сільських жителів листоношами вдома та
встановлення поштових скриньок у населе­них пунктах, що розташовані на відстані
понад 3 км від стаціонар­них відділень зв’язку, з чисельністю жителів менш як
300 осіб. В усіх сільських відділеннях поштового зв’язку здійснюватиметься
надання таких видів послуг, як реалізація товарів першої потреби, ліків на
замовлення. У стаціонарних відділеннях поштового зв’яз­ку буде організовано
надання послуг з виплати за поштовими пе­реказами заробітної плати, пенсії,
допомоги, інших виплат з дер­жавного бюджету України, впровадження за
дорученням користу­вачів пересилання зазначеної ними суми грошей.

Слід також зазначити, що згідно з Указом
Президента України від 12 квітня 2000 р. № 584/2000 “Про забезпечення
економічних інтересів і соціального захисту працівників соціальної сфери села та
вирішення окремих питань, що виникли в процесі проведення земельної
реформи” працівники соціальної сфери села та пенсіо­нери з їх числа можуть
одержати в користування земельні ділянки із земель запасу та резервного фонду
для індивідуального або спіль­ного ведення особистого селянського господарства.

Надання земельних ділянок громадянам для
зазначених цілей здійснюється згідно зі ст. ст. 33, 121 ЗК. Статтею 121 Кодексу
передбачено, що для ведення особистого селянського господарства із земель
державної або комунальної власності передаються безоплат­но у власність
земельні ділянки в розмірі не більше 2 га. За бажан­ням громадян їм додатково
будуть надавати земельні ділянки в ко­ристування на умовах оренди. Розміри
земельних ділянок можуть збільшуватись у разі отримання в натурі (на
місцевості) земельної частки (паю).