Бібліотека Studies працює за підтримки агентства Magistr.ua

Статути сільськогосподарських кооперативів

§ 3. Статути сільськогосподарських
кооперативів

З огляду на специфіку кооперативної
організації праці та особли­востей сільськогосподарського виробництва, локальні
правові акти відіграють провідну роль у врегулюванні внутрішньокооперативних
відносин у сільськогосподарських кооперативах. Виконуючи роль власника й
господарюючого суб’єкта, кооператив самостійно розроб­ляє правові акти, що
регулюють внутрішньокооперативні відносини.

За допомогою таких актів локальної
правотворчості є можли­вість враховувати певні специфічні особливості кожного
конкретного сільськогосподарського кооперативу. Це викликано тим, що сільськогосподарська
праця характеризується надзвичайною видо­вою різноманітністю, наявністю великої
кількості професій та спе­ціальностей.

Відмінність статуту від інших локальних
внутрішньокооперативних актів (правил внутрішнього розпорядку, положення про оп­лату
праці тощо) полягає в тому, що він набирає чинності з момен­ту державної
реєстрації кооперативу, а всі інші акти — з моменту їх прийняття.

Статут є основним правовим документом, який
регулює діяль­ність сільськогосподарського кооперативу (і не тільки сільськогос­подарського).

Статут сільськогосподарського кооперативу є
специфічною формою правового регулювання суспільних відносин, що зумовле­но
особливостями таких кооперативів. Ця специфіка виявляється в тому, що,
по-перше, статут є внутрішньокооперативним норматив­ним актом, тобто сфера його
правового впливу поширюється, в ос­новному, на внутрішні відносини у
кооперативі (внутрішньокооперативні відносини).

Внутрішньокооперативні відносини виникають і
вдосконалю­ються у зв’язку зі здійсненням кооперативом своєї виробничо-гос­подарської
та іншої діяльності. Внутрішньокооперативні відносини мають місце тільки між
членами цього кооперативу. Зрозуміло, що ті відносини, в які вступають ті самі
особи як громадяни, здійсню­ючи свої конституційні права і обов’язки, не
підпадають під дію статуту кооперативу. Що ж до зовнішніх відносин, то статут
вста­новлює лише можливість вступу кооперативу в такі відносини, виз­начає їх
основні принципи (право вступати в договірні відносини, бути суб’єктом
зовнішньоекономічної діяльності тощо).

Статут приймається засновниками на установчих
зборах. Зміни й доповнення до нього вносять загальні збори членів кооперативу як
його найвищий орган управління. Факт його ухвалення є вира­женням волі осіб,
які бажають створити кооператив, і фіксується в протоколі зборів.

Статут сільськогосподарського кооперативу є не
стільки право-утворюючим, скільки праворегулюючим актом. Саме в цьому вияв­ляється
така його специфічна ознака, як універсальність — регулю­вання ним не якогось
певного виду відносин, а всього спектру внутрішньокооперативних відносин:
земельних, трудових, майно­вих, організаційно-господарських, встановлення
основних принци­пів зовнішніх відносин. У цьому полягає також істотна
відмінність статуту від інших нормативних актів, як державних, так і коопера­тивних.

Будучи основним правовим документом, який
регулює діяль­ність кооперативу, статут водночас не має на меті врегулювання
всіх відносин, які є предметом його правової
регламентації. Для цього можуть прийматися й інші внутрішньокооперативні акти,
наприклад, Правила внутрішнього розпорядку, Положення про оп­лату праці тощо.
Статут у цьому разі повинен служити правовою базою для прийняття зазначених
локальних актів. Положення прийнятих внутрішньокооперативних актів повинні
відповідати статуту і не суперечити йому. Таке явище можна назвати принци­пом
“статутної правотворчості” кооперативу.

Усі зазначені специфічні ознаки статуту
сільськогосподарського кооперативу характеризують його як основний
нормативно-право­вий акт, який регламентує діяльність кооперативу. Беручи це до
уваги, можна зробити висновок, що статути конкретних коопера­тивів (зокрема й
сільськогосподарських) є одним з основних дже­рел кооперативного та аграрного
законодавства.

Основні вимоги щодо статутів
сільськогосподарських коопера­тивів встановлює ст. 7 Закону України “Про
сільськогосподарську кооперацію”, в якій вказано, що статут кооперативу є
основним правовим документом, що регулює його діяльність, визначено пе­релік
основних положень, які повинні мати місце в статуті, регла­ментовано (в досить
загальних рисах) порядок прийняття статуту та внесення до нього змін і
доповнень.

Згідно зі ст. 7 Закону “Про
сільськогосподарську кооперацію” у статуті визначаються: найменування
кооперативу та його місцез­находження; предмет і мета діяльності; порядок
вступу до коопе­ративу і виходу з нього; розміри та порядок внесення вступного внеску
і паю; склад засновників кооперативу; права і обов’язки членів кооперативу;
органи управління, порядок їх формування і компетенція; формування неподільного
та інших фондів; форми трудової участі та оплати праці членів кооперативу;
розподіл дохо­дів кооперативу; співвідношення між кооперативними виплатами й
виплатами на паї; умови реорганізації та ліквідації кооперативу. До статуту
можуть включатися й інші положення, пов’язані з особливостями діяльності
кооперативу, що не суперечать законо­давству України.

Норма закону, яка має перелік вищеназваних
положень, обов’язкових для статуту кожного сільськогосподарського коопера­тиву,
є імперативною за своїм характером, і її вимоги повинні ви­конуватися. Інші
положення, які не суперечать чинному законо­давству, можуть включатися до
статуту на розсуд засновників.

До таких положень належать основні засади
земельних відно­син, принципи господарської діяльності, регулювання і (раці та
її оплати, основи зовнішньоекономічної діяльності кооперативу
тощо.

У процесі діяльності кооперативу до статуту
можуть бути внесе­ні зміни й доповнення, зумовлені як змінами в діяльності
самого кооперативу (наприклад, включення додаткових видів діяльності, введення
правління та ін.), так і змінами чинного законодавства, які впливають на діяльність кооперативу.

Зміни й доповнення до статуту вносять у
порядку, встановлено­му для його прийняття, тобто більшістю голосів членів
кооперати­ву, присутніх на загальних зборах.

 

§ 4. Членство в сільськогосподарських кооперативах

Правові засади членства сільськогосподарських
кооперативах встановлені Законом України “Про сільськогосподарську коопера­цію”.
Підкреслюючи важливість правового інституту членства у ко­оперативі,
законодавці присвятили йому окремий розділ —
III.

Членом сільськогосподарського кооперативу може
бути фізична або юридична особа, яка:

1) зробила
вступний і пайовий внески в розмірах, визначених статутом кооперативу;

2) визнає
принципи й цілі кооперативу;

3) визнає
статут кооперативу і дотримується його вимог;

4) має
право ухвального голосу;

5) користується
послугами кооперативу.

Членами виробничого кооперативу можуть бути
тільки фізичні особи, а членами обслуговуючого кооперативу — як фізичні, так і юридичні
особи.

Новим у кооперативному законодавстві є
запровадження інсти­туту асоційованого членства в сільськогосподарському
кооперати­ві, в який може вступати фізична чи юридична особа, що зробила пайовий
внесок і користується правом дорадчого голосу.

Членство в сільськогосподарському кооперативі,
особливо у ви­робничому, є тією відмітною ознакою, яка відрізняє його від інших
форм господарювання в сільському господарстві. Воно організацій­но пов’язує
громадян, які добровільно об’єдналися в кооператив для виконання певних
спільних завдань. Членство є характерною ознакою й фермерських господарств,
однак членами останніх мо­жуть бути тільки родичі, що вказує на
сімейно-трудовий характер такого об’єднання.

Вступ у члени кооперативу грунтується на
принципі добровіль­ності, юридично закріпленому в п.1 ст. 9 Закону “Про
сільськогос­подарську кооперацію”: він означає відсутність будь-якого
приму­су під час вступу в члени кооперативу. Членом кооперативу може стати
тільки той, хто має таке бажання і висловить його.

Законом встановлено вимоги, яким повинні
відповідати особи, що бажають організувати або стати членами вже діючого
коопера­тиву, їх можна поділити на об’єктивні (досягнення встановленого законом
віку (для фізичних осіб), необхідного для вступу у члени кооперативу; здатність
брати участь у здійсненні цілей і завдань ко­оперативу) і суб’єктивні (бажання
брати особисту участь у діяль­ності кооперативу, користування його послугами,
формування йо­го фондів).

Волевиявлення громадянином бажання стати
членом коопера­тиву оформляється письмово (подачею заяви). Має місце й волеви­явлення
кооперативу — на його загальних зборах ухвалюють пись­мове рішення про
прийняття громадянина в члени кооперативу. Отже, членство в кооперативі виникає
як наслідок волевиявлення двох сторін — кооперативу та громадянина. Причому
прийняття громадянина в члени кооперативу як юридичний факт має для ко­оперативу
не менш важливе значення, ніж для самого громадяни­на: адже так формується
склад кооперативу.

Закон “Про сільськогосподарську
кооперацію”, визначаючи ос­новні вимоги до фізичних осіб — членів
сільськогосподарського кооперативу (досягнення 16-річного віку, бажання брати
участь у діяльності кооперативу), разом з тим не встановлює жодних обме­жень на
вступ до сільськогосподарську кооперативу.

До статутів окремих сільськогосподарських
кооперативів мо­жуть бути внесені обмеження на вступ до кооперативу осіб лише певної
професії. Якщо кооператив є фаховим (наприклад, з агрохі­мічного чи
зооветеринарного обслуговування господарств), то ціл­ком логічно, що до нього
можуть вступати тільки особи певного фаху (агрономи чи ветеринари). Звичайно,
членами фахових коо­перативів можуть бути й представники інших професій
(наприклад, бухгалтери), проте їх кількість має бути обмежена.

Фізичні або юридичні особи можуть бути членами
кількох обслуговуючих кооперативів, різних за напрямами діяльності. Обслуговуючі
сільськогосподарські кооперативи можуть обслуго­вувати різні сфери діяльності
товаровиробника. Жодного обме­ження на членство в кількох кооперативах
одночасно законо­давство не має.

Щоб вступити до кооперативу, фізична чи
юридична особа по­винна подати заяву чи клопотання в його правління, рішення
яко­го підлягає затвердженню загальними зборами. І лише з моменту позитивного
вирішення цього питання загальними зборами канди­дат у члени кооперативу
вважається прийнятим. Порядок прийнят­тя рішень загальними зборами в такому
разі має бути закріплений у статуті кооперативу. Член кооперативу робить
вступний і пайо­вий внески в порядку, визначеному статутом кооперативу.

Обов’язковою умовою членства у виробничому
сільськогоспо­дарському кооперативі є участь у його діяльності особистою пра­цею,
оскільки кооператив є насамперед об’єднанням осіб, а не ка­піталів. Щоб стати
членами кооперативу, особи повинні в установленому порядку бути прийнятими до
його членів.

Членство в сільськогосподарському кооперативі
є підставою для набуття статутних прав та обов’язків.

Закон України “Про сільськогосподарську
кооперацію” значно розширив обсяг прав членів кооперативів: покладав на
них додат­кові обов’язки, які випливають із специфіки кооперативної органі­зації
праці.

Крім того, члени сільськогосподарських
виробничих кооперати­вів мають додатково окремі права та обов’язки, пов’язані
зі специ­фікою сільськогосподарського виробництва (право на земельну частку в
разі виходу із сільськогосподарського кооперативу для створення фермерського
господарства, обов’язок ефективно вико­ристовувати та охороняти землі тощо).

Права та обов’язки членів сільськогосподарських
кооперативів поділяються на:

1) конституційні
й інші загальні права та обов’язки, які поширюються на всіх громадян України;

2) ті, що
зумовлені специфікою кооперативної організації праці;

3) ті, що
зумовлені специфікою сільськогосподарського виробництва (в основному — використанням
земель сільськогосподарського призначення).

Статутні права та обов’язки членів кооперативу
також класифі­кують за об’єктом: земельні, трудові, майнові, управлінські.

їх також поділяють на особисті та майнові
права та обов’язки. Особистими є ті, які невіддільні від особи конкретного
члена коо­перативу, їх реалізація не може бути передана іншій особі. Особис­ті
права та обов’язки випливають із самої природи кооперативу. До них слід
віднести право брати участь у діяльності кооперативу та управлінні його
справами, обирати й бути обраним до органів уп­равління кооперативу, ревізійної
комісії, вносити пропозиції щодо поліпшення діяльності кооперативу, усунення
недоліків у роботі його органів і службових осіб.

До майнових прав належить право одержувати
частку доходу на пай (додатковий пай); одержувати кооперативні виплати;
користува­тися майном кооперативу, пільгами й перевагами, передбачених для його
членів; право на одержання пайового внеску у випадках і поряд­ку, передбаченими
законодавством і статутом кооперативу тощо. Усі ці права випливають із
кооперативної природи суспільних відносин.

У Законі України “Про
сільськогосподарську кооперацію” пра­ва та обов’язки членів кооперативу
поділяються на основні та до­даткові. Основними є ті з них, які встановлені
Законом. До них на­лежать: право на участь в управлінні справами кооперативу;
право голосу на загальних зборах кооперативу; право обирати та бути об­раним до
органів управління кооперативом; право користування послугами кооперативу;
право на одержання кооперативних вип­лат; на одержання частки доходу на пай
(додатковий пай); на одер­жання паю в разі виходу з кооперативу в порядку і
термін, визна­чені його статутом. Основними обов’язками членів кооперативу є дотримання
статуту та виконання рішень загальних зборів і прав­ління об’єднання.

Додаткові права та обов’язки можуть бути
передбачені статутом кооперативу. До них належать передусім ті, що пов’язані з
трудо­вою діяльністю в цій організації.

Крім уже згаданих прав, якими користуються
члени всіх видів кооперативів, окремими специфічними правами наділені члени виробничих
кооперативів. Вони пов’язані із трудовою діяльністю у виробничих кооперативах,
і їх надання має на меті забезпечити членам кооперативів певний рівень
соціального захисту. Це — пра­во на одержання роботи в кооперативі, в тому
числі право на ви­бір професії і роду занять відповідно до покликання,
здібностей, професійної підготовки, освіти з урахуванням потреб кооперативу;
право на відпочинок; на соціальне страхування й соціальне забез­печення; право
на культурно-побутове обслуговування й задово­лення інших потреб у порядку,
встановленому загальними зборами членів кооперативу.

Рівність прав тягне за собою і рівність
обов’язків членів коопе­ративу. Як і права, обов’язки є особисті й майнові. До
особистих належать обов’язок брати участь в управлінні справами кооперати­ву,
додержуватись статуту кооперативу й виконувати рішення за­гальних зборів і
виборних органів управління й контролю коопера­тиву. Особисті обов’язки, як і
особисті права, випливають із прин­ципу самоуправління кооперативом і однакові
для членів усіх ви­дів сільськогосподарських кооперативів.

Однаковими є й майнові обов’язки членів
кооперативу. Насам­перед, член кооперативу зобов’язаний особистою працею брати участь
у діяльності виробничого кооперативу, а члени обслуговую­чих кооперативів —
виконувати зобов’язання, пов’язані з участю в операціях кооперативу. Саме цим
кооператив відрізняється від гос­подарських товариств. Член кооперативу не має
права передоруча­ти будь-кому особисту участь у діяльності кооперативу.
Членство не переходить у спадщину.

Члени кооперативу зобов’язані брати участь у
господарській ді­яльності обслуговуючого кооперативу в обсязі, що становить
біль­шу частину від річного обороту його діяльності.

До майнових належить також обов’язок
виконувати свої зо­бов’язання перед кооперативом, пов’язані з трудовою і
майновою участю в його діяльності, берегти і зміцнювати кооперативну влас­ність.

Важливим нововведенням Закону України
“Про сільськогоспо­дарську кооперацію” є допущення у кооперативах
усіх видів асоці­йованого членства. Відповідно до п. 1 ст. 12 цього Закону,
асоційо­ваними членами можуть бути фізичні та юридичні особи, які виз­нають
статут кооперативу та зробили пайовий внесок у його ство­рення та розвиток.
Вони мають право дорадчого голосу, а також на отримання частки доходу на свій
пай.

Асоційоване членство дає змогу кооперативу
збільшувати свої фонди, без зростання його кількісного складу. Особливо
важливим є положення п. 5 ст. 12 Закону положення, згідно з яким у разі лікві­дації
кооперативу його асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого
майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення своїх земельних
ділянок у натурі (на місцевості).

Асоційоване членство в кооперативі є
взаємовигідним: коопера­тив, не збільшуючись кількісно, має змогу залучати
додаткові кошти; асоційовані члени можуть користуватися послугами кооперати­ву
за невисокими цінами.

Членство в сільськогосподарському кооперативі
може бути при­пинено внаслідок добровільного виходу з кооперативу або виклю­чення
з його членів. І в першому, і в другому випадках припиня­ються членські
відносини особи з кооперативом. Крім того, такі відносини в кооперативах
припиняються в разі припинення існу­вання суб’єкта членських відносин. Це може
бути смерть громадя­нина або ліквідація юридичної особи, яка була членом
кооперати­ву, чи самого кооперативу.

Членські відносини можуть бути припинені з
ініціативи кожного окремого члена кооперативу. Поряд із правом добровільного
вступу до кооперативу закон гарантує і право добровільного виходу з коопе­ративу.
Член кооперативу, який вирішив вийти з нього, не зобов’яза­ний мотивувати свого
вчинку. Закон не регламентує процедури доб­ровільного виходу з кооперативу.
Водночас вона має бути докладно викладена в статуті кожного кооперативу: строк
попередження про вихід, порядок розрахунків тощо. Особливо слід врегулювати
порядок розрахунків, вирішення інших питань майнового характеру. Звичай­но,
провадити розрахунки треба відразу ж після припинення член­ських відносин.
Проте в сільськогосподарських кооперативах, особ­ливо у виробничих, не завжди є
така можливість. Це пов’язано в ос­новному із сезонним характером
сільськогосподарського виробниц­тва. Інколи вимога тієї чи іншої особи про
негайний розрахунок мо­же негативно позначитися на майновому стані кооперативу
(наприк­лад, напередодні посівної кампанії). Тому визначення у статутах ко­оперативів
строків розрахунків, зокрема повернення пайових внесків особам, які виходять з
кооперативу, є обов’язковим.

Своє волевиявлення про вихід з кооперативу
член кооперативу повинен засвідчити поданням заяви до правління кооперативу
(або його голові). Якщо заяви немає, а має місце фактичне припинен­ня членських
відносин, наприклад, переїзд в іншу місцевість без подачі заяви про вихід із
членів кооперативу, то в статуті також потрібно зазначити строк, коли саме
членські відносини з таким членом кооперативу, що фактично вибув, припиняються.

Членські відносини можуть бути припинені також
виключен­ням із кооперативу. Таке виключення може бути лише крайнім за­ходом
відповідно до умов та порядку, визначених статутом коопе­ративу. Прийняття
такого рішення є виключно компетенцією за­гальних зборів (хоча очевидно, що
готує його правління, а загаль­ні збори, по суті, лише затверджують його чи
ні). Закон “Про сіль­ськогосподарську кооперацію”, сучасне
законодавство України не містить переліку підстав, за якими члена кооперативу
може бути виключено з нього. Такі підстави мають бути передбачені в статуті кожного
конкретного кооперативу.

Виключення з членів кооперативу може бути
оскаржене до суду.

Членство в сільськогосподарському кооперативі
припиняється
також у разі припинення трудової участі в
діяльності виробничого 
кооперативу, реорганізації та ліквідації
кооперативу, втрати членом кооперативу — юридичною особою — свого статусу.


Magistr.ua
Дізнайся вартість написання своєї роботи
Кількість сторінок:
-
+
Термін виконання:
-
днів
+