Роль інститутів громадянського суспільства

Роль інститутів громадянського суспільства
у просуванні до паритетної демократії

Інституційні механізми реалізації
взаємодії держави та громадянського суспільства з гендерних питань виявляються через
співпрацю спеціалізованих гендерних рад або рад з рівності з державними структурами,
при яких вони створюються (наприклад, в Грузії така рада існує при голові парламенту,
а в Норвегії – при президентові), а також зі спеціально уповноваженими центральними
та місцевими органами влади. До останніх можна віднести:

• парламентські комітети, комісії
  або групи (Франція – дві парламентські делегації з питань прав жінок і рівних можливостей
  жінок і чоловіків, Албанія – група жінок-парламентарів, Естонія – асоціація жінок-парламентарів);
• інститут Уповноваженого з гендерних
  питань (Норвегія, Швеція, Німеччина, Литва);
• міністерства з гендерної рівності
  або спеціалізовані відділи чи уповноважені посадові особи в структурі урядових органів
  (Бельгія – служба з питань рівних можливостей в міністерстві зайнятості; Швеція
  – міністр з питань рівності статей, Норвегія – двоє службовців в кожному міністерстві
  стежать за забезпеченням рівності між жінками і чоловіками);
• спеціальні агентства, ресурсні
  центри, а також спеціальні відділи та департаменти органів місцевої влади та місцевого
  самоврядування тощо.

В цілому реалізація гендерної
політики базується на дотриманні таких принципів:

1. паритетності прав жінок і чоловіків
   у всіх сферах суспільного життя (зокрема збалансованості їх участі у прийнятті рішень);
2. охорони материнства, батьківства та дитинства;
3. рівноправності в оплаті праці;
4. однакового
   ставлення у трудових відносинах;
5. поєднання професійних і сімейних обов’язків.

Проте, в Україні деякі з названих
вище принципів потребують легітимації у відповідних політико-правових актах та розробки
механізмів їх впровадження. Для цього корисним є вивчення зарубіжного досвіду.