Поліконфесійність українського суспільства
Поліконфесійність українського суспільства: проблеми та шляхи їх розв’язання
Нинішня ситуація в православному житті характеризується поділом на три войовничо налаштовані одна до одної церкви (Українська православна московського підпорядкування, Українська православна Київського патріарху і Українська автокефальна).
Релігійна ситуація в Україні складна. Посилюються протиріччя між різними церковними конфесіями та релігійними течіями, що зумовлено цілим рядом політичних та економічних причин. Шляхом виходу із даної ситуації дехто вважає створення єдиної національної релігії чи помісної церкви, які б виконували інтегруючі й етноконсолідуючі функції.
У сучасних умовах, а також в умовах політики мультикультуралізму, ми можемо говорити не про об’єднання релігійних течій та церковних конфесій, а про співпрацю всіх церков в інтересах народу України.
Головними напрямками діяльності державних інституцій стосовно покращення стану українських поліконфесійних відносин в умовах мультикультурної політики (з врахуванням моментів екуменізму) можуть бути наступні заходи:
– приведення українського законодавства у повну відповідність до міжнародних стандартів у сфері релігійних відносин (у відповідності до вимог ст. 9 та ст. 11 Європейської конвенції про захист прав людини та основних свобод у світлі судової практики Європейського суду з прав людини, а також врахувати Керівні принципи для аналізу законодавства стосовно релігії чи віри, схвалені Парламентською асамблеєю ОБСЄ та Венеціанською комісією у 2004 р.);
– невтручання державних органів у внутрішньоцерковні справи, нав’язування певної єдиної організаційної структури;
– належне реагування правоохоронних органів на випадки розпалювання релігійної ворожнечі, вандалізму;
– проведення моніторингу не тільки загальнодержавного законодавства, а й нормативної бази місцевих органів влади та управління з метою виявлення та усунення положень, які можуть бути прямо або опосередковано дискримінаційними в сфері релігійних відносин;
– запровадження тренінгів, курсів з релігійної толерантності для працівників державних органів та представників засобів масової інформації;
– створення постійно діючих комісій для вирішення питань спільного зацікавлення (майно, пам’ятки культури, сім’я, освіта тощо) з представників уряду та представників релігійних організацій .
Виходячи з викладеного вище, можна зробити наступні висновки:
1. Україна є поліконфесійною державою, що підкреслює полікультурний характер
українського сучасного суспільства. Сьогодні виділяються декілька типів релігійної духовності: православна духовність, греко-католицька та протестантська релігійність. Між різними церковними конфесіями та релігійними течіями посилюються протиріччя, що зумовлено політичними та економічними причинами. С.В. Дрожжина.
В умовах політики мультикультуралізму можна говорити не про об’єднання релігійних течій та церковних конфесій, а про співпрацю всіх церков в інтересах народу України на засадах соціальної складової сучасного екуменізму, тобто руху за інтеграцію, консолідацію церков в суспільно-політичних питаннях, а також на ґрунті чітко окреслених та виписаних законодавчо відносин між державними інституціями та представниками всіх конфесій та релігійних течій.