29. Антиекспансіонізм французької геополітики
Антиекспансіонізм французької геополітики: історична обумовленість та концептуальне обґрунтування в працях Лакоста, Готтмана
Геополітична концепція Лакоста відрізняється применшенням ролі географічного простору і природних кліматичних умов у житті держави. На його думку «простори і кордони – пасивні нейтральні елементи», тоді як «визначальна роль належить політиці, яка перетворює простори і кордони».
Лакост намагається визначити специфіку геополітики як науки, її предметне поле. Насамперед, Лакост розрізняє сучасну американську і французьку геополітичну науки. На його думку, в американській геополітиці переважає мондіалістський (світовий) підхід, а у французькій – локальний аналіз, орієнтований на дослідження регіонів. Головний вектор французької геополітики, на його думку, полягав у аналізі регіону як базової геополітичної одиниці. У своїй тритомній праці «Геополітика регіонів Франції» (1986) Лакост акцентує увагу на «внутрішній геополітиці», вважаючи, що не держава, а територіальний конфлікт становить головний об’єкт її аналізу.
Одне з методичних нововведень Лакоста – категорія «геополітичне уявлення». Це інструмент аналізу політичних конфліктів. Використання методу передбачає початок аналізу з обговорення результатів конфлікту, а потім проводити детальне вивчення його передісторії та історії, виявлення причин, включаючи особливості ідеології політичних груп.
У книзі «Політика держав та їх географія» (1952) Готтман дав критичний розбір ідей Ратцеля, Хаусхофера, Маккіндера, Спікмена та інших геополітиків. У результаті він дійшов висновку, що в їх розумінні геополітика є наукою про війну.
Вважаючи простір головною категорією геополітики, Готтман намагався довести, що розміри території держави далеко не пропорційні її силі. На перший план він ставив географічне положення держави та її організацію. Підтвердженням цієї тези був той факт, що європейські держави з досить обмеженою територією протягом століть домінували у світі і змогли створити імперії, розміри яких багаторазово перевищували території метрополій. Така оцінка властивостей території була кроком вперед в ревізії окремих положень класичної геополітики.
Він також висловив своє ставлення до проблеми морських і континентальних держав.
Морським державам, вважав він, на відміну від континентальних, властива більша свобода, терпимість і менша схильність до автократичних і абсолютських форм організації.
Від зародження цивілізації Море було головною ареною зв’язків, контактів. Море пов’язувало найрізноманітніші географічні райони, що розширювало кругозір жителів морських країн.
Континентальні ж держави мали в своїй історії менш диференційовані, менш інтенсивні і менш різноманітні контакти та обміни, з чого випливають характерні риси континентального розвитку.