31. Сутність, структура та критерії національної та міжнародної безпеки

Сутність, структура та критерії національної та міжнародної безпеки

Одне із класичних визначень національної безпеки дали Е. Азер і Ч. Мур – це “фізичний захист держави від зовнішніх насильницьких загроз переважно воєнного характеру“. Таке визначення, є дещо вузьким, тому адекватним сучасним умовам розвитку людства визначення, запропоноване Фондом міжнародної безпеки ЮНЕСКО, що трактує поняття національної безпеки так: “Стан суспільства, за якого сукупність державних та суспільних гарантій забезпечує його стійкий розвиток, захист базових інтересів нації, джерел його духовного і матеріального благополуччя від зовнішньої та внутрішньої загрози“.

У Законі України «Про основи національної безпеки» це поняття визначено як “захищеність життєво важливих інтересів людини і громадянина, суспільства і держави, за якої забезпечуються сталий розвиток суспільства, своєчасне виявлення, запобігання і нейтралізація реальних та потенційних загроз національним інтересам”.

Основними показниками національної безпеки можна визнати такі чинники:

– національну незалежність і суверенітет, територіальну цілісність держави;

– розвиненість громадянського суспільства, рівень демократизму, сформованість та дієвість законодавчої бази правової держави, захищеність особи;

– економічні можливості держави;

– стан збройних сил, їхню боєздатність та боєготовність;

– розвиток національної самосвідомості та культури;

– внутрішньополітичну стабільність.

Іншими словами, національна безпека – це міра реального рівня прав і свобод членів людського співтовариства (громадян) відповідної цьому співтовариству держави.

Об’єктами національної безпеки є:

– людина і громадянин — їхні конституційні права і свободи;

– суспільство — його духовні, морально-етичні, культурні, історичні, інтелектуальні та матеріальні цінності, інформаційне і навколишнє природне середовище і природні ресурси;

– держава — її конституційний лад, суверенітет, територіальна цілісність і недоторканність.

Суб’єктами забезпечення національної безпеки є:

– Президент України;

– Верховна Рада України;

– Кабінет Міністрів України;

– прокуратура України;

– місцеві державні адміністрації та органи місцевого самоврядування;

– Збройні Сили України, Служба безпеки України, Державна прикордонна служба України та інші військові формування, утворені відповідно до законів України;

– громадяни України, об’єднання громадян.

Міжнародна безпека — такий стан міжнародних відносин, за якого створюються умови, необхідні для існування та функціонування держав, забезпечення їхнього повного суверенітету, політичної та економічної незалежності, рівноправних відносин з іншими країнами. Водночас міжнародну безпеку треба розглядати як політику, що сприяє створенню ефективних гарантій миру як для окремої країни, так і всього світового співтовариства.

З метою забезпечення та зміцнення зовнішньої безпеки членів світового співтовариства, насамперед в особі держав, створюється система міжнародної безпеки. Вона грунтується на системі зобов’язань, гарантій і можливостей її суб’єктів. Серед різних систем міжнародної безпеки доцільно виділити:

– глобальні (прикладом такої системи був біполярний світ з системою протистоянь і стримувань, які існували з боку СРСР і США);

– регіональні, які спираються на конкретні інститути в певному регіоні (в Європі реальною основою регіональною системи безпеки можуть стати три інститути — ЄС, ОБСЄ, НАТО);

– субрегіональні, де основна зацікавленість у спільному забезпеченні військової безпеки змінюється потребою розвивати економічні зв’язки (наприклад, Вишеградська група, Центральноєвропейська ініціатива, Чорноморське економічне співробітництво);

– двохсторонні домовленості, які охоплюють військово-політичні та економічні проблеми і виступають нижчим базовим рівнем системи безпеки в Європі.

В цілому ефективність будь-якої міжнародної системи безпеки залежить від кількох основних факторів:

1) від стану і тенденцій розвитку сучасної геостратегічної ситуації, міжнародних реалій на регіональному та субрегіональному рівнях;

2) від внутрішнього становища держав і їх реальних можливостей на далеку перспективу;

3) від xapaктеру сучасних загроз, які найсуттєвіше впливають на стабільність держав на регіональному й субрегіональному рівнях;

4) від ефективності вже існуючих систем безпеки та їх спроможності змінюватися з урахуванням нових завдань;

5) від реальних можливостей створення нових систем безпеки і характеру їх взаємодії з існуючими.